Андрій Римарук: Перехід в оперативну і тактичну паузу буде ще більшим викликом, аніж повномасштабне вторгнення
Андрій Римарук очолює воєнний департамент фонду "Повернись живим". Цей департамент займається комунікацією з військовими, закупівлями та доставкою вантажів на фронт.
До роботи у "Повернись живим", у 2015-2016 роках, Римарук служив розвідником у 53-ій механізованій бригаді. Крім бойового досвіду на Донбасі, на службі Римарук завів знайомство з низкою представників військового керівництва.
Наприклад, там він випадково познайомився із на той момент першим заступником командувача об'єднаних сил ЗСУ Валерієм Залужним.
Водночас для частини аудиторії Римарук є відомим кіноактором. У 2018 році директор воєнного департаменту "Повернись живим" виконав головну роль у стрічці "Атлантида", яка перемогла на Венеційському кінофестивалі в програмі "Горизонти". Згодом Римарук також знявся у фільмах "Відблиск", "Марія" та короткометражці "Оптика".
Однак, доки триває повномасштабна війна, весь свій час Андрій присвячує роботі фонду. Він не зі стрічок новин знає, що насправді відбувається по всій лінії фронту. Також усвідомлює нагальні потреби й проблеми української армії.
"Головні баталії точаться на лівому і на правому флангу Вугледара, Авдіївки і Бахмуту"
– З огляду на те, що ви отримуєте багато інформації просто від військових, пропоную поговорити про війну більш детально. Що зараз відбувається в Бахмуті?
– Дуже прикро, що суспільство і засоби масової інформації концентруються тільки на Бахмуті. Наприклад, Авдіївка знаходиться в такій самій ср*ці, що й Бахмут. Там ворог кидає неймовірні сили, застосовує максимум своєї зброї для того, щоб оточити місто.
І Авдіївка, і Бахмут синхронно рухаються до того, що можуть бути захопленими або повністю оточеними. Ворог намагається докласти максимум зусиль, щоб відрізати нам всі шляхи потрапляння в ці міста.
Давайте згадаємо 2014-2015 роки, дорога в Донецький аеропорт називалася "дорога смерті". Відповідно, коли ми втратимо останню дорогу каналу логістики, тоді, звісно ж, буде прийнято якесь рішення на вищому військовому і військово-політичному рівні, що робити далі.
Ми будемо до останнього боротися за ці міста. Чому? Відповідь дуже проста: ми не маємо права просто так віддавати свою територію. Маємо чітко усвідомлювати, що потім відвойовувати їх нам буде дуже складно, як і захоплювати зараз їх росіянам.
Потрібно пишатися кожним військовослужбовцем Збройних сил України без винятку, адже навколо Бахмута і навколо Авдіївки ми сильно виснажуємо ворога.
Щоденна статистика втрат ворога: левова частина – це околиці Бахмута й околиці Авдіївки.
Паралельно не менш активно росіяни працюють зараз на Вугледарському напрямку. Вони намагаються так само захопити місто, йшли навіть у лобову, але успіху штурмів не було.
Зараз вони, як і на Авдіївському і на Бахмутському напрямку, починають заходити з флангів.
Частина підрозділів йде у лобову, так вони відтягують увагу, але основні баталії точаться на лівому і на правому флангу цих всіх трьох міст: Вугледар, Авдіївка, Бахмут.
– Водночас міністр оборони Сполучених Штатів Ллойд Остін заявив: "Бахмут має радше символічну, ніж стратегічну і оперативну цінність". Що ви на це можете відповісти?
– Не маю права коментувати фразу Остіна. Але в чому символізм? От в чому символізм? Це наша земля, тут у нас вся окупована територія – символізм.
Лисичанськ, Попасна, Трьохізбенка, Щастя, Маріуполь – стерті з лиця землі міста. Ми мусимо захищати й боронити наші міста, от і все.
– Які ще є гарячі точки, на які нам варто звертати пильнішу увагу?
– Вони не менш активно працюють якраз на напрямку Сватове – Кремінна. Намагаються відтиснути нас від Кремінної й не дати нам можливості там створити оперативний простір для контрнаступальних дій.
Сватове – це взагалі логістичне серце ледь не всієї Луганщини. Вони туди будуть кидати неймовірну кількість людей.
Вже є інформація про те, що величезна кількість підрозділів виходить з тимчасово окупованого Криму і постійно проводить поки що демонстраційні дії на південному напрямку – Оріхове, Гуляйполе. Тому що це їм відкриє дорогу обійти з флангу Вугледар і направитися по напрямку Курахового.
