Проросійські партії пішли на дно: які проєкти Кремля заборонив суд?
Суди заборонили вже 13 проросійських партій, ще одна очікує на рішення суду. Очільників цих заборонених партій Рух ЧЕСНО ще до рішення судів вніс до реєстру держZрадників, де фігурує понад пів тисячі прізвищ.
Щоразу під час виборів російські спецслужби запускали новий великий політичний проєкт. Так було з Партією регіонів, "Опозиційним блоком", ОПЗЖ.
Але, як правило, більше одного політичного циклу вони не могли втримати свій рейтинг, окрім випадку Партії регіонів. Тоді купувалися документи на якусь "мертву" партію, її назву змінювали, і ті самі політики, які представляли нерейтингові політичні сили, отримували рятівне коло для переобрання.
Окрім провідної проросійської партії працювали ще кілька маргінальних, на які витрачалися чималі ресурси. На те, щоб збільшити їхню впізнаваність і транслювати проросійські гасла, працювала низка телеканалів. Але навіть попри це їхні результати на виборах були мізерними.
Рух ЧЕСНО після циклу судових засідань вирішив нагадати, що це за проросійські партії, чим вони займалися, і підготував спецвиставку в Музеї агітації та політичного трешу, аби нагадати, з якими наративами для виборців працювали проросійські сили.
Партія "Опозиційна платформа – За життя" – найбільша з-поміж тих, які заборонив суд, і єдина проросійська політична сила в парламенті. З огляду на те, що саме їй вдалося отримати найбільше мандатів на парламентських (44 мандати нардепа) і місцевих виборах (близько 3,5 тисяч мандатів), у лавах цієї партії найбільше політиків, які внесені Рухом ЧЕСНО до реєстру зрадників.
Зокрема, до реєстру ще до рішення суду про заборону партії потрапило керівництво партії – Віктор Медведчук та Вадим Рабінович.
Зараз чимало нардепів від ОПЗЖ – ще й втікачі.
Саме ці політики, які досі є народними депутатами, від скликання до скликання несли проросійську риторику. І заборона ОПЗЖ не перешкоджає їм створити нову партію та балотуватися знову. На це може вплинути лише рішення судів, які будуть стосуватися притягнення до відповідальності конкретного громадянина, а не юридичної особи.
З політичного шлейфу ОПЗЖ чітко простежується, що найбільше кандидатів у нардепи 9-го скликання цієї партії у 8-му скликанні балотувалися від Опоблоку.
Проросійський проєкт "Опозиційний блок" стартував у 2014 році. Тоді рейтинг Партії регіонів був нульовий, і треба було знайти рятівне коло для колишніх "регіоналів". Ніхто нової партії не створював. Просто взяли стару партію "Закон і порядок" і перейменували.
Очолив цю політсилу чинний нардеп від ОПЗЖ Юрій Бойко, по чиїх вишках поцілили ЗСУ в Чорному морі. За президентства Віктора Януковича він був віцепрем'єром з енергетики в уряді Миколи Азарова, а також керував Київською обласною організацією Партії регіонів.
Ця партія вдруге у 2019 році не потрапила до парламенту, оскільки не подолала п'ятивідсотковий бар'єр.
Від часу створення "Опозиційного блоку" партія мала два крила: так звані "газовики" та "промисловці". У першому провідну роль відігравали Дмитро Фірташ, Сергій Льовочкін та Юрій Бойко, у другому – Рінат Ахметов, Вадим Новинський і Борис Колесніков. Ці крила між собою зрештою розсварилися, і це теж повпливало на партійний рейтинг та політичну ситуацію.
На місцевих виборах 2020 року рейтинг Опоблоку обвалився до 1%. Партія взяла лише 175 мандатів. Для порівняння, нове рятівне коло "регіоналів" ОПЗЖ на цих же виборах взяло майже 3500 мандатів.
