"Шо по русні?" Паролі, лайки і лексика Другої світової – як війна змінила мову

"Мова – дзеркало, вона все відображає. Що трагічніша подія, то сильніший її відбиток на мові", – каже лінгвіст Рустам Гаджієв.

Його інтерес до вивчення мов виріс із двох дитячих захоплень – казками та футболом. Казки стали вікном y світ, зокрема нових слів. А клуб "Аякс", за який він вболіває з 9-ти років, тішив не лише грою, а й музикою прізвищ футболістів: Едвін ван дер Сар, Патрік Клюйверт, Франк де Бур.

У лютому 2022-го Гаджієв водночас вивчав норвезьку, нідерландську, турецьку та бразильську португальську.

"Розумію, це звучить дуже круто, але це радше тренування для мозку. Таке собі відтермінування хвороби Альцгеймера", – пояснює Рустам.

Якби не три місяці війни, які змінили нашу мову, це інтерв'ю мало бути іншим. Про його нову книгу "Лінгвістика на карті світу", про лінгвокриміналістику, про сленг англійських геїв, про мову свисту.

Але сьогодні інший порядок денний. Тому "Українська правда" запитала Рустама Гаджієва, чому саме "паляниця" стала словом-паролем, чому шкідливо називати росіян орками, як "розконсервувалася" лексика Другої світової війни і як в російському "новоязі" "вибухи" стали "хлопками", а "пожежі" – "термоточками".

"Паляниця", "поребрик" та інші слова-паролі

– Що відбувається з мовою з лютого 2022-го? Як вона змінюється?

– Знаєте, моя книжка мала піти в друк наприкінці лютого. Коли почалася війна, я взагалі забув про неї. Хтозна чи буде коли і кому її видавати. Але потім на мене вийшли дівчата з видавництва "Віхола" і сказали: "Напиши, будь ласка, два слова про те, у чому актуальність книжки".

Я сів за передмову і зрозумів, що багато чого навколо перегукується з книжкою. Наприклад, "паляниця". Це слово-шібболет, слово-пароль. Такі слова використовувались, аби відрізнити своїх від чужих. 

Ми пам'ятаємо, що в 2014-му було слово "поребрик" – такий собі невимушений шібболет, коли той бойовик сам себе видав.

– Паляниця, молодиця, світлиця, нісенітниця… Ці слова-паролі Центр протидії дезінформації при РНБО радив використовувати, щоб вирізняти своїх, відрізняти їх від диверсантів. Чому саме ці слова не даються росіянам?

– Легко казати, що "украинского языка не существует, малороссы просто притворяются нам назло", допоки тебе не попросили вимовити "паляниця".

"Паляниця" їм важко дається, бо в російській мові звук [ц] завжди твердий, а у нас він буває пом'якшеним. А ще як іде комбінація пом'якшених із твердими, ну тут, як кажуть у Києві, "тобі гайки".

Я вже мовчу про те, що на так званому ток-шоу Скабєєвої вони витягли цей шібболет і намагалися розібратися в ньому, але все переплутали і почали обговорювати "клубнику". Тобто вони навіть до вимови не дістались, ще до того зламали собі ноги.

Діапазон використання шібболетів, до речі, досить широкий, можна обійтися і без фонетики. 

Наприклад, я в дитинстві жив на одному київському масиві, який всі місцеві називали чомусь "В'єтнамом". Така от була традиція, ще з радянських часів. Жодної таблички, жодного напису з цим словом на вулицях не було, але всі мешканці його знали. Чужинець посипався би там на п'ятій секунді без усяких паляниць-полуниць.

"Трясцялект", голландський соловейко, французький лист, ірландське рагу

– "Я ніколи до війни не лаялася. А зараз – постійно. Звідки це взялося?". Сьогодні таке можна почути часто. З нами все гаразд? І як заспокоїти мовних пуристів, а тим більше тих, хто бачить в сплеску обсценної лексики диверсію? 

– Я й сам бачив такі коментарі: "Будь ласка, не лайтеся, брудна лайка – це мова окупанта. Українці кажуть максимум "трясця".

Це, звісно, неправда. Всі народи лаються, мова не може існувати без лайки. Наші предки теж воювали й опинялися в ситуаціях, коли слова не добираєш.

Так, зараз обсценну лексику можна почути набагато частіше. Якщо це дає змогу людям трохи розслабитись, випустити пару, чудово. Одна з її функцій – саме давати змогу людині видихнути.

