Море катастроф і надій. Як війна ставить небувалий експеримент над природою Чорного моря

Як воєнні дії впливають на природу Чорного моря? 

Негативно – це очевидна відповідь. І принаймні на перший погляд немає приводів сумніватися в ній.

Через вибухи снарядів та пуски ракет гине риба та інші мешканці моря. Через роботу сонарів потерпають дельфіни. Розливи палива і мастила отруюють воду, в якій мешкають безліч майже невидимих, але дуже важливих для екосистеми організмів.

Перелік загроз можна продовжувати. 

Але очевидні відповіді не завжди виявляються правильними. Особливо, коли йдеться про екологічні проблеми. Значною мірою від цієї "очевидності" народжуються ідеї, що болота треба осушити, щоб позбутися комарів, а степи – переорати, щоб вирощувати більше соняшника і не плодити бур'яни. 

На практиці такі ідеї обертаються проблемами. Втрата біорізноманіття та негативний вплив на кліматичну систему – лише деякі з них. 

Справжні наукові відповіді можуть бути не такими очевидними, іноді навіть парадоксальними, але саме вони мають цінність.

На жаль, коли йдеться про природу Чорного моря під час війни, таких відповідей в нас менше, ніж запитань. Адже науковці майже не мають доступу до моря, щоб отримати інформацію, потрібну для висновків. 

Море під замком

Значна частина українського узбережжя Чорного моря замінована. Там точаться бойові дії, або розташовані воєнні об'єкти. Тому навіть наблизитися до води науковці "офіційно" в багатьох місцях не можуть, не кажучи вже про те, щоб проводити експедиції в морі.

До Азовського моря Україна взагалі не має доступу. Тому про стан тамтешньої природи можна хіба що здогадуватися. 

Основну масу інформації про те, що зараз відбувається з екосистемами Чорного моря та його мешканцями, дослідники отримують з кількох джерел. 

По-перше, космічні знімки. На них можна побачити, наприклад, розливи пального на поверхні води або руйнування берегової лінії. 

По-друге, науковці все ж мають доступ до деяких ділянок поруч із морем, наприклад, верхів'їв Тилігульського та Куяльницького лиманів або частини дельти Дунаю. Там час від часу проводяться наукові експедиції.

І по-третє, на допомогу приходять різні відкриті джерела: дописи в соціальних мережах і так звана громадянська наука. Це коли до вирішення наукових задач долучаються ентузіасти, які професійно наукою не займаються. Один із добре відомих прикладів – бьордвотчінг, без якого деякі сучасні орнітологічні проєкти були б просто немислимі. 

Коли йдеться про масову загибель дельфінів, без громадянської науки також не обійтися. Адже в Україні лише декілька людей професійно досліджують китоподібних. Навіть у мирний час вони не можуть особисто патрулювати сотні кілометрів морського узбережжя в пошуках мертвих тварин. 

Загибель дельфінів у сухих фактах

Щороку, навіть у мирні часи, китоподібні в Чорному морі гинуть через неприродні причини.

Насамперед через рибальські сітки, в яких вони заплутуються та задихаються. Але цього року масова загибель дельфінів виглядає нетиповою – не лише за масштабами, але й за часом. 

Перших мертвих тварин почали знаходити на турецькому березі Чорного моря поруч із Босфором у березні – майже одразу після початку повномасштабного нападу Росії на Україну. Зазвичай у цю пору тут не спостерігається багато випадків загибелі китоподібних. Тому науковці одразу звернули на це увагу.

У квітні нетипову масову загибель китоподібних почали помічати в Болгарії. У попередні роки в цю пору тут також гинули дельфіни, але тепер – в рази більше, ніж зазвичай.

У травні мертвих дельфінів почали знаходити в Румунії та Україні. 

У нас найбільше випадків зафіксовано в Севастополі. Мертвих тварин також знаходили в Керчі, Феодосії, Одесі та біля Миколаєва. Крім того, є незвичні випадки, коли виснажені дельфіни підпливають до берега, при цьому вони не виглядають пораненими чи хворими.

Пік загибелі прийшовся на кінець травня – початок червня. Ще один, менший пік стався в кінці серпня й відтоді число загиблих тварин стабільно знижується. Сьогодні ситуація практично повернулася до норми. 

