Як закінчиться війна: вісім практичних сценаріїв

Вже понад місяць триває найбезглуздіша і наймасштабніша війна на планеті з часів Другої світової. Однією з ключових проблем цієї війни є її абсолютна ірраціональність. 

• Виправити помилки Леніна, який допустив самовизначення народів Російської імперії. 
• Захистити "незалежність" вигаданих російськими ЗМІ республік ОРДЛО та врятувати російськомовних від геноциду неіснуючих нацистів-радикалів, які нібито у 2014 році захопили владу в Києві. 
• Знищити біологічні лабораторії НАТО. 
• Зробити все це за декілька днів під оплески українців. А в іншому разі – зруйнувати українські міста, щоб усі усвідомили турботу Росії та скинули "київський режим". 

Що?...

Усе це звучить наче нічне жахіття шизофреніка, але за останніми соціологічними дослідженнями 72% росіян відчувають гордість за те, що Росія веде війну з Україною.

Незважаючи на засудження дій РФ з боку абсолютної більшості – 141 країни світу в ООН. Незважаючи на вигнання Росії з усіх міжнародних інституцій. Незважаючи на загальносвітовий "кенселінг" Російської держави та росіян з боку народів, бізнесу, культури і спорту.

Отже, коли неможливо очікувати від супротивника раціональних рішень, потрібно оцінити можливості його фізичної спроможності продовжувати війну.

Вісім сценаріїв

Сценарій перший. У Росії закінчаться солдати, техніка і боєприпаси

Оцінити справжній запас воєнної сили Росії непросто, адже заявлені номінальні потужності російської армії можуть значно розходитись з фактичними – через корупцію та навмисну підтасовку показників. Однак навіть порядок заявлених цифр може дати нам необхідне розуміння. 

Сценарій воєнного виснаження Росії передбачає настання такого моменту, коли наступальні та оборонні дії російської армії будуть технічно неможливими. Тобто не залишиться справної техніки, боєприпасів і здорових солдат для їх застосування.

За заявленою загальною чисельністю, російська армія кратно перевищує українську, проте її поточні втрати у війні вже не виглядають незначними. Це 1.9% вбитих солдатів від загальноросійської армії (+6% поранених), 17% танків, 8,5% літаків, 31% вертольотів, 21.7% бойових броньованих машин, 6.7% артилерійських систем. 

З 24 лютого по 27 березня загальні бойові втрати противника орієнтовно склали: 16 600 солдат, 582 танків, 1 664 бойових броньованих машин, 439 артилерійських систем РСЗВ і ППО, 121 літак, 127 гелікоптерів.

З іншого боку, Пентагон стверджує, що Кремль вже задіяв у боях усі 100%, або близько 150 тисяч військовослужбовців, виділених для війни в Україні. Тобто, якщо враховувати, що зазвичай кількість поранених у 2-3 рази перевищує кількість загиблих, Україна вже знищила або вивела з ладу більше чверті цих російських сил. Значні втрати й російської техніки – близько третини, зарезервованої для війни.

Очевидно, що у Кремля досі залишається можливість для подальшого стягування додаткових воєнних ресурсів з інших куточків Росії, чим він і займається.

Однак симптоматичною виглядає наполеглива робота Росії над залученням до війни не стільки власних регулярних сил, скільки випадкових найманців. Це масовий призов населення на окупованих територіях Криму, Донецької і Луганської областей, задіяння чеченських і сирійських бойовиків, численні спроби втягнення у війну білорусів та рекрутинг приватних військових компаній у різних куточках світу. Що це, як не ознака неспроможності оголити власні тили вздовж кордонів найбільших у світі територій. Територій, де місцеві еліти, пригноблені вороги або зовнішні сили зможуть скористатись ослабленням Москви.

У будь-якому разі, виходячи з математичних розрахунків, українцям доведеться ще кілька місяців знищувати російські війська, перш ніж можна буде говорити про технічну неможливість Росії продовжувати бойові дії або переходити до масштабної воєнної мобілізації на власній території. 

