До і після контрнаступу. Чи є перспективи в мирних переговорів із Росією
22 липня у Стамбулі українська делегація підписала документ із ООН та Туреччиною щодо розблокування українських портів для експорту зерна. Такий же документ, але окремо, з тими ж посередниками підписала Росія.
Стамбульська зернова угода була важлива щонайменше у двох аспектах. По-перше, після втрати Україною Маріуполя й левової частки металургії зерно залишилося чи не головним експортним товаром і генератором валютної виручки.
По-друге, просування переговорів щодо зерна мало ширше значення: за перемовинами спостерігали, щоб зрозуміти, чи можливі домовленості між Києвом і Москвою як такі.
Востаннє прогрес у мирних переговорах України та Росії був досягнутий знову ж таки у Стамбулі, але ще у двадцятих числах березня.
На останній очній зустрічі делегацій чотири місяці тому українська сторона передала росіянам свої пропозиції, які тоді ж озвучив глава делегації РФ Володимир Мединський і які спричинили вибух обурених інтерпретацій і в Києві, і в Москві.
Якщо коротко, то українські пропозиції передбачали створення нового договору про гарантії безпеки України з ключовими державами світу, включаючи РФ, позаблоковість і виведення російських військ із більшості захоплених територій.
Питання щодо майбутнього Донбасу та Криму пропонувалося винести окремими пунктами на рівень особистих переговорів Володимира Зеленського та Володимира Путіна.
Після того офіційні переговори перейшли в роботу підгруп по відеозв'язку. А неофіційні – по лінії глави української делегації Давида Арахамії і російського олігарха Романа Абрамовича, який, за словами джерел "УП" в переговорному процесі, був на контакті з Путіним, – навпаки активізувались.
На початок квітня в цьому форматі по суті погодили рамку мирної угоди. Але після побачених жахіть у Київській області, які залишили по собі росіяни, та візиту в Київ британського прем'єра Бориса Джонсона, діалог Києва та Москви став на довгу паузу. Зернові переговори мали показати, чи не перейшла ця пауза у стадію клінічної смерті мирного процесу.
Навіть попри обстріли Росією Одеського порту на другий же день після підписання та обурення демократичного світу, зернова угода стала єдиним відчутним проривом у комунікаціях із росіянами за останні 4 місяці.
"Українська правда" з'ясовувала, чи є можливими наразі мирні переговори з росіянами, як готувалося розблокування портів та коли і чи взагалі може Україна знову сісти за один стіл із Росією.
Закулісся переговорів по вивезенню зерна
Востаннє глава української переговорної делегації Арахамія розмовляв із керівником делегації РФ Мединським ще на початку травня.
"Давид набрав Мединського і сказав: "Ми з вами не можемо вести переговори, поки не отримаємо відповіді на гарантії безпеки від Заходу". Той питає: "А скільки це займе часу?". Давид відповів, що не може сказати, але, мовляв, якщо росіянам важливо показувати, що переговори тривають, то можна раз на тиждень по відео збирати якісь групи. Мединський сказав, що не потрібно", – розповідає "УП" один із співрозмовників, який залучений до переговорного процесу з РФ.
Ця розмова Арахамії з Мединським була останнім контактом офіційних представників України та Росії. Однак неформальна комунікація з росіянами через Романа Абрамовича триває й досі.
Певну участь Абрамович брав і в підписанні "зернової" угоди.
"Роль Романа полягає в тому, що він уважно за всім стежить, а потім їхньому начальнику говорить все як є – без прикрас і доступною мовою. Там у них всі чиновники перестрашені та бояться щось сказати Путіну не так. А Рома може і власну думку озвучувати, і передавати чутливі речі від нас", – на умовах анонімності говорить про роль Абрамовича джерело в команді президента.
Однак між переговорами про мир і про зерно були суттєві відмінності. Хоч би й тому, що у переговорах щодо деблокади портів брали участь аж чотири сторони: крім України та Росії в процесі на рівні гарантів присутні ООН і Туреччина. Представники України та Росії, за даними "УП", почали комунікувати між собою тільки на останньому етапі погодження самої угоди.
Як вдалося реконструювати УП, переговори щодо вивезення зерна відбувалися у кілька ключових етапів.
Почалося все з відомого приїзду генсека ООН Антоніу Гутерріша до Києва. До цього він навідав Путіна у Москві. І щоб та зустріч запам'яталась, поки генсек ООН зустрічався з президентом Зеленським і прем'єром Шмигалем, Путін переказав "палкі вітання", вдаривши крилатими ракетами по центру Києва.
