Мільярди гривень, "помста", бронетехніка, політика. Репортаж з фонду Притули
За час повномасштабної війни колишній шоумен Сергій Притула став одним із найпопулярніших волонтерів країни.
Інші благодійні фонди не можуть похвалитися майже космічною швидкістю закриття зборів, яку демонструє фонд Притули.
Після масованого обстрілу 10 жовтня його фонд всього лише за добу акумулював 352 мільйони гривень на допомогу армії.
За два тижні після цього буквально за півтори доби Притула зібрав ще 236 мільйонів на купівлю бронетранспортерів Spartan.
А наймасштабніший збір Притула закрив улітку, коли за три дні українці задонатили йому 600 мільйонів гривень на купівлю "Байрактарів".
Побачивши, як українці від малого до великого віддають свої заощадження на "Байрактари", компанія Baykar вирішила подарувати Україні три БПЛА.
Згодом зібрані 600 мільйонів команда Притули витратила на купівлю супутника для потреб ЗСУ.
Загалом з 24 лютого фонд колишнього шоумена зібрав вже понад 3,5 мільярда гривень.
Через політичний бекграунд телеведучого – співпрацю з "Голосом" та участь у виборах мера столиці – більшість зборів Притули супроводжуються баталіями в соціальних мережах. Критики залишають гнівні коментарі,стверджуючи, що фонд купує техніку за надто високими цінами, натомість прихильники хвалять його команду за реалізацію великих проєктів.
"Українська правда" продовжує цикл публікацій про роботу найбільших благодійних фондів України. Адже саме звичайні українці донатять на ЗСУ та мають право знати, як витрачаються їхні кошти.
Читати також: Ті, що купили "Байрактар". Як насправді працює фонд "Повернись живим"
Упродовж робочого дня, проведеного у фонді, "УП" дізнавалася, завдяки чому організації Сергія Притули вдається закривати мільйонні збори за рекордні строки, як його фонд насправді працює з мілітарною та гуманітарною допомогою, як реалізувалася ідея купівлі супутника, за якою ціною Притула збирається придбати бронетранспортери Spartan, чому фондом керує інша людина та що у ньому робить політтехнолог.
Сили ППО у фонді
Надворі мінусова температура, мороз щипає обличчя. Заспаний, але енергійний Сергій Притула спускається вулицею Гончара в Києві до входу в будівлю, де розташований благодійний фонд його імені.
Дорогою стоять припарковані пікапи, пригнані зі Швеції, які ускладнюють рух для інших автомобілів, адже вулиця вузька. Ці авто фонд ось-ось має відправити на передову. Притула оглядає їх та витягує Iphone для зйомки.
Після цього Притула заходить до будівлі фонду. Це шестиповерхове офісне приміщення з ліфтом та стійкою охорони при вході. Тут фонд орендує гараж, підвальні приміщення, перший та шостий поверхи.
На першому поверсі колишній шоумен вітається з директоркою фонду Ганною Гвоздяр, весело обіймає її та обмінюється кількома словами.
Неподалік, поруч зі стійкою для охорони, стоять троє чоловіків. Це військовослужбовець середнього зросту, менеджер закупівель та керівник операційно-логістичного напрямку фонду.
Військовий щойно приїхав до фонду забрати допомогу для однієї з мобільних груп сил ППО в Київській області. Ці троє обговорюють деталі передачі, оглядають папери з переліком допомоги.
Чоловік у формі помічає журналістів і відразу просить не знімати його обличчя, щоб потім у нього "не виникло неприємностей з керівництвом".
Щоб не заважати розмові, Притула переходить у відчинений неподалік кабінет, де працюють менеджери з обробки запитів та логісти.
– Доброго ранку! Друзі, у нас сьогодні "Українська правда". Всі гарно зачешіться, вмийтеся, зробіть мейкап, – жартує з колективом Сергій.
У відповідь працівники фонду сміються та продовжують зосереджено вдивлятися у монітори своїх комп'ютерів.
Притула пропонує нам сходити з ним у гараж, щоб побачити, як відбуватиметься передача майна військовим.
