Оборона Соледара, потенційне оточення та ризики для Бахмута. Інтерв'ю з бійцем 46 бригади Олександром Погребиським
За останні два тижні 10-тисячний Соледар на Донеччині, який ще восени вважався неприступним на Бахмутському напрямку, став найгарячішою точкою фронту.
"Вагнерівці", які тримають напрямок з російського боку, прорвали оборону міста і почали вуличні бої.
В один момент українська армія, зокрема 46-а аеромобільна бригада Збройних сил України, була дуже близька до оточення.
Дані щодо відповіді української армії на такий посилений наступ і потенційне оточення різняться.
Міноборони вже кілька днів активно заявляє, що росіянам не вдається захопити місто, тоді як аналітики проєкту "Deep State" за допомогою відкритих даних зафіксували присутність "вагнерівців" у центрі Соледара.
Джерела УП серед військових так само розходяться у свідченнях. Одні стверджують, що українська армія вже вийшла з міста, інші – що ще триває важка оборона Соледара на його околицях.
Компромісною для офіційних та неофіційних джерел є фраза: "Ведуться важкі бої".
Питання лише – на якому рубежі.
УП розпитала про обстановку в Соледарі в сержанта десантно-штурмових військ, депутата Київради від "Європейської солідарності" Олександра Погребиського.
До переохолодження та контузії, які він отримав два дні тому Погребиський обороняв місто у складі 46-ої бригади, яка великими зусиллями утримує місто.
Оперативна обстановка в Соледарі
– Пане Олександре, дякую, що погодилися говорити. Почну з головного запитання: хто наразі контролює Соледар?
– Збройні сили України повністю тримають ситуацію під контролем (розмова записана о 12 годині 11 січня – УП). Казати поточну ситуацію буде некоректно, оскільки тривають бої.
За заявами ворога трохи смішно спостерігати, бо буває таке, що купка "вагнерівців" забіжить, просочиться в якусь будівлю промзони і, поки ми їх ще не встигли "викурити", запише собі відео. А на наступний день ми дізнаємося, що вони "двохсоті".
Там зараз тривають бойові дії, операції. Якщо я говоритиму в деталях, що і як, то я нашкоджу хлопцям. Але ситуація контрольована ЗСУ.
– "Бої тривають" – тобто місто не окуповане росіянами?
– Ні.
– Можете говорити про відсоток міста, який наразі контролює українська армія?
– Це буде некоректно. І до того ж, за пів дня ситуація може змінитися, динаміка дуже велика.
– Ви зараз безпосередньо в Соледарі?
– Мене два дні тому евакуювали з переохолодженням (на Донеччині подекуди -17 градусів – УП) і контузією (гучно кашляє – УП). Був приліт ствольної артилерії по нас, але я після цього ще лишався керувати людьми. Потім через переохолодження почало сильно трусити, і я нічого не міг з цим зробити.
– Як ви, ваші побратими взагалі емоційно переживаєте таку важку оборону міста?
– Нашу бригаду вже називають сталевою, бо в нас найкращі хлопці (посміхається – УП). Вони дуже мотивовані, відчувають підтримку командування. Наші командири, комбати, командир бригади завжди з нами на бойових. У нас, якщо виходить підрозділ, то воюють абсолютно всі.
– І це ж у вас більшість – мобілізовані?
– У нас мобілізованих десь 80%. У нашому першому складі був переважно оперативний резерв ДШВ (десантно-штурмових військ – УП), тобто люди, які до початку повномасштабної війни, служили в ДШВ. Я, наприклад, служив у 95-ій. Але після штурмових дій на півдні, звільнення Миколаївщини, Херсонщини, виходу до Дніпра, у нас було багато поранених.
Тому прийшло багато нових, молодих хлопців без досвіду. Але правильно вибудуване управління (тут подяка комбригу) дозволяє довіряти командирам і мотивує людей іти до кінця. У нас кожен знає, що його не залишать.
– 46-а бригада наразі єдина утримує оборону Соледара?
– Ні, є сусіди, але ті, хто показують найвищу ефективність – це ми.
Ймовірність оточення та якість противника
– Уже кілька днів активно обговорюється потенційне оточення міста. Як людина зсередини цієї оборони розкажіть, наскільки це можливо?
– Це було, але ми вирівнюємо ситуацію. Наш підрозділ не просів і ніде не відійшов. Ми як стояли, так і стоїмо.
У нашій бригаді дуже потужне управління боєм, усі командири на своїх місцях, чітко налагоджена логістика, спостереження, розвідка. Це дозволяє нам цілодобово утримувати позиції. Ми навіть планували штурм, тобто відновлення позицій.
Але була така ситуація, що наші сусідні підрозділи справа, зліва не були такі ефективні, як ми. Тому ворогу вдавалося обходити нас по флангах. Тобто так, це (потенційне оточення – УП) було, але зараз ситуація змінюється.
– І, на вашу думку, ситуація змінюється на краще?
– Так, поки що динаміка позитивна. Подивимося, що буде далі. Їхня тактика – кидати людей на смерть, і "зеків", і "вагнерівців". Скільки я бачив їхніх "200-х", то вони без аптечок були.