Звичайно, ріже вухо, коли люди вже розмовляють не українською, а таким собі "трясцялектом", та, сподіваюсь, це прийде до ладу після нашої перемоги.

– Із яким періодом в історії цей мовний тренд можна порівняти?

– Мені одразу спадають на думку фразеологізми в англійській мові про голландців.

Там не обсценна лексика, а евфемізми зі словом Dutch – голландський. І щоразу голландський – у значенні "поганий". Наприклад, "голландський соловейко" (Dutch nightingale) – це жаба, а "голландська вдова" (Dutch widow) – повія.

Це й не дивно, бо історично Нідерланди та Велика Британія – морські держави-суперники, які багато воювали між собою. З тих часів англійцям залишились кумедні вислови, а нідерландцям – англійська мова, яку сьогодні добре знає практично кожен громадянин цієї країни.

В англійців, між іншим, вистачає такого добра й не про голландців: "французький лист" (French letter) – презерватив, "валлійський гребінець" (Welsh comb) – пальці, мовляв, у валлійців немає грошей на гребінці, то розчісуються пальцями, "ірландське рагу" (Irish stew) – мішанина з недоїдків, або просто називали "ірландським" (Irish) маячню, ахінею.

Мова вулиці й офіціоз, орки, гуни і вандали

– Володимир Зеленський зреагував на обстріл Одеси фразою "покидьки смердючі". В офіційних комунікаціях можна зокрема почути слова "орки", "рашисти". Як мова вулиці стає мовою офіціозу?

– Щодо "покидьків смердючих", це схоже на те, що Стівен Пінкер називає abusive swearing, коли людина має на меті образити або залякати адресата, заподіяти йому емоційну шкоду.

Власне, тут немає нічого дивного. Офіційні особи не впали до нас з інших планет і без телекамер спілкуються так само, як і "прості" люди. Так, Зеленський дозволив собі хоч і не зовсім дипломатичну, але досить невинну, з урахуванням контексту, фразу. Проте, думаю, якби він висловився навіть міцніше про вбивство маленької одеситки Кіри, ніхто його не засудив би.

Поширюється "мова вулиці" дуже просто й швидко. Відбувається суспільно значуща подія. Журналісти або блогери задля опису цієї події використовують компактне, економне слівце, яке має належне емоційне забарвлення. Якщо слово потрапляє в нерв народу, політики забирають його собі. 

– Вас не дивує, що з багатьох варіантів визначення реальних злочинців "в нерв народу" потрапили саме орки – вигадані персонажі зі всесвіту Толкіна?

– З одного боку, це цілком логічна паралель. Щоправда, я не впевнений, що всі, хто користується цим терміном, читали Толкіна й знають про характер стосунків орків і Саурона, – а вони дуже схожі на відносини росіян і Росії, до речі. Але це й не важливо.

Образ орків як потвор, нелюдських істот на службі у сил зла робить вживання такої термінології абсолютно виправданим, як на мене. Але є одне але.

Знаєте, наші предки колись дуже боялися одного великого звіра, який жив у лісі. Так боялися, що навіть вголос його ім'я не промовляли. Але знали, що він полюбляє мед, тому знайшли для нього спеціальну назву – "ведмідь", тобто "той, що знається на медові" або "той, що їсть мед". Це я зараз сильно спрощую, звісно, але факт залишається фактом – справжнє ім'я того звіра з часом ми забули.

Я не вважаю, що ми можемо забути, що нас атакували саме росіяни, а втім, із цим бажанням дегуманізувати ворога треба бути обережним.

Сам я намагаюся називати тих, хто прийшов до нас зі зброєю, росіянами, а не міфічними створіннями, персонажами комп'ютерних ігор або книжок Толкіна. Це росіяни вбивають, ґвалтують, катують. 

Це люди з плоті й крові, які, можливо, колись навіть перетиналися зі своїми майбутніми жертвами десь в Єгипті або Туреччині. Це той самий "простой народ, обычные люди".

Словом, бажання образити розумію, але водночас не думати про цей бік питання не можу.

А щодо вигаданих потвор, знаєте, щоб росіянам було важче вас здивувати, треба читати Сорокіна. Він все про Росію написав, просто я-то думав, що він талановито осмислює реальність, а він банально писав хроніку. Цікаво, що Сорокіна у 2000-х називали хворим збоченцем ті, чиї діти потім вимазували лайном і кров'ю стіни в Бучі.

