Що допомогло США перемогти у II світовій війні. Кілька важливих уроків для Києва 

Для перемоги у тотальній війні Україна не може існувати "у стані до 24.02.2022".

Яскравим історичним прикладом "мобілізації у війні" є Сполучені Штати – лідерство американської еліти забезпечило перемогу Америки в Другій світовій війні та дозволило їй посісти провідні позиції в післявоєнному світі.

Мобілізація в тій чи іншій формі мала місце протягом усієї світової військової історії та включає три складові:

1. мобілізацію збройних сил, 
2. мобілізацію економіки та промисловості,
3. мобілізацію суспільства.

Для українців має стати показовим приклад США. Тоді воююча Америка забезпечила через ленд-ліз підтримку своїх союзників у всьому світі. Сьогодні ж Сполучені Штати надають Україні найбільшу військову та гуманітарну допомогу для перемоги над Росією.

Із тим рівнем зусиль, які доклали США, та війна була для них хоч і глобальною, але не тотальною, на відміну від війни в Україні, що є питанням виживання країни, її інституцій та її народу. 

Це ще більше підкреслює шалений рівень надзусиль та важливість формування правильної державної політики й рішень для мобілізації України та перемоги у війні.

Безумовно, не можна спиратися на досвід Сполучених Штатів як досконалий та взірцевий. Частина ініціатив навряд чи була б ефективною в нинішніх економічних умовах. Тим не менше, цей досвід може бути корисним Україні для подальшого планування державної стратегії, яка приведе нашу країну до перемоги над Путіним. 

Вступ США у війну

Наступного дня після нападу Японії на Перл-Гарбор Франклін Делано Рузвельт у своєму зверненні до Конгресу попередив про тривалу, важку війну, в якій "кожен чоловік, жінка та дитина є партнером у найвеличнішому починанні американської історії". 

Він закликав до широких зусиль для збільшення виробництва, заявивши, що семиденна робота на тиждень у всіх галузях військової промисловості тепер буде частиною урядової політики.

Рузвельт зобов'язував країну до справді глобальних зусиль.

Американські війська воювали на землях від Африки та Італії до Західної Європи, на Тихому океані й Алясці, у Китаї та Південно-Східній Азії. Військово-морські сили США проводили супровід конвоїв і протичовнові операції в Атлантиці, торгівельні рейди, авіаносні бойові дії в Тихому океані, а також десантні операції на обох театрах воєнних дій. Військово-повітряні сили армії підтримували наземні та морські операції, проводили стратегічні бомбардування Німеччини та Японії, а також здійснювали авіаперевезення та десантування.

На додаток до фактичних збройних сил Сполучені Штати створили матеріально-технічну інфраструктуру для їхньої підтримки та транспортування по всьому світу, надавали допомогу у величезних обсягах Британії, СРСР і Китаю. На ці потреби вона виділила через ленд-ліз 50,1 мільярда доларів (еквівалентно 582 мільярдам доларів у 2020 році), або 17% загальних військових витрат США.

Основними отримувачами допомоги від США стали Британія, СРСР та країни Британської Співдружності.

Країни-одержувачі отримали: · $ 31,4 млрд ($ 365 млрд*) – Британія та Британська Співдружність; · $ 11,3 млрд ($ 131 млрд*) – Радянський Союз; · $ 3,2 млрд ($ 37,1 млрд*) – Франція; · $ 1,6 млрд ($ 18,6 млрд*) – Китай; · решта $ 2,6 млрд ($ 30,3 млрд*) – інші країни.  * еквівалент станом на 2020 рік.

Лише до Радянського Союзу було надіслано: · 400 тисяч джипів і вантажівок; · 14 тисяч літаків та 13 тисяч танків; · 107 тисяч тонн бавовни; · 2,7 млн тонн нафтопродуктів; · 4,5 млн тонн продовольства; · 15 млн пар армійського взуття та 1,5 млн ковдр; · 8 тисяч тракторів.

Державне управління та нові урядові структури

Переведення усієї країни "на військові рейки" потребувало мобілізації самого уряду. 