Була їхня машина, яка проривалася з БК (боєкомплектом – УП), то вона просто йшла на самогубство… Коли ми вже до них, загиблих, підійшли, то побачили, що там водій, інші військові були без бронежилетів, без касок, по одному рожку в автоматі.
У дуже близьких піхотних боях ми чули, як їм командири кричать: "Ні кроку назад, розстріляємо". Ми це чули і бачили своїми очима.
Поранені "зеки" перегукувалися через стіни з нашими хлопцями – казали, що за "білет в один кінець" їм заплатили 400 доларів.
– Була також інформація, що росіяни завели на Бахмутський напрямок додаткові десантні підрозділи. Чи траплялися вони вам?
– Ні, десантників ми не бачили. Що стосується штурмових груп, тобто піхоти, яка вступає в бойові зіткнення на близьких відстанях в 20-30 метрів – серед них ми взагалі не бачимо кадрових військових.
Можливо, вони десь на другій лінії влаштовують підтримку піхотним групам, але самі піхотні групи – це виключно "м'ясо".
Я вже не знаю, скільки їх ми знищили. От два дні назад була потужна піхотна атака… Я не знаю, нащо вони це роблять, ну треба ж робити якісь висновки. У чому сенс?
– Чи обговорювався варіант виходу з міста, аби уникнути оточення?
– Я – головний сержант роти, зі мною такі речі не обговорюються. Командування, певно, обговорювало, готуються ж різні варіанти.
– А траса Бахмут–Сіверськ, яка проходить через Соледар, наразі перебуває під вогневим контролем росіян?
– Мінус (тобто "ні" на військовому сленгу – УП). Був такий період, але, наскільки мені відомо, ситуація стабілізувалася.
– Тобто логістика ще працює? Є спосіб підвозити БК, людей?
– Усе, абсолютно все на цьому напрямку працює.
Причини прориву оборони Соледара та вплив його можливої окупації на Бахмут
– Соледар від серпня був майже неприступною фортецею на Бахмутському напрямку, зокрема зусиллями 93-ої бригади. У який момент ситуація різко погіршилася? Що пішло не так?
– Наскільки мені відомо, 93-а бригада – дуже потужна, механізована, з досвідом роботи на Донецькому напрямку, Опитне, ДАП. У них дуже великий досвід і оборонних, і наступальних дій. Тому, коли вони стояли на своїх рубежах, їм не було проблемою стримувати противника.
Я так розумію, що заміна на нові стрілецькі підрозділи, піхотні бригади, де часто-густо проблема з управлінням, контролем. Я не можу сказати, що це чиясь вина, бо ми ж у динаміці формуємо ці всі підрозділи, командири можуть не мати бойового досвіду.
Але з того, що я бачу, командування намагається розбавляти досвідчені підрозділи або ж оперативно направляти досвідчені бригади туди, де є проблеми.
– За моєю інформацією, для українських військових стало несподіванкою, що росіяни пробили фланги з Яковлівки, яка знаходиться на північ від Соледара, та Підгородного, яке на південь від Соледара.
Я правильно розумію, що саме на цих ділянках стояли новосформовані підрозділи?
– Так.
– Тобто причиною прориву оборони Соледара є те, що на деякі ділянки виставили непідготовлених військових?
– Можливо, так, але ж у цих підрозділах не був, достеменно про їхній рівень підготовки не знаю.
Але що найголовніше має бути в підрозділі? Налагоджений зв'язок, рівень управління, адекватність командирів, морально-психологічний стан людей. Над цим усім треба працювати до того, як виводити підрозділ на гарячі напрямки.
– А коли почалося загострення на Соледарі – десь перед Новим роком?
– Десь так, бо нам 31 грудня поставили задачу 1 січня виїхати й зайняти рубежі. Ми навіть не змогли відсвяткувати Новий рік (посміхається – УП).
Ми тоді буквально тільки повернулися з Курдюмівки (село на південь від Бахмута, панівна висота – УП) де успішно штурмували позиції ворога. Точніше перед Курдюмівкою, ми там відновили контроль, закріпились, і нас замінили піхотні підрозділи.
– Якщо ви вже згадали Курдюмівку, то розкажіть, як розвивається ситуація на південь від Бахмута? Чи правда, що росіяни переважно стоять уздовж каналу "Сіверський Донець – Донбас" і в деяких місцях змогли його перейти?
– Ми там не знаходимося, але з того, що я бачу по картах – так, є така ситуація. Але великого стратегічного успіху це їм не приносить, це більше завдає збитків їхній піхоті.
Якщо говорити стратегічно, то після того, як ворог залишив Київську область, ми виграємо.
Їхня робота на Донецькому напрямку для мене стратегічно не зрозуміла. Це більше схоже на політичні бонуси для окремих персон, зокрема Пригожина, який хоче вислужитися перед Путіним. І показати, що підрозділ "ПВК" має вищу ефективність за регулярні війська. Але це пшик.
Я впевнений, що ЗСУ дуже скоро обнулять цю історію.
– Останнє запитання: якщо росіяни таки дотиснуть Соледар, як це вплине на оборону Бахмута, який нині називають головною фортецею сходу?
– Тактично – ніяк. Я не бачу, щоб це відкрило їм можливість із того флангу оточити Бахмут чи взяти під контроль трасу (Бахмут – Сіверськ – УП).
Ольга Кириленко, УП