– Чи маємо ми прецеденти в історії, коли вигаданими персонажами називали би народи чи великі групи людей?

– Це не зовсім воно, але мені спадає на думку приклад "Гунської промови" імператора Вільгельма II, яку він проголосив у 1900-му році на церемонії відправлення німецьких військ для придушення Боксерського повстання в Китаї.

Кайзер тоді наговорив багато різкостей, зокрема, заохочував німців поводитись у Китаї, як колись це робили гуни – без жалю й милосердя.

Світова преса одразу ж почала ялозити цей термін, натякаючи на нових гунів у Європі. Ну, а з початком Першої світової пропаганда Антанти, насамперед Великої Британії, вже прямо перетворила "гунів" на синонім німців. Здається, навіть відібрані у німців пароплави британці називали "гунськими".

Це порівняння міцно приклеїлося до німців і використовувалося не лише у Першу світову війну, але й у Другу.

А ще можна згадати племена вандалів, які задовго до німців встигли повоювати в Європі і навіть рознести Рим. Я не впевнений, що вандали себе поводили якось особливо по-варварськи, але, бачите, дику поведінку ми сьогодні називаємо саме "вандалізмом".

– Ідіоми з використанням назв країн – не новина. Шведська сім'я, китайська грамота, іспанський сором, французький поцілунок. Зараз ми спостерігаємо за становленням нової формули – "йти за російським кораблем". Назвіть особисто ваш шорт-лист ідіом війни, які залишаться у мові? 

– На вершині такого хіт-параду, думаю, будуть "Доброго вечора, ми з України" і "Русский военный корабль…".

Але я ще назвав би, можливо, не такий популярний вислів "Шо по русні?" з характерною і часто імпліцитною відповіддю "Русні – п****". Інколи замість "русні" навіть підставляють інші слова, коли очікується відповідь, як в оригіналі. Наприклад, на вулиці збирається на дощ, і я питаю "Шо по погоді?".

Так, і ще "Боже, яке кончене" теж треба згадати. Його сила, без сумніву, в авторці оригінального вислову – мила бабуся занадто сильно контрастує з характером фрази.

Від "колаб" до "колаборантів", оrdnung і рашизм

– У російсько-українській війні обидві сторони застосовують терміни, які були ніби машиною часу перенесені з ХХ-го століття: нацисти, гауляйтери, колаборанти… З чим це пов'язано?

– Це правда. Ще можна згадати той самий "ленд-ліз", або "провокацію в Ґляйвіці", про яку багато говорили, коли росіяни ще тільки накопичували війська на нашому кордоні. Ну, тут дійсно важко знайти кращу асоціацію, ще дуже жива пам'ять про Другу світову, занадто багато співпадінь із тими подіями.

До того ж, мені здається, з росіянами злий жарт зіграла їхня ж пропаганда. Мешканці сходу й півдня України, які перебували в російському культурному просторі, підживлювались знаннями про "фашистов", "нацистов", "оккупантов", "коллаборантов", "Отечественную войну", "Киев бомбили, нам объявили…" переважно саме з російського або проросійського інфополя. 

Коли настав час X, мозаїка для українців, які вже особисто стикнулися з окупантами, склалася. Пам'ять люб'язно нагадала всі ті терміни. Просто фашистами виявилися не ті, на кого їм вказували росіяни весь цей час.

До слова, про фашизм. Я пам'ятаю, як Тімоті Снайдер, починаючи з 2014-го року, говорив західній аудиторії від Чикаго до Кракова про російську небезпеку і вживав саме слово "фашизм", або він ще пропонував новотвір "not-even-fascism". І як деякі західні інтелектуали кепкували з нього через це. Мовляв, історик, серйозний вчений, а такий необережний у виборі термінів. Цікаво, хто ж у нас мав рацію?

А щодо повернення тих застарілих термінів, цікаво й те, що до війни слово "колаборація", наприклад, намагалося відкусити собі трошки іншої конотації. Блогери, репери постійно влаштовували якісь "колаби" тобто спільно працювали над творчими проєктами. Але, бачте, війна вказала, що зарано нам забувати старе значення цього слова.

– Які ще слова "розконсервувалися"?

– І знову про німців.

