Битва за Сєвєродонецьк. Як Україна захищає місто та чи зможе його втримати
У статті була допущена серйозна помилка, яка стосується неправильного зазначення роду військ бригади, що стояла в Сєвєродонецьку. У місті стояла механізована 115 бригада ЗСУ, а не 115 бригада ТРО – УП.
Місяць тому в Сєвєродонецьк на Луганщині ще можна було заїхати автівкою, щоправда з ризиком пробити колесо уламком снаряда або ж потрапити під російський артобстріл.
Зараз дістатися до міста можна хіба вплав через Сіверський Донець – усі мости зруйновані російською армією. З кінця травня Сєвєродонецьк – найпекельніша точка на фронті.
У колись 100-тисячному місті, відомому виробництвом аміаку та азотних добрив на фірташівському "Азоті" та сепаратистським з'їздом у нині зруйнованому Льодовому палаці, точаться жорсткі бої.
Окупанти швидко зайняли житлові квартали Сєвєродонецька й паралельно намагалися взяти під контроль важливу для українських захисників і евакуації цивільних трасу Бахмут-Лисичанськ, створюючи реальну загрозу для оточення українських військ.
Втім, навіть за кілька тижнів посиленого наступу їм цього зробити не вдалося.
Наразі ЗСУ, Нацгвардія та інші підрозділи без перебільшення героїчно тримають лінію фронту в Сєвєродонецьку та маленькими кроками, "по будиночку", як кажуть самі військові, посувають її з промзони вглиб міста.
Станом на вечір 14 червня, за даними УП серед військових, українські захисники контролюють близько 40% міста, окупанти – близько 60%.
Але це лише публічна частина великої історії під назвою "Битва за Сєвєродонецьк". Насправді ця історія почалася із масового залишення позицій бійцями 115-ої ОМБР (виправлено із "115 бригада ТРО" на "115 ОМБР", 115 бригада ТРО не має стосунку до цієї ситуації – УП) й продовжується щоденними втратами.
Кілька днів тому "Українська правда" повернулася з Луганщини, де мала можливість розпитати про оборону Сєвєродонецька у бійців батальйону "Свобода" у складі Нацгвардії – одного з небагатьох підрозділів, який публічно говорить про свою присутність у місті.
Непростий початок
Активна фаза битви за Сєвєродонецьк почалася для українських військових у доволі невигідних умовах.
Як дізналася УП, 115 ОМБР (виправлено із "115 бригада ТРО" на 115 ОМБР, 115 бригада ТРО не має стосунку до цієї ситуації – УП), яка з початку квітня обороняла один із найважливіших флангів у Сєвєродонецьку, без наказу залишила свої позиції.
Їхня зона відповідальності проходила якраз через славнозвісний готель "Мир" і вздовж лісу, з боку якого наступали росіяни. Як наслідок – 27 травня російська ДРГ увірвалася в той самий готель, а 30-го – росіяни вже зайшли на околиці міста.
Двоє бійців із різних рот 115 ОМБР (виправлено із "115 бригада ТРО" на 115 ОМБР, 115 бригада ТРО не має стосунку до цієї ситуації – УП), Юрій і Віталій, які обороняли Сєвєродонецьк більше 50 днів, доволі відкрито розповіли УП, що, порадившись із своїми командирами, їхні роти "вирішили виїхати з міста".
Аналогічно зробили всі знайомі Віталія зі 115-ої ОМБР (виправлено із "115 бригада ТРО" на 115 ОМБР, 115 бригада ТРО не має стосунку до цієї ситуації – УП), втім він припускає, що хтось міг і лишитися на позиціях.
Один батальйон взагалі виходив з міста вплав.
Таке власне рішення та рішення побратимів Юрій і Віталій пояснюють відсутністю бойового досвіду – більшість бійців ніколи до "учебки" не тримали в руках зброю, – браком боєкомлектів та нестачею підтримки артилерії.
"Ми запитували в командування: що нам далі робити – наші позиції розбиті. Вони кажуть: "Виходьте знов на позиції!" На які? Кажуть: "Рийте окопи!" Як їх рити, коли на тебе два рази на день вилітають вертольоти, літак, і "Гради" стріляють?