Проте після того приїзду генсека ООН до Києва відбувся старт другого етапу перемовин – Міністерство інфраструктури почало роботу з групою спеціалістів ООН. Вони напрацьовували технічну базу угоди про те, як відбуватиметься деблокада портів та експорт зерна.
На третьому етапі до них підключилися представники Військово-морських сил України, які обговорювали безпекові гарантії та коридори.
До укладання угод приєдналося Головне управління розвідки Міноборони в особі Кирила Буданова. Власне, саме ГУР вів комунікацію з ООН та росіянами.
"Знаєте, чому ГУР взагалі у цих переговорах? Все почалося з "Азовсталі". Вони зуміли вибудувати комунікацію одночасно з російським ГРУ і ООН на тому кейсі. І тому Буданова взяли і в переговори по портах", – пояснює "УП "джерело, залучене в ці перемовини.
Окремо на всіх етапах переговорів був включений і член української делегації на мирних переговорах, депутат "Голосу" Рустем Умєров.
"Рустем важливий, бо всі переговори з турками відбуваються через нього. Умєров тримає прямий зв'язок з головою Офісу Ердогана, і сам президент Туреччини знає його особисто. Він, з одного боку, представник кримських татар, але з іншого боку, він дуже тісно спілкується з Єрмаком. І якщо нашому ОПУ щось треба від турків – Єрмак передусім звертається до Рустема", – розповідають "УП" одразу кілька джерел у команді президента.
До речі, роль Туреччини у переговорному процесі – дуже цікава.
Як пояснюють УП українські високопосадовці, Стамбул в якості посередника задовольняє і нашу сторону, і росіян. Але Ердоган переслідує у всій цій історії тільки власні цілі – закріпитись у статусі лідера регіону.
"Туреччина сприймається нами добре, бо Ердоган у добрих із нами стосунках, "Байрактари" дарують і таке інше. А з іншого боку, вони добре сприймаються росіянами, бо Стамбул для них став хабом для перельотів, і росіяни масово зараз відпочивають у Туреччині", – пояснює УП один із представників української делегації.
"Але переговори були успішними не через ООН чи Туреччину. Росія мала реальне бажання домовитися. І це ключове. Ми змогли донести всьому світу, що Путін морить голодом Африку та Близький Схід. І він вирішив, що з цієї ситуації може вийти типу як "рятівник". Ну і зараз вони позиціонуватимуть себе так, ніби саме вони не допустили у світі голоду", – додає співрозмовник із команди Зеленського.
Власне, одразу після підписання "зернової" угоди міністр закордонних справ РФ Лавров поспіхом вирушив у турне країнами Африки, аби розказувати, як Росія "бореться" з продовольчою кризою і перекидати всю відповідальність на Захід.
Переговори без миру
На початку липня Путін у притаманному йому зверхньому стилі намагався лякати українців – мовляв, Росія "всерйоз ще нічого не починала".
Однак із того виступу російського дуче важливими були інші слова: "Ми не відмовляємось від мирних переговорів, але ті, хто відмовляється, повинні знати, що чим далі, тим складніше їм буде з нами домовитися".
У цій цитаті прояснена вся непублічна стратегія переговорів, яку росіяни обрали в розмові з Україною. Суть її – у підвищені ставок: у квітні Путін готовий був вийти з Півдня України в обмін на весь Донбас – тепер він хоче і Південь, і Донбас.
"Росіяни шантажують, що, мовляв, сідайте за стіл, бо далі буде з нами все важче домовлятися. Але чому б і нам не підвищити ставки? Чому ми не почнемо говорити про кордони станом на 1991 рік, а не на 23 лютого 2022-го? Чому це ми їм щось маємо забувати?" – парирує в розмові з "УП" один із членів української делегації.
І справді, від представників владної верхівки вже не раз лунали заяви, що Україна вважатиме перемогою тільки повернення контролю над кордоном 1991 року. Тобто пропозиції про винесення Криму чи Донбасу за дужки вже не є актуальними.
А Росія, як переконані в українській владі, хотіла б зараз сісти за стіл з Україною. Це бажання вони озвучують і публічно, і, за даними "УП", непублічно передають через Абрамовича. От тільки Москві потрібні не переговори, а капітуляція України.
"Їм зараз реально вигідно з нами домовитися, але вони кажуть: "Фіксуємося, де зараз є, робимо паузу, а далі розберемося". Іншими словами: знову "Українці, здавайтеся!". А ми якось здаватися точно не хочемо", – пояснює "УП" один із високопосадовців, пов'язаних із переговорами.