Історики неодноразово намагалися пояснити собі підтримку німцями ідеї авторитаризму, яка призвела до страшної катастрофи. Серед причин називали поразку в Першій світовій, інфляцію, крах національної валюти 1923-го, безробіття, неефективну політику урядів тощо. Звісно, громадянам хотілося стабільності та благополуччя. Щоб порядок був, знаєте. Німці чекали на порядок, німці його отримали.

На виборах до рейхстагу влітку 1932 року програма націонал-соціалістичної партії Німеччини, яка отримала тоді більшість голосів, апелювала до базової цінності німецького народу – "Ordnung" – порядок. 

Звісно, це слово й раніше використовувалося німцями, але воно валялося собі десь там на узбіччі. NSDAP дістав його, обтрусив пил і зробив з нього справжній інструмент пропаганди, дуже точно зрозумівши, на які больові точки німецького суспільства треба тиснути. Ви ж не хочете, щоб був безлад? Ну, тоді, будь ласка, віддавайте всі права фюреру. А колись давно це слово популяризував сам Мартін Лютер, і контекст його застосування був суто релігійний.

Таке ось розконсервування вийшло. Якщо цікаво дізнатися більше про мову нацистської Німеччини, є чудова книжка Віктора Клемперера "LTI – Мова Третього рейху. Нотатник філолога". Дуже раджу.

"Термоточки", "хлопки", "водопроявления" і "народ-бурундучок"

– Як мова російської пропаганди стала мовою евфемізмів? "Хлопок" замість "взрыв", "отрицательные темпы роста экономики", "водопроявление" замість "авария". 

– А ще мені дуже сподобалось, як вони називають пожежі. Спершу навіть подумав, що то фейк. Перевірив – не вигадка. Виявилось, що Красноярськ, Кемерово й Курган страждають не від лісових пожеж, а від "термоточок". Термоточка! Щось навіть лагідне в цьому є, так?

Загалом складається враження, що Орвелл навіть не починав би писати свій "1984", якби познайомився з російською пропагандою та її мовою, бо той його ньюспік – це просто дитсадок якийсь у порівнянні зі Соловйовим. 

Єдине, що мене дивує, це їхня непослідовність. От Геббельс був послідовним у своїх наративах, руандійське "Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів" – теж, а російський агітпроп вже починає нести таке імпровізаційне "шопопало", що навіть в рамках пропаганди це перебір.

А так, в принципі, напрям зрозумілий – вони в своєму абсурді продовжують закопуватись дедалі глибше. Це не дивно, якщо згадати слова їхнього провідного "інтелектуала" Проханова про "народ-бурундук", "народ-хомяк".

– Як може вплинути на носія мови таке "дводумство", за термінологією Орвелла, коли "хлопком" може вважатись що завгодно: і потужний вибух, і плескіт долонями?

– Ну, тут краще кликати нейролінгвістів, але такі дослідження можуть вважатися неетичними.

Якщо без жартів, мені здається, серйозних змін у світосприйнятті від тих "хлопків" не відбувається, тому що там же ніхто нічому й нікому не вірить. 

Візьмімо нинішніх дорослих росіян, які колись жили в Радянському Союзі. У СРСР теж вистачало і пропаганди, й абсурду, і чорне білим називали, але хто в це вірив? Ну зовсім одиниці. Принаймні я говорю про період, починаючи з правління Брежнєва.

Я вам більше скажу, ми інколи перебільшуємо ефективність пропаганди в путінській Росії. От дивіться, українці хвилюються про можливу загальну мобілізацію в Росії: мовляв, росіянам скажуть, і вони всі радо підуть воювати, бо вірять у пропаганду.

Насправді ж у них уже була одна мобілізація, зокрема із залученням сил пропаганди. Якщо пам'ятаєте, російська влада дуже хотіла вакцинувати населення своїм "Спутніком". Результат ми бачили – давали хабарі, робили все, щоб не вакцинуватись. Повний провал.

Виявилося, що росіяни, коли йдеться про їхню шкіру, здоров'я, життя, не поспішають йти за пропагандою. Да, ВладимВладимыч, верим, ВладимВладимыч, але ніт. 

З одного боку, це хороший висновок, бо можна не чекати, що мільйони росіян благатимуть, щоб їх пустили повоювати в Україні. А з іншого – жахливий, бо виявляється, що в Бучі злочини коїли не через пропаганду, а через щось набагато фундаментальніше.

