"Коли дивлюся на сина по "Росія-1", хапаюся за кожну деталь, за те, як він дихає". Як українців чекають з полону

За лаштунками кожного обміну з Росією, країною-терористом, залишаються рідні тих, кого цього разу не обміняли.

Вони продовжують писати листи в Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), виходити на мітинги в європейських містах і моніторити російські пропагандистські телеграм-канали. Та бояться так і не побачити там знайоме обличчя.

Історія 22-річного офіцера 36-ої бригади морської піхоти Дениса Харченка, який захищав Маріуполь – одна з таких. 

Його рідні, дівчина Катерина Царьова та мати Тетяна Харченко, звернулися до "УП" зі словами: "Ви – наша остання надія". Вони сподіваються, що поширення історії Дениса підвищить імовірність його обміну.

Попри появу "інтерв'ю-допиту" Дениса на пропагандистських ресурсах у середині квітня, МКЧХ не підтверджує його перебування в полоні. Його офіційний статус нині – зниклий безвісти.

У цьому тексті ми розповідаємо історію Дениса та його рідних, які намагаються дізнатися хоч щось про свого хлопця та сина через 8 місяців після зникнення.

А також разом із представником Головного управління розвідки Міноборони Андрієм Юсовим відповідаємо на запитання, чи справді публічність наближає той самий момент визволення. 

Замість поширення особистої інформації представник ГУРу Юсов закликає рідних полонених до так званої позитивної публічності – наголошенні на умовах утримання полонених, вимозі захисту прав полонених і необхідності допущення МКЧХ.

І додає, що теза "Обмінюють виключно публічних осіб" є доволі сумнівною: 

"Якийсь час говорили, що міняють тільки "азовців", а потім – що тільки публічних. Але от з цього великого списку на 215 осіб публічних було, можливо, до десятка. Усі інші точно не потрапляють до цієї категорії. Морпіхи, до речі, у тому списку теж були".

Як полонені українці в принципі потрапляють на обміни?

Найперше – про факт полону має знати українська сторона. Для цього всі можливі дані – підтвердження про полон від МКЧХ, відео з соцмереж, свідчення побратимів, звернення від військової частини – збирають у великому реєстрі під назвою Національне інформаційне бюро.

Щоб внести в нього дані про свого родича, треба заповнити цю гугл-форму.

Підтвердження від МКЧХ є важливим, адже це спосіб верифікації даних, але не вирішальним, пояснює Андрій Юсов. Головне, знов таки, щоб про факт полону знала українська сторона.

"Повернення з полону відбувається незалежно від статусу МКЧХ. Тобто повертаються і ті, хто, за нашими даними, реєстрами, мають статус "безвісти зниклий", – розповідає він.

"Що означає, що МКЧХ не підтверджує полон? Те, що навіть попри наявну інформацію, що наш захисник живий, є свідчення друзів і побратимів, є відеоматеріали на російських телеграм-каналах, держава-агресор не дала підтвердження про його перебування в полоні МКЧХ. Без підтвердження РФ вони своє підтвердження не дають", – розтлумачує Юсов.

Подальші деталі обмінів, тобто за яким принципом певні прізвища потрапляють в списки, не розголошують. Юсов називає це "дуже складним процесом".

З Росією, продовжує він, домовлятися надзвичайно важно. Ні логіка, ні міжнародне законодавство у цьому випадку не працюють.

"Було б логічно сказати, що жінок, поранених, цивільних і некомбатантів – кухарів, медиків, бухгалтерів військових частин – забирати легше. Але це не так. 

Згідно з нормами міжнародного права, цивільні особи взагалі не мали утримуватися, ми взагалі не мали би про них говорити. На жаль, ситуація інша – важко забирати всіх. Тим не менш, ми забираємо й будемо робити це надалі", – підсумовує Юсов.

***

Усю розмову по відеозв'язку з "УП" біля матері Дениса, пані Тетяни, лежить мобільний телефон. Вона носить його з собою скрізь і не випускає з рук навіть під час сну.

Щоб не пропустити момент, коли на іншому боці, в слухавці хтось знову скаже: "Мамо".

Ольга Кириленко, УП