– Маємо гарний проєкт по допомозі силам ППО. Звичайно, що саме ППО купувати не можемо, поки що, – дорогою у двір до гаража розповідає засновник фонду. – Наразі забезпечуємо мобільні групи обігрівачами, засобами зв'язку, передаємо будиночки на колесах, тому що за такої погоди у палатці в лісі перебувати не дуже приємно. Хочеться, щоб люди мали нормальний варіант і для перепочинку, і для роботи.
У гаражі фонду – гори різного розміру коробок, шини, складені деталі знищеної техніки.
– Нам військові люб'язно передають уламки російських літаків та гелікоптерів. Ми створюємо спеціальні брелки, які потім продаємо: робиться картка, там QR-код, де можна прочитати історію, де, як і ким було збито гелікоптер чи літак. Один брелок коштує тисячу доларів. Ми вже так понад 300 тисяч доларів акумулювали. І це дуже символічно, тому що цими коштами ми допомагатимемо нашим льотчикам, – пояснює Притула.
Поки ми розмовляємо, до гаража під'їжджає військовий пікап з причепом. Кілька працівників фонду допомагають двом військовим оперативно завантажити генератори, обігрівачі та коробки з іншою допомогою. Той самий військовий, якого ми зустріли на першому поверсі фонду, відходить убік та крокує з мобільним телефоном до Притули.
– Зараз вам покажу самий перший пуск NASAMS, – звертається чоловік.
– Найпершіший? Це ваша бригада? – з непідробною цікавістю перепитує колишній шоумен.
– Так. Вибачте за нецензурну лексику, – клацаючи в смартфоні з відчутною гордістю відповідає військовий.
Чоловік демонструє коротке відео, де з лісу вилітає ракета, а закадровий голос реагує: "Ух, єб**ь… Аху**ь!". Притула вдивляється у смартфон, не стримуючи сміху.
Після спільного перегляду відео роботи NASAMS військовий кличе до себе напарника та просить засновника фонду про спільне фото. Помітно, що поруч із Сергієм військові хвилюються.
Згодом вони продовжують розповідати про складнощі несення служби.
– Ви хороші обігрівачі передаєте. У нас в полях народ оцінив. От умовно живе в пункті 12 людей, можна поставити буржуйку. Та я так ледь не здурів. Пам'ятаю, в березні буржуйка почала диміти, всі спали і ледь не здохли. А цю штуку поставили, запустили – за пів години було тепло. Люди мокрі – прийшли зігрілися, просушилися, і нормально, – емоційно розповідає військовий.
Притула тисне чоловікам руки, дякує за службу та підвальними коридорами повертається в офіс.
Хто є хто в фонді Притули
У фонді Сергія Притули працює понад 100 осіб. Штаби розташовані в різних містах України: центральний офіс знаходиться у Києві, мілітарні офіси – в Дніпрі та Краматорську, гуманітарні хаби – в Миколаєві та Львові.
Загалом фонд займається такими напрямками: транспорт, засоби зв'язку, оптика, тактична медицина, БПЛА та гуманітарна допомога.
– У нас є ще кілька субпроєктів, які для нас і для війська є важливими. Наприклад, це ремонт та відновлення трофейної техніки. Сам факт того, що ми російську зброю направляємо проти росіян, надихає. Плюс таким шляхом буквально за 20 тисяч доларів можна отримати готовий танк, – розповідає про роботу своєї організації Притула.
– Є ще проєкт "Бавовна". За джентельменською угодою з донорами, по цьому проєкту ми не звітуємо публічно, адже для певних завдань ЗСУ важлива повна тиша, – продовжує він.
У благодійному фонді Сергія Притули сам Притула не є його директором. По суті, він – брендфейс своєї організації.
Очолює фонд 32-річна Ганна Гвоздяр. На неї покладена адміністративна та юридична відповідальність за діяльність колективу.
З початком війни на Донбасі в 2014 році Гвоздяр волонтерила в головному військовому шпиталі в Києві. За освітою вона спеціалістка з міжнародних комунікацій. Гвоздяр очолює Фонд Притули з моменту його заснування в липні 2020 року.
– Я давно в благодійності, тому знаю, як тут все працює. Коли Сергій почав збирати на боротьбу з ковідом більші донати, з'явилися ідеї на великі проєкти, і в законодавстві це не могло існувати без оформлення як благодійний фонд. Тож ми купували перші костюми для лікарів саме як благодійний фонд, – пригадує директорка.
