Вбивці нашого дому. Як покарати росіян за екоцид в Україні
Жах війни пов'язаний із втратами. Одні люди втрачають власне життя, інші – рідних та друзів. Це найстрашніше, бо його неможливо компенсувати.
Мільйони втратили житло. Економіка втрачає кошти, робочі руки й голови тих, хто змушений рятувати себе і дітей за кордоном. Всі ми втратили музейні колекції та витвори мистецтва.
А ще всі ми сьогодні втрачаємо наші природні багатства – ліси, степи, моря, а також тварин та рослини, які там живуть.
"Українська правда" розповідає про масштаби збитків, завдані нашій природі російською агресією.
Про те, чи справді можна назвати екоцидом те, що відбувається.
А також про те, як покарати росіян за злочини проти природи і змусити заплатити за них.
Вибухи уповільненої дії
Минулого року екологиня Катерина Полянська здійснила понад десяток поїздок регіонами України, де раніше тривали активні бойові дії. Серед іншого її цікавили снарядні вирви. Зокрема й ті, що лишилися на полях і городах.
Навіть якщо снаряди влучають "в нікуди" – в чисте поле чи луг, вони теж несуть небезпеку. Невидиму, розтягнуту в часі, яка може наздогнати жертву несподівано.
– Тому потрібно робити аналізи ґрунту із цих вирв, а потім проводити спеціальну рекультивацію, щоб можна було вирощувати якісь культури, – розповідає Катерина Полянська.
Свинцеві кулі в ґрунті також перетворюються на "хімічну бомбу сповільненої дії". Натомість ракетне паливо настільки токсичне, що його розлив одразу спричиняє справжню екологічну катастрофу місцевих масштабів. Тому наближатися до місця розливу не можна без спеціальних засобів хімзахисту.
Масштаби шкоди
Хімічне забруднення – лиш іодин з прикладів того, як війна впливає на довкілля. Загалом їх безліч, і вони мають дуже різну природу попри те, що так чи інакше пов'язані з війною. Шкода від них також відрізняється за розмірами, характером і тривалістю.
"Українська правда" вже розповідала, як торік у Чорному морі масово гинули дельфіни, а на Кінбурнській косі пожежі нищать цінні ділянки дикої природи.
Опис всіх злочинів росіян проти нашої природи за обсягом потягне на добрячу монографію. Тому доведеться звернутися до сухої статистики.
Міністр охорони довкілля Руслан Стрілець розповів виданню "The Economist", що його відомство отримало 2300 звернень про випадки впливу війни на довкілля. Під загрозою опинилися майже 3 мільйони гектарів природоохоронних територій, тобто приблизно три чверті усього природно-заповідного фонду. Впливу війни зазнала третина всіх наших лісів.
Екоцид – це коли "вбивають дім"
Загальна сума збитків, яку росіяни завдали нашому довкіллю, за словами Стрільця, оцінюється в 46 мільярдів доларів. Те що росіяни роблять з нашою природою, часто називають терміном "екоцид".
З першої спроби його можна було б перекласти як "вбивство екології". Але екологія – це "наука про дім", бо давньогрецьке "οἶκος" – це "будинок", або "житло".
Тому екоцид – це коли "вбивають дім".
Якщо обмежитися філологічним поясненням, то так і є – росіяни нищать, руйнують наш дім, який забезпечує нас теплом, прохолодою, затишком, водою та їжею.
А ось як це виглядає з юридичного погляду.
Напівмертва стаття Кримінального кодексу
Поняття "екоцид" з'явилося в українському законодавстві разом із чинним Кримінальним кодексом ще в 2001-му році. Але впродовж майже 20-ти років до сьогодні за цією статтею наші суди не винесли жодного рішення.
Фактично, стаття про екоцид залишалася "скоріше мертвою, ніж живою".
Причина не тільки в тому, що до 2014-го року в Україні не було війни. Хоча війна тут справді відіграла важливу роль.
По-перше, в Кримінальному кодексі є цілий розділ "Кримінальні правопорушення проти довкілля". Тут багато різного: забруднення повітря, знищення лісу, незаконне полювання тощо. Саме під такі статті підпадали практично всі злочини проти довкілля, які ще донедавна здійснювалися в Україні.
Натомість екоцид – це значно серйозніший та масштабніший злочин. Недаремно він міститься в іншому розділі Кримінального кодексу – між статтею про зброю масового знищення та статтею про геноцид.
Якщо бути юридично точним, то екоцид – це "масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу".
