Юлія Тимошенко: Поки Путін живий, він ніколи не відмовиться від захоплення України
Юлія Тимошенко – справжній політичний важковаговик.
Юлія Володимирівна перебуває у великій політиці з 1997-го року. Про українську політику вона знає все, тому що сама є її величезною частиною.
Тимошенко обіцяла дати інтерв'ю "Українській правді" ще в 2018-му році, коли вона тільки-но розпочинала підготовку втретє балотуватися у президенти.
І ось нарешті ми записали цю розмову через відеозв'язок – у квітні 2022-го.
В інтерв'ю УП лідерка "Батьківщини" розповіла про те, як її команда працює за часів війни, пояснила свої відносини з Офісом президента, поділилася думкою, чому Путін не збирається вести мирних переговорів, згадала "газові контракти" з РФ та зізналася, що її родина живе за кордоном.
"Коли перша ракета впала на Україну, відбулося обнуління всього, що було раніше"
– Почнемо з самого початку – з 24-го лютого. Як ви дізналися про війну? Чи був у вас на той час якийсь план дій для партії?
– Пам'ятаю, коли біля 5-ої години ранку ми прокинулися з чоловіком, тому що почали падати ракети на Україну, і ми це дуже добре почули. Я не буду героїзувати цю ситуацію – було дуже сильно страшно. Це чесно. І цей страх, він був такий холодний і розповзався по всьому тілу.
Зібратися в перші години було непросто. Але пам'ятаю, що я десь уже буквально через півгодини почала обдзвонювати всіх членів нашої команди і збирати їх в офісі, щоб обговорити, як в цій ситуації діяти.
Це був надзвичайно важкий день в моєму особистому житті, в житті моєї родини, в житті країни.
Але через декілька днів, коли ми всі усвідомили, що це реальна війна, у багатьох українців цей первинний страх почав переплавлятися в щось зовсім інше: у гнів й обурення, а потім уже – у відповідальність і здатність гордо обороняти свою країну.
Знаєте, мені здається, що, коли перша ракета впала на Україну, відбулося обнуління всього, що було до того. Це стосується всього: політики, людських стосунків і так далі.
І перші дзвінки були про те, що нам всім треба стати однією силою. Практично всі, з ким я розмовляла ті години, йшли на фронт захищати Україну. А дзвінків було сотні. Я навіть не можу зараз пригадати, який перший, який другий.
Оце відчуття було – абсолютно нової реальності.
– Ви сказали, що дзвонили членам фракції. Можете сказати, хто і де в той час знаходився? Чи багато членів вашої фракції пішли на фронт або в тероборону, або перебувають за кордоном (так само не можу не поставити цього запитання)?
– Із членів фракції за кордоном нікого немає. Війна дійсно дуже жорстко перевіряє людей. Тому що виникає в багатьох цілий спектр емоцій – від самопожертви до животного страху.
Ми не маємо зараз говорити пафосними словами, але це правда. Я горда тим, що моя команда з цим впоралася. І сьогодні приблизно половина фракції з числа чоловіків у нас пішли в тероборону. Декілька з них навіть увійшли в керівництво структур тероборони.
Можу сказати, що з керівників обласних партійних організацій у нас майже всі в теробороні. Троє з них пішли на фронт. Це Хмельницька область, Волинська область, Рівненська, які сьогодні на передовій, які прийняли присягу, взяли в руки зброю і пішли боронити країну. Десятки тисяч членів нашої партії.
– Які заходи безпеки ваша охорона вживає, і де ви перебуваєте весь час війни?
– Перше: мій графік – це Київ і найбільш гарячі точки, де ми можемо бути найбільш корисними.
Жодного разу за цей час ще не була на Західній Україні, хочу з'їздити, але не було такої можливості.
Можу сказати, що дійсно змінилося все. От як можна зараз мати охорону, охоронятися, коли практично сьогодні вся країна – велика воронка від агресивних дій Росії?