На відміну від Притули, Гвоздяр – не публічна особа. Про неї складно знайти інформацію у відкритих джерелах, та й сама директорка зізнається, що їй подобається залишатися в тіні засновника фонду.
– Мені дуже комфортно робити те, що я роблю останні вісім років. Якщо ви не знаєте мене – це добре", – посміхаючись каже Гвоздяр.
Ще одна людина, яка давно працює з Притулою – це відомий активіст і волонтер Роман Сініцин. В 2020-му році Сініцин допомагав Притулі в якості радника на виборах міського голови Києва. Раніше він займався бізнесом, запустив туристичний сайт lowcost.ua.
Наразі Роман, він же "Майор" очолює військовий напрям фонду. Він аналізує, яку допомогу потрібно відправити на передову, бере участь у передачах майна військовим, та комунікує з командирами бригад і батальйонів.
– Найбільша проблема в нашій роботі полягає в тому, що запитів більше, ніж ми можемо фізично закрити. Допомогти всім неможливо і тому доводиться пріоритезувати, виходячи з того, де підрозділ знаходиться, які задачі виконує, перевіркою, чи надходила допомога від інших фондів і так далі. Доводиться постійно їздити, спілкуватися, – пояснює специфіку своєї ділянки роботи Сініцин.
Ще однією важливою людиною в організації Притули є Олексій Сіхарулідзе, який менеджерить закупівлі фонду.
Сіхарулідзе – інтелігентний та спокійний чоловік в окулярах. Своєю виваженістю він нагадує досвідченого лікаря, а насправді колись працював скарбником у різних банках.
– Я не військовий, не маю ніякого до цього взагалі хисту, ніколи не хотів цим займатися. Навесні 2014 року почав шукати серед знайомих військових, знайшов двох і дуже здивувався, що їх знаю. І тоді почав допомагати їхнім підрозділам. Інших своїх друзів примусив робити те саме. Так з 2014-го і допомагаю армії, – скромно розповідає про себе Сіхарулідзе.
Він детально роз'яснює механіку надання допомоги військовим. Для того, щоб фонд передав допомогу для бойового підрозділу, потрібно залишити офіційний запит на сайті prytulafoundation.org з підписом командира та печаткою.
– Далі перевіряється вся бюрократія: чи є печатка, дивимося, чи люди реально перебувають у такому-то підрозділі, потім звертаємо увагу, щоб вони не були десь на "західному фронті" під Ужгородом в окопах, – жартуючи пояснює Сіхарулідзе.
– А потім починається найбільш неприємне для мене – це вибрати, що й кому передавати. Нажати кнопку "Так, допомогти" – це найлегше. А якщо частково або взагалі ні – це мусимо думати, радитися колективно, – додає менеджер закупівель.
Працівники фонду Притули ухвалюють рішення про передачу допомоги підрозділам, спираючись на досвід волонтерства та спілкування з військовими на передовій.
– Наші люди кожного дня передають якийсь транспорт, таким чином об'їжджають весь фронт і там комунікують з військовим керівництвом. Можливо, це здається хаотичним, але вони бачать, хто що робить, хто чогось потребує, плюс ми й самі знаємо завдяки нашим зв'язкам з 2014 року, кому, як і що вдається робити. На цьому так само базуємо нашу допомогу, – підкреслює Сіхарулідзе.
Окремий напрямок роботи фонду Притули – це гуманітарний блок, який фокусується на допомозі на деокупованих та прифронтових територіях. Керує гуманітарним департаментом Катерина Вікторенкова. Раніше вона працювала керівницею проєктів у "Юридичній сотні" – громадській організації, яка зараз надає правову допомогу учасникам війни та їхнім родичам.
Як і з мілітарною допомогою, гуманітарний департамент функціонує через офіційні запити, але від старост та голів сільських і міських рад.
– Наприклад, є Херсонська область, деокупована Нововоронцовська громада. Ми сконтактували з головою громади, дізналися, що потрібно громаді для того, щоб налагодити інфраструктуру, аби вони могли нормально функціонувати. Так ми допомогли купити генератор і помпи для постачання технічної води, передали зарядні станції та смартфони, щоб голова громади роздав їх головам селищних рад, щоб вони мали між собою зв'язок, – пояснює Вікторенкова.