По-друге, закон ніяк не пояснює, коли "просто порубка лісу" обертається на "масове знищення рослинного світу". І так само не пояснює, що таке "екологічна катастрофа".
Іншими словами, коли йдеться про екоцид, то наші закони прописані зовсім не ідеально.
Дельфіни, нафтобази та ядерна установка
"Завдяки" повномасштабній війні стаття про екоцид помітно "ожила". За словами радника Генерального прокурора Максима Попова, сьогодні розслідуються 11 справ з екоциду, пов'язаних з війною.
Серед іншого йдеться про атаки росіян на українські нафтобази, удари по території Харківського фізико-технічного інституту з його ядерною установкою та загибель кількох мільйонів курей на Чорнобаївській птахофабриці. Масова загибель дельфінів у Чорному морі також розслідується як екоцид.
Втім, важливо розуміти, що екоцид в Україні можуть чинити не лише росіяни і не лише під час війни.
Зараз Спеціалізована екологічна прокуратура Офісу генпрокурора займається справою проти співробітників однієї картонно-паперової фабрики у Хмельницькій області. Це підприємство впродовж кількох років скидало в невелику ріку Хомору забруднену воду. В результаті кілька кілометрів ріки постраждали настільки, що відновити природу тут практично неможливо.
Ця справа кваліфікується як екоцид. І так само, як 11 справ проти росіян, зараз вона перебуває на стадії досудового розслідування.
Покарання
Максим Попов каже, що головні виклики у "воєнних" справах по екоциду – це збір доказів та проведення усіх лабораторних досліджень, результати яких ніхто не зможе потім оскаржити. Наскільки це важливо й одночасно непросто, "Українська правда" розповідала на тому ж прикладі масової загибелі дельфінів у Чорному морі.
З одного боку, може здаватися, що торік китоподібні гинули саме через воєнні дії. З іншого – науковці досі розглядають різні версії, проводять лабораторні дослідження і поки не готові назвати точну причину або комбінацію причин.
З огляду на ці та інші складнощі важко прогнозувати, коли справи передадуть до суду і коли ми почуємо про вироки.
"Офіс генерального прокурора, звісно, сфокусований не лише на безпосередньому виконавці, солдаті, який "натиснув на кнопку", – каже Максим Попов. – Ми збираємо докази, щоб встановити як мінімум середню ланку російського військового командування, а також вищу ланку".
Якщо вину вдасться довести, злочинці отримають від 8-ми до 15-ти років позбавлення волі.
Щоправда, у такий спосіб неможливо притягнути до відповідальності самого Путіна. Адже йому, а також міністру закордонних справ і голові уряду Російської Федерації міжнародне право дає імунітет від кримінального переслідування. Так само, як аналогічній "трійці" високопосадовців будь-якої іншої держави.
Воєнні злочини проти природи
Втім, можливість притягнути до відповідальності Путіна чи будь-кого з керівників Росії за екологічні злочини все ж є. Принаймні теоретична.
Річ у тім, що деякі злочини росіян проти природи можуть розслідуватися як воєнні злочини. Вони бувають різні – перелік міститься в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Але для нас важливо, що один з видів воєнного злочину передбачає "довготривалу та серйозну шкоду навколишньому природному середовищу".
"Я не виключаю і навіть допускаю, що в певних кримінальних провадженнях буде змішана правова кваліфікація, – каже Максим Попов. – Буде 438 стаття – "Порушення законів та звичаїв війни" (це і є воєнні злочини – УП) і буде 441 стаття – "екоцид".
Ні в Путіна, ні в будь-якого іншого високопосадовця у світі немає імунітету в Міжнародному кримінальному суді, який може розслідувати воєнні злочини в Україні. Проблема в тому, що покарати винних у воєнному злочині "екологічного" характеру за Римським статутом значно складніше, ніж за екоцид за українським законодавстом.
Адже екоцид, за нашим законодавством, це не тільки ті дії, які призвели, але й могли призвести до екологічної катастрофи.
Умовно кажучи, якщо росіяни обстрілювали атомну станцію, але не влучили або влучили, але станція витримала атаку і витоку радіації не сталося – це вже може бути екоцидом.
Натомість для воєнного злочину треба довести, що якась атака чи інші дії завдали довкіллю "масштабної, довготривалої та серйозної шкоди". Тобто не просто стріляли, але влучили, стався витік радіації і довкілля сильно постраждало від цього.