"Щоб сісти з ними за стіл, у нас має бути відчутний успіх на фронті. Поки його не буде, говорити немає про що", – додає вищезгаданий посадовець.
Тобто заява міністра оборони Олексія Рєзнікова про те, що Зеленський дав команду деокупувати Південь України – це не тільки гра мускулами.
Це реальний план української влади – спробувати провести показову ефективну наступальну операцію на окремій ділянці фронту, щоб продемонструвати Росії, що ми "можем повторить" це і в інших районах. У такій ситуації Україна мала б зовсім іншу переговорну позицію.
"Важливо, що всі наші західні партнери публічно сказали, що Україна сама має визначати, що для нас буде допустимим і що буде перемогою. Найгучніше це сказали Макрон-Шольц-Драгі під час візиту в Київ. Непублічно вони так само обіцяли допомагати, поки Україна не доб'ється свого. Тобто ми в цій ситуації не будемо одні", – пояснює співрозмовник із дипломатичних кіл.
Саме тому основний акцент Кремль зараз робить на дестабілізації єдності західних партнерів через підігрування опозиції в їхніх країнах, газовий шантаж тощо, тощо.
"Наші міжнародні домовленості – це один із ключових елементів успіху. Хедлайнери процесу зараз британці, але у них почалась турбулентність через обрання нового прем'єра. Так само в США на носі вибори. Тому якісь проривні питання наразі підвішені", – резюмує в розмові з "УП" один із членів команди президента.
Ілюстрацією хиткості ситуації може слугувати велика безпекова угода, проєктом якої на Банковій займається Єрмак. Українські пропозиції напрацювали й передали ключовим потенційним гарантам.
"Відповіді ми досі не отримали. Хоч відправили свої пропозиції, уже кілька місяців як. Поки чекаємо фідбеку. Те, що нам не дадуть аналогу "статті 5 НАТО", уже очевидно (стаття 5 статуту НАТО передбачає, що в разі збройного нападу на одну з країн НАТО, всі члени Альянсу стають на її захист – УП). Але інші безпекові речі зараз ми чекаємо. Відповідно всі переговори поки стоять", – не під запис розповідає один зі співрозмовників із дипломатичних кіл.
Є й інша проблема у перемовинах – хто їх має вести. Як пояснюють джерела "УП", і російська, і українська делегації формувалися на вирішення викликів станом на початок березня.
У лютому-березні росіяни їхали з очікуванням, що Україна здасться. Українці хотіли показати, що не бояться і готові на нормальне, цивілізоване рішення.
"Мединський із задачею вибити з нас капітуляцію не впорався. Та й загалом вся група росіян достатньо неповоротка, вони рухаються тільки чітко в коридорі директив їхнього МЗС. Натомість наші – більш гнучкі, живі, готові шукати компроміс. І не ясно, чи не захоче Путін поміняти склад делегації, яка не дотисла Україну навіть у найбільш критичний момент", – розповідає один із співрозмовників "УП", близький до переговорного процесу.
Крім того, українська сторона теж поки не обговорювала, чи залишиться делегація у старому форматі. Незрозуміло, наприклад, чи лишиться у переговорах Андрій Костін, який за цей час став генпрокурором. Так само Буданова можуть долучити до мирних переговорів, бо він вже був задіяний у низці інших тем.
Усі ці питання набудуть актуальності лише за умови, що мирні перемовини будуть взагалі можливі. Станом на середину літа залишається хай вузенький, але коридор можливості для розмов між Києвом і Москвою.
А вже на початку осені він може зникнути взагалі. Причина для того – "розширення географії" путінської війни й можлива спроба анексувати всі вже захоплені українські території.
"Якщо 11 вересня росіяни проведуть "референдум" у Херсоні про "приєднання" до Рашки, тоді все – будь-які мирні переговори будуть просто неможливі", – пояснює високопоставлене джерело, яке має стосунок до мирних переговорів із РФ.
Є якийсь чорний символізм у цій даті – 11 вересня. Колись, на початку нового тисячоліття, криваві теракти у Нью-Йорку стали точкою біфуркації світової історії. Вони змінили логіку і порядок денний всієї геополітики на десятиліття вперед.
Якщо 11 вересня Росія вчинить свою спробу "легалізувати" території, захоплені в ході брутальної загарбницької війни зразка ХVII століття, то це буде терактом проти світового порядку ніяк не меншим за сумні події 2001-го.
Роман Кравець, Роман Романюк, УП