Отак вони, власне, й ходять навколо тих "термоточок", чудово розуміючи, що це пожежі. Так, вони приймають ці умови, підписують цей соціальний договір, але папір, на якому той договір складений, – туалетний. І не якісний м'який, а такий, знаєте, сірий, типу наждачний, який раніше в туалетах плацкартних вагонів можна було побачити.

Мова як зброя, рософобія і жарти про "yanks"

– Що відбуватиметься з українською мовою в майбутньому?

– Найважливіший тренд, як на мене, це загальне посилення позицій української мови, розширення її ареалу. Розширення не на Псков, Якутськ та Улан-Уде, звісно, а в Україні.

Знаєте, у мене завжди був мінімальний запит до співрозмовника – не перейти на українську миттєво й навічно, а хоча б акцептувати її, сприйняти українське.

Звісно, та неймовірна травма, яку українці проживають із 2014-го, і особливо з 24-го лютого 2022-го року, прискорює всі процеси. Про акцептацію вже не йдеться, люди прямо тут і зараз переходять на українську, а ті, хто почав переходити напередодні, зайвий раз переконались у правильності свого рішення.

Жахливо, що виправлення історичної несправедливості дається нам такою кривавою ціною, але ж ворог просто не залишив вибору.

Така відкрита агресія росіян – це акт відчаю, певна образа на те, що не вийшло, як, наприклад, з білоруською мовою, яку майже повністю знищили. Мовляв, "ну мы ж нормально когда-то общались, что вам стоило просто перестать быть украинцами?".

– У передмові до вашої книги згадується про трагедію в Бельгії, коли два потяги рухалися назустріч, і диспетчери, які говорили різними мовами, не змогли одне одного зрозуміти і допомогти уникнути лобового зіткнення. Йшлося про французьку й нідерландську. Як щодо співіснування української і російської?

– Так, трагедія в бельгійському селищі Пекро дуже буквально проілюструвала, чим є мовне зіткнення. Хоча це й не єдиний випадок, коли мовне питання спричиняло транспортні трощі. Можна пригадати катастрофу DC-10 під Парижем у 1974-му році або зіткнення на Тенеріфе в 1977-му році.

Щодо співіснування російської та української, моя відповідь може видатися занадто мейнстримною, але нема де правди діти – так вже вийшло, що я скептично ставився до так званих "братніх" стосунків із Росією ще до грузинської війни, не кажучи вже про Крим.

І так, це слова людини, яка зростала у російськомовному середовищі. Тобто справа не в тому, що я був русофобом і ненавидів все російське. Радше я був рософобом – впевненим, що Росія, не розібравшись зі своїми віковими травмами, становитиме екзистенційну загрозу для всіх своїх сусідів і передусім для України.

Можна зрозуміти, що до російської мови як другої державної я міг ставитися лише негативно. Мова ж як той старовинний японський меч – може вражати своєю історією і красою десь під музейним склом, але не варто забувати, що це все ще холодна зброя, яка за певних обставин може бути смертельно небезпечною.

Так було і з російською в Україні. Нею нищили, ламали, безчестили. Примушували українців забути, хто вони. Можна подивитися десь на Кубань, і побачимо, що з багатьма це, на жаль, спрацювало.

Словом, навіть раніше наївно було думати, що українська і російська можуть співіснувати як дві державні мови і не загрожувати державності України. Але після прильотів ракет загроза кричить криком навіть до тих, хто колись думав: "Не накручуйте, ви перебільшуєте".

Якщо повернутись до тієї трагедії, яку ви згадали в питанні, там йшлося про Бельгію, яка є федеративною державою. Ще часто наводять приклад Канади, яка теж є федерацією, або Швейцарії, яка є конфедерацією. Ми ж є унітарною державою, жодних аргументів ставати нам федеративними немає і бути не може. А якщо хтось їх таки наводить, варто подивитись, чи не стирчать з-за тих аргументів чиїсь немиті вуха у пілотці з червоною зіркою.

До чого я веду? Зараз британці на американських ток-шоу можуть собі дозволити жарти про "yanks", і це сприймається абсолютно нормально, хоча століття назад ці країни добряче воювали між собою.

Я не хочу братання і сніданків на кордоні, і, звісно, не хочу російської як другої державної. Але припускаю, що колись ми зможемо говорити з упевненістю про те, що наш сусід, зараз глибоко хвора країна, вилікувався і не несе загрози. Можливо. Колись.

Анна Синящик, для УП