Командир "Грузинського легіону" Мамулашвілі: Україна – єдина країна, яка прийняла виклик варварської терористичної Росії

Відносини українського та грузинського народу завжди вирізнялися щирістю та відкритістю. Після розпаду СРСР ця теплота стала ще більш відчутною та наповнилась уже міждержавним змістом.

Утім, держави й народи багато в чому ріднила не тільки взаємна приязність, але й спільні проблеми. Найголовніша з них – Москва. Наразі приблизно по 20% територій як України, так і Грузії окуповані Росією.

На всіх стадіях розвитку спочатку російсько-грузинської, а потім і російсько-української воєн міжнародна спільнота довго розгойдувалась на хвилях кремлівської пропаганди, яка, наче під копирку, гіпнотизувала Захід заклинаннями, що "не все так однозначно".

Але для багатьох українців і грузинів все давно однозначно. Тому зовсім не дивно, що буквально з перших днів нападу Росії на Україну в 2014 році багато грузинських добровольців зголосилися допомогти українцям воювати проти Росії.

Був створений окремий "Грузинський національний легіон", який брав участь у бойових діях ще під час першої гарячої фази війни на Донбасі у 2014-2015 роках.

У 2016-му "Грузинський національний легіон" став частиною Збройних сил. В історії України це був перший випадок, коли до складу ЗСУ офіційно прийняли іноземців.

Після 24 лютого 2022 року в "Легіоні" стало ще більше добровольців. І їхня географія відтепер не обмежується лише Грузією.

"Українська правда" зустрілася з командиром "Грузинського легіону" Мамукою Мамулашвілі та розпитала його про те, як був створений "Легіон", як у ньому співпрацюють громадяни різних країн світу, які страшилки розганяє російська пропаганда, щоб демонізувати бійців, і чому перемога України стане й перемогою для Грузії. 

"Багато українців загинули, захищаючи суверенітет Грузії. Для нас було принципово – приїхати і допомогти"

– Дуже приємно вас бачити в Києві. Ми багато чуємо про "Грузинський легіон" та про вас як про людину, яка його очолює. Хотілося б на початку, щоб ви розказали трохи, як опинилися в Україні.

– В Україну я приїхав у 2014 році. І "Грузинський легіон" практично почав існувати з 2014-го. Для нас було принципово важливо допомогти Україні, коли ми відчували, що почнеться війна. Приїхали кілька офіцерів, які допомагали українцям проходити тренінг і брали участь у бойових діях з 2014 року, вже з початку війни. 

– Чому ви вирішили воювати за Україну і в Україні?

– Україна – стратегічний партнер Грузії. Україна була єдиною країною при першій російській агресії після розвалу СРСР у Грузії, яка відкрито допомогла Грузії та надсилала своїх добровольців, багато з яких загинули, захищаючи суверенітет Грузії. Так що це було принципове питання для нас – приїхати і допомогти.

– Я знаю, що ви були учасником абхазької війни, і з цим пов'язана дуже цікава й непроста історія: ви тоді провели якийсь час у полоні. Можете про це трохи згадати?

– Це були 90-ті, коли Росія напала на Грузію. Події розгорталися за тим же сценарієм, як і в Україні – розвиток сепаратизму з наступним початком так званої гібридної війни. На мою думку, це була просто відкрита війна проти Грузії, в якій Грузія, на жаль, програла у 90-х роках. 

Мій батько був військовим генералом, який на той час служив у грузинській армії, і він взяв мене на війну в 14 років. Я практично ріс на військовій базі, і в 14 років я вже був, можна сказати, солдатом. Він мене взяв на бойову дію. 

За рік після бойової дії ми потрапили в полон разом. Я був у полоні близько трьох місяців. Це був дуже складний період у моєму житті.

– Виходить, що, коли ви потрапили у полон, вам було 15?

– 15 мені виповнилося вже в полоні, як я пам'ятаю. І тоді я почав розуміти, навіщо треба воювати проти Росії. Це був саме період, коли свідомість розвивалася, і я почав розуміти світ. 

І я чітко зрозумів, що Росія – ворог. З того часу я практично перебуваю в перманентному режимі бойових дій проти Росії.

– Але при цьому ви навчалися, наприклад, у Франції.

– Так. Були періоди, коли я почав навчатися на дипломата в Парижі. Тоді я шукав альтернативний метод війни. Ось чому мене зацікавила дипломатія. І, як завжди, вона мені не знадобилася, тому що дипломатичною мовою ми з Росією розмовляти не можемо абсолютно. 

