Як живе передмістя Донецька – Авдіївка під обстрілами окупаційних російських військ
"Все, чого я хочу, коли опиняюсь в Авдіївці, це якнайшвидше звідси виїхати", – каже один із наших провідників, завдяки яким ми й опинились у прифронтовому місті. Звучить не так героїчно, як у патріотичних роликах. Але точно чесніше.
Авдіївка і до війни була видовищем не для слабкодухих. На в'їзді в місто вас зустрічає коксохімзавод, буквально нашпигований димовими трубами. Наразі більшість із них нічого не випускає в атмосферу, але їй від того не легше – повітря хоч "ріж ножем".
На вулицях жодної людини чи автомобіля, і тільки починаєш до цього звикати, на тебе нізвідки, як у низькобюджетному фільмі жахів, виїжджає велосипедист. Звичайна молода людина в цивільному, при собі немає нічого забороненого, місцевий.
"Це ворожий коригувальник", – пояснює наш провідник.
Чому його ніхто не затримує? У військових немає технічної можливості довести своє твердження. А правоохоронних органів у Авдіївці немає – вони виїхали ще кілька тижнів тому, коли місто втратило всі риси "базової мінімальної комплектації" сучасності – електроенергію, воду, газ.
Такий формат дебютного знайомства з місцевими складає враження, що всі, хто лишився в місті, чекають на "рускій мір". Але ця теорія розвіюється майже одразу.
Біля під'їзду найпершої ж п'ятиповерхівки ми зустрічаємо трьох людей: чоловіка поважного віку та сімейну пару. В їхніх очах жодної неприязні до нас чи страху до військових, що з нами. Але втома лежить на обличчях гримом, який не змити.
"Куди я поїду, якщо в мене матері більше 80 років?" – відповідає запитанням на запитання чоловік у синій футболці.
Спілкуючись, він майже весь час тримає на рівні грудей чашку з чаєм, але проблеми з фізіологією тут ні до чого – таким чином він прикриває напис "Партия регионов". Одяг з відповідною символікою майже напевно дістався нашому співрозмовнику в ході якоїсь із минулих передвиборчих кампаній і, можливо, давно не відображає його політичних симпатій. Але зараз таке враження, що наш візаві цієї футболки соромиться.
Це відчуття посилилося наступного дня, коли з'ясувалося, що вогонь знищив місцеву школу №6, яка виконувала функцію гуманітарного штабу.
За день до влучання реактивної системи залпового вогню "Град" у приміщенні школи ми знімали інтерв'ю з місцевим волонтером.
Все, що ви побачите на відео під час розмови в школі, було знищене.
Все, окрім найголовнішого: Авдіївка – це Україна.
Дмитро Рясний, Микола Максимчук, Дмитро Ларін