Компенсаційний механізм
Важливо не лише покарати Росію за всі злочини в Україні з 2014-го року, але й змусити її відшкодувати всі збитки. Зокрема ті, що були завдані довкіллю.
"Українська правда" вже розповідала, що людина залишається дуже залежною від природи в економічному плані. Це означає, що якщо не всі, то значна частина збитків, завданих природі, насправді завдані нам.
Умовно кажучи, якщо в річці отруєна вода, то це біда не тільки для річки, не тільки для риби, яка в ній живе і не для якоїсь абстрактної природи. Але й для людей, які цю воду питимуть.
Це означає, що нам доведеться витрачати гроші на її очищення. Або не робити цього і витрачатися на лікування. В будь-якому варіанті ці кошти – за забруднені річки, випалені ліси, вбитих тварин і не тільки за них, потрібно стягнути з Росії.
14-го листопада минулого року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про те, що Росія серед іншого мусить компенсувати шкоду, яку вона заподіяла в Україні.
Спеціальний компенсаційний механізм, який для цього потрібен, ще тільки має бути створений. Яким він буде в деталях, навряд чи хтось може сьогодні сказати. Але є принаймні один історичний прецедент, який дає уявлення про те, як такий механізм може працювати.
Природа Кувейту після вторгнення Хусейна
В 1990-му році Ірак на чолі з диктатором Саддамом Хусейном вдерся до Кувейту і приєднав незалежну країну до себе на правах провінції. А наступного року коаліція держав на чолі зі США провела операцію "Буря в пустелі" і звільнила Кувейт.
Напад військ Хусейна дорого обійшовся Іраку та сусіднім державам. Загарбники вилили в Перську затоку мільйони барелів нафти, яка забруднила сотні кілометрів узбережжя Саудівської Аравії. Нападники підірвали сотні нафтових свердловин, через що забруднились підземні води.
Через розливи нафти, а також через будівництво різних фортифікаційних споруд постраждали крихкі пустельні екосистеми. Повітря, ґрунти й води були забруднені через підриви газопроводів, нафтопереробних підприємств та складів міндобрив.
Так само, як в Україні, на території Кувейту лишилося багато мін та боєприпасів, що не розірвалися.
5 мільярдів доларів за збитки довкіллю
Щоб відшкодувати збитки, ООН створила спеціальний орган – компенсаційну комісію (The United Nations Compensation Commission, UNCC). Її задача полягала в тому, щоб зібрати заявки від постраждалих, розглянути їх і, якщо справді є підстави, виплатити потрібну суму.
Кошти для компенсації надходили від експорту іракської нафти й нафтопродуктів. Комісія працювала аж до 2022-го року, поки зрештою не виконала свою місію.
Загалом UNCC виплатила понад 52 мільярди доларів компенсації за всі види збитків. Із них понад 5 мільярдів – за збитки довкіллю.
Чому не всі отримали виплати
Далеко не всі заявники залишилися задоволеними. Якщо говорити про екологічну шкоду, то з майже 170 заявок компенсаційна комісія задовольнила близько двох третин. Якщо в грошовому еквіваленті, то значно менше – 6,2%. Тобто дрібніші претензії задовольнялися частіше, ніж більші.
Чому компенсаційна комісія відмовляла? Щоб отримати компенсацію, потрібно не просто показати, що, скажімо, після війни десь у Кувейті підводні води забруднені нафтою. Потрібно довести, що саме війна винна в цьому. Це стосується не тільки води чи ґрунту, але й будь-якого негативного впливу на довкілля.
Умовно кажучи, якщо після війни на вашому ставку не виявилося рожевих фламінго, то це не обов'язково проблема. Як варіант, до війни їх тут теж не було. Або інший варіант: вони справді колись були, але "в тумані війни" місцеві "любителі природи" виловили їх і продали до звіринців. Загарбники, якими б підступними та безпринципними вони не були, не встигли в цьому випадку докластися до знищення популяції фламінго.
Про користь ботаніки й зоології
Якщо перенестися з Іраку початку 90-х років минулого століття в сучасну Україну, то виявиться, що про стан довкілля і нашу природу ми все ще знаємо не так багато, як потрібно.
Наприклад, в 2020-му році вийшло друге видання "Європейського атласу гніздових птахів". Це настільна книга орнітологів, де вся територія Європи розбита на 5 тисяч квадратів розміром 50 на 50 кілометрів. В атласі показано, які саме птахи мешкають в кожному такому квадраті.