Перед адміністрацією Рузвельта стояли такі завдання, як фінансування потреб війни та запровадження жорсткого економічного контролю, нормування ресурсів та керування робочою силою. Та головне – забезпечення суспільної підтримки участі США у війні.

У 1941 році Рузвельт створив Раду військового виробництва (War Production Board – WPB).

WPB керувала переведенням промисловості "на військові рейки", встановлювала пріоритети в розподілі матеріалів і послуг. Також Рада нормувала такі товари, як паливо, метали, гума, папір, пластмаси тощо. 

Поряд з WPB було створено:

• Фінансову корпорацію реконструкції (Reconstruction Finance Corporation – RFC), яка спочатку була організована для надання позик підприємствам, а потім контролювала вісім дочірніх компаній, відповідальних за управління критично важливими природними ресурсами та виробництвом синтетичних матеріалів у період їхнього постійного дефіциту;
• Офіс управління виробництвом (Office of Production Management – OPM) і Рада пріоритетів постачання та розподілу (Supply Priorities and Allocations Board – SPAB) відповідали за те, як природні ресурси використовувалися для військових потреб;
• Офіс управління цінами (Office of Price Administration – OPA) було створено в рамках Офісу з управління надзвичайними ситуаціями 28 серпня 1941 року, щоб контролювати ціни (а отже, інфляцію) та рентні ставки після початку Другої світової війни.

Через брак повноважень багато агенцій до кінця 1943 року виявилися недостатньо ефективними.

Рузвельт, за свідченнями тих, хто з ним працював, не любив звільняти людей. Натомість він створював нові установи, переміщував людей з посади на посаду, заохочуючи між ними конкуренцію та ухвалюючи рішення на основі найкращих пропозицій.

У травні 1943 року Рузвельт створив Управління військової мобілізації (Office of War Mobilization – OWM), директор якого мав фактично повноваження "помічника президента" з внутрішніх справ.

OWM забезпечило загальне керівництво та єдність для всіх федеральних агенцій, залучених до мобілізації країни, з повноваженнями приймати рішення та видавати "директиви" у разі суперечок між ними.

Формування суспільної підтримки

Військові та економічні аспекти мобілізації були нерозривно переплетені з мобілізацією американського суспільства. Уряд за допомогою досліджень та опитувань виявив, що більшість американців були психологічно відсторонені від війни.

Рузвельт прийняв рекомендації своїх радників щодо створення урядової установи, яка б відповідала за інформаційну політику. 13 червня 1942 року він видав наказ про заснування Управління військової інформації (United States Office of War Information – OWI), директором якого став репортер CBS Елмер Девіс (Elmer Davis).

Повідомлення, поширені через OWI, були сфокусовані на трьох напрямках: 

1. зображення ворога та загрози для США; 
2. пояснення переваг боротьби та подолання загроз з точки зору безпеки та процвітання, які люди отримають після війни; 
3. лідерство США у післявоєнному світі для забезпечення власної безпеки та процвітання нації.

Також адміністрація Рузвельта ще у грудні 1941 року заснувала Управління цензури (Office of Censorship – окреме від OWI), яке успішно збалансовувало захист конфіденційної інформації, пов'язаної з війною, та дотримання конституційних свобод преси.

Військовий облік

Для швидкого розширення збройних сил уряд поставив на військовий облік всіх чоловіків віком від 21 до 36 років, які мали право голосу, зокрема іноземців-резидентів.

Процедури обліку були перетворені урядом на буквально "масові заходи". В один день, 16 жовтня 1940 року, відбулася масова реєстрація – було зареєстровано 16 мільйонів осіб. Шляхом жеребкування визначалося, хто і в якому порядку буде призваний до війська.

Закон передбачав штраф у розмірі 10 тисяч доларів або 5 років ув'язнення, або і те, й інше для тих, хто не зареєструвався, не з'явився на військову службу за викликом або надавав консультації чи допомогу в ухиленні від призову.

Мобілізація економіки та перехід до воєнного виробництва

Природа бойових дій і необхідність нарощування величезних військових сил поставили на перше місце мобілізацію економіки країни.