Масова загибель чорноморських дельфінів привернула увагу природоохоронців, науковців, а також вітчизняних та закордонних медіа. Одні стверджували, що тварини гинуть майже точно внаслідок воєнних дій. Інші не поспішали з висновками, але наголошували, що загибель китоподібних відбувається на фоні війни. 

Хто може пояснити, чому гинуть китоподібні 

Щоб з'ясувати причини масової загибелі дельфінів свої зусилля об'єднали близько двох десятків науковців з усіх чорноморських країн, а також з Німеччини та Італії. Вони працюють з власної ініціативи і не представляють офіційно уряди країн чи якісь міжнародні організації.

Одним із учасників цієї команди є український фахівець з морських ссавців, доктор біологічних наук Павло Гольдін. Крім того, що він збирає інформацію про загиблих в Україні дельфінів, разом зі своїм колегою, ветеринаром Артуром Рубановим він зробив шість розтинів дельфінів, щоб розібратися, чому вони загинули.

Скільки загинуло дельфінів 

Ситуацію із масовою загибеллю чорноморських дельфінів неодноразово висвітлював керівник наукового департаменту національного парку "Тузлівські лимани" Іван Русєв.

За його оцінками, цьогоріч загинуло "імовірно, до 50 тисяч китоподібних". З посиланням на нього цю цифру повторила зоозахисна організація UAnimals. Її ж у своєму відеозверненні до учасників саміту G20 озвучив президент Володимир Зеленський. 

Багато це чи мало, можна судити з того факту, що за останніми науковими оцінками всього в Чорному морі мешкає близько 250 тисяч дельфінів. Йдеться про загальну чисельність усіх трьох чорноморських видів: морської свині, білобочки та афаліни. Усі вони включені до Червоної книги України.

Якщо справді загинула кожна п'ята тварина, то масштаби біди виглядають більш ніж серйозними.

Скільки ж їх загинуло насправді?

Коротка відповідь: цього ніхто не знає. Можна впевнено говорити про майже 900 тварин у всіх причорноморських країнах. Це ті дельфіни, що потрапили безпосередньо до рук дослідників, або їхня загибель підтверджена фото та відеодоказами. В попередні роки ця цифра була в середньому приблизно вдвічі менша. 

Очевидно, що реальне число дельфінів, які загинули цього року, більша, ніж 900. Адже останки якихось особин залишилися в морі, а інші опинилися на березі, але вчені про них не дізналися. 

Теоретично, загальну цифру можна вирахувати. Павло Гольдін наводить приклад свіжого дослідження з Бразилії, де науковці з'ясували, що на берег потрапляє 20% загиблих китоподібних, тобто один із п'яти. Якщо відомо скільки мертвих дельфінів на березі, можна легко порахувати загальне число загиблих. 

Але в бразильському дослідженні йдеться не про білобочок, морських свиней чи афалін із Чорного моря, а про лаплатських дельфінів, які мешкають в океані. До того ж, причина їхньої загибелі не викликає сумнівів – це рибальські сітки. 

Ситуація в Чорному морі зовсім інша, тому що це не океан, а закрите море зі своїм режимом вітрів та течій. Тому немає жодних підстав вважати, що тут можна застосовувати розрахунки з Бразилії. Так само не годяться й будь-які формули, виведені в інших дослідженнях.

Моделюванням процесів, які відбуваються з дельфінами під час воєнних дій у Чорному морі, зараз займається керівник "Українського наукового центру екології моря" Віктор Коморін. Але, за його словами, майбутня модель не скаже нам абсолютне число дельфінів, які загинули під час війни, натомість допоможе визначити певний відсоток популяції, з яким це сталося. 

Річ у тім, що будь-яка подібна модель потребує даних спостережень за дельфінами за останні дев'ять місяців, а їх зі зрозумілих причин немає. 

Віктор Коморін та Павло Гольдін погоджуються між собою, що 50 тисяч – це завищена цифра загиблих китоподібних.

Чому гинуть дельфіни?

Це найголовніше питання, а коротка відповідь на нього наразі така ж, як і на попереднє. 

У науковців є кілька гіпотез, зокрема пов'язаних із воєнним діями в Чорному морі. 