І ми самі вирішили: хлопці, ми ж не м'ясо. Посідали в машини, які в нас були, і виїхали. У місті, до якого ми виїхали, ми одразу прийшли у військову прокуратуру, і після того нас почали гнобити тим, що ми дезертири", – розповідає свою історію Юрій.
Наразі обидва чоловіки чекають на рішення правоохоронних органів.
"Мене бісять бригади, які безтолково потрапляють на цю війну й втрачають свої життя. Далеко не всі підрозділи, які також на 90% наповнені цивільними, здають свої позиції", – скаже УП згодом розвідник "Свободи" Олександр Мартиненко.
"Якби ці бригади змішували з бригадами, у яких є бойовий досвід, то ми б ще Рубіжне тримали. Про це треба кричати", – спокійніше додасть він.
Бійці батальйону "Свобода" рушили в напрямку Сєвєродонецька, а згодом і в сам Сєвєродонецьк одразу після роботи в іншій гарячій точці – Рубіжному. На місці вони отримали розпорядження максимально довго утримувати оборону й за можливості – контрнаступати.
"115-а (ОМБР – УП) покинула свої позиції, росіяни зайшли в місто, але була умовна лінія, до якої вони ще не дійшли. Ми зайшли в будівлю, визначену як командно-спостережний пункт, стали виставляти довкола спостережні пункти, виставляти лінію, формувати фронт.
Буквально через 20 хвилин, як ми там висадили з броні людей, йшло троє росіян "на сігарєтє" (розслаблено – УП) – вони були миттєво ліквідовані. Йшли так, ніби у себе вдома – може, їм хтось сказав, що вони повністю зайняли Сєвєродонецьк?" – пригадує аеророзвідник батальйону "Свобода" Максим Луцик.
Втім, повністю зайняти Сєвєродонецьк окупантам не вдалося й досі. Українські захисники витискають їх у центр міста.
"Ми бережемо кожен танк": як відбуваються бої в Сєвєродонецьку
Петро Кузик був одним із перших військових, хто публічно, в інтерв'ю УП наприкінці травня, говорив, що відсутність паритету озброєння на Донбасі заважає вибивати окупантів із українських міст. Наразі ця проблема зберігається.
У Сєвєродонецьку армія РФ суттєво переважає в артилерії, танках та авіації. Росіяни стріляють з 80-х і 120-х мінометів, гармат "Піон", установок "Град". Їхні батареї стоять півколом в окупованих селах, що за 20-30 кілометрів від міста, і масовано засипають снарядами й ракетами українські позиції.
"Після Рубіжного ми змінили тактику, намагалися змішатися з їхньою піхотою, щоб по нас не била їхня артилерія. Але це працювало день-два, а потім їхня артилерія почала стріляти і своїх, і по наших – їм плювати на свою живу силу", – розповідає Кузик.
Також для росіян не проблема, в разі чого, застосувати авіацію. Так у Рубіжному "свободівці" пережили три авіанальоти.
Натомість українські військові тільки починають отримувати обіцяне Заходом озброєння, наприклад, на передку з'явились 155-мм гаубиці M777. Але їхньої кількості поки недостатньо для контрнаступу.
"Ми радіємо, коли спалюємо 2-3 їхніх танки, але для них це, на жаль, взагалі не проблема. На наступний день вони виведуть 6. А ми бережемо кожен танк", – пояснює Кузик.
З переваг української армії в Сєвєродонецьку – якість аеророзвідки, піхоти та спецпризначенців. А також, уточнює Кузик, технологічне забезпечення (тепловізори, оптичні приціли, високоточні гвинтівки, які здебільшого постачають волонтери, тощо).
Більшість боїв відбуваються саме на рівні артилерій, тобто з дистанції. Росіяни намагаються уникати прямого контакту. У піхоти РФ немає ні мотивації, ні бажання штурмувати українські позиції.
Їхні піхотинці та спецпризначенці, як розповідають українські розвідники, враховуючи розміщення в житлових кварталах, живуть у тамтешніх будинках і "сплять у чистих ліжечках".
Хоча й іноді відстань між позиціями складає менше 500 метрів, тому своєрідного "контрстрайку" не уникнути.