Сьогодні кожного з нас охороняють Збройні сили України, охороняє наша армія, охороняють силові структури, охороняє наша тероборона. І зараз в будь-якій охороні, мені здається, пропадає всякий сенс.
– Ви хочете сказати, що у вас зараз немає особистої охорони?
– У нас є люди, які працювали завжди, вони зараз працюють вантажниками, вантажать гуманітарну допомогу. А як можна захиститися від ракет, які летять, від куль, які зараз практично є в кожному регіоні, від ДРГ і так далі?
Сьогодні всі ми покладаємося на наших янголів-охоронців, на нашу армію. І, дійсно, вона унікальна.
"Ми не були частиною коаліції і не будемо"
– Ви продовжуєте працювати у ВРУ. Як зараз працює Верховна Рада? Які процеси відбуваються, адже засідання тривають непублічно?
– Перші засідання Верховної Ради – це, по суті, фронтові засідання, коли була дуже гаряча ситуація в Києві. Збиралися буквально на годину, але до того, як зібратися, проходили всі без виключення закони.
Виносили тільки ті законопроєкти, які стосуються національної безпеки, захисту країни. І тільки ті, які прийняті всіма фракціями консенсусом.
Я в історії незалежної України такого не пам'ятаю. Такого раніше ніколи не було, щоб десятки законів голосувалися одностайно, щоб усі були, як нова команда.
І це додавало гордості за те, що можна відкласти в сторону все. Політика обнулилася. Зараз немає політики як такої: конкуренції, критики, вироблення якихось публічних рішень – цього всього немає.
З одного боку, це дивно, а з іншого, по-іншому не можна.
Але мене вже це трохи насторожує, і ми вийшли з пропозицією, щоб парламент почав працювати в звичайному режимі. Це була моя пропозиція, що треба вже переходити до повної публічності голосувань, до публічних обговорень.
Я ще раз підкреслюю, коли лікарні працюють в епіцентрі війни цілодобово, і всі знають, що це військовий госпіталь і люди ходять на роботу, так само мусить почати працювати Верховна Рада.
І я сподіваюся, що з наступного засідання такі обговорення вже будуть. Тому що вже пропонуються економічні закони, які дуже дискутабельні.
– Поясніть, чому дискусійні ці закони? Чи правильно розуміємо, що вам щось у них не подобається?
– Мені не дуже подобається, що починають під воєнний стан виносити закони про пришвидшену приватизацію "солодких" об'єктів.
Я вважаю, що під час війни це неможливо. Не існує ринкових умов, не існує конкуренції, не існує нічого для того, щоб можна було проводити чесну приватизацію.
Та і взагалі – хіба зараз час про це думати? Коли ми не знаємо, які підприємства взагалі після перемоги у нас залишаться, а які ні.
Друге – знімати податки з грального бізнесу. Ну, який гральний бізнес, коли ллється кров, коли стріляють у дітей, коли ґвалтують жінок і дітей теж? Як можна говорити про такі речі?
І тому ми хотіли б, щоб все-таки війна спрацювала, як величезне чистилище для політиків. Щоб політика на фоні такого горя, героїзму, боротьби, щоб вона стала прозорою, щоб там не було цього всього бруду.
І, безумовно, акцент мусить робитися на три речі: це оборона країни, захист людей під час війни, які сьогодні просто залишилися без життя, і третє – це все, що треба для того, щоб врятувати економіку країни.
От ці три блоки мусять зараз бути домінантою в роботі Верховної Ради.
– Від ВРУ перейдемо до президента України. Як ви оцінюєте дії Зеленського і його команди?
– Ви знаєте, от все зараз ділиться на "до війни" і "після війни".
До війни ми були в достатньо жорсткій опозиції, і ми не приймали жодних законів, які, на наш погляд, були не гідні України. Але, як тільки перший день війни грянув, ми зібралися всією командою і прийняли рішення, що підтримуємо нашого президента, нашу армію, наш уряд, нашу країну.
Президент сьогодні в мене викликає повагу. Мені здається, він веде себе гідно і він тримає удар.
