"Я вже й не знаю, Путін це чи робот". Чим живе окупований Крим у війну
Окупація Криму в 2014 році стала початком безкарності Путіна. Вже тоді її порівнювали з анексією Судетської області Гітлером, зокрема й через відсутність адекватної реакції з боку міжнародного товариства.
За 8 років Путін перетворив Крим із курорту на мілітарну базу та музей пропаганди під відкритим небом. Сьогодні з півострова до мирних українських міст летять крилаті ракети, які руйнують не тільки інфраструктуру, але й людські життя.
Восьмого жовтня Крим знову опинився на шпальтах майже всіх світових медіа.
Підрив Кримського мосту, в якому росіяни вже звинуватили голову ГУР Кирила Буданова, в Офісі президента України назвали "лише початком", зазначивши, що "все незаконне має бути зруйноване".
Останній місяць у Києві багато говорять про наміри відбити військовим шляхом окупований півострів, а у Головному управлінні розвідки навіть спрогнозували орієнтовну дату завершення процесу – весна 2023.
Водночас президент Росії Володимир Путін заявив, що не віддасть "приєднані території" та готовий до "жорстких відповідей", пригрозивши можливістю використання ядерної зброї.
На окупованому півострові ж наразі дуже неспокійно.
На території Криму Кремль запровадив жовтий рівень загрози терактів. Дехто з прихильників РФ намагається продати житло та їде до Росії чи за кордон. Триває мобілізація. В небі кружляють військові літаки. Туристів – обмаль. На заправках та в магазинах – ажіотаж, в очах людей – паніка.
"Живемо як на вулкані", – кажуть місцеві.
"Українська правда" провела кілька днів в окупованому Криму для того, щоб зрозуміти настрої на півострові.
Детальніше про них – у нашому репортажі.
Дорога до Криму
Потрапити до анексованого Криму тепер можна не тільки з Росії через сумнозвісний міст, а й через нещодавно окуповані Росією українські області. Автобуси тепер курсують із Бердянська, Мелітополя та Херсона до контрольно-пропускного пункту в Чонгарі. Звідти кожен охочий може пересісти на автобус до кримських міст.
"На кордоні триває ретельна перевірка ФСБ РФ", – розповідає мені чоловік, який неодноразово їздив на півострів із лютого місяця. В нашу поїздку жінок не перевіряли зовсім, а ось чоловіків довелося чекати понад три години.
– Переглядають усі контакти, галерею, ставлять купу запитань, дивляться татуювання, – продовжує чоловік. – Якщо є хоч якась підозра в співпраці з силовими органами України – тебе можуть протримати кілька годин або взагалі не пропустити.
Налякані такими розповідями люди "чистять телефони" та ретельно перевіряють речі на відсутність "чогось підозрілого".
Ця процедура стосується здебільшого чоловіків, жінок перевіряють вибірково. Але про всяк випадок я видалила з телефону всі фото та матеріали, що можуть викликати запитання, та вигадала "легенду".
Громадянам із українським паспортом видають міграційну картку, в якій йдеться про "в'їзд на територію Російської Федерації". В ній необхідно вказати кількість днів перебування та мету приїзду. Тим, хто не має російського паспорту, за наявності такої картки в Криму можна перебувати не більше 90 днів.
Далі – або візит до місцевої міграційної служби для продовження терміну, або штраф та видворення.
Сімферополь, Керч, Ялта та Севастополь – міста, які мені вдалося відвідати, аби зрозуміти, як нині живе анексований Росією півострів та що думають мешканці про війну й можливе повернення до України.
"Ми боїмося"
Севастополь зустрічає дощем.
Попри це місто не виглядає порожнім – мешканці, ніби мурахи, бігають із парасольками та дощовиками. Курсує громадський транспорт, багато легкових машин, що створює значні затори.
Також працюють таксі та морський вокзал, де продають квитки на пароми, що переправляють людей на північний берег міста.