Вперше в історії тут фігурувала вся територія України. Попереднє видання атласу вийшло наприкінці минулого століття й охоплювало лише частину території України. Решта донедавна залишалася "орнітологічною білою плямою". Не те щоб в орнітологічному плані вона взагалі не була вивчена, але точно вивчена недостатньо.
Ще один факт на додачу. Загальну чисельність дельфінів у Чорному морі дослідники вперше змогли більш-менш точно порахувати лише позаминулого року.
Виходить, що порахувати дельфінів чи прив'язати до карти птахів – зовсім не проста задача. Що тоді казати про комах, молюсків та іншу "дрібноту", вивчення якої в Україні навіть у мирні чи відносно мирні часи було "не на часі".
Коли настане час виставити Росії рахунки за збитки природі, цілком може виявитися, що наших "фламінго" "тут не було". Бо зоологи і ботаніки в Україні були більше сфокусовані на тому, щоб якось прогодувати свої сім'ї, ніж на польових дослідженнях.
Куди повідомляти про екологічні злочини
Коли йдеться про відшкодування збитків довкіллю, найперше, що треба зробити – зафіксувати й оцінити завдану шкоду.
Для цього при Держекоінспекції створений оперативний штаб. До нього можна передати інформацію про будь-яку шкоду, завдану росіянами довкіллю – руйнування очисних споруд, займання сміттєвих полігонів, бомбардування хімічних підприємств і так далі.
Екоцид для Міжнародного кримінального суду
Сьогоднішня війна в Україні може змінити міжнародне законодавство в сфері довкілля. Зараз Римський статут розглядає чотири види злочинів. Це геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії. Але вже давно точаться дискусії про те, що до них треба додати п'ятий – екоцид.
"Поки не було війни, то держави дуже неохоче про це говорили, тому що за екоцид можна притягнути, наприклад, транснаціональні компанії, які долучилися до процесу зміни клімату, і навіть уряди держав, які сприяють зміні клімату, також можуть бути притягнуті до відповідальності", – каже юристка правозахисної організації "Екологія. Право. Людина" Ольга Мелень-Забрамна.
В січні цього року ПАРЄ ухвалила резолюцію "Вплив збройних конфліктів на довкілля". Серед іншого в ній ідеться і про необхідність включення екоциду до Римського статуту (РС).
В будь-якому разі швидко це не станеться. Юристка центру стратегічних справ УГСПЛ Віталія Лебідь пояснює, що процес передбачає декілька етапів. Спочатку одна з країн-учасниць Римського статуту має внести пропозицію. Потім дві третини країн – погодитися з такою зміною. І, зрештою, сторони Римського статуту мають ратифікувати цю зміну.
"Цей процес дуже тривалий, що можна побачити на прикладі злочину "агресії", – каже Віталія Лебідь. – Даний злочин було відразу внесено у текст Римського статуту в 1998 році. Проте через відсутність консенсусу щодо визначення злочину, можливість розслідувати агресію Міжнародним кримінальним судом було відкладено. І лише в 2018-му положення Римського статуту про злочин агресії повністю набрали чинності".
А тим часом у тумані війни
Війна дозволяє відкрито й голосно говорити про сьогоднішні проблеми довкілля. Адже винні в них справді росіяни, а ми й наша природа – справді жертви.
Незалежно від того, чий снаряд залишив вирву на полі, це сталося тому, що на нас напали росіяни. В цьому немає жодних сумнівів.
Хотілося, щоб в Україні так само голосно говорили про те, що серйозні екологічні проблеми в державі почалися не в минулому і навіть не в 2014-му році. І що більшість із них створили ніякі не росіяни, а українці. І не тільки, звісно, говорили, але й прагнули притягнути винних до відповідальності.
Також треба визнати, що росіяни не винні в тому, що Верховна Рада досі не прийняла законопроєкт про "Смарагдову мережу". Він потрібний для того, щоб охороняти залишки дикої природи в Україні, а заразом і для того, щоб вступити в ЄС.
Масова загибель дельфінів у Чорному морі торік – це зручний привід з високої трибуни привернути увагу світу до війни в Україні. Але на фоні таких історій губляться інші, які відбуваються також сьогодні й безпосередньо з війною не пов'язані.
Наприклад, про незаконну рубку лісу в регіональному ландшафтному парку "Сеймський" на Сумщині. Або значно масштабніша історія – про плани спорудження грандіозного лижного курорту на масиві Свидовець у Карпатах, проти якого досі борються природозахисники.
Дмитро Сімонов, УП