"Мені подобається, що, на відміну від Рубіжного, де ми стояли в глухій обороні й мали задачу не здавати позиції – що ми з честю виконали, хоч і дорогою ціною, – тут історія кардинально інша. Ми маємо наказ просуватися вперед, видавлювати ворога з міста", – резюмує Кузик.
Щоправда, процес "видавлювання" росіян із Сєвєродонецька суттєво ускладнює наявність цивільних.
"Може йти дід з "кравчучкою", а в ній "калаш", – наводить приклад аеророзвідник Максим Луцик.
Хто воює проти української армії на Луганщині?
Наразі, як розповідає розвідник "Свободи" Олександр Мартиненко, на Луганщині найбільше вояків "ЛНР" – вони носять темно-зелену форму й фактично виступають живим м'ясом на полі бою. Заградзагони знищують "ЛНРівців", якщо ті відмовляються атакувати українські позиції. Єдиний шлях для їхнього порятунку – полон.
Також присутня Росгвардія – вона носить світло-зелену форму. У чорну завжди вбрані "кадирівці", але їх на цьому напрямку, як і морпіхів, і десантників, ще не помічали.
Розвідка констатує суттєву втому російських і "ЛНРівських" військових на Луганщині за ці три місяці.
"Місце, де вирішується доля Донбасу"
В одному зі своїх останніх відеозвернень президент Володимир Зеленський назвав Сєвєродонецьк місцем, де "багато в чому вирішується доля Донбасу".
Якоюсь мірою так і є – у цьому місті наразі найвища концентрація військ і намагання військових по обидві лінії фронту знищити один одного. Як каже Кузик, "тут треба вистояти".
Втім, раціонально, захист Сєвєродонецька має більш приземлені задачі. Перша, політично-стратегічна – не дати росіянам відсвяткувати взяття ще одного міста на Донбасі. Друга – відтягнути на себе шматок ворожої сили, щоб дозволити ЗСУ контрнаступати на Харківщині та Херсонщині.
У Сєвєродонецьку складно "вирішити долю Донбасу", адже на ньому не перемикаються важливі логістичні шляхи. До того ж географічно місто знаходиться на низькому березі річки Сіверський Донець.
Більш вигідною точкою оборони й потенційного контрнаступу прийнято вважати Лисичанськ, що стоїть по інший бік річки. Розуміють це і росіяни, які вже зараз активно випалюють його своїми ракетами та артилерією.
Через високу інтенсивність боїв прогнозувати варіанти завершення битви за Сєвєродонецьк наразі складно. "Свободівці", за словами Кузика, готові як наступати, так і надалі тримати оборону чи, маневруючи, відступати. Причин не довіряти військовому керівництву у "Свободи" наразі немає.
Заступник Кузика з питань бою Володимир Назаренко розповідає про три можливі варіанти розвитку ситуації.
Перший – українські захисники витісняють росіян за межі міста й, дочекавшись важкого озброєння, йдуть далі в контрнаступ.
Другий – українські військові відступають із Сєвєродонецька, після чого росіяни починають штурмувати Лисичанськ, але через "сильну течію" Сіверського Донця їм це буде зробити доволі непросто.
І третій, проміжний – у місті триватимуть вуличні бої.
На запитання про ймовірність оточення українських військ у Сєвєродонецьку Назаренко, який у 2015 виводив групу бійців із Дебальцевого, відповідає: "Вони півтора місяці кажуть, що Сєвєродонецьк хочуть взяти! Про який котел може йтися?".
Втім додає, що насправді трохи нервує з цього приводу, адже "у Дебальцевому теж казали: "Та нє, усе під контролем, оточення не буде". А потім: "Ну, вибачте, так вийшло".
***
За кілька днів після приїзду з Луганщини один із бійців батальйону "Свобода" написав журналістці УП повідомлення:
"Якщо пам'ятаєш, поруч із місцем, де ти спала, жив такий веселий дядько з бородою – сьогодні він загинув від снайперської кулі".
А за кілька днів до приїзду УП в батальйон, в Сєвєродонецьку загинув ще один боєць. На зброї його побратима відтепер білими літерами виведено напис: "За тебе, братик, кожна куля".
Cаме ці факти оголюють ціну тієї самої битви за колись 100-тисячний Сєвєродонецьк. Найдорожчу ціну цієї війни.
Ольга Кириленко, УП