Не змогли у Грузії і не можемо робити це в Україні. Отже, дипломатія відійшла на другий план, і довелося займатися тим, чим ми займаємося, тобто війною.

– Коли я спілкуюся з грузинами, які приїжджають в Україну, вони в якості аргументації, чому вони тут, згадують війну, яка почалася 8 серпня 2008 року. Де ви перебували в той час? Які на вас справила враження ця війна?

– Знаєте, я б сказав, що війни до 2008 року більше позначилися на мені, ніж у 2008 році. Тому що це була дуже коротка війна, були мирні домовленості з Росією, яких Росія не дотримується досі. Але це був початок сучасних воєн на території колишнього Радянського Союзу. Це була спроба початку "возз'єднання СРСР". 

Росія у 2008 році не була покарана, тому її амбіції пішли далі. Але 2008-го Грузія неодноразово казала, що наступною буде Україна.

– І ви також так вважали?

– Так. Було чітко зрозуміло, що Росія намагається "об'єднати" Радянський Союз, це була одна зі спроб так званого "тренінгу" на Грузії, який спричинив величезні жертви передусім серед мирного населення. Так само, як і в Україні. 

Сьогодні ми практично втрачаємо величезну кількість цивільного населення. Так що Росія нам ще раз нагадала в 2008 році, що вона має амбіції на Грузію, і вона будь-якими методами намагатиметься схилити Грузію у своє русло.

"Ми були першим підрозділом, який увійшов до української армії"

– А де ви знаходилися у 2014 році, коли почалася війна?

– У квітні 2014 року ми вже були тут. Ми знаходилися на Луганщині, навчали там один із батальйонів міліції, наскільки я пам'ятаю, це була чи "Київщина", чи "Миротворець". Ми практично почали брати участь у бойових діях одразу після приїзду.

– Де ці бойові дії відбувалися?

– В основному з самого початку ми були на Луганському напрямку. 

– Як зростав "Грузинський легіон"? Хто до нього приєднувався? Як ви шукали людей? І на чому переважно була зосереджена ваша діяльність?

– "Грузинський легіон" почав більше набирати особовий склад після того, як офіційно увійшов до української армії у 2016 році, коли було підписано закон "Про інтеграцію іноземців до української армії". 

Саме ми були першим підрозділом, який увійшов до української армії. Ось одразу після підписання контракту до нас уже почали приєднуватись хлопці з різних країн. Професійні офіцери, перші троє людей, були приєднані до нас зі Сполучених Штатів. Більш масштабний рівень особового складу вже почав приходити з 2016 року. Сьогодні "Грузинський легіон" – найбільше іноземне з'єднання української армії.

– Із яких країн ці люди?

– Це люди з 32 різних країн. Я не перераховуватиму, але основна частина – це грузини, потім Британія та Сполучені Штати. Потім уже хлопці з різних країн світу.

– Як пояснюють грузини та представники інших країн, чому вони воюють на боці України?

– Я спілкуюся з кожним бійцем особисто під час інтерв'ю, коли вони вступають до "Грузинського легіону", бо мене самого цікавить мотивація, чому вони приїжджають сюди. 

Перш за все, щоб виключити людей із радикальними поглядами: нацистів, расистів та такого типу людей. Тобто це ніколи не було прийнятно у "Грузинському легіоні", і ми намагалися відсіювати такий типаж людей. 

Основна мотивація у всіх різна і в різних країнах дуже індивідуальна. Американці мотивують це тим, що Сполучені Штати – одна з країн, які підписали Будапештський меморандум, і багато хто з них думає, що США не зробили стільки, скільки вони повинні були зробити для України. Так що їх мотивує те, що вони є реальним обличчям Сполучених Штатів. Вони хочуть показати Україні, що вони стоять поряд. Є і загиблі серед громадян Сполучених Штатів. 

Так що ось так почався інший етап "Грузинського легіону" – з розростання і прийняття хлопців з різних країн світу. Ідеєю було те, що ми мали показати, скільки країн підтримує Україну. Якби був навіть один представник із кожної країни, це вже було б досить багато бійців.

– Як ситуація змінилася під час повномасштабного вторгнення? Я маю на увазі, чи збільшилася кількість людей, які захотіли приєднатися? Як ви підходите зараз до процесу відбору?

– Звичайно, наплив основної маси особового складу відбувся після 24 лютого. 

Рекрутування іноземців стало настільки складним, що ми на якийсь момент просто це призупинили, набравши ту оптимальну кількість, яка потрібна "Грузинському легіону". 

