З життя канібалів
"Ми знаємо дві історії з саратовських зон, із жахливих абсолютно зон, там одна є дуже спеціальна. Звідти взяли маніяка, у якого, так би мовити, у портфоліо канібалізм. Він теж поїхав на війну", – так описує вербування пригожинських бійців опозиційна журналістка та голова фонду "Русь сидящая" Ольга Романова.
Звісно, історія про канібала, відправленого воювати в Україну, виглядає шокуюче. Але за бажання російські пропагандисти могли б легко реабілітувати мобілізованого людожера в очах співвітчизників.
Скабєєвій і Соловйову було б достатньо розповісти своїй аудиторії, що сліди канібалізму виявлено в Іспанії – на найдавнішій європейській стоянці Атапуерка. І в Італії – на черепі неандертальця, знайденому в Саккопасторе, на південно-східній околиці Риму. І в Німеччині – у похованнях поблизу села Герцгайм, вік яких становить близько 7000 років.
Отже, канібалізм повсюдно поширений у країнах, і сучасним росіянам не варто його соромитися.
За всієї гротескності цей гіпотетичний приклад добре вписується в кремлівські пропагандистські шаблони. Росія XXI століття намагається обілити власне сьогодення, копирсаючись у чужому минулому.
"Путін нагадав США про анексію мексиканських територій", "Путін згадав про Хіросіму та Нагасакі", "Путін нагадав про імперські амбіції Британії у війні через Фолклендські острови", "Путін згадав про стару ідею Польщі поглинути Україну": приблизно так виглядає типова добірка новин із РФ.
Мабуть, немає такої сучасної російської мерзенності, яку в Москві не спробували б виправдати, пославшись на західний досвід 40-річної, 100-річної чи 170-річної давнини.
"Ми не гірші за інших" – ось меседж, який кремлівська пропаганда старанно просуває в маси. Це відрізняє нинішню Росію від покійного Радянського Союзу, який експлуатував принципово інший пропагандистський мотив: "Ми найкращі".
Все, що могло дискредитувати Країну Совєтів в очах прогресивного людства, старанно замовчувалося. Масові репресії, Голодомор, ГУЛАГ, секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, Катинь, депортації неугодних народів: увесь радянський бруд і кров ретельно вичищали з інформаційного простору.
Читайте також: Право бути чесними
Для російських реваншистів цей шлях був закритий від самого початку: в роки Перебудови і в 1990-ті назовні спливло забагато непривабливої правди. Готовий фарш не прокрутиш назад, і в пострадянські часи на зміну запереченню прийшло виправдання.
Публічна реабілітація СРСР у 2000-х і 2010-х будувалась на тому, що в діях радянського режиму нібито не було нічого ганебного.
Приректи мільйони селян на голодну смерть, вкрити величезну країну таборами, висилати цілі народи, таємно домовлятися з нацистами про поділ сфер впливу Східної Європи – усе це оголосили нормальними і допустимими витратами будівництва.
Хоча у 1960-ті чи 1970-ті уявити подібну прорадянську риторику було просто неможливо.
По суті, моральна деградація російського суспільства почалася саме з цього: з громадських виправдань радянського канібалізму, який у СРСР замовчувався і заперечувався.
Радянський міф дозволяв людині зберегти якісь етичні орієнтири ціною незнання. Пострадянський міф такої можливості не залишив. І, почавши з виправдання людожерського минулого, Росія закономірно дійшла до виправдання будь-яких сучасних злочинів.
Сьогоднішня Російська Федерація захищає власне людожерство, звинувачуючи в канібалізмі всіх підряд і підштовхуючи цільову аудиторію до висновку, ніби нічого поганого в цьому немає. Людожерами буцімто населено весь світ, і на загальному тлі РФ анітрохи не виділяється.
Щоправда, через брак свіжих прикладів доводиться апелювати не до чужої сучасності, а до чужої історії.
Коли треба виправдати анексію Криму 2014-го, Путін посилається на анексію Техасу в середині 19-го століття.
Коли потрібно виправдати повномасштабне вторгнення на українську землю 2022-го, у Москві говорять про політику Речі Посполитої після Першої світової війни.
А коли необхідно виправдати ядерний шантаж у XXI столітті, у Кремлі згадують про "прецедент", створений Сполученими Штатами далекого 1945-го року.
Читайте також: Диктатура мороку
Логіка країни-агресора проста: якщо сімдесят, сто чи двісті років тому кимось на Заході було щось зроблено, значить, це загальносвітова норма, і нинішня російська держава має право чинити так само.
Щоб реабілітувати себе, Росія заперечує саму ідею прогресу. Ідею про те, що з роками людство може і має ставати кращим – гуманнішим, справедливішим, спроможнішим доходити домовленостей. Ідею, яка є основою всієї нашої цивілізації і завдяки якій колишні варварські території стали сьогоднішнім Європейським Союзом.
В історії Заходу достатньо темних сторінок і ганебних плям: імперіалізм, колоніалізм, фашизм, гноблення, дискримінація, загарбницькі війни.
Але сила західного світу – не в історичній безгрішності, а в здатності рік у рік еволюціонувати на краще. Переосмислювати помилки минулого.
Каятися за скоєні злочини. Скидати з п'єдесталів колишніх героїв: чи то расистів XIX століття, чи кумира 1990-х Гарві Вайнштейна. Саме це, а не ідеальний історичний анамнез, відрізняє сучасне західне суспільство від Росії.
Читайте також: Мертвий хапає живого
Якщо ви згадуєте жорстокого деспота Івана IV, вам можуть відповісти, що його західний сучасник Карл IX особисто розправлявся з гугенотами під час Варфоломіївської ночі.
Якщо ви дорікаєте Петру I за будівництво держави на кістках своїх підданих, те саме може бути інкриміновано і Людовику XIV.
Якщо ви звинувачуєте Росію 19 століття в агресивній імперіалістичній політиці, вам можуть заперечити, що це було мейнстримом, і тодішні англійці, французи, німці та навіть бельгійці поводилися не краще за росіян.
Тому варто правильно розставляти акценти.
Проблема не в тому, що двісті чи триста років тому Росія була людожерською імперією – а в тому, що вона залишається такою у ХХІ столітті.
Виступає потворним реліктом минулого. Відновлює ті практики, які так важко вдалося викорінити на Заході.
Наш супротивник не просто вправляється в канібалізмі – він намагається представити відроджений канібалізм як норму в очах усієї планети.
І залишити Росію безкарною означає не тільки заохотити Путіна і Ко, але й виростити сотні інших канібалів у різних точках земної кулі.
Михайло Дубинянський
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
