Замінити "Іскандери" і "Калібри". Які іранські ракети хоче Росія, щоб бомбити українські міста
Упродовж останніх тижнів Росія вдалася до тактики масованих ракетних та дронових атак по всій території України.
Цілями нападу стали переважно об'єкти енергетичної інфраструктури, що може стати великою проблемою. Особливо в умовах холодів, які наближаються.
Масштаб жовтневих атак з неба можна порівняти хіба що з початковою фазою повномасштабної війни. Такі дії Москви змусили Київ звернутися до західних партнерів із проханням пришвидшити постачання та розширити лінійку систем ППО для захисту українських міст та важливих об'єктів критичної інфраструктури.
Атаки спричинили новий виток дискусій у середовищі військових експертів щодо кількості ракет, які є в розпорядженні Росії.
За даними міністра оборони Олексія Резнікова, з початку повномасштабної війни Росія використала дві третини зі свого арсеналу високоточних ракет – станом на 14 жовтня в неї лишалося орієнтовно 609 із 1844 таких боєприпасів.
Своєю чергою, керівник української військової розвідки Кирило Буданов вважає, що Росія вже використовує недоторканний запас: "Іскандерів" лишилося 13%, а "Калібрів" та Х-101, Х-555 – 43% і 45% відповідно.
В українських органах влади вважають, що Російській Федерації знадобиться 5 років для відновлення довоєнного запасу високоточних ракет.
Наскільки точними в оцінках є представники українських силових відомств, перевірити складно. Однак про дефіцит, який намітився в Росії, можуть опосередковано свідчити спроби Москви налагодити поставки високоточних ракет ззовні.
За даними західних ЗМІ, допомогти з вирішенням цього питання Росії знову взявся підсанкційний Іран, який планує надати Кремлю ще більше безпілотників та ракети класу "земля – земля". Сам Тегеран традиційно все спростовує.
Враховуючи проблеми, які вже завдають українським містам іранські дрони-камікадзе, "Українська правда" вирішила розібратись, що являє собою ракетний арсенал Ірану та які саме ракети можуть передати Росії.
Що таке ракетний арсенал Ірану
Як це не дивно, але ще у 60-70-х роках минулого століття Іран мав досить тісні відносини з Заходом. Тоді Тегеран отримував доволі широку військову та економічну допомогу, зокрема від США. В ті роки зародились паростки створення іранської ракетної програми, але співпраця припинилась через Ісламську революцію в Ірані 1979 року.
Буквально через рік Ірак, на чолі якого перебував Саддам Хусейн, розпочав війну проти Ірану, яка тривала довгих вісім років. Як відповідь на перевагу Багдаду в артилеристських і ракетних обстрілах Тегеран ухвалив рішення відновити ракетну програму, створюючи ракети як "зброю відплати".
У розширенні ракетного потенціалу Іран почав співрацювати з Лівією, Сирією та КНДР. Причому саме Північна Корея згодом стала основним партнером Ірану в ракетній галузі. На відміну від Лівії та Сирії вона сама виготовляла ракети малої та середньої дальності.
По завершенню війни з Іраком Іран не тільки не припинив розвивати ракетне озброєння, а й значно його розширив.
У 90-х роках країна переважно займалася копіюванням ракет закордонних зразків, однак за допомогою КНДР згодом створила першу лінійку власного виробництва "Шехаб-3".
Вже у нульових Тегеран став доволі значущим гравцем у цій галузі, працюючи над крилатими та балістичними ракетами на базі екземплярів північнокорейського, китайського та радянського зразка.
Враховуючи, що Іран тривалий час перебуває під міжнародними санкціями, точну кількість його арсеналу вирахувати доволі складно. Відомо, що Тегеран одночасно веде понад 20 ракетних програм з виробництва ракет малої та середньої дальності (в іранському випадку – від 130 км до 2500 км).
Використання іранських ракет
Як уже згадувалося вище, Іран активно застосовував ракети у війні з Іраком. На початку 1980-х країни обмінювались масованими ракетними ударами по містах супротивника. Цей пекельний обмін увійшов в історію під назвою "Війна міст".
Серед нещодавніх гучних випадків, коли були здійснені удари іранськими ракетами, можна згадати обстріл Іраном балістичними ракетами військових баз США в Іраку в січні 2020 року й атаку хуситів у Ємені по базі міжнародної коаліції на чолі з Саудівською Аравією в грудні 2021 року. А також ракетний удар по штаб-квартирі консульства США та по американській військовій базі в Ербілі на півночі Іраку в березні 2022 року.
За даними західних розвідок, лише "Хезболла" завдяки Ірану, починаючи з нульових років, отримала у своє розпорядження тисячі ракет.
З огляду на досвід застосування іранських безпілотників в Україні, зовсім не дивно, що Росія звернулася саме до Ірану, щоб закрити дефіцит балістичних ракет.
Які саме ракети просить Росія
За даними видання "The Washington Post", яке посилається на співрозмовників у американській розвідці, Росія домовлялась з Іраном про поставку тактичних балістичних ракет малої дальності типу Fateh-110 і Zolfaghar наприкінці вересня цього року.
Про створення тактичної мобільної одноступінчастої твердопаливної тактичної балістичної ракети класу "земля – земля" Fateh-110 (у перекладі – "завойовник") Іран заявив на початку 2000-х.
