Хроніка радіоактивного попелу
"Ми вимагаємо безумовної заборони атомної зброї як зброї залякування та масового знищення людей. Ми вимагаємо встановлення суворого міжнародного контролю за виконанням цього рішення. Ми вважаємо, що уряд, який першим застосує проти якоїсь країни атомну зброю, вчинить злочин проти людства і має розглядатися як воєнний злочинець".
Цей полум'яний текст з'явився у газеті "Правда" 20 березня 1950 року. Він був складений французьким фізиком-комуністом Жоліо-Кюрі та схвалений на конгресі прорадянських інтелектуалів у Стокгольмі.
Радянський Союз відразу розпочав масштабну пропагандистську кампанію, пропонуючи жителям планети підписатися під антиядерним Стокгольмським зверненням.
У самому СРСР його добровільно-примусово підписали 115 514 703 осіб – майже все доросле населення.
І, ймовірно, тодішні радянські громадяни були б дуже спантеличені, дізнавшись, що через сімдесят із гаком років у Москві буквально молитимуться на ядерну бомбу й вимагатимуть тактичних ударів по неядерному супротивнику.
Російський культ ядерної зброї – один із прикладів розриву РФ із радянською пропагандистською традицією, яка підтримувалась десятиліттями. Приклад не менш яскравий за шельмування В. І. Леніна, оголошеного злочинним творцем України.
Якщо на початку 1950-х Кремль публічно виступав за "безумовну заборону атомної зброї", то сьогодні демонстративний ядерний шантаж стає головним козирем Москви у війні з Києвом.
І якщо в радянську епоху про застосування ядерної зброї потрібно було говорити з осудом і гнівом, як про страшний злочин проти людства; то в сучасній Росії відкрито озвучуються хтиві фантазії про радіоактивний попіл.
Що ж, у цієї чудової метаморфози є об'єктивні передумови: і військово-тактичні, і морально-етичні.
Американські штабні ігри кінця 1940-х малювали невтішну картину: при масованому радянському наступі в Західній Європі утримати оборону було майже неможливим.
Читайте також: Дзеркало війни
На п'ятий день бойових дій радянська армія виходила до Рейну, а сьомого дня форсувала його великими силами. Двадцяти шести радянським дивізіям, що наступали б на цій ділянці, можна було протиставити лише сім американських, британських та французьких.
За цих умов головним інструментом стримування Москви вважався атомний арсенал Заходу, який багаторазово перевищував радянський.
Згодом сторони прийшли до ядерного паритету та взаємного гарантованого знищення, але перевага СРСР у традиційній війні, як і раніше, не заперечувалася. Кремль міг демонстративно закликати до ядерного роззброєння, вважаючи, що так чи інакше залишиться у виграші.
У XXI столітті путінська Росія успадкувала репутацію провідного лідера в масштабній конвенційній війні: принаймні на пострадянському просторі. Аж до 2022 року московські танкові армади здавалися такою самою невблаганною силою, як і сімдесят років тому. Звідси й прогнози західних експертів, які передрікали швидку окупацію України та партизанський опір на кшталт афганського.
А потім була поразка росіян на Київщині, невдачі на Донбасі, розгром на Харківщині, відступ на Херсонщині. Ореол, який супроводжував радянську армію протягом Холодної війни і за інерцією перейшов до збройних сил РФ, розвіявся на наших очах.
Читайте також: Війна та фатум
За іронією долі, у військовому відношенні Москва фактично помінялася місцями зі своїм супротивником початку 1950-х. Тодішній Захід був змушений робити ставку на атомні бомби, визнаючи свою слабкість у неядерному протистоянні.
А тепер ядерною зброєю розмахує сам Кремль, розписуючись у своєму військовому фіаско на теренах України. Прогнозований король великої конвенційної війни виявився голим і намагається прикрити наготу радіоактивним попелом.
Втім, знаменитий мем Дмитра Кисельова був народжений задовго до 2022 року та ганебних поразок російської армії. А тому ядерний запал Москви не можна звести лише до військової тактики: не меншу роль відіграє етика.
Нинішня Росія не соромиться своєї аморальності й охоче озвучує все те, що Радянському Союзу доводилося приховувати і замовчувати.
Навіть у найстрашніші роки радянський режим залишався сором'язливим людожером, який ховав власну жорстокість під маскою людинолюбства. Колосальні зусилля вкладалися у створення експортної версії СРСР: країни, яка будує нове справедливе суспільство і дає надію всьому прогресивному людству.
Цей віртуальний образ приваблював безліч західних ідеалістів – від Фредеріка Жоліо-Кюрі до Луї Арагона та Пабло Пікассо. Закордонні інтелектуали дружно вступали до компартії, підтримували політичні ініціативи Москви і ставили свої підписи під Стокгольмським зверненням. Сама собою боротьба проти антигуманної атомної бомби повністю відповідала тодішньому радянському іміджу.
У сталінському СРСР був ГУЛАГ – але не було і не могло бути прославлення ГУЛАГу. Був Голодомор – але не було і не могло бути публічного виправдання Голодомору. Були гарячкові роботи над власним атомним арсеналом та плани його використання – але не було і не могло бути культу ядерної зброї.
Читайте також: Роль молі в історії
Безсоромне вихваляння масових репресій, цинічні розповіді про витрати індустріалізації, відверто людиноненависницькі заяви: все це не радянський, а сучасний російський феномен. Нова етична норма не передбачає жодних громадських табу, і залякування ядерними ударами відмінно в неї вписується.
Дбати про свій імідж за кордоном Москві вже не доводиться. Спроби РФ народити справді привабливу експортну версію закінчилися ще 2014-го, а 2022-го про них просто смішно згадувати.
Сьогоднішня Росія веде відверто терористичну війну, бравує атаками проти української критичної інфраструктури, загрожує людству ядерним апокаліпсисом та більше не розраховує на симпатії західних інтелектуалів.
Її ситуативні попутники на зразок Ілона Маска керовані не щирою прихильністю до Кремля, а виключно страхом за власну долю.
Москва 1950-х спокушала світ ілюзіями "гуманізму", "справедливого суспільства" та "світлого майбутнього". Москва 2020-х може запропонувати світу лише неприкритий терор та ядерний шантаж.
Але якщо нинішній Кремль спроможний когось залякати, то точно не сьогоднішню Україну.
Михайло Дубинянський