Розрахунки ґрунтуються на пропорційності втрат воюючих сторін. Прийнято вважати, що такі втрати, в середньому, у нападаючої сторони втричі вищі, ніж у сторони захисту. А у випадку застосування для оборони високотехнологічної західної зброї, як це сьогодні робить Україна, розрив у втратах зростає. 

Станом на 12 березня Україною були заявлені втрати у співвідношенні 1 до 10 (1 300 загиблих українських солдатів проти 12 000 вбитих військових Росії). Оцінюючи чисельну різницю української і російської армій, включно з резервістами, яка складає два з половиною рази, а також кількість наземної бойової техніки, що різниться приблизно втричі – математично Україна здатна виграти цю війну збройним шляхом.

Разом із втратами солдатів, сторона захисту завжди несе втрати і цивільного населення, яке до самого закінчення війни буде піддаватись артилерійським обстрілам і бомбардуванню. Крім людських втрат кожен день війни супроводжується і значними руйнуваннями. Станом на 16 березня, за оцінками Кабміну, збитки України вже складали близько 600 млрд доларів.

Виходячи з динаміки знищення збройних сил РФ і наявного запасу міцності, можна очікувати на тривалість війни ще до 2 місяців, до моменту, коли Кремль втратить усі заготовлені військові ресурси в Україні і буде вимушений переходити до інших сценаріїв дій. При цьому поточні втрати обох сторін можна множити на три.

Сценарій другий. У Росії під тиском санкцій настане економічний колапс та гуманітарна катастрофа

Для розуміння впливу санкцій на соціально-економічне становище Росії можна не розглядати дію кожної з 5532 накладених на РФ санкцій, а подивитись на їхній вплив крізь призму структурних економічних процесів: фінансів, експорту, імпорту, логістики, впливу цих змін на життя населення та спроможність держави до забезпечення власного функціонування. Колапс – це "голодні" бунти, адміністративний хаос і воєнна дезорганізація Росії.

Фінанси

Росія протягом багатьох років готувалась до війни. Знаючи про невідворотні санкції, російська влада до моменту вторгнення в Україну накопичила значні резерви. Так обсяг "Фонда национального благосостояния" (ФНБ) склав майже 200 мільярдів доларів, зовнішній борг Росія скоротила до 20% ВВП, а золотовалютні резерви наростила до 630 мільярдів доларів США. 

Значна частина цих ресурсів накопичена не в західних валютах. За оцінками Australia & New Zealand Banking Group, центральний банк Росії та суверенний фонд, ймовірно, володіють китайськими облігаціями на загальну суму 140 мільярдів доларів. Інші 140 мільярдів доларів Росія тримає у золоті.

Явно недооцінивши масштаби та силу санкційної реакції Заходу на воєнну агресію, Росія у перші ж тижні війни втратила близько 40% своїх золотовалютних резервів – у результаті заморожування рахунків Центрального Банку Росії у США та Європі. 

Окрім цього Банк міжнародних розрахунків (BIS) призупинив можливість Росії купувати долари та євро в обмін на інші валюти. А на глобальному ринку мало хто хоче сьогодні купувати російське золото, побоюючись вторинних санкцій США. 

Однак у Росії досі залишаються можливості розпоряджатись частиною своїх активів, номінованих в юані та тих, що знаходяться на рахунках банків, які не потрапили під санкції.

Фінансові санкції невідворотно призвели до падіння курсу рубля, який на сьогодні обвалився вже більше ніж вдвічі, зменшивши купівельну спроможність населення і знецінивши заощадження. 

Центральний банк Росії, стримуючи інфляцію, збільшив облікову (кредитну) ставку вдвічі – до 20%, заморозив валютні вклади та обмежив доступ до валюти, що в свою чергу радикально стиснуло ділову активність та спричинило здорожчання обслуговування боргів. 

Експорт

70% усього експорту Росії – це сировина. У загальній структурі експорту Росії мінеральне паливо складає понад 40% – 36% доходів державного бюджету РФ формуються за рахунок надходжень від нафти і газу.