Надалі фонд планує здійснювати інспекції на місцях, щоб перевіряти, чи все працює саме так, як домовлялися з представниками місцевої влади.
Навчання топографії та Spartan
Притула пропонує ненадовго від'їхати й показати, як партнер фонду – військова школа "Боривітер" – навчає наших захисників топографії.
– Це буквально в 10 хвилинах їзди, – з посмішкою зауважує засновник фонду.
Сідаємо в комфортний мікроавтобус Mercedes, що належить фонду, водій рушає в один із центральних районів столиці.
Дорогою Притула розповідає про співпрацю фонду з військовою школою.
– Фонд фінансово допомагає школі "Боривітер" організовувати навчання нашим хлопцям та дівчатам. Ми підтримуємо не лише навчання по топографії, але й інші напрямки, наприклад, радіоелектронна боротьба та радіоелектронна розвідка, – пояснює колишній шоумен.
Під'їжджаємо до непримітної багатоповерхівки та спускаємося у напівтемне підвальне приміщення.
На мінус першому поверсі розставлені звичайні, наче на шкільному уроці, парти, за якими сидять кілька десятків чоловіків та жінок різного віку в формі. На столах – олівці, ручки, лінійки, зошити та кілька великих навчальних карт. Проєктор транслює на екранне полотно карти для навчання.
За кілька хвилин до нашого приїзду в районі зникає електропостачання, тому працівники "Боривітер" роблять перерву, щоб підключити генератор.
Притула підходить до кутка, де розмістилися лектори, вітається та просить розповісти журналістам про їхню роботу.
– Тут ми проводимо курси базового рівня військової топографії. Це той рівень, який потрібен будь-кому, незалежно від посади. Військові нам розповідали, що до 14-го року підготовка відбувалася у частинах, а потім військову топографію прибрали. Але виявилося, що карти дуже потрібні, людям треба орієнтуватися у місцевості. Відповідно ми намагаємося навчити людей базовим знанням, які можуть допомогти вижити, влаштувати позиції і так далі, – розповідає викладачка школи Анна.
До розмови приєднується інший лектор, який представився Денисом.
– Наше завдання не бубніти, як це прийнято у навчальних закладах, а щоб людина засвоїла матеріал. Знаєте, ЗСУ – це мікромодель нашого суспільства: у когось швидкість сприйняття швидка, комусь потрібен час, тому можемо індивідуально пояснювати якісь речі. Ми помітили, що, на жаль, люди позабували математику. Тому через ваше медіа закликаю: вчіть математику, бо це круто. У війську потрібні елементарні знання математики, географії, геометрії, – посміхаючись, каже Денис.
Електрогенератор досить швидко повертає світло до зали, тому лекція продовжується. Ми виходимо з приміщення, аби не заважати.
Повертаємося назад до офісу.
В автомобілі спілкуємося з Притулою про закупівлю бронетранспортерів Spartan. Його фонд зібрав 236 мільйонів на придбання 60 бронетранспортерів.
– Виходить, що один Spartan коштуватиме чотири мільйони гривень, правильно? – запитуємо Притулу.
– Не зовсім правильно, адже цінова політика – дуже широкий люфт. Є нижні планки, верхні планки. Ми назвали верхню ціну, щоб точно не втратити. Ми з тобою говоримо зараз про абсолютно неконкурентний ринок, в якому, на жаль, не працюють такі речі як фіксована ціна на одиницю номенклатури, – спокійним тоном відповідає волонтер.
Повертаємося до фонду. Притула пропонує продовжити розмову у великому кабінеті для нарад на шостому поверсі. Відновлюємо діалог вже в офіційній обстановці за довгим столом.
"УП" намагається з'ясувати, за якою ціною фонд Притули все ж таки збирається придбати бронетранспортери для ЗСУ.
– Зараз маємо різні пропозиції, тож розумію, що партії будемо купляти за різними цінами. Як і обіцяв, після того, як буде куплений останній Spartan, я всім все розкажу і покажу. Не хочу казати гоп, а потім бігти поперед батька в пекло. Моя справа завезти те, що ми можемо дістати, і віддати українським воїнам, – втомлений фейсбучними чварами відповідає волонтер.