Так, ми опоненти, так, ми різні політичні сили. Але я не можу не визнати, що він себе веде так, що це заслуговує на повагу.
– Ви сказали, що були в опозиції. Але в парламенті вже більше року говорять, що фракція "Батьківщина" співпрацює з Офісом президента щодо голосувань у Раді, коли монобільшості бракує своїх голосів.
Був достатньо показовий випадок, коли деякі ваші депутати публічно заявляли, що не будуть голосувати за звільнення Дмитра Разумкова з посади голови ВРУ, але коли справа дійшла до справи, "Батьківщина" додала 20 голосів "Слузі народу". Тож питання: на яких умовах "Батьківщина" працювала з Офісом президента до 24-го лютого?
– Ви знаєте, краще за все говорить про це статистика. Можна відкрити, мені здається, або "Слово і діло", або "Чесно" (я не пам'ятаю) – вони рахували, який відсоток голосувань за законопроєкти, які пропонувала влада, і який відсоток голосів було проти.
Приблизно всі опозиційні фракції мали плюс-мінус біля 30% однаковий відсоток. Але більша частина законів не підтримувалася. Ключові законопроєкти, які ми вважали неправильними для України, ми не підтримували. Це і реформа земельна – ви знаєте, що ми бачили абсолютно інший розвиток, це і гральний бізнес, це і приватизація стратегічних об'єктів, і приватизація "Ощадбанку", "Укроборонпрому".
Тобто у нас не було абсолютної єдності ідеологічної з цією командою.
Сьогодні, чесно, навіть якось соромно під час війни згадувати ці всі політичні тріння.
Але я вам скажу, що у нас, по-моєму, дві людини виступали за те, щоб не підтримувати звільнення Разумкова. А вся фракція у нас проголосувала однозначно "за". І я вам поясню, чому.
Ми вважали, що недопустимим для країни був турборежим, коли обговорення законів було нівельовано і парламентаризм цим турборежимом був знищений. І ми вважаємо, що це відбувалося в той час, коли Дмитрій очолював Верховну Раду
Ми категорично не розділяємо його голосування за продаж землі, гральний бізнес, за приватизацію стратегічних об'єктів та інші речі, які абсолютно ідеологічно несумісні з нами. Ми вважали, що він не міг тоді захистити країну і парламент від прийняття таких законів
– Гаразд, а Стефанчук може уникнути турборежиму, якщо постане таке питання в майбутньому?
– Ми не голосували за Стефанчука. І я хочу, щоб ми це точно розділили: є час до війни, є час після війни. До війни ми не голосували за його призначення.
Ми точно будемо думати, як голосувати за його звільнення, тому що у нас багато претензій. Але це все не під час війни.
Зараз будь-які розмови, які хоч якось забивають клин між нашими командами, нас послаблюють. І хочу сказати, що сьогодні з Дмитром Разумковим ми в нормальних людських стосунках.
– Питання не про Разумкова, а про ваші відносини з Офісом президента. Якими вони були до повномасштабної війни?
– Я хочу сказати, що ми не були невід'ємною частиною коаліції і не будемо. Війна – це єднання під час війни.
Але багато речей, які стосуються економіки, соціальної сфери, ми їх радикально не розділяємо.
"Маю для сім'ї категоричну умову: щоб їхній бізнес не був пов'язаний з Україною"
– Минулого року фотокори зафіксували з балкону парламенту, як ви переписувалися з головою ОПУ Андрієм Єрмаком. Ви домовлялися про зустріч, писали навіть "обіймаю". Які у вас стосунки з Єрмаком?
– Сьогодні ніяких, я би так сказала. У нас немає зустрічей, немає контактів, немає розмов, немає нічого.
З першого дня, коли прийшов цей президент, якщо ви це пам'ятаєте, ми пропонували допомогу по всім напрямкам розвитку країни.