По-перше, дельфіни можуть гинути через акустичну травму – це щось подібне до контузії. Такі травми можуть виникати через роботу радарів або вибухи в морі чи запуски ракет. 

По-друге, у дельфінів міг виникнути стрес, наприклад, через роботу авіаційних двигунів, або ті ж самі вибухи. Сам по собі стрес не вбиває тварину, але впливає на її поведінку та підвищує шанси загинути. Наприклад, дельфіни легше потрапляють до рибальських сіток. 

По-третє, китоподібні можуть гинути внаслідок інфекції, зокрема спровокованої діяльністю людини. Наприклад, внаслідок викиду забруднених вод із тваринницьких ферм. Зрештою, кілька факторів можуть діяти одночасно і підсилювати один одного.

За словами Павла Гольдіна, найближчим часом він та його колеги подаватимуть тези доповіді на наукову конференцію і чітко зазначають, що наразі не відкидають жодну з гіпотез. 

– Ми з колегами бачимо різні ознаки, які свідчать, що та чи інша причина призвела до загибелі китоподібних, – каже Павло Гольдін. – Ми сперечаємося між собою, яка з цих ознак більше важить. І ми ще нікуди не дійшли в наших висновках. 

Скільки чекати висновків і як це допоможе?

Дельфіни почали гинути майже дев'ять місяців тому, а науковці досі не можуть сказати, чому це відбувається – принаймні офіційно. Ба більше, не прогнозують, коли матимуть відповідь.

Це пояснюється тим, що вони аналізують великий обсяг різних даних. Перша частина стосується так званих екологічних факторів, тобто, інформації про обставини загибелі кожної з майже тисячі тварин. 

Друга частина – це ветеринарна інформація, або "що у загиблого дельфіна всередині?".

Під час розтинів, які крім України проводилися також в Туреччині та Болгарії, дослідники взяли у тварин близько сотні зразків різних тканин та органів. Завдяки лабораторному дослідженню цих зразків можна з'ясувати, що сталося з тією чи іншою особиною. Наприклад, чи була в неї акустична травма, чи хворіла на інфекційні захворювання тощо. Зараз ця робота перебуває на початковому етапі. 

Павло Гольдін визнає, що наукова відповідь на питання, чому гинуть чорноморські дельфіни, навряд чи якось вплине на поточну ситуацію. 

– Але якщо з'ясується, що загибель китоподібних справді була викликана акустичною травмою через дії російського флоту, то ЗСУ і так вирішують цю проблему. І вже навіть частково вирішили її завдяки морським дронам-камікадзе, які вони застосували після нашої з вами попередньої розмови і тим самим врятували життя багатьох дельфінів, – каже дослідник.

Історія дельфінових трагедій 

Навряд чи дельфінам у Чорному морі хоч трішки від того полегшає, але цьогорічні воєнні дії – далеко не найперше і не найстрашніше випробування в їхній історії. 

За приблизними оцінками науковців, на початку XX століття в Чорному морі мешкало від одного до двох мільйонів цих тварин – принаймні у кілька разів більше, ніж сьогодні. 

Далі розпочався їхній масовий промисел. Його масштаби можна спробувати уявити хоча б за однією цифрою: в 1938-му році лише Радянський Союз добув 100 тисяч дельфінів. 

У 1980-х роках до Чорного моря потрапив чужорідний вид тварин – реброплав мнеміопсіс. Тут у нього не було природних ворогів, тому він почав неконтрольовано розмножуватися, поїдати зоопланктон, яким харчуються риби, та їсти саму риб'ячу ікру. Через це різко скоротилася популяція хамси, якою харчуються дельфіни. 

Для китоподібних це обернулося справжньою катастрофою. На початку 1990-х на чорноморському узбережжі можна було побачити сотні мертвих дельфінів. На щастя, потім ситуація стабілізувалася. 

На фоні таких катастрофічних подій не здається надто фантастичним припущення, що в роки Другої світової популяція чорноморських дельфінів зросла. Адже під час війни масовий промисел припинився. 

Втім, як каже Павло Гольдін, ідея, що чисельність дельфінів за роки Другої світової зросла, нехай і правдоподібна, але науково перевірити її навряд чи можливо.