А Курахове – це вже кінець Донецької області, далі – Запорізька область.
Тому потрібно звертати увагу на всю лінію розмежування і на кордон з Російською Федерацією.
– Американські медіа повідомляють, що на кінець весни Україна готує великий наступ. Керівник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов раніше так само заявляв про весняний контрнаступ України. Як фонд "Повернись живим" готується до контрнаступу?
– Не буду розкривати всіх деталей.
Фонд досить ефективно відпрацював по своїй частині, коли звільняли Харківщину і Херсонщину. Не хочу сказати, що ми там володіли стовідсотковою інформацією щодо наступальних дій, але багато чого розуміли і десятки мільйонів гривень конвертували у неймовірну кількість технічних засобів.
Радий, що ми включилися в цю історію оперативно і спрацювали на випередження, а не гасили пожежі, вже коли там були бої.
Ми відпрацювали, не комунікували і не заважали хлопцям займатися їхньою справою.
"Було й таке, що, коли наш менеджер доставляв військовим майна на декілька мільйонів гривень, в тиловій зоні його намагалися пограбувати"
– Ви – директор воєнного департаменту "Повернись живим". Поясніть простою мовою, чим конкретно ви займаєтеся та за що відповідаєте?
– Я називаю структуру департаменту фонду своєрідною екосистемою. Тому що воно все закольцовано і взаємопов'язано між собою.
Є операційний менеджер – моя заступниця, їй підпорядковується інформаційна лінія, куди стікаються всі заявки від військових. Вони обробляються, потім іде процес верифікації через військовий відділ.
Військовий відділ займається комунікацією, взаємодією з усіма без винятку підрозділами Збройних сил України, на контакті з усіма командирами батальйонів, бригад, різноманітних командувань.
Далі визначається, що якому підрозділу передати, чим зможемо допомогти.
Наступний підрозділ, відповідно, це закупівельний відділ. Все, що фонд купує, опановує саме цей відділ. Грубо кажучи, вони витрачають всі кошти фонду.
Закупівельниками дуже пишаюся, тому що їх усього-на-всього троє, а за минулий рік фонд зібрав понад 6 мільярдів гривень. І більша частина цих коштів пройшла через них.
Потім іде інструкторський відділ – він найбільший у фонді. Це інструктори зі снайпінгу, безпілотників, артилеристи, тактична медицина та інженерна безпека, сапери. Люди, які 24/7 перебувають в полях, навчаючи особовий склад.
Якщо не помиляюся, кількість навчених осіб за минулий рік склала понад 35 тисяч. Це те, що 18 осіб цього відділу пропустили через себе.
Є ще менеджери логістики і склад. Хлопці, як бджоли, пашуть і сотні тисяч тонн майна тягають своїми руками, завантажують, вивозять і доставляють по всій Україні.
– Всі ці відділи, які ви перерахували, підпорядковуються вам?
– Мені, так.
– Окреме ваше завдання – це пряма комунікація з комбатами, комбригами та найвищим військовим керівництвом, правильно?
– Раніше так, зараз майже ні. У травні піде восьмий рік, як я працюю у фонді. Ціла плеяда військових зростала на моїх очах.
Величезну кількість з них я знаю з посади командирів рот, заступників командирів батальйону й комбатів, які зараз стали комбатами, комбригами, командувачами оперативних командувань. Наприклад, з Валерієм Федоровичем Залужним познайомився, ще коли він проходив службу в 2016 році.
Але зараз я більше займаюся менеджерською роботою в офісі. Менше комунікую з військами, адже це делеговано керівникам відділів. Вони вже знають більше командирів бригад, ніж я.
Але все одно десь по старій пам'яті можу підстраховувати, підключитися до комунікації.
– "Повернись живим" передає військовим різну допомогу: рації, пікапи, оптику – все, що потрібно для захисту нашої держави. Як далеко представники фонду заїжджають з цією допомогою – просто на передок? Чи потрапляли ваші працівники під обстріли?
– (Робить паузу) Так, на передок.
І потрапляли під обстріли, і тікали від обстрілів. На жаль, змушений констатувати факт, що були випадки, коли менеджер пересувався, і в нього в машині знаходилося на декілька мільйонів гривень вантажу, його намагалися пограбувати.
Це відбувалося в тиловій зоні. Були навіть і такі випадки.
– У якій області це сталося? Можете розказати більше про цей випадок?
– На кордоні Дніпропетровської та Донецької областей. Просто їде людина по трасі, його починають притискати дві машини. Наш хлопець не розгубився, розумів, що якщо він зупиниться, то буде протистояти чотирьом особам. Треба віддати належне його майстерності водіння.