І це не означає, що це обов'язково посада. Це означає, що у нас був напрацьований фундаментальний стратегічний план як країну зробити успішною. І це план професійний, там немає жодного слова популізму. Це стосується кожної сфери нашого життя. Якщо ви пам'ятаєте, план цей називався "Новий курс".
Ми робили те, що могли робити. І ніколи з першого дня не оголошували, що ми конфронтаційні. Ми постійно були поряд і готові були допомагати. Але це не означало, що ми мусили голосувати за те, що ми не розділяємо – ні за яких обставин.
І, на жаль, ніколи не було такого, щоб ми почували себе з Офісом президента, з президентом, як одна команда. Говорю – на жаль. Це було до війни.
– Чи були у вас домовленості з Єрмаком, з Офісом президента стосовно впливу на Державну продовольчо-зернову корпорацію (Нацполіція підозрює керівництво ДПЗКУ у розтраті 57 млн доларів – УП)?
– Коли у нас була можливість рекомендувати туди людину… До речі, однофамільці, Власенко до нашого Власенка (Сергія – УП) ніякого стосунку не має. На жаль, сталося, як сталося…
Сьогодні ми не маємо ніякого відношення до жодної державної структури. До жодної.
– То чи лобіювали ви Андрія Власенка до ДПЗКУ? "Дзеркало тижня", повідомляло, що Власенко близький до вашого зятя. І наші джерела в парламенті так само говорили, що ви підголосовували владі, тому що мали вплив на ДПЗКУ?
– Можна подивитися на всі голосування, у нас інші показники по голосуваннях. Те, що стосується Сергія Власенка (депутат Батьківщини – УП), то лобіювала завжди (сміється). Я пишаюся насправді, це дуже сильний, класний депутат. Що стосується Андрія Власенка – категорично немає ніяких зв'язків.
Він працював у Миколаївській області, був у нашій команді, ми його порекомендували, це правда. Але потім ця робота не склалася.
– Слово "рекомендували" звучить трохи дивно. "Європейська солідарність" теж могла когось порекомендувати. Але чому саме вас послухали?
– "Європейської солідарності" у владі величезна кількість людей (сміється). Від заступників міністрів до керівників на всіх рівнях.
Тут справа не в цьому. Так, ми реально порекомендували. Реально показники за рік багатократно стали кращими. Але потім викинули цю людину, і це все було не дуже приємно.
– Але зв'язок з ДПЗКУ також простежується через заступницю Власенка Олену Волкову. "Дзеркало тижня" так само писало, що минулого року ваша донька Євгенія перерахувала 7 мільйонів доларів на ТОВ "Валея", які далі пішли на бельгійську компанію як передоплата за обладнання для майнінгу. Заступницею, директором та бухгалтером компанії "Валея" значиться саме Волкова. Можете розказати про цей зв'язок?
– Я можу сказати, що моя донька народила трьох діток і вирішила займатися бізнесом. Всі ресурси, які в цей бізнес вкладені, вони задекларовані, там походження абсолютно очевидне, і вона займається цим бізнесом.
Я думаю, що це її власна справа, це перше. А друге, я не дуже зараз розумію цих прізвищ, цієї людини, про яку ви сказали. Я просто не знайома, я її не знаю, і я не можу це коментувати.
Але можу сказати, що все, що пов'язано з бізнесом моєї родини – як чоловіка, так і моїх дітей – моя умова категорична, щоб цей бізнес не був пов'язаний з Україною. Для того, щоб не давати політичних підстав будь-що говорити.
Жодні бізнес-структури, які би робили бізнес в Україні конкретно, а тим паче за рахунок якихось державних можливостей – категорично ні. Категорично. І це принцип і мій, починаючи з 97-го року: ніякого бізнесу моєї родини в Україні.
– Ви кажете, що ваш вплив на ДПЗКУ – це перебільшення медіа і таке інше. Але чому тоді всі наші джерела говорять про те, що ДПЗКУ було для вас таким важливим?