Всюди зустрічаємо агітацію: розвішені російські триколори, цитати Путіна, заклики до мобілізації та підтримки армії РФ.
Серед інших місцевих сервісів у місті працює автомобільна заправка "Атан", магазин ПУД, "Автокафе", пошта Криму, "Кримтелеком".
Серед банків – кримський РНКБ, але чимало мешканців користуються російським "Сбербанком", бо "не довіряють стабільності місцевого".
Така ж ситуація і зі зв'язком – на півострові з 2016 року працює сім-картка "Волна" місцевого мобільного оператора, але дехто користується російською МТС.
В банку РНКБ можна обміняти гривні на рублі. Відповідну послугу ввели у зв'язку з приїздом на півострів біженців із нещодавно окупованих Росією українських регіонів.
На вулицях переважно зустрічаю росіян. Вони або приїхали сюди відпочити та сфотографуватися, або переїхали з родинами після окупації півострова РФ.
"Знаєте, ми тут боїмося", – каже мені жінка в одному з місцевих готелів. Вона переїхала на півострів із Москви кілька років тому.
"Якщо буде Україна відбивати, то наступ же почнуть із Севастополя", – переконана жінка.
Севастополь є стратегічною точкою окупованого півострова, адже тут розташована головна військово-морська база Чорноморського флоту Російської Федерації.
До окупації півострова Росією в 2014 році тут базувались українські військово-морські сили. Щодня в місті чути звуки літаків, час від часу – вибухів.
"В нас цього року в 5 разів менше туристів через все це. Більшість вирішили їхати в Сочі, а сюди – бояться", – розповідає мені жінка-екскурсовод, яку зустрічаю на центральній площі Севастополя.
"Через війну нам військові виділили лише один маршрут, усі інші поки не дозволяють".
Вона додає, що через страх контрнаступу ЗСУ чимало людей виїжджають з Криму.
"Ті, кому є куди – їдуть. Продають житло або виставляють на продаж і їдуть. Ну а ми як на пороховій діжці. Не знаємо, чого чекати".
Жінка додає, що питання "безпечних місць" наразі досить відносне.
"Кажуть, що листопад і грудень будуть найгарячішими, що ніде не сховаєшся. За Уралом буде спокійно, у Воркуті, а тут вже немає значення, де... "
"Севастополь називають "пам'ятником під відкритим небом", адже він налічує більше двох тисяч пам'ятників", – під час морської прогулянки катером розповідає екскурсовод.
"Кримська війна 1853 була останньою війною честі та совісті", – продовжує він свою розповідь, приправляючи її відомими пропагандистськими штампами.
Після завершення екскурсії уточнюю і в нього, чому нині дозволений лише один водний маршрут для туристів.
"Зараз Севастополь – самий стратегічний об'єкт..." – коротко відповідає чоловік.
В місті я зустрічаю чимало курсантів морської академії та чинних військових. Вулицями їздить МВС Росії.
Також у місті розташовані приймальні заступника керівника Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва. Останнього в СБУ нещодавно оголосили у розшук за висловлювання проти територіальної цілісності України.
Ввечері біля набережної чую звук, схожий на вибух, та бачу хмару, схожу на дим вдалині. Втім, мало хто на це реагує.
"Тут постійно щось вибухає, – каже місцева, яку зустрічаю поряд. – Дуже неспокійно. Тривожно. Але куди ж їхати? Чому бути, того не оминути".
Напередодні на військовому аеродромі Бельбек в Севастополі саме сталася пожежа.
Через страх мобілізації з міста за кордон їдуть чоловіки.
"Просто так з міста їдуть одиниці. В основному всі тікали через те, що мобілізація", – каже місцева мешканка, яку зустрічаю на автовокзалі. Туристів стало менше, але вони є, тому вона займається їхнім розселенням.
"Поки що я тут, поки працюю", – додає вона.
У місцевому МВС пообіцяли, що правоохоронці будуть боротися зі спробами чоловіків відкупитися від мобілізації.