Він все зробив так, щоб від них втекти і виштовхнути їх у кювет, щоб вони не мали змоги його переслідувати. Він успішно добрався до підрозділу, доставив майно і повернувся назад.
– Чи у ПЖ є спеціальні протоколи на такі випадки? Чи вживаєте додаткові заходи безпеки?
– Звісно, є. Але давайте чітко змоделюємо цю ситуацію. А що буде, якщо когось уб'єш? А що буде, якщо вб'ють тебе? Тому тут до кожного випадку потрібно підходити максимально виважено і холоднокровно.
З моєї точки зору, наш менеджер дуже правильно ухвалив рішення тікати, а не зупинятися.
Якби у нього була або є зброя, він міг би програти все одно – ми не знаємо, скільки там було в тих машинах людей.
– Це була планова операція із захоплення вашого майна?
– Напевно, що так. Ми комунікуємо щодо цього випадку з правоохоронними органами, є результати, але зараз не готовий про це розмовляти.
– Всі залишилися живі?
– Так, все нормально.
"Важко уявити іншу людину на посаді головнокомандувача Збройних сил України, крім Залужного"
– Ви згадали, що давно знайомі з Валерієм Залужним. У тексті "Reporters" про перші дні війни ви розповідали про позивний Залужного – "Волонтер". Чому Валерій Федорович – Волонтер?
– Чесно кажучи, не запитував його (посміхається). У нього був цей позивний дуже давно. Я з ним познайомився, коли був військовослужбовцем 53-ої бригади на полігоні Широкий Лан.
Насправді нас тоді кинули в нелюдські умови перебування. Через це частина військовослужбовців нашого підрозділу пішки йшли в прокуратуру мітингувати і був хайп.
Згодом приїхала величезна комісія в складі Віктора Миколайовича Муженка, Наєва, величезної кількості полковників і генералів, серед яких був полковник Залужний.
Він тоді був замом Наєва в оперативному командуванні "Схід" – скажу так, бо точної посади не пам'ятаю. Ми тоді вперше з ним познайомилися.
Була купа генералів, а тут я такий сержант весь брудний стою десь в стороні. І раптом Залужний мене до себе підкликав і каже: "Ти писав про це все у Facebook теж?". Я кажу: "Так". І він такий: "Тепер тоді ставлю завдання: всі проблеми ми виправляємо, твоє завдання – вирівняти це у публічній площині".
– Потім писали дописи про вирішення проблем?
– Так (сміється). Пам'ятаю, сторінки бригади не було, тому її створив і показував результат, що хлопцям видали те, вирішили проблему таку-то, таку-то.
Зараз навіть не знаю, що з цією сторінкою, в кого на неї права.
– Ви продовжуєте комунікувати із Залужним?
– Звісно.
– Охарактеризуйте головнокомандувача ЗСУ. Який він?
– Мені важко уявити іншу людину на посаді головнокомандувача Збройних сил України.
– Сирського не уявляєте?
– Ні (робить паузу). Я говорю в форматі 22-23 року. Залужний показав, що це був найкращий вибір з усіх наявних офіцерів у Збройних силах України.
– Чому?
– Досвід, стратегічне бачення, виваженість і обізнаність. От мені в ньому подобається людяність.
І це круто. Чого не скажеш про інших офіцерів.
– Командувач сухопутних військ Сирський – як би ви його охарактеризували?
– Це сучасне покоління командирів, які вже мають серйозний бойовий досвід. Сирський його примножив, коли планував – і я пишаюся цим його плануванням – Харківський контраступ.
Сирський уже показує, що він може робити, демонструє свій досвід. Це повноцінний, якісний, кадровий резерв, який повинен бути присутній в усіх структурах Збройних сил України.
– Що скажете про керівника ГУР Кирила Буданова?
– Та йолки-палки (сміється). Відмовляюся відповідати, тому що моєї особистої комунікації з Кирилом Олексійовичем замало. Один раз я приходив з директором фонду до нього на зустріч, і все.
З Валерієм Федоровичем, з Сирським ми зустрічалися неодноразово, тому я собі дозволю дати оцінку цим людям. Кирилові Олексійовичу – ні, вибачте.
"Дуже скептично ставлюся до юзання політичними силами топових військовослужбовців. Це неправильно"
– "Повернись живим" працює з ветеранами. У зв'язку із сьогоднішніми викликами чи розробляєте ви нові проєкти?