Безпосередньо перед війною та після її завершення науковці не проводили обліку дельфінів. Та й взагалі, перший в історії всеохопний "перепис" цих тварин дослідники змогли провести лише кілька років тому.

Чи може війна позитивно вплинути на природу?

Таке припущення наштовхує на питання: чи може сьогоднішня війна вплинути на природу Чорного моря позитивно? Блюзнірське на перший погляд, воно має право на існування. Адже впродовж останніх принаймні кількох десятків тисяч років найбільшою проблемою дикої природи є людина. Щойно ми припиняємо чи притишуємо свою діяльність, природа забирає своє. 

Якщо перестати обробляти пшеничне поле, на його місці за кілька років утвориться луг із дикими травами, а за кілька десятків років тут буде ліс, або степ – в залежності від кліматичної зони. 

Нині в Чорному морі відбуваються воєнні дії, але водночас припинилася або зменшилася до мінімуму будь-яка інша людська діяльність.

– У нас немає рибальства, у нас немає відпочивальників, немає берегової забудови і так далі, – каже Михайло Сон, старший науковий співробітник Інституту морської біології НАН України. – В цілому значна частина моря переведена в режим заповідника.

Такий "заповідник", на відміну від справжнього, не створений спеціально для охорони природи, і науковці не мають можливості повноцінно досліджувати її просто зараз. 

Дуже шкода, бо тут відбувається безперечно трагічний, але унікальний за своїми масштабами експеримент, який неможливо поставити навмисно. І перші результати цього експерименту дослідники вже бачать, навіть попри те, що море для них лишається під замком.

Пляж для молюсків

Молюска Donacilla cornea легко відрізнити від інших видів, тому його часто використовують у різних освітніх програмах для дітей. Він живе у піску на пляжах, на лінії води. Останніми десятиліттями ці молюски стали дуже рідкісними не тільки в Україні, але й по всьому чорноморському узбережжю, оскільки відпочивальники буквально витоптували їх.

– Останні років п'ять він почав потроху відновлюватися. А в цьому році на багатьох одеських пляжах він став масовим видом. Його легко побачити, бо для цього не потрібно кудись плисти чи пірнати, – розповідає Михайло Сон. 

Але подібні перемоги природи дуже крихкі – щойно на пляж масово повернуться люди, молюски почнуть зникати. 

Кінцеві хижаки Чорного моря

Увага до масової загибелі чорноморських дельфінів пояснюється тим, що людям шкода передусім великих, симпатичних і розумних тварин. Природоохоронці називають такі види "харизматичними". Саме тому символом Всесвітнього фонду природи є велетенська панда, а не, наприклад, садова соня чи інший гризун, популяція якого перебуває під загрозою. 

Є й інші, більш прагматичні причини непокоїтися за дельфінів. В Чорному морі вони є так званими кінцевими хижаками. З погляду екології це означає, що стан їхніх популяцій впливає на безліч інших елементів екосистеми. 

Якщо дельфінам погано, решті морських мешканців також буде непереливки – екосистема зміниться, збідніє і буде вразливішою для ворогів. 

Проблеми в екосистемах виникають не лише тоді, коли зникає якийсь із їхніх елементів – рослина або тварина. Але й тоді, коли до неї з іншої частини світу потрапляє хтось чужий – як мнеміопсис, який ледве не призвів до знищення чорноморських дельфінів. Або як рапана – крупний хижий молюск, через якого постраждала популяція устриць. 

Сьогоднішня війна в Чорному морі може стати справжнім каталізатором появи нових видів-вселенців, або, як їх ще називають, інвазивних видів. 

Заради справедливості слід сказати, що частина з них поводяться цілком чемно. Але далеко не всі. 

Зайди

Коли йдеться про водні організми, вони поширюються планетою насамперед завдяки судноплавству – разом із баластними водами або просто на корпусі судна. Щоб запобігти таким несанкціонованим подорожам або принаймні зробити їх не такими частими, у світі розроблені й діють спеціальні правила. 

– З 90-х років існує дуже якісне управління цими процесами – де судно може скидати баластні води, а де не може, де воно повинно замінити воду і так далі. Міжнародна морська організація для кожного моря відрегулювала всі ці правила, – розповідає Михайло Сон.