Також цікавимося, як Притулі вдається в рекордні строки збирати сотні мільйонів гривень на купівлю техніки для армії.
Засновник фонду відверто пояснює, що кожен великий збір фонду наперед обдумується та детально планується всією командою. Він наголошує, що для того, щоб зараз швидко зібрати велику суму коштів, потрібен масштабний, але зрозумілий звичайним українцям проєкт.
– Якби ми вийшли й оголосили збір на триста мільйонів гривень, аби купити зв'язок, я підозрюю, що це було би важко. Тому що треба довго пояснювати пересічному споживачу контенту, в чому важливість зв'язку. А коли оголошуєш збір на "Байрактари", то це відверто дуже великий бренд, який знають всі. Тоді починаємо пропрацьовувати хід дій, опрацьовуємо методологію виходу до публіки з цим повідомленням, – ділиться досвідом Притула.
– Спочатку є ідея. Далі сідаємо, розбираємо: чи можемо з цією аджендою потрапити в нацмарафон, щоб залучити телеаудиторію. Можемо? Тоді цю сторону закриваю я як людина, яка це просуватиме. Далі йдуть соцмережі. Після цього дивимося, чи всі аудиторії покриваємо, думаємо, з ким скооперуватися, – розповідає колишній шоумен.
Так, наприклад, фонд Притули робив кооперацію з блогером Ігорем Лаченковим у зборі на "Байрактари" та з активістом Сергієм Стерненком у зборі на дрони-камікадзе.
Щодо піарної складової, то в порівнянні з іншими фондами, організація Притули виглядає найбільш сильною. Фонд приділяє велику увагу не лише гучним зборам, але й системній звітності на сторінках у соціальних мережах.
Загалом діджитал напрямком фонду Притули займається близько десяти людей.
Федоров, Starlink та розмови про політику
Лунає сирена повітряної тривоги. Охорона просить всіх залишити верхній поверх будівлі та спуститися вниз.
Хтось ховається по підвальних приміщеннях, хтось залишається в коридорі на першому поверсі та продовжує працювати на ноутбуці чи телефоні.
Притулі та директорці фонду Гвоздяр незабаром потрібно буде їхати в урядовий квартал. Там вони мають зустрітися з міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим.
Волонтери дещо хвилюються, щоб тривога не затягнулася та не зруйнувала їхні плани.
– Крім Міноборони, Михайло і його команда мають експертизу в царині інновацій. У нас буде розмова щодо певних новинок, які з'явилися на горизонті, бо наш фонд цікавить все, що може пливти, повзти летіти і потім вибухати. В нас є під це бюджет, – пояснює засновник фонду.
Тривога все ще триває, тому разом із Притулою спускаємося в одне з підвальних приміщень. Сідаємо поруч на стільці та продовжуємо розмову. Нас цікавить, чи використовує Сергій частину донатів від людей на операційну діяльність фонду.
– З пожертв не беремо ні копійки. Коли в мене з'явився величезний фонд і купа людей, за яких треба нести відповідальність, з'явилася нова сторінка в житті – приходити до підприємців, які розуміють, що робота великої структури потребує операційних витрат. Українські бізнеси достатньо свідомі і кажуть: "Окей, в силу своїх можливостей допомагатимемо", – розповідає волонтер.
Серед тих, хто допомагає функціонувати фонду, є такі відомі бренди, як, наприклад, Uklon, Rozetka та Work.ua.
– За рахунок чого живе Притула? – уточнюємо.
– За рахунок попередніх своїх заощаджень. У мене була хороша зарплата на телебаченні. Також частина нашого сімейного бюджету минулого року була вкладена в цінні папери і я отримую з них дивіденди, – запевняє він.
Поки розмовляємо, приходить сповіщення про відбій тривоги. До запланованої зустрічі з Федоровим залишається близько сорока хвилин.
Перед від'їздом Притула та Гвоздяр на ходу перехоплюють по шматку піци та сідають у мікроавтобус. Засновник фонду знімає з себе мікрофон і просить "УП" зачекати на нього у фонді.