– Для початку треба розуміти, на що спроможна держава. Потрібно зробити висновки, чого держава не зробила, і вже починати над цим працювати.
Звернемо увагу на історію Міністерства ветеранів. Воно тільки почало створюватися (наприкінці 2018 року – УП), змінилася влада і поставили міністра. Тільки новий міністр набрав нову команду, почав реалізовувати якісь перші проєкти – знову щось в країні міняється, ставлять третього міністра.
Причому третім міністром, якщо мені не зраджує пам'ять, поставили таке нафталінове уї*анство – генерал-лейтенанта Сергія Бессараба. Я ненавидів цього генерала (дратується).
Найперше, що він зробив – виписав якусь там премію чи виплати соціальні збільшив собі своїм же рішенням. Ну, що ми робимо? (робить паузу)
Зараз в мене йде рефлексія на першу сварку з паном Залужним, коли мав необережність Бессараба обізвати…
– При Залужному обізвати?
– Ні, в публічній площині. Валерій Федорович мене потім в особистих повідомленнях поставив на місце, за що я йому дякую.
Але до цього генерала у мене не було поваги, коли служив і тим більше не було поваги, коли він став міністром ветеранів.
У Зеленського багато було кадрових помилок у першій хвилі призначень.
– Зеленський наче визнавав свої кадрові помилки…
– Це чудово, що він їх визнає, чого я не можу сказати про колишнього міністра оборони. Чого не можу сказати про колишнього начальника генерального штабу пана Хомчака. Це були кадрові помилки. Тому треба дивитися крізь призму історичну і дивитися на свої помилки, чого країна не зробила.
Після перемоги у нас кількість ветеранів зросте в рази.
Ця цифра збільшується ще в рази. І це має бути десятки програм, які потрібно буде реалізовувати державі. Тут питання не про те, що буде робити фонд.
Фонд буде дивитися, де держава не встигає, і підставлятиме плече. Але це десятки програм.
– Станом на зараз, де ви готові підставити плече?
– Буде потужна аналітична робота. Ми покажемо свій звіт.
Друге – ми продовжимо робити те, що ми робили – реабілітацію ветеранів через спорт. Це буде наша Invictus збірна.
А далі вже будемо дивитися на свої спроможності, що ми можемо реалізувати ще.
– Як ви ставитеся до вислову: "От хлопці з фронту повернуться і наведуть порядок"?
– Ми це вже проходили. Нічого не вийшло. Я дуже скептично ставлюся до юзання політичними силами топових військовослужбовців. Це неправильно.
І своєю чергою, мені би хотілося попередити хлопців про цю небезпеку. Подивіться на досвід людей, яких вже юзали – їх просто використали. Не дозволяйте себе використовувати.
Тому що політика – це найбрудніше, що є в нашій країні після корупції.
Запитання від Клубу читачів "Української правди"
– Останній блок від читачів Клубу "Української правди", яких перед інтерв'ю ми просимо пропонувати свої запитання нашим спікерам. Який консервативний прогноз фонду щодо війни на 2023 рік?
– Давайте слово "прогноз" поміняємо на слово "загрозу". Найбільша загроза цієї війни для нас – це перехід в оперативну і тактичну паузу.
Не можна зупинятися по ходу цієї війни. Тому що як тільки ми зупинимося, нам буде ще важче відвоювати територію.
Не треба давати ворогу можливості будувати фортифікаційні споруди, нову лінію розмежування, яку ми отримали у 2015 році, з якою ми нічого не могли зробити ні у політичному, ні у військовому плані. І це дало можливість Росії підготуватися до повномасштабного вторгнення.
Перехід в оперативну і тактичну паузу буде дуже великим мінусом для нас і ще більшим викликом, ніж повномасштабне вторгнення.
– Тобто треба йти до кінця?
– До останнього. Розумієш, перемога – це вибір. Вибір вчорашнього дня, сьогоднішнього, завтрашнього.
Я вибрав перемогу, як і більшість свідомих громадян. І буду для цього працювати до останнього. Нам не потрібно зупинятися. От і все.
– Як просувається проєкт "Black Box"? Попри секретність, чи бачили ми його в дії?
– Десятки разів вже бачили.
– Розкажете, де саме?
– Ми зберемо підбірку того, де використовувався Black Box і що він палив. Це буде неймовірна історія. Можливо, це вийде зробити вже цього року.
– І останнє: як не занепасти духом?
– (Замислюється) Хороше питання. Відповідь проста: дивіться під ноги, давайте не падати.
Роман Кравець, УП
Фото Дмитро Ларін, УП