– Можу вам сказати, що багато чого пишуть. Я говорю, що абсолютно сьогодні ми не маємо ніякого стосунку. І тоді ми порекомендували, і багато разів розкаялась, тому що не треба було цього робити і не треба було будь-яких членів нашої команди рекомендувати у владу. Просто не треба було.
Зараз я роблю висновки, що після завершення війни ми знову опинимося в опозиції. І жодного кадрового призначення нашого не буде. Тому що ми не хочемо брати на себе відповідальність.
Ми сильно обпеклися об це і не хочемо більше, щоб будь-які наші добрі пропозиції потім закінчувалися політичним терором проти нас.
– Після перемоги плануєте повернутися в опозицію?
– Я думаю, це абсолютно очевидно, тому що до війни ми не розділяли соціальну й економічну політику. І у нас було дуже багато питань і залишається.
Але ви правильно сказали, що все це після перемоги. Зараз ми всі одна команда, і я нікому зі своєї команди не дозволю руйнувати цю єдність.
– Оскільки ми говорили про родину – на початку року УП зафіксувала, як ви прилетіли з Дубая. За нашими даними, ви майже місяць там перебували, і там зараз проживає родина вашої доньки. Чи це відповідає дійсності?
– Задовго до початку війни, враховуючи, що я заборонила своїм дітям займатися бізнесом в Україні, а вони обоє займаються бізнесом, вони прийняли рішення спробувати побути в іншій країні. Я їздила до них.
– Тобто ваші діти живуть там?
– Я б сказала, що не живуть, а намагаються працювати.
"Путін не веде мирних переговорів, це технологія"
– Ми багато говоримо про перемогу. Що для вас буде перемогою?
– Те, що війна закінчиться перемогою, сумнівів немає. Але який шлях до цього завершення? Ми маємо розуміти, що перемога – це буде наслідок нашої сили.
В чому наша сила?
Перше – це унікальна якість нашої армії. Армія – це основа для перемоги.
Друге – це сила кожного українця, яка злита сьогодні в один великий фронт. Кожен українець для перемоги робить все.
Третя складова сили, якої ніколи в Україні не було – навколо нас об'єднався весь цивільний світ. І в сукупності наші стартові позиції сили такі, що переговори з країною-агресором мусять бути тільки на базі наших інтересів.
Якщо коротко – це капітуляція країни-агресора. Ось про це переговори мусять бути.
Ми звільняємо область за областю, ми звільняємо село за селом в різних регіонах. Так, у нас тяжко в Маріуполі, так, у нас тяжко в Херсонській області. Але ми їх виганяємо. І говорити про те, що Україні треба приймати якісь ультиматуми якихось покидьків – це просто не цінити те, що ми маємо.
Спочатку Кремль ставив декілька сумасшедших умов: заборона на вступ України до НАТО, демілітаризація, денацифікація, Крим і Донбас визнати російськими.
Вони цими переговорами практично прокладають собі шлях до того, щоб якщо не сьогодні, то завтра захопити Україну і зробити частиною своєї в'язниці. Не можемо ми цього не розуміти. І коли нам взамін на це пропонують безпекові гарантії, особливо країна, яка стріляє і ґвалтує наших дітей, яка вбиває наші родини – це може бути безумством такі гарантії прийняти.
Тому я сприймаю цей процес не як "мирних", а насправді далеко не мирних пропозицій країни-агресора. Ці речі є неприйнятними, з одного боку, а з іншого – потреби немає їх приймати в той час, коли Україна вже стала вільним світом. Ми не розділяємо зараз Україну і вільний світ.
– Що для вас означатиме капітуляція?
– Все, крім перемоги на полі бою.
– У 2009-му році ви вели переговори з Володимиром Путіним, коли були прем'єр-міністром. Це були газові переговори. Розкажете, як Путін поводить себе на переговорах? Можливо, використовує якісь "прийоми"?
– Не один раз на посаді прем'єр-міністра я мала можливість і дебатувати, і намагатися домовитись. Тому сьогодні я просто чітко вам скажу: він не зупиниться. Поки він живий, ніколи не відмовиться від захоплення України. Не Донбасу, не Криму, не будь-якої окремої території. Всієї України. І тому сьогодні я говорю з повним розумінням: ніяких переговорів.