На зупинках бачу групи хлопців з великими торбами, дехто з них у військовій формі. Вочевидь, їдуть "на службу Росії".
"Тих, хто навчається, не будуть забирати на війну", – каже жінка, яку зустрічаю на зупинці. Вона додає, що не боїться приходу ЗСУ.
"Ми в 2014 боялися. Ми так переживали, що нас почнуть бомбити. А зараз я розумію, що вже своє віджила. Найважливіше – не перейматися. Як буде – так буде", – каже жінка.
Ще одна мешканка, яку зустрічаю на площі Нахімова в центрі міста, каже, що севастопольці "закалённые", загартовані. "Знаєте, це воєнне місто і нас не залякаєш, – каже жінка. – Ми вже до всього готові".
Вулицями також розвішені інструкції для переселенців із нещодавно окупованих Росією українських регіонів щодо можливості проголосувати на "референдумі", який проводили наприкінці вересня.
На одній з вулиць міста зустрічаю "колег". Дівчина з чорним мікрофон без розпізнавальних знаків та чоловік із камерою очима виловлюють людей, до яких би підійти із питанням. Зупиняють дідуся, представляються місцевим каналом Севастополя. Після інтерв'ю питаю чоловіка, що ж хотіли журналісти.
"Та питали, що я думаю про Україну та Зеленського, – відповідає він. – Я й сказав, що це маріонетка Америки".
На всьому Кримському півострові російські правоохоронці встановили жовтий, тобто високий, рівень загрози терактів. Містом розвішені відповідні інструкції щодо дій у разі виявлення підозрілих предметів та осіб. На вокзалах їх зачитують через гучномовець.
Підрив Кримського мосту
"О шостій ранку був такий вибух – будинок підкинуло навіть", – розповідає мені місцевий із Керчі про підрив Кримського мосту 8 жовтня. Я зустрічаю його коло набережної, куди він з родиною прийшов подивитися на наслідки руйнувань.
Керч є другим стратегічним містом окупованого півострова після Севастополя. Тут розташований Кримський міст, який з'єднує Крим із Росією і через який окупанти перевозять військову техніку.
Президент Росії Володимир Путін назвав підрив моста терористичним актом та доручив ФСБ РФ зайнятися його охороною.
Одне з головних питань, яке виникло як у мешканців, так і у правоохоронців – як, попри необхідну перевірку сканером, вибухівка таки пройшла контроль?
"Не хочеться сваритися, але там стояли виродки, які за гроші все що завгодно пропустили б", – каже мені керчанин, якого зустрічаю на місцевій набережній. Він пояснює, що часто рухався мостом і не розумів халатність перевірки росіянами.
"От мене жодного разу не перевіряли на тій стороні. Хто знає, що я там везу? Я вже сам ледь їм дулі не тикав: може, перевірите? Ні. З нашої сторони тут ще кілька разів зупиняли. Але є тут знайомі, які – "О, Саша, проїжджай". А, може, я вже не Саша і працюю невідомо на кого…", – обурюється чоловік та додає, що, коли Крим був підконтрольний Україні – підхід до перевірки на кордоні був інакшим.
"Коли була Україна – дивилися в 10 разів краще. Я вже порожній їду, вже 5-ий раз за день – все одно зупиняють і на просвічування. Я заходив туди – там видно, що в мене лежить ніж, горілка… Все просвічується, все видно. Але це при Україні. А ми ж всі, блін, "дуже розумні, сильні та багаті"... От нас і херачать".
8 жовтня з самого ранку в Керчі розмови були лише про міст. На заправках – черги, а в магазинах оголошення: "Крупи, цукор та борошно – в обмеженій кількості в одні руки".
"Просто відчуваю, що в нас буде ажіотаж", – каже мені касир місцевого маркету.