Була величезна маса досить мотивованих людей, які приїхали допомагати Україні. Ми обирали за критеріями професіоналізму й досі приймаємо лише бійців із бойовим досвідом. Не з армійським досвідом, а саме з бойовим, яким не потрібно проходити попередню підготовку для участі в бойових діях.

– У яких країнах ці люди мали бойовий досвід?

– В основному в хлопців, які приїхали із західних країн, цей бойовий досвід із місії Афганістану та Іраку тощо. Якщо взяти грузинів, це хлопці, які пройшли кілька воєн саме проти Росії і мають дуже великий досвід війни проти Росії. Тому основну частину все-таки сьогодні складають грузини.

"Після того, як загинуло кілька добровольців із Грузії, людей, які бажають допомогти Україні, стало ще більше"

– Зараз дуже широкого розголосу в міжнародних медіа отримала історія про те, що Росія у так званих ДНР та ЛНР засуджує до страти військових з інших країн. Ми знаємо про випадки щодо британців, є історія з марокканцем. Це якось впливає на те, чи хочуть люди приходити до вашого легіону?

– Абсолютно ні. Я візьму приклад Грузії. Після того, як загинуло кілька добровольців із Грузії, людей, які бажають приїхати та допомогти Україні, стало набагато більше. Тобто пішов зворотний процес, і ще більше грузинів почали розуміти, чому вони мають бути тут і допомагати Україні. 

Так що, я сказав би, все відбулось навпаки. Ці люди почали прибувати і з Грузії, і з різних країн світу. Навіть після полону британців я отримав набагато більший фідбек, і багато британців приїхали рекрутуватися.

– Чи можете ви назвати кількість людей зараз у легіоні?

– Зараз десь до тисячі людей. Це спецгрупи, це групи спецоперації, які проводять дуже специфічну роботу практично по всій лінії.

– Тобто ви не знаходитеся в якомусь окремому місці, ви – по всій лінії фронту?

– Так, ми знаходимося на різних напрямках, ми ніколи не центруємось, бо Росія дуже хоче зловити велику концентрацію "Грузинського легіону" та знищити. Тож ми не дамо їм таких карт на руки. У нас є своя тактика ведення війни, і вона дуже добре спрацювала з 24 лютого.

– Можете трохи розказати про ті специфічні завдання, які виконує зараз "Грузинський легіон", якщо можна?

– Ми займаємося знищенням командних центрів, знищенням російської логістики. І це не є секретом. У нас досить спрямована специфіка і дуже вдало спланована. 

Війна розпочалася для нас із 2014 року, і ми не бачимо жодних змін із того періоду. Просто Росія почала використовувати великокаліберну зброю, ракети й авіацію. Тобто для нас, військових, суттєвої різниці не сталося.

– Можете якісь приклади операцій навести?

– Було звільнено кілька сіл. Про специфіку та конкретну операцію я, на жаль, не можу говорити зараз. Після закінчення війни, думаю, буде більш відкрита інформація.

– Якщо говорити про звільнені села, що ви побачили там?

– Картина була досить складна, бо ми у своєму понятті робимо те, що захищаємо мирних жителів. І коли ми, наприклад, після звільнення Київської області побачили ось цю величезну кількість убитих дітей та зґвалтованих жінок, на нас це залишило відбиток. 

Незважаючи на те, що ми дуже давно на війні й нічому не дивуємося, ми зрозуміли, що ми не могли врятувати багатьох людей. Якоїсь миті це тиснуло на хлопців. Я пам'ятаю ті дні, і це було досить складно.

У селах, які були окуповані Росією, були звірства, були масові вбивства мирного населення. Звичайно, постраждало насамперед мирне населення, бо Росія за своєю, якщо можна це назвати, стратегією насамперед знищує мирне населення. 

Їм не дуже хочеться зустрічатися з військовими і вступати в рівний бій, тому що, виходячи з російської психології, вони завжди цуралися цього. Вони можуть зґвалтувати, вони можуть вбити дітей, жінок безневинних. Це стратегія нецивілізованої варварської країни.

– Як досвідчений військовий, як би ви могли оцінити рівень підготовки російських військових у цій кампанії?

– У нас про них була думка набагато вища, ніж вони насправді виявилися. Це абсолютно непідготовлене угруповання військ, хоча воно досить велике. За професіоналізмом воно не краще за війська Сомалі чи якоїсь іншої держави, які специфічно не особливо звертають увагу на особовий склад своєї армії. 

І, слава Богу, у російській армії є корупція. Це нам дуже допомогло, і я сподіваюся, що вона розвиватиметься й надалі. 

Тож як військові, я б сказав... я не люблю недооцінювати ворога, але з професійного погляду вони навіть не були підготовлені до того, що вони мали побачити в Україні. І багато хто з них загинув.

"Україна взяла на себе функцію захистити демократичні цінності не лише свої, а й усього західного світу"

– Повномасштабна війна іде вже п'ятий місяць. Яку, на ваш погляд, роботу над помилками можна провести українській стороні?

– Знаєте, українська армія була готова до такої війни. Незважаючи на те, що вона чисельністю менша за російську армію, ми були готові до такого зіткнення, на відміну від росіян. 

І весь хід війни сьогодні залежить від отримання того специфічного озброєння, яке може сьогодні змінити хід війни. Ми чекаємо від Заходу більш чітких і швидких кроків у нашому напрямку. Тому що кожен день західної бюрократії, через яку зараз проходить Україна, вартує людських життів. 

При кожному спілкуванні з західними медіа я наголошую саме на цьому, коли вони запитують, що потрібно Україні. Україні потрібна швидка та своєчасна допомога. Тому що щодня – може, тут це непомітно, коли ми сидимо і розмовляємо, але щодня – ми втрачаємо величезну кількість мирного населення, яке зазнає дуже інтенсивних артилерійських обстрілів. Ситуацію сьогодні може врятувати та зброя, на яку ми чекаємо.

– Яка це зброя, можете сказати?

– Системи реактивної артилерії дальньої дії, які нам зараз дуже потрібні, які дуже точні і які можуть дуже багато поміняти на нашу користь. 

Це системи протиповітряної оборони, які можуть захистити наше небо, і ми не побачимо більше розбомблених цивільних будівель. 

Україна взяла на себе функцію захистити всі європейські країни та демократичні цінності не лише свої, а й усього західного світу. І Захід це добре має розуміти, бо українцям це вартує життів.

– Я знаю, що ви спілкуєтеся зокрема з американськими політиками щодо надання зброї Україні. Можете трохи розказати, що вони запитують, чим вони цікавляться, яка в них оцінка ситуації?

– Вони охоче розмовляють зі звичайними військовими, яким є я, але неохоче розмовляють із політиками. Вони хочуть конкретну інформацію, що потрібно сьогодні українській армії, що потрібно для того, щоб змінити ситуацію. 

При кожній розмові я наголошую на єдиному – Україні потрібно допомогти і допомогти своєчасно. Тому що невчасна допомога, вона вже буде не допомога для України. 

Ми маємо справу з людськими життями. Я знімав відео (яке мені дуже не подобається робити) цивільного населення, яке загинуло за день. І мені доводиться це показувати кожній людині, від якої залежить передача Україні озброєння.

– Окрім зброї, що ще потрібно українській армії? Які проблеми також виявили ці 4 місяці війни?

– Українська армія динамічно розвивалася з 2014 року, і вона, я сказав би, встановила свій стандарт бойових дій. Це не НАТОвський стандарт, це не американський, європейський стандарт. І я думаю, що після завершення цієї війни існуватиме український стандарт. 

Тому що Україна показала, що волелюбні люди можуть стати дуже досвідченими за 8 років війни та можуть мати свою стратегію бойових дій. Отже, досить чітко вже всім видно, що Україна зробила якусь маленьку революцію.

– Ми останні 4 місяці бачимо дуже незрозумілу позицію грузинської влади. Як у вашому "Легіоні" на це реагують? Як реагуєте ви особисто? Тобто ми, з одного боку, бачимо підтримку грузинського народу, але, з іншого боку, чуємо офіційну позицію, яка дуже сильно координується із позицією російської сторони. 

– Так. На сьогоднішній день ми отримали в Грузії ту даність, яку не хоче бачити грузинський народ і яку досить складно побороти – це проросійський уряд, думка якого відрізняється радикально від думки грузинського народу, і він досить лояльно ставиться до Росії. 

Грузія не приєдналася до санкцій проти Росії. Ми побачили чітко, що уряд Грузії практично підкоряється російським спецслужбам та російському уряду. Мені дуже важко це говорити, але так воно й є.

Хоча думка населення абсолютно інша. Виходячи з напливу добровольців, які приїхали до України, ми можемо чітко побачити, наскільки Грузія підтримує Україну.

– Грузія підтримує вас зокрема й матеріально?

– Ні.

– Тиждень тому російські пропагандисти сказали, що ліквідували людей з "Легіону". Ви це заперечили. Навіщо їм це розповсюджувати?

– Поряд із повномасштабною війною йде медіавійна. Росія за ці 8 років нашого перебування в Україні створила не один документальний фільм саме проти "Грузинського легіону". І створювались вони на досить високому рівні. 

Один із них був зроблений італійським телебаченням на замовлення ФСБ. Ще був зроблений ізраїльським телебаченням. І Росія сама зробила серію фільмів проти "Грузинського легіону". 

Тож нас це абсолютно не здивувало. Вони практично кожен другий день "знищують" "Грузинський легіон". Вони добре розуміють, що це зробити дуже важко, якщо навіть витратять свій особовий склад. 

Але ця пропаганда йде практично щодня, особливо в останні дні вони почали піднімати в медіа те, що вони знищили частину якогось "Грузинського легіону", що є абсолютно хибною інформацією.

– Також на початку повномасштабного вторгнення розповсюджувалася інформація, що ви нібито сказали своїм військовим не брати полонених. І ви також це заперечували. Це також частина тієї інформаційної війни?

– Я би сказав, це більше російська пропаганда. Російський телеканал, якому я дав інтерв'ю, трошки вчинив "по-русски". Вони підрізали інтерв'ю і трохи по-іншому це зробили – як їм це було потрібно. 

Я сказав, що ми не беремо полонених, ми передаємо полонених спецслужбам, які займаються військовополоненими. 

Російська пропаганда розкрутила це так, що ми просто їх убиваємо. І ще були якісь кадри, де хтось когось вбиває. І російські медіа давали це, наче "Грузинський легіон" розстрілює російських військовополонених. 

Вони це розкручують, і триває щоденна робота лише тому, що ми з 2014 року є найбільшим іноземним батальйоном в Україні. Звісно, ​​проти нас ведеться робота. Є спеціальні служби, які цим займаються. Росія порушила не одну кримінальну справу проти мене.

– Як ви думаєте, чому саме проти "Грузинського легіону" ведеться така активна інформаційна війна?

– Ми виконали досить хорошу роботу для України та досить погану роботу для Росії. Ми знищили безліч російських терористів на території України. І, звичайно, це їм неприємно. 

Ми продовжуватимемо це робити, незважаючи ні на що. Ми продовжуватимемо знищувати абсолютно кожного росіянина, який незаконно перетнув кордон України.

– Які зараз найнапруженіші ділянки на фронті, якими ви займаєтеся?

– Східний напрямок сьогодні – один із найгарячіших, там працюють наші групи, і досить вдало працюють. 

Повторюся, що нам потрібна допомога Заходу. Україна сьогодні, як за Другої світової війни Європа, яка стримувала агресора, а сьогодні робить це тільки Україна. І президент Рузвельт, як я пам'ятаю, зробив заяву в Сенаті і попросив Сенат передати Європі "озброєння для демократії". І сьогодні ось це озброєння для демократії треба передати Україні. 

Тому що це одна єдина країна, яка прийняла виклик найбільшої терористичної варварської держави. І це варте життя десятків тисяч українців. І ленд-ліз, який був підписаний, має вчасно дійти до України. 

"Сьогодні перемога України – це і перемога Грузії"

– І, напевно, питання, яке цікавить всіх, яке ми ставимо собі щодня, читаємо різні прогнози: коли може закінчитися ця війна?

– Весь процес війни залежить, знову ж таки, від того, як ми зможемо впоратися з тим натиском обстрілів, які зараз ведуться. Примітивно кажучи, коли будуть установки, якими ми зможемо відповідати росіянам на артилерійські обстріли, це пришвидшить завершення війни. Отже, все залежить саме від того, коли Україна отримає все.

– Що може для вас особисто вважатися перемогою України в цій війні і що може означати перемогу Грузії для вас особисто?

– Сьогодні перемога України – це і перемога Грузії.

– Це повернення території, повернення Донбасу чи повернення Криму? 

– Єдиний варіант завершення війни в Україні – це деокупація абсолютно всіх територій України, деокупація Криму та всіх окупованих територій. 

У Грузії також 20% територій окуповано Росією. І Грузія сьогодні повністю залежить від війни в Україні. Від того, як скінчиться війна в Україні. 

Я думаю, кожен громадянин Грузії має розуміти, що його місце сьогодні в Україні, і тут вирішується доля не лише України. Навіть зовсім не лише України, а багатьох європейських країн, країн НАТО та Грузії зокрема.

Я дуже хочу, щоб кожен грузин розумів, що сьогодні тут триває боротьба і за Грузію, і вони мають до цього приєднатися.

Севгіль Мусаєва, Євген Будерацький, УП