Тому що Путін реально ці переговори з орієнтацією на мир не веде. От, що треба розуміти.
Всі імітації переговорів з їх сторони – це не шлях до миру і не мета миру. От, що треба зрозуміти. І навіть глибше скажу. Це не мирні переговори, це – технологія, яка застосовувалася і під час 14-го – 15-го року з цими всіма "мінськами".
Тому що сама ілюзія мирних переговорів дає аргументи тим західним країнам, які сьогодні досі не визначилися, на чиїй вони стороні, і дозволяє цим країнам відходити від тих позицій, які виробляє єдиний Захід.
Це переговори, які деморалізують і демотивують нашу армію. Це не переговори для миру, це технологія нашого послаблення.
І якщо ми цього не зрозуміємо, ми будемо хапатися за те, чого не існує. І я про це хочу сказати всім керівникам держави: майте на увазі, це технологія, яка робить нас слабкішими. І умови, які вони нам нав'язують, б'ють, руйнують наш суверенітет.
Ми будемо пов'язані зобов'язаннями, які будуть обмежувати стратегію нашого розвитку, створення сильної системи безпеки.
Ви розумієте, що сьогодні головним гарантом миру в Україні є тільки Україна і Збройні сили. Коли все це грянуло, ми з вами зрозуміли, що ніякі гарантії не спрацьовують.
"Газовий контракт 2009-го року безумовно був успіхом"
– Якби у вас була можливість перед підписанням газових угод у 2009-му році побачити те, з чим ми стикнулися у 2022-му році, ви би їх підписали?
– Я просто раджу всім, хто ще не розібрався з цим питанням, просто взяти олівець і уважно читати ці угоди. Вони дали право Україні стабільно жити 10 років. І ніхто не розірвав ці угоди, який би президент чи прем'єр-міністр не приходив.
На базі цих угод виграні просто неймовірно великі гроші для України. Без цих угод їх виграти було неможливо. І хочу нагадати, що в 2009-му році це була найнижча ціна на газ на всьому європейському континенті, що встановлено судом Януковича і прокуратурою Януковича.
І на три роки ще був підписаний додатковий документ, який зберігав цю ціну.
– Я більше про ціннісний аспект. Ви не вважаєте, що ви також відповідальні за ту ситуацію, в якій зараз країна опинилася?
– Я вважаю, що будь-який політик, який займав високі посади в Україні, відповідальний за всі наслідки, які відбуваються. І вважаю, що таке визнання є чесним.
І безумовно, якщо я десь щось не так зробила, я хочу вибачитися, особливо в ці трагічні дні війни в Україні. Я хочу вибачитися перед всіма, хто вважає, що я десь щось зробила не так, як хотіли би люди.
– Юлія Володимирівна, ви кажете, що газові угоди були хорошими. Але серед іншого в тих договорах було зафіксовано монополію "Газпрому" на постачання природного газу в Україні, закріплено принцип "бери або плати", який передбачав штрафи для України в разі недобору російського газу в обсязі, зазначеному в контракті. І ціна за тисячу кубометрів газу була зафіксована в контракті – 450 доларів. Можете пояснити, чим цей договір був хорошим?
– Коли не було мене за що кидати, Янукович з Путіним шукали будь-що. І вони за ідеєю Манафорта – а тоді, ви знаєте, Манафорт був невід'ємною частиною штабу Януковича – запустили весь цей процес. Чим закінчив Манафорт, ви знаєте, чим закінчив Янукович, ви знаєте.
І ви знаєте, що я отримала рішення Європейського суду з прав людини на мою користь і отримала рішення всього складу Верховного суду України, що в моїх діях не було будь-якого складу злочину.
Це перше. Щоб ми розуміли, звідки взагалі ця історія. Друге, те, що стосується контракту. Подивіться уважно матеріали кримінальної справи.
– Я взагалі не говорив про справу, я запитував про контракт.
– Так, про контракт. Подивіться матеріали справи, де прокуратура і суд Родіона Кірєєва, який не був на моєму боці, постановили, що по цьому контракту ціна на газ – 232 долари на 2009-ий рік (сторони застосували тоді тимчасову "знижку" – УП). Це важливо просто знати.
Ніяких цін, про які заявляли, не було. І про це свідчать матеріали кримінальної справи. Це доведено в суді.
Друге: пунктом 4.4 цього контракту – це я для вас говорю – там написано, що на кожен рік є право у національної української влади домовлятися про ціну на кожний період часу самостійно. Тобто кожен рік – це переговори по ціні.
Що стосується вартості транзиту, це, ви знаєте, було в пакеті підписано – транзит і купівля газу. Транзит був по максимуму прописаний в цьому контракті, і вартість транзиту була піднята на 30%, порівняно з тим, що було раніше. І в транзиті був закладений порядок "плати або транзиту".
І дзеркально ми заклали оптимальний обсяг газу, але в цьому випадку нам пред'явили типовий контракт Європейського Союзу і відстояли позицію, що, якщо по транзиту "транзитуй або плати", то візьміть потрібний вам обсяг газу і теж "бери або плати". Тобто це був загальний європейський принцип в усіх контрактах, підписаних з європейськими країнами.
І потім для всіх країн це було скасовано в міжнародних судах. Але принцип "транзитуй або плати" залишився, що дало нам можливість виграти величезні гроші.
– Ви вважаєте газовий контракт успіхом?
– Безумовно. І для країни це успіх. 10 років країна стабільно абсолютно споживала природній газ. І якщо би не війна 14-го року, у нас би була найнижча ціна, яку тільки можна уявити по цьому контракту. Тому я думаю, що історія ще дасть оцінку цьому контракту.
"В перший день перемоги планую виспатися"
– Коли ви бачите 93% підтримки дій Зеленського на посаді президента – що ви відчуваєте? Ви переживаєте, що можете не знайти своє місце у політиці після перемоги?
– По-перше, рейтинг довіри, про який ви сказали, 93% – я вважаю, що це заслужений рейтинг довіри.
І я вважаю, що сьогодні потрібно кожному робити те, що морально треба робити людині в час такої трагедії. А далі життя покаже.
– Ви не панікуєте щодо політичного майбутнього?
Ви підозрюєте, що після 20 років перебування в політиці я можу панікувати (посміхається)? Паніка і мій характер – це дві несумісні речі.
Ми працюємо кожного дня, ми робимо свою справу. Ми намагаємося зробити так, щоб можна було спокійно дивитися в дзеркало кожного дня. І от це сьогодні наше завдання.
Президент України, я переконана, приведе нашу націю, нашу країну до перемоги. Я не просто в це вірю, я це знаю. І народ визначиться.
І так, як народ визначиться, так і буде. Я вважаю, що всім політикам треба прийняти той вибір народу, який буде зроблений.
– Мені цікаво, яким ви бачите своє політичне майбутнє?
– Дуже просто. Всіма своїми силами служити Україні. І крапка.
– Про посади не думаєте?
– Послухайте, зараз в цій ситуації говорити про такі речі мені особисто або будь-якому політику просто аморально, розумієте? Ми не маємо права взагалі думати в цю сторону зараз.
Зараз є тільки одне: роби, те, що мусиш, і захищай свою країну всіма можливими засобами, там, де ти можеш. Всі інші розмови, які мають політичний контекст, не просто не на часі, а вони сьогодні шкідливі для нашої країни.
– Що ви будете робити в перший день перемоги? Чи є у вас уже план?
– Так – висплюсь. Чесно вам кажу. Бо і команда, і всі ми, і всі українці вже просто падають з ніг.
Потім вип'ємо так, щоби можна було хоч на пару годин залікувати рани. А потім будемо всі разом будувати Україну.
Севгіль Мусаєва, Роман Кравець, УП