Усі розповідають одне одному, як прокинулись о шостій ранку. "В магазині та дитячому садочку неподалік у нас скло у вікнах повилітало", – чую розмову двох місцевих мешканців. В їхньому голосі відчувається паніка та обурення.
"Що нам там казали? Що ми захищені, міст захищений, всюди контроль… Ага, от тобі і контроль. Проґавили", – нарікають двійко чоловіків на місцевому ринку.
Люди звертають увагу на те, що підрив не пошкодив арки. "Я думаю, що цілилися саме по них, бо тоді б взагалі капець був.., – каже один із місцевих на набережній. – Вочевидь, промахнулися".
У центрі зустрічаю подружжя, яке прогулюється біля набережної. Чоловік роздивляється міст у бінокль, а жінка пригадує вибух. "Ми підскочили одразу від першого. Думали, буде ще другий, – каже жінка. – Чоловік пожартував ще типу: "Це міст підірвали". Пожартував, ага…"
Біля них бачу ще одного чоловіка – теж із біноклем. "Зараз людське життя не значить нічого, на жаль. Такі часи, – каже він. – Але це історичні часи".
Він називає провезення вибухівки на міст (основна версія росіян – УП) "бардаком" та додає: "Тут неподалік, я знаю, 40 штук цих ППО стоїть – охорона кримського мосту. Але ж українці як роблять – запускають маленькі дрони, ППО починає їх довбити, а коли всі ракети випустили, ті починають бити вже прицільно".
На моє питання, чи міг вибух бути спланований самими ж російськими спецслужбами задля виправдання подальшої агресії в бік Києва, місцеві кажуть, що це, на їхню думку, неможливо, і виключають такий варіант.
"Ніхто Крим не забере, от буде лише ось таке – там підірвали, там покалічили, там замінували", – каже місцевий із Керчі. Він також прийшов на набережну подивитися на руйнування мосту.
"От замінували сьогодні заправку, садочки і школи перед цим. Але ж українці так лише більше розізлять людей тут. Якщо хтось і був лояльним, то зараз от дай мені вила – я сам піду на них…", – злиться чоловік.
Обурення чую ще від одного поряд. "Я сам з Донецька. Що ці "хохли" з Донецьком зробили? Я їх ненавиджу, – не стримується він. – Мій син воює під Миколаєвом, і я йому сказав, щоб нікого не брав у полон, а лише на шматки рвав".
Його сусід, що сидить поруч, теж говорить штампами кремлівської пропаганди: "Це все Америка баламутить. Всі б жили спокійно. Путін же не дурак, він бачив, що могло бути. Він намагався мирно домовлятися. Безрезультатно. НАТО не дає".
На центральній вулиці зустрічаю керчанку, яка прогулюється містом. Вона також заводить про "руку Заходу".
Жінка додає, що сама родом із Керчі і не збирається їхати, але іншим – радить. "Я не боюсь. Чому бути – того не оминути. Я вже в такому віці просто… А молодим і гостям краще їхати – мало що може статися", – каже керчанка.
Біля місцевої набережної розташований відділ берегової охорони прикордонної служби ФСБ Росії. Місцевий рибалка, якого зустрічаю поряд, пригадує захоплення в полон українських моряків.
"Так, тут неподалік були захоплені, – каже рибак. – Правильно зробили. Їм не було тут чого робити, це територія Росії вже. І вони ж могли вчинити тут теракт".
"Може, тут знову буде Україна"
Керч, Ялта, Сімферополь.
Попри те, що зараз тут живуть здебільшого ті, хто підтримує Росію, є й ті, хто вважає реальним повернення України.
"Може, тут знову буде Україна скоро", – каже мені місцевий із Керчі. Він час від часу проводить екскурсії для людей на своєму катері і каже, що санкції для РФ – відчутні й для звичайних громадян.
"От у нас ні порти, ні судноремонтний не працює. В мене на катері стоїть все імпортне, і ми навіть не можемо зробити нормальний сервіс двигунам, тому що все це випускається лише за кордоном, а в Росії ці представництва закрились. І починаєш все робити сам з підручних матеріалів", – каже чоловік.
"Ми на такі граблі наступили на цій війні. Якби ми були сильні в промисловості, тоді можна було б махнути рукою. От Китай себе захистив – у них свій інтернет, свої банки. Ми ж не були готові до цієї війни. Просто хтось дуже сильно обманював Путіна, що в нас все добре і чудово…"
"Армія не була готова наша. Те, що показували по телевізору – це все прикрашали. От я бачив це зсередини ще до цих подій".
За словами чоловіка, проблеми є і з екіпіруванням.
"Я від військових чую одне і те ж саме. Генерали роблять замовлення пошиву одягу у в'язниці. А якість… Руку в кишеню засунув лише до половини і далі не лізе. Синтетика 100% – усе світиться. Десь зачепив – дірка. І це одяг, в якому йдуть воювати. Є підрозділи, які добре екіпіровані, але їх мало".
Прогулюючись центром, зустрічаю двох молодих дівчат. Вони з Кубані, приїхали навчатися в місцевий коледж. Кажуть, що студентів цього року чимало, більшість – з Росії. Вони додають, що також переймаються мобілізацією:
"Студентів не чіпають, а от в мене брат не навчається, і ми дуже боїмося, що заберуть".
На одній із центральних площ Керчі помічаю пам'ятник Тарасу Шевченку, на якому вибито цитату "І оживе добра слава, слава України і світ ясний, надвечірній тихо засіяє".
Ленін та російські триколори
Наступні міста, які мені вдалося відвідати – Сімферополь та Ялта.
Тут вулицями встановлені російські триколори, пам'ятники Леніну, білборди з цитатами Володимира Путіна: "Нам не залишили іншого вибору" та "Росія війн не починає, вона їх завершує".
Також у місті можна помітити дошки пам'яті загиблим у війні проти України. Багато уваги приділяється й процесу мобілізації.
"Чимало хлопців здриснули від мобілізації, – каже місцевий чоловік із Ялти. – Але от в Росії навпаки приходять добровільно і кажуть, що будуть воювати. Ті, кому 35-40 – в них зовсім інша "олія в голові".
Через те, що чимало чоловіків їде з півострова, виникають проблеми навіть із громадським транспортом.
"Зараз дуже довго доводиться чекати маршрутки, тому що водіїв не вистачає, – посміхається жінка з Сімферополя, яку зустрічаю на зупинці. – Ховаються, тікають. І з таксистами така ж історія".
"Багато хлопців гине… І далеко не всі йдуть за ідею. Дехто – за грошима. Ці 200 тисяч. Але от в моєї знайомої син пішов так заробити гроші на квартиру, тому що розуміє, що в нашій країні її не купить… і його привезли в труні".
Мешканці Сімферополя та Ялти, з якими вдалося поспілкуватися, також говорять про неспокій через можливі спроби України відбити півострів.
"Страшно, звісно, – каже жінка з Сімферополя. – Щоб не було такого, як в Маріуполі. Ну але ж від нас нічого не залежить… Що ми можемо зробити і куди нам їхати?".
"Я просто не читаю всі ці новини. І вам раджу", – каже мені пані в Ялті, яку зустрічаю біля ринку. Вона приїхала до міста з Росії кілька років тому. Її чоловік – військовий. "Якщо треба буде, я сама автомат візьму в руки… Не заберуть Крим", – бравує вона.
"Нібито спокійно, але водночас тривожно, – каже місцевий чоловік із Ялти. – Все може бути. Весь народ зараз як на вулкані".
"З Путіним не треба жартувати"
На автомобілях місцевих у Криму де-не-де можна помітити літери "Z". Якщо на нещодавно окупованих територіях це відмітка військових, то тут люди чіпляють їх як аксесуар.
Чимало мешканців півострова відкрито говорять про підтримку Путіна та його рішення щодо нападу на Україну.