Найпотужнішою з усіх організацій воєнного часу, завданням якої був контроль за економікою, стала Рада військового виробництва (WPB).

Голову WPB призначав президент. Керівник Ради здійснював загальне керівництво військовими закупівлями та програмами виробництва, питаннями конверсії, розширенням заводів та їхнім фінансуванням.

До кінця 1943 року дві третини американської економіки було перебудовано на роботу для військових потреб. Крім бомбардування Перл-Гарбора, географічне розташування позбавило Америку від нищівних руйнувань її території.

Виробництво військових літаків зросло з 6 тисяч у 1940 році до 85 тисяч у 1943 році. Фабрики, які виготовляли шовкові стрічки, тепер виробляли парашути, автомобільні заводи будували танки, компанії, що займаються друкарськими машинками, перейшли на кулемети, виробники спідньої білизни шили москітні сітки, а виробники "американських гірок" перейшли на виробництво ремонтних платформ для бомбардувальників.

WPB дбала, щоб кожна фабрика отримувала матеріали, необхідні для виробництва найбільшої кількості військових товарів у найкоротший термін. У 1942-1945 роках WPB контролювала виробництво зброї та припасів на суму 183 млрд доларів, це близько 40% світового виробництва боєприпасів.

Британія, СРСР та інші союзники виробляли додатково 30%. У той самий час країни Осі (Німеччина – Італія – Японія) мали лише 30% виробництва. Одну чверть виробництва США становили військові літаки, ще одну чверть – військові кораблі.

WPB досягла прогресу в перетворенні цивільної промисловості на військову. Чого тільки вартує приклад автомобільної індустрії – із загальної військової продукції автовиробники виготовили понад 50% авіаційних двигунів, 33% кулеметів, 80% танків і їх компонентів, 50% дизельних двигунів, 100% вантажівок, близько 20% літаків і близько 39% авіаційних деталей, вузлів та агрегатів.

Подолання викликів, висунутих участю США у Другій світовій війні, виявилося найефективнішим заходом боротьби з довгостроковими наслідками Великої депресії. 

Була вирішена проблема безробіття – через проведення мобілізації воно сягнуло восени 1944 року найнижчого за весь час показника в 700 000 тисяч людей.

Адміністрація Рузвельта дотримувалася підходу Нового курсу та прагнула зберегти значний контроль над економікою, хоча багато представників приватного сектору чинили опір цій політиці.

Знову відкривалися зачинені заводи, а також були засновані нові, що додатково дало мільйони робочих місць як у приватному, так і в державному секторах. Фактично галузі пристосовувалися до майже ненаситних потреб військових.

З 1940 по 1945 рік промислові запаси країни зросли приблизно на дві третини, причому приблизно дві третини вартості цього розширення фінансувалося урядом через прямі інвестиції або позики.

Нормування

Найбільшою проблемою масового виробництва, пов'язаного з війною, був постійний дефіцит ресурсів. У відповідь на це уряд США, як і інші держави, які брали участь у війні, запровадив жорсткі заходи нормування.

Завдяки роботі засобів масової інформації та рекламодавців, до березня 1943 року понад 80% громадськості схвалили нормування.

Першим товаром, який було нормовано, стали автомобільні шини – 11 грудня 1941 року в США припинили їх вільний продаж. Щоб контролювати виробництво, було створено 7500 неоплачуваних волонтерських комісій по всій країні.

Гума для шин стала дефіцитною сировиною, оскільки японці швидко завоювали каучуковидобувні регіони Південно-Східної Азії.

Протягом усієї війни нормування бензину мотивувалося як бажанням зберегти гуму, так і бажанням зберегти бензин. Національне обмеження швидкості 35 миль на годину було введено для економії палива та гуми для шин.

У січні 1942 року WPB наказала тимчасово припинити всі продажі цивільних автомобілів, залишивши у дилерів пів мільйона непроданих автомобілів. 

На початку лютого 1942 року автомобільні заводи припинили виробництво цивільних моделей і перейшли на виробництво танків, літаків, зброї та іншої військової продукції, єдиним замовником яких був уряд Сполучених Штатів.