З 24 лютого урядовий квартал для звичайних відвідувачів закритий з усіх сторін блокпостами. До Верховної Ради, Кабміну, Офісу президента можна потрапити лише за запрошеннями керівного складу цих установ або за спецперепустками.
***
Менше ніж за годину Сергій Притула та Ганна Гвоздяр повертаються до офісу фонду.
Притула запрошує завершити робочий день розмовою в уже знайомому нам кабінеті на шостому поверсі. Щоб раптом не застрягти в ліфті через можливі перебої електропостачання, піднімаємося вгору сходами.
– Не можу говорити про деталі нашої зустрічі. Але ми ж крім мілітарного напрямку, ще займаємося гуманітарним. Зараз досить активно працюємо по Херсону та області. І, зокрема, нас цікавило постачання по лінії Мінцифри Starlink на військово-цивільну адміністрацію. Нам важливо розуміти, як вони розподіляються, аби ми не пересікалися і не привезли допомогу туди, де держава забезпечує, – відповідає Притула на запитання "УП" про відвідини міністра Федорова.
За одним із робочих столів у великій кімнаті, де ми збираємося продовжити розмову, помічаємо політтехнолога Костянтина Батозького, який працював із Притулою на виборах мера столиці в 2020 році. Батозький мовчки сидить за робочим столом та щось друкує на ноутбуці. Хоч засновник фонду заперечує інтерес до політики, але ще на початку лютого волонтер готувався запустити нову політичну партію під назвою "24 серпня".
Після початку повномасштабної війни Притула категорично відмежовується від політики та в усіх інтерв'ю уникає запитань про політичні амбіції.
"Зараз я не політик. Я – волонтер", – регулярно наголошує він.
Втім, присутність політтехнолога у благодійному фонді викликає інтерес "УП".
– У нас працює велика кількість абсолютно різних людей, які до 24.02 займалися чим завгодно. У Батозького було своє життя, зараз нам він дуже допомагає із зовнішніми комунікаціями. Тут є багато людей, які працювали в різних структурах і навіть у мене в штабі на виборах. Як ти думаєш, 24 лютого з кого формувався перший кістяк людей, які допомагали все розгрібати? Ті, які були поруч і виявили бажання стояти до кінця, – відповідає на наші уточнення Притула.
З 2014 року волонтери стабільно користуються великою довірою в суспільстві. Після повномасштабного вторгнення Росії ця довіра ще більше укріпилася.
Соціологи й політтехнологи фіксують, що повномасштабна війна серйозно змінила політичний ландшафт. За останні десять місяців виділилися кілька головних електоральних ніш: ЗСУ, влада та волонтери.
Закриті соціологічні дослідження, які є в розпорядженні "УП", показують, що Сергій Притула – в трійці найпопулярніших кандидатів у президенти.
Станом на початок листопада, його неіснуюча партія має підтримку на рівні приблизно 14% серед тих, хто визначився з вибором. Партію "Слуга народу" готові підтримати близько 40% українців.
Розуміючи, що колишній шоумен не збирається відповідати на політичні питання "УП", ми акуратно запитуємо про політичні рейтинги та про те, як Притула ставиться до того, що його прізвище з'являється в них все частіше.
– Негативно ставлюся. Тому що не живу політичним життям, мене це відволікає від сьогодення і направду трохи задрали запитання про політику після перемоги. Жодна людина не може сказати, коли закінчиться війна, коли будуть вибори, та й взагалі невідомо, хто доживе до перемоги, – трохи охрипшим голосом відповідає Притула.
На прощання запитуємо, чи функціонуватиме фонд після закінчення війни з Росією.
– Ми будемо готові підставити плече державі в питанні відновлення України. Зрозуміло, що не будемо тягнути великі інфраструктурні проєкти. Але якщо волонтерські організації зможуть взяти на себе відновлення, наприклад, садочку чи школи, це означатиме, що великій кількості людей не треба буде довго чекати, коли до них прийде черга допомоги. Я про те, що волонтери повинні залишатися у строю навіть після закінчення війни, – спокійним тоном відповідає Сергій.
Притула прощається з журналістами "УП" та просить залишити його наодинці з працівниками фонду. Їм потрібно спланувати наступний робочий день.
Роман Кравець, УП