"Вовчик не просто так щось каже. Він спершу промацує все за весь народ і думає, у що це виллється", – каже мені місцевий із Ялти, якого зустрічаю в центрі міста. Він запевняє, що народився тут і підтримує риторику російського президента.
"Зеленський відмовився від перемовин? Але ж він бачить, що народ – за Путіна. Тому що, якби не Путін, то що б з нами було? З Кримом і з Росією взагалі. Можливо вже зараз хтось підріс і смалець у когось в голові є. Він підняв країну на ноги і треба йому дякувати за це. Я з жахом думаю про те, що не дай бог з ним щось станеться. Але він так мислить… Напевно, когось готує".
"Меркель же нещодавно сказала, що з Путіним не треба жартувати. Якщо він щось сказав… Він просто так не виплескує слів. В нього все на 100 кроків наперед продумано розумово", – впевнений чоловік і повторює, що Росія нібито неодноразово намагалася владнати конфлікт мирно.
"Путін скільки разів говорив про перемовини. Цей Зеленський не йде. Я завжди кажу своїм знайомим з України, щоб ті подивились на карту перед тим, як щось казати на Путіна. Скільки там тієї України і яка Росія. Путін в курсі всього – де та що відбувається. Це ж про щось говорить…".
Окрім місцевих і туристів з Росії в Ялті чимало мешканців територій нещодавно окупованих Росією – Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
В одному з готелів я зустріла уродженку Нової Каховки. Вона каже, що вже кілька років мешкає у Криму, також підтримує Росію, обурена українською владою і звинувачує її в розваленні країни.
"Я українка. А вони хто? Виродки, які угробили українську культуру, мову… через що? Через те, що вони там бабло ділили, захоплювали підприємства?" – каже вона.
У Сімферополі дорогою на вокзал зустрічаю мешканку Москви. До Криму вона приїхала для відвідування санаторію.
"Я не проти Путіна, він молодець, тримається, переживає. Подивіться, як погано виглядає зараз", – каже жінка. – Але йому не залишили вибору. Якби не рішення Путіна, то ми б у березні, можливо, вже так само сиділи б у підвалах…".
Окрім цього, вона згадує і про можливих двійників російського президента.
"Скільки зараз цих можливостей зробити пластичні операції… – каже жінка. – Я вже й не знаю, Путін це чи робот".
"Коли це завершиться?"
Усім своїм співрозмовникам у Криму я ставила питання й про те, скільки, за їхніми прогнозами, триватиме війна.
"Все це затягнеться ще надовго, – каже мешканець Ялти. – Америка хоче ослабити Росію, але не своїми руками. Вона ж не оголошує війну Росії, тому що знає, чим все це завершиться".
У можливі перемовини місцеві також не вірять.
"Не домовляться, – каже чоловік із Керчі. – Оскільки, якщо вже пролилася людська кров, треба дуже багато сил докласти... Це надовго…".
"Хто куди повернеться? Ні…, – висловлюється місцева з Ялти. – Питання лише в тому, скільки на це піде сил та скільки загине ще людей. Тому що воюють не проти України, воюють проти НАТО".
"Путін просто вже не може зупинитися", – впевнена росіянка, яку зустрічаю у Сімферополі.
Були й ті, хто ігнорував питання, утримувався від відповіді або висловлював сумнів у перемозі Росії, але без підтримки України.
За словами місцевих, є тут і проукраїнські люди, обурюються: "Скільки тут тих, хто усілякий бруд пише проти Росії… І куди тільки дивиться ФСБ?".
*****
Попри різні думки мешканців та запевнення російської влади в тому, що вони здатні захистити Крим, ситуація на окупованому півострові відчутно неспокійна.
Люди налякані. Слова української влади про відбиття півострова тут сприймають не як жарт чи розмиті прогнози, а як можливу реальність. У недалекій перспективі.
І ситуація з підривом кримського мосту лише загострила цей стан.
Вікторія Рощина