З березня 1942 року харчування для собак більше не можна було продавати в жерстяних банках, і виробники перейшли на зневоднені версії.

З квітня 1942 року кожен, хто бажав придбати новий металевий тюбик для зубної пасти, повинен був здати порожній. До червня 1942 року підприємства також припинили виробництво металевих офісних меблів, радіоприймачів, фонографів, холодильників, пилососів, пральних і швейних машин для цивільного населення.

Цукор був першим споживчим товаром, який був обмежений, і всі продажі припинилися 27 квітня 1942 року. Кава була обмежена загальнонаціональною нормою 29 листопада 1942 року. До кінця 1942 року талони використовувалися для дев'яти інших товарів. 

Друкарські машинки, бензин, велосипеди, взуття, шовк, нейлон, мазут, м'ясо та сало, олія, сири, масло, оброблені харчові продукти (консервовані, розлиті та заморожені), сухофрукти, консервоване молоко, дрова та вугілля, джеми, желе та фруктове масло були нормовані до листопада 1943 року. 

Робоча сила

Одним із ключових уроків Першої світової війни була необхідність розподілу людських ресурсів між потребами збройних сил та виробництвом у тилу.

Створена президентом у 1942 році Військова кадрова комісія (War Manpower Commission – WMC) мала стати центральним органом "управління кадрами".

Збільшення виробництва під час війни створило мільйони нових робочих місць, тоді як призов зменшив кількість молодих людей, задіяних у цивільних роботах. 

Через нестачу робочої сили вулицями рухались вантажівки з динаміками, агітуючи людей подавати заявки на роботу для військових потреб.

Попит на робочу силу був настільки великим, що мільйони пенсіонерів, домогосподарок і студентів почали працювати. Нестача продавців у продуктових магазинах змусила роздрібних торгівців перейти до самообслуговування. До війни більшість продуктових магазинів, хімчисток, аптек та універмагів надавали послугу доставки додому. 

Дефіцит робочої сили та нормування бензину та шин змусили більшість роздрібних торгівців припинити доставку. Виявилось, що особиста присутність клієнтів у магазинах збільшила продажі.

У сільському господарстві теж виникла нестача робочої сили, навіть незважаючи на те, що більшість фермерів були звільнені від призову. Велика кількість із них пішли волонтерами або переїхали до міст працювати на заводах.

У той же час сільськогосподарські товари користувалися великим попитом у військових і в державах-союзниках. Виробництво підтримувалося урядом, а ціни та ринки перебували під жорстким федеральним контролем. Громадян закликали створювати "сади перемоги", які часто заводили на задніх двориках і ділянках, а дітей заохочували допомагати в цих господарствах.

Через безпрецедентний попит на робочу силу, групи, які історично були виключені з ринку праці, зокрема афроамериканці та жінки, отримали доступ до роботи.

Економічний контроль

Поряд з WPB функціонували Офіс адміністрування цін та Офіс адміністратора експортного контролю. 

Ці три федеральні установи були головними відповідальними за контроль над економікою, щоб Сполучені Штати змогли забезпечити вимоги Другої світової війни. Таким чином федеральний уряд контролював ціни на товари, заробітну плату та розподіл чутливих для потреб війни матеріалів.

Офіс управління цінами (Office of Price Administration – OPA) був створений у 1941 році та мав повноваження встановлювати граничні ціни на всі товари, крім сільськогосподарських, і нормувати дефіцитні запаси інших товарів, включаючи шини, автомобілі, взуття, нейлон, цукор, бензин, мазут, каву, м'ясо та оброблені харчові продукти. Офіс заморозив майже 90% роздрібних цін на продукти харчування. Він також міг дозволити субсидії на виробництво деяких із цих товарів і контролювати заробітну плату.

Ще у липні 1940 року було прийнято закон про контроль над експортом для уникнення дефіциту найважливіших товарів у передвоєнних умовах і обмеження експорту до імперської Японії. 

Акт забороняв експорт частин літаків, хімікатів і мінералів без ліцензії і мав на меті спонукати Японію припинити окупацію узбережжя Індокитаю. Того ж року було створено Офіс адміністратора експортного контролю (The Office of Administrator of Export Control) для виконання положень закону.

Фінансування війни

Після Перл-Гарбору президент Рузвельт звернувся до народу Америки: "Війна потребує (дослівно – коштує) грошей…Це означає податки та облігації, облігації та податки. Це означає скорочення предметів розкоші та інших неосновних товарів". 

Він прямо й відверто закликав громадськість підтримати надзвичайні суми для фінансування війни. Така чесність мобілізувала внутрішній фронт і дала суспільству відчути свою участь у загальній справі.

Багато радників Рузвельта виступали за систему підвищення податків і програму примусових заощаджень. Теоретично це могло дозволити збільшити витрати, одночасно зменшуючи ризик інфляції. 

Однак міністр фінансів Генрі Моргентау зміг переконати у перевазі системи добровільних позик і восени 1940 року почав планувати програму випуску "облігацій національної оборони" (national defense bond program).

Уряд профінансував велику рекламну кампанію, яка спонукала американців купувати оборонні облігації.

Військові облігації були борговими цінними паперами, випущеними урядом для фінансування витрат на потреби війни. Це були або роздрібні облігації, що продавалися безпосередньо населенню, або оптові облігації, що продавалися на фондовому ринку. У такий спосіб уряд також вилучав гроші з обігу і таким чином контролював інфляцію у країні.

85 мільйонів американців придбали облігації протягом війни, зібравши приблизно 185,7 мільярда доларів, що покрило 50-60% витрат на війну.

Міністерство фінансів доклало величезних зусиль, щоб продати облігації та заохотити сплату податків на прибуток.

У 1940 році приблизно 7% американського населення сплачували податок на прибуток; до 1944 року його сплачували більше 64%.

Інформування населення про важливість купівлі облігацій робилось через безліч напрямків – від радіосеріалів та короткометражних фільмів до незліченних статей у популярних журналах.

Популярне сучасне мистецтво широко використовувалося для комунікації з населенням (наприклад, мультфільм Warner Brothers "Any Bonds Today?").

Щоб підвищити ефективність реклами облігацій, по всій країні проходили виступи за участю знаменитостей, зазвичай голлівудських кінозірок. 

Асоціація захисту музичних видавців заохочувала своїх членів розміщувати патріотичні повідомлення "Купуйте облігації США" на передній частині платівок.

Вартість війни та її результати

Бюджетні витрати на потреби війни за 1941-1945 роки становили приблизно 317 мільярдів доларів, з яких 281 мільярд доларів були безпосередньо пов'язані з військовими потребами.

Витрати зросли з 9,6 мільярда доларів у 1940 фінансовому році до майже 100 мільярдів у 1945-му. З цих витрат близько 45% було покрито за рахунок податків та інших джерел, не пов'язаних із позиками.

Дефіцит бюджету довелося покривати за рахунок продажу облігацій. Казначейство продало цінні папери на 185,7 мільярда доларів (еквівалентно – понад 2,1 трильйона доларів у 2016 році) для фінансування війни. Державний борг зріс з 50 мільярдів доларів у 1940 році до 260 мільярдів доларів у 1945 році.

Участь Сполучених Штатів у Другій світовій війні спричинила величезні зміни практично в кожному аспекті американського життя.

США вийшли з війни наймогутнішою державою на планеті – з величезною економікою, готовою відповісти на будь-який виклик. Навіть цифра у 300 000 загиблих у боях американців не змогла затьмарити цього результату.

Мільйони чоловіків і жінок пішли на військову службу й побачили куточки світу, які вони, ймовірно, ніколи б не відвідали за інших обставин. А потреба промисловості у робочій силі змусила мільйони американців мігрувати в межах Америки – переважно до узбережжя Атлантичного та Тихого океанів, де було розташовано більшість оборонних заводів.

Спираючись на новостворену економічну базу, американське суспільство стало більш заможним, ніж більшість американців могли собі уявити в найсміливіших мріях до або під час війни.

Віктор Плахута

історик, експерт з питань нацбезпеки і оборони, керівник управління стратегії та розвитку ДК "Укроборонпром"