Тим не менше, Опоблок має в парламенті одного знакового депутата – мільярдера Вадима Новинського, який пройшов за мажоритарною системою в Маріуполі. Він же протодиякон московського патріархату, для якого дуже типово надавати сан проросійським політикам, аби підтримати їхній рейтинг на сході України.
Навіть після повномасштабного наступу на Україну Новинський не може публічно назвати Путіна воєнним злочинцем.
Опоблок став першою партією, яку заборонили у червні 2022 року.
За кількістю депутатів у місцевих радах з-поміж проросійських політсил Партія Шарія – третя. Але якщо порівнювати із голосами, відданими за всі партії, результати в політичного проєкту Шарія, як і в Опоблоку, практично нульові – 52 мандати на всю країну. Це менше 0,5% місць.
Балотування цієї партії до парламенту було суто технічним. З'їзд висунув найменшу кількість кандидатів – 31. Очільника списку Анатолія Шарія, який зараз чекає в Іспанії на екстрадицію, зняли з виборів через те, що в Україні його не було понад п'ять років.
Держава тоді не заборонила проросійські канали комунікації Шарія, і партія подолала двохвідсотковий бар'єр. Чого було достатньо, аби претендувати на гроші з бюджету для розвитку партії. Замість того, аби розслідувати діяльність Шарія, влада обрала популістичний шлях.
Парламент вніс зміни до законодавства, і на державні гроші змогли претендувати лише ті партії, які потрапили до парламенту.
Але закон не має зворотної сили, і все-таки за кілька місяців 2019 року Партія Шарія могла б отримати кошти. Щоб цього не сталося, на це в бюджеті просто не передбачили грошей, і НАЗК, відповідно, не мало що давати партіям.
Проросійський проєкт подав позов до суду і програв. З тих самих причин державне фінансування не отримав і Опоблок.
Це політичний проєкт, який, як і всі попередні, запускався під вибори. Партію створили під місцеві вибори як регіональний проєкт для Херсонщини.
Назву партії обрали не випадково – Володимир Сальдо з 2002 по 2010 рік тричі обирався мером Херсона, а отже, мав певну впізнаваність і підтримку в регіоні.
Більше того, у 2012 році його обирали народним депутатом від Партії регіонів, а 16 січня 2014 року він голосував за диктаторські закони.
Іменну партію створюють тоді, коли не працювали над партійним будівництвом, але є можливість завести у владу своїх представників на прізвищі впізнаваного в регіоні політика.
Проте результати цієї партії на виборах 2020 року були незначними. У Херсонській обласній раді – п'ять депутатів, у міській – дев'ять. Також є по декілька представників у селищних та районних радах.
Після повномасштабного нападу на територію України Сальдо хитрував, і навіть коли його помітили на мітингу під червоними прапорами, говорив, що не висловлював підтримку окупантам.
Насправді він, як і ще один колаборант із Херсонщини Кирило Стремоусов, чекав, поки вони посилювали свої позиції в області. Стремоусов, до речі, пов'язаний з іще однією проросійською партією – "Держава".
У партії Сальдо, яка взяла не так багато мандатів, є щонайменше ще троє держZрадників, які входять у так званий "Комитет спасения Херсонщины "За мир и порядок".
Партія "Ліва опозиція" маловідома в Україні і на місцевих виборах отримала лише 12 мандатів.
Як і ОПЗЖ, Опоблок та Партія Шарія, цей політичний проєкт постав перед виборами. Цього разу перейменували політичну партію "Нова держава".
Рух ЧЕСНО писав про те, що дуже часто партії перейменовують під вибори. Це явище притаманне українській політиці з 1990 року.
Назва "Нова держава" виникла не випадково. Після заборони Компартії колишні комуністи вирішили балотуватися від партії, яку назвали "Ліва опозиція". На цьому рятівному колі намагалися виплисти не лише комуністи, а й представники забороненої Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко.
Партія "Наші" стала тотально провальним проєктом. Кошти у те, щоб підняти впізнаваність бренду, вкладалися колосальні. Аби підняти впізнаваність і рейтинг, запустили навіть телеканал "НАШ", логотип якого був майже ідентичний із партійним.
Крім витрат на телеканал, була доволі масова кампанія в зовнішній рекламі, де тиражувався совковий образ лідера партії і Євгенія Мураєва, який після початку повномасштабної війни зазначив, що Україні доведеться капітулювати.
Перед парламентськими виборами Рух ЧЕСНО дослідив, що низка донорів партії "Наші" раніше були пов'язані з Партією регіонів.
Але такі ресурси не принесли партії жодного мандата у Верховній Раді. Більше того, на місцевих виборах партія взяла 6 мандатів на всю Україну.
Якщо гроші, витрачені на телеканал, борди й утримання цієї гвардії Мураєва, поділити на отримані мандати, то вартість одного місця в маленькій місцевій раді буде просто космічною.
Навіть сумарна середня вартість мандата для всіх парламентських партій буде меншою, ніж те, що Мураєв спромігся здобути на місцевих виборах.
Решта партій, які потрапили під заборону, по суті, не мають представників у органах місцевої влади. Багато хто взагалі не брав участі у виборах. І це сталося не тому, що вони не хотіли, а тому, що Мін'юст роками проводив фактично диверсійну роботу.
Наприклад, вже згадана Прогресивна соціалістична партія України Наталії Вітренко у 2019 році висувала її у президенти. Але виборці про це так і не дізналися. Кандидатки Вітренко не було в бюлетені.
Виявляється, Мін'юст не вносив до реєстру необхідні зміни до статутних документів, хоча партія подавала їх, починаючи з 2015 року. Апеляційний суд зазначив, що Мін'юст мав можливість внести зміни й партія могла б висувати свого кандидата у президенти.
Засновником та керівником Робітничої партії України (Марксистсько-Ленінської) значиться Олександр Бондарчук. Він пояснив Руху ЧЕСНО, чому ніяк не вдається внести зміни до статутів, і нарікав, що навіть Вітренко, яка мала на зарплаті юристів, нічого з цим вдіяти не змогла:
"Это все тянется еще с 2015 года, когда с декоммунизацией нужно было внести изменения в устав и программу, убрать там все левые и марксистско-ленинские направленности. Мы подавали несколько раз в Минюст эти изменения тогда, но их постоянно возвращали на доработку. Вот такие бюрократические рогатки. В итоге мы плюнули на это дело и изменений так и не внесли. Вот поэтому сейчас и будут запрещать партию".
Партія Вітренко поки єдина з-поміж цих проросійських політичних маргіналів, яка подала зустрічний позов, але 23 червня партію все одно заборонили. Суд по Робітничій партії перенесли на початок липня.
Під заборону потрапила також Соціалістична партія України, до якої раніше входила Наталія Вітренко, і яку в 1996 році звідти виключили. Соцпартію доволі довго очолював Олександр Мороз і за часів Януковича він і "соціалісти" голосувала в унісон з "регіоналами". Перед повномасштабним наступом Мороз їздив до самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка. (Виправлено і доповнено)
Соціалісти вже кілька виборчих циклів поспіль перебували на електоральному смітнику, а ще одна заборонена партія "Соціалісти" ніколи не претендувала на серйозні результати. Але такі маргінальні проєкти завжди використовували для поширення вигідних Росії наративів.
Окрім соціалістів заборонили партії "Справедливість і розвиток" та "Союз лівих сил".
Рух ЧЕСНО наголошує, що заборона партій не перешкоджає цим же проросійським політикам балотуватися знову й створювати нові проєкти під вибори. Тому кожного, хто порушив закон і став державним зрадником чи колаборантом, має чекати вирок суду.
Ірина Федорів, Рух ЧЕСНО