Перша її версія була створена на базі некерованої ракети Zelzal-2, яка своєю чергою була модернізованою версію радянської ракети "Луна-М", що вироблялась ще у 1960-х і була давно знята з виробництва.
Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:
Балістична ракета малої дальності (500 — 1000 км);
Балістична ракета середньої дальності (1000 — 5500 км);
Міжконтинентальна балістична ракета (понад 5500 км).
Перше покоління "Фатех-110" мало дальність близько 200 км, однак з часом ракета була кілька разів модернізована. Остання четверта версія, яка випускається з 2012 року, має дальність до 300 км. Якщо вірити даним "The Washington Post", саме на неї Кремль зробив запит у Тегерану.
Така ракета оснащена електрооптичними системами наведення, тобто до кінцевої точки траєкторії вона летить на автопілоті, а на останній фазі оператор може коригувати її політ. Згідно із заявленими характеристиками, бойова частина ракети важить 500-650 кг, що співставно з боєголовками російських "Калібрів".
Судячи з заяв іранців, які рапортували про відправлення на війну в Сирії сотень таких ракет, у 2010-х Тегеран виробляв їх у значній кількості.
Окрім сирійської війни найвідомішим випадком використання Fateh-110 став уже згаданий ракетний удар по базі США в Іраку в січні 2020 року, коли Іран хотів помститися за смерть лідера спецпризначенців Корпусу стражів ісламської революції Касема Сулеймані.
Вона також належить до сімейства "Фатех-110", однак має більшу дальність польоту – до 700 км.
Її бойова частина складає приблизно 500 кг, що співставно з її попередницею.
Наприкінці 2010-х ця ракета також застосовувалась по цілях у війні в Сирії, а у березні 2021 року єменські повстанці хусити атакували нафтові об'єкти в Рас-Таннура Саудівської Аравії безпілотниками та Zolfaghar.
За своїми характеристиками Fateh-110 та Zolfaghar пропорційні, а на думкою деяких військових експертів, навіть більш руйнівні, ніж російські "Точки У", "Іскандери" та С-300.
У чому складність збивання балістичних ракет
Під час повномасштабної війни проти України Росія не гребує використанням усього наявного ракетного арсеналу, застосовуючи як крилаті, так і балістичні ракети.
Як розповів "УП" речник командування Повітряних сил Юрій Ігнат, упродовж повномасштабного вторгнення Росія використовувала для бомбардування українських міст крилаті ракети "Калібр", "Х-101", "Х-555" та "Іскандер-К" (крилата версія для ракетного комплексу "Іскандер").
Читайте також: Чим росіяни бомблять Україну. Яке нове озброєння використовує РФ проти наших дітей, жінок та військових
Для того, щоб зрозуміти складність протидії іранським ракетам, насамперед варто розібратись, з чим саме на цій війні стикаються українські ППО і чим крилаті ракети відрізняються від балістичних.
Російські крилаті ракети переважно запускаються з літаків та човнів і летять з постійною швидкістю по видимій траєкторії. За рахунок крил та з використанням рельєфу місцевості можуть ухилятись від ППО.
"Головна відмінність російських крилатих ракет від російських балістичних у тому, що у них швидкість 700-1000 км. Тому хоч це і доволі складна ціль, але для ППО вона все ж під силу, ми їх збиваємо. Бо летять по більш-менш зрозумілих координатах і траєкторії", – пояснює Ігнат.
"По суті, балістичні ракети запускають вгору в верхні шари атмосфери, в стратосферу. Потім бойова частина з шаленою швидкістю падає вниз. І такі ракети практично неможливо збивати", – зазначає речник командування Повітряних сил.
За його словами, в Україні Росія використовує балістичні ракети "Іскандер-М" (балістична версія для ОТРК "Іскандер"). Також по балістичній траєкторії у форматі "земля – земля" збройні сили РФ використовують ракети для систем С-300.
"Вони фактично відстрілюють С-300 як балістичні. Але їхня вада в похибці. Коли росіяни запускають їх з 30-40 кілометрів, то можна говорити про якусь точність, але зараз вони палять з відстані в 150 кілометрів, що дає значну похибку", – розповідає Ігнат.
За словами речника командування Повітряних сил, для того, щоб збивати балістичні ракети, недостатньо існуючих засобів ППО. Потрібна система протиракетної оборони (ПРО), яку Україна собі дозволити не може. Ці системи значно технологічніші та дороговартісні, їх можуть дозволити собі одиниці з-поміж військово розвинених держав, такі як США, Франція чи Ізраїль.
Хоча Іран постійно намагається спростовувати свою активну допомогу Росії у війні проти України, історія з безпілотниками довела, що вірити Тегерану не випадає. Тож очікувати від давнього партнера Кремля можна всього, зокрема й поставок балістичних ракет.
Українські протиповітряні сили вже показали своє вміння боротись із крилатими ракетами. Проте балістичні ракети все ще завдають чимало складнощів нашим ППО.
Тому для України наразі є нагальною потребою отримати від західних партнерів якомога більше додаткових засобів боротьби з ракетними атаками.
І чим швидше це станеться, тим захищенішими будуть українські міста від кремлівського терору з іранською складовою.
Євген Будерацький, УП