Вони добре діють у мирний час. Але складно уявити, що російські військові судна, які прибули до Чорного моря з інших регіонів, щоб обстрілювати житлові будинки та цивільну інфраструктуру, дотримуються хоча б якихось природоохоронних правил.

Зайцем на нафтовому танкері

Інший коридор можливостей потенційним видам-вселенцям відкриває зміна структури Чорноморського експорту. Після запровадження санкцій проти російської нафти Росія почала шукати нові можливості для її перевезення танкерами. 

Михайло Сон каже, що детальні схеми та шляхи цих перевезень лишаються незрозумілими, але достатньо знати, що тепер вони пролягають через Чорне море. 

При цьому для танкерів існують певні послаблення процедури заміни баластних вод, що пов'язано з особливостями їхнього вантажу. Тому танкери становлять особливий ризик з погляду занесення чужорідних видів. 

– Цілком можливо, що зараз формуються регіони, де завантажується цей баласт і звідки нам будуть привезені нові чужорідні види, – каже Михайло Сон.

Час для громадянської науки

Коли завершаться активні бойові дії і Чорне море стане достатньо безпечним для роботи науковців, вони обов'язково вивчатимуть результати унікального експерименту. 

А поки море лишається під замком, зростає роль громадянської науки. Вона дозволяє будь-якій людині за бажання стати волонтером "наукового фронту" та допомогти професійним науковцям краще зрозуміти, що відбувається в природі. Зокрема розібратися, чому гинуть дельфіни. 

Тому Павло Гольдін закликає повідомляти про всі випадки загибелі китоподібних йому або його колегам. Контактну інформацію можна знайти на фейсбук-сторінці "Дельфіни Чорного та Азовського морів". 

Тим більше потрібно звертатися до фахівців, якщо на берег викинувся живий дельфін. Йому необхідно допомогти, але зробити це так, щоб не нашкодити тварині, і щоб вона не нашкодила людині. Адже дельфіни можуть бути джерелом небезпечних для людини інфекцій. 

Інша можливість для громадянської науки – це спеціальна соціальна мережа iNaturalist. Вона об'єднує як експертів, так і любителів природи. В загальних рисах вона працює наступним чином. 

Будь-яка людина може сфотографувати на смартфон рослину, тварину чи гриб і спеціальний мобільний додаток занесе це спостереження в базу даних. Якщо вид організму не складно визначити, це зробить штучний інтелект. Але у складних випадках, наприклад, коли йдеться про зовнішньо подібні види, до визначення залучаються експерти, що спеціалізуються на тій чи іншій групі організмів. 

Оскільки всі спостереження мають географічну прив'язку, iNaturalist дозволяє фахівцям досліджувати поширення того чи іншого виду. Це особливо важливо, коли йдеться про рідкісні або нові для даної місцевості рослини або тварини. 

Михайло Сон розповідає, що за допомогою iNaturalist торік вдалося виявити двостулкового молюска Monodacna colorata в Бузькому лимані. Тут через велике антропогенне навантаження цей вид став рідкісним. Зрештою науковці взагалі не змогли його знайти під час експедиції, тому вважали, що він зовсім зник. Як з'ясувалося – ні, і це добрі новини.

"Треба допомагати один одному"

Для науковців давно очевидна потреба створити систему екстреної допомоги китоподібним на випадок техногенної катастрофи, воєнних дій чи будь-якого іншого лиха, каже Павло Гольдін. Така система має об'єднувати всі країни Чорного моря, оскільки ні дельфіни, ні катастрофи не визнають державних кордонів. 

Досі йому та його колегам не вдавалося донести важливість ідеї до урядів країн, тому справа не рухалася. Сьогодні, коли до війни в Україні прикута увага всього світу, можна сподіватися, що таку систему допомоги нарешті почнуть створювати. 

– Я сподіваюся, що громадська думка буде змінюватися, і це зрештою дозволить не лише Україні, але й будь-якій іншій країні, якщо не дай боже "вибухне" війна чи природна або техногенна катастрофа, не залишитися з нею на самоті, – каже Павло Гольдін.

– Було б добре, якби ця біда, в яку ми потрапили, навчила весь світ, що треба допомагати один одному. 

Дмитро Сімонов