Людина року
Як і слід було очікувати, наприкінці 2022-го традиційний жанр "Підсумки року" виявився нерозривно пов'язаним із російсько-українською війною. Причому не лише у Києві чи Москві, а й у західному світі.
Американський журнал "Time" назвав символом року, що минає, Володимира Зеленського і "дух України". А за версією авторитетного видання "Politico", Зеленський став найвпливовішою людиною Європи 2022-го.
Метаморфози, що сталися з колишнім актором-коміком під час повномасштабного військового протистояння, не залишили байдужими закордонних спостерігачів.
На Заході зазначають особисту хоробрість українського президента, його людську харизму, його вміння переконувати партнерів та домагатися бажаної підтримки.
Щоправда, далеко не всі в Україні раді цим схвальним оцінкам.
Груднева обкладинка "Time" породила хвилю хейту з боку невеликої, але помітної та активної частини нашого суспільства.
Якщо для колективного Заходу Володимир Зеленський став героєм 2022-го, то для десятків тисяч співвітчизників він усе ще залишається антигероєм 2019-го.
Велика війна довела те, що було очевидно ще три роки тому: жодні вчинки Зеленського не в змозі переконати людей, які страждають на тяжку постелекторальну травму.
Усі нинішні дії Володимира Олександровича механічно підганяються під відразливий образ, сформований під час останніх президентських виборів.
Якщо у 2019-му ви твердо засвоїли, що Зеленський – малорос та українофоб, а сьогодні він виглядає патріотом, значить, це вдавання і маскування.
Якщо у 2019-му ви переконали себе, що Зеленський має намір капітулювати перед Москвою, а тепер він не здається, значить йому хтось заважає здатися.
Непримиренні противники Банкової малюють альтернативну картину нинішньої війни. Згідно з цим трактуванням, будь-які перемоги України досягаються всупереч Зеленському, а не за його участю.
Глава держави, який нагороджується зневажливим прізвиськом "Боневтік", протиставлений генералу Залужному та ЗСУ. Вважається, що гарант збирався здатися ворогові, але не зміг цього зробити через опір українських військових.
Читайте також: Українська молодість
Уявлення про те, ніби головнокомандувача-капітулянта примушують до хоробрості власні підлеглі, не відрізняється новизною та оригінальністю.
Наприклад, саме так повоєнна радянська пропаганда зображувала демонізованого югославського лідера та його партизанське минуле. У злісному памфлеті "Тіто – ватажок зрадників", виданому в Москві 1951 року, стверджувалося:
"Тіто сам собі привласнив ім'я героя, хоча відомо, що у найважчий період боїв у Югославії він двічі хотів відмовитися від боротьби. Коли німецьких парашутистів скинули для захоплення Тіто, він збирався їм здатися. Справжньому герою Опору Арсо Іовановичу довелося погрожувати йому зброєю".
Немає сумнівів, що альтернативний образ Зеленського, скроєний карикатурними радянськими лекалами, переживе війну. Але якщо до 24.02.2022 президентські хейтери протистояли лише Банковій, то після війни їм доведеться вправлятися в антиглобалізмі та сперечатися з усім цивілізованим світом.
До Зеленського можна ставитися по-різному, але неможливо ігнорувати очевидні факти. Перед нами перший в історії український лідер, який здобув широке світове визнання.
Нікому з попередників Володимира Олександровича це, на жаль, не вдавалося. Гетьмани, президенти та вожді з далекого та недавнього минулого або залишалися практично невідомими на Заході, або завойовували неоднозначну репутацію.
Іван Мазепа за кордоном постає скоріше не державним лідером, а героєм байронівської поеми: оголеним юнаком, прив'язаним до кінської спини.
Українських діячів першої половини ХХ століття – від Михайла Грушевського та Павла Скоропадського до Симона Петлюри та Степана Бандери – або майже не знають за межами батьківщини, або асоціюють із негативом на кшталт погромів чи співпраці з нацистською Німеччиною.
А найпопулярнішим уродженцем України того часу виступає Лев Троцький, якого до національного пантеону не включиш за всього бажання.
Читайте також: У центрі Всесвіту
Після 1991 року західний світ теж не шанував особливою увагою президентів і прем'єр-міністрів нової незалежної держави. Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович та Тимошенко ставали знаковими фігурами для пострадянського простору, але не більше.
Не став винятком і п'ятий президент України. Як би не звеличували Петра Олексійовича його прихильники всередині країни, широкій західній публіці прізвище Poroshenko мало що говорить. На відміну від прізвища нинішнього українського гаранта.
Читайте також: Три роки по тому
Хоч як парадоксально, але Zelensky – перший по-справжньому ліквідний експортний продукт, народжений Україною, за кілька століть національно-державного будівництва. Перший вітчизняний політик, чий образ має попит на глобальному ринку і дуже добре продається.
Чи заслужений цей персональний успіх чи ні, але на нього не можна не зважати.
За підсумками 2022 року Володимир Зеленський виявився не просто людиною з плоті та крові, а насамперед найпопулярнішим українським брендом.
І це ставить перед вибором тих із нас, хто ніколи не симпатизував Зеленському-людині.
А для інших успіх Зеленського як бренду виглядає особистою образою. Той факт, що антигерой 2019 року став обличчям воюючої України в усьому світі, затьмаривши свого попередника і хрестоматійних національних героїв, обурює до глибини душі. Емоції заступають раціо, а інтереси держави відступають на другий план: для хейтерів важливіше дати волю почуттям та розвіяти героїчний ореол навколо постаті нинішнього українського президента.
Але проблема в тому, що того ж домагається і ворожа пропаганда.
Михайло Дубинянський