У 2021 році експорт сирої нафти до Євросоюзу та Британії приніс Росії $104 млрд, а від продажу газу країна-агресор отримала ще $43,4 млрд. У США Росія експортує від 4% до 8% своєї нафти і нафтопродуктів, а у ЄС – 50-60%. 

8 березня 2022 року в якості додаткових санкцій США ввели ембарго на закупівлю російської нафти, в результаті чого РФ втратить більше десяти мільярдів доларів. 

Проте це не зіграє вирішальної ролі у підриві економіки агресора, адже основні імпортери російських енергоресурсів, країни ЄС, не хочуть і не можуть миттєво відмовитись від російських енергоносіїв. 

Наприклад, найбільша економіка ЄС Німеччина сьогодні купує 55% необхідного їй природного газу, 52% вугілля та 34% мінеральної нафти у Росії, а ЄС в цілому отримує з Росії 40% всього газу та понад 25% нафти, фінансуючи війну.

Після початку війни уряди європейських країн заявили, що планують замістити свій російський нафтогазовий імпорт, проте зроблять це протягом 1-2 років.

Зважаючи на те, що залізо і сталь, деревина та алюміній також потрапили під санкції і сукупно складають близько 10% експорту РФ, це призведе до додаткових кількадесят мільярдних збитків країни-агресора.

Розширення сировинних санкцій потребує від Заходу масштабної перебудови власних логістичних ланцюжків, зняття торговельних обмежень з інших країн, а також значних інвестицій і часу.

Логістика

Авіаційна галузь РФ фактично зупинена. З одного боку майже всі розвинені країни світу закрили своє небо для рейсів з РФ. 

З іншого – заборона поставок в РФ авіаційної техніки, запчастин, заборона ремонту, заборона обміну технічною інформацією, зупинка сертифікації Авіаційним регулятором Бермудських островів всіх російських літаків, зареєстрованих на британській заморській території, призведе до зупинки понад 70% усієї російської авіації, як на міжнародних рейсах, так і всередині країни. 

Окрім неба Росія втратила доступ до, як мінімум, половини усіх контейнерних перевезень світу – світові логістичні гіганти DHL (Німеччина), Maersk (Данія), MSC Mediterranean Shipping, Hapag-Lloyd AG та Ocean Network Express Pte. припинили роботу з Москвою.

Все це разом фактично унеможливлює нормальну міжнародну торгівлю тією частиною товарів, які ще не потрапили під санкції.

Імпорт

На додачу до проблем із експортом та логістикою, російський ринок вже покинули понад 400 іноземних компаній, закрили магазини, офіси і виробництво, припинили постачання товарів і послуг.

Через заборону поставок високотехнологічної продукції в Росію протягом декількох місяців у країні почне зупинятись виробництво техніки, залежної від іноземних комплектуючих та іноземних засобів виробництва. Майже усі іноземні компанії припиняють виробництво автомобілів на території РФ, а днями зупинився навіть завод зі збору танків, через брак мікросхем. 

Економічні наслідки

У результаті поточних санкцій прогнози падіння ВВП у 2022 році для Росії коливаються від 7% до 15%. Інститут міжнародних фінансів (IIF) прогнозує глибоку рецесію до 15%, JPMorgan разом з Goldman Sachs прогнозують 7%. 

За базовим прогнозом Bank of America, цього року ВВП Росії впаде на 13% та більше – в разі додаткових ембарго на енергоносії. Навіть березневе опитування аналітиків Банку Росії показало очікування ринком падіння на 8%, тобто на 120 млрд доларів. 

Що стосується так званого дефолту, неспроможності Росії платити за боргами, то в поточній ситуації дефолт не зіграє вирішальної ролі у погіршенні економічного становища РФ, адже кредитувати країну не будуть зовсім з інших причин. А інвестиційний клімат РФ і без того зруйнований санкціями. Тому дефолт Росії стане лише формально-юридичною подією, яка закріпить її фінансову ізоляцію.

Вплив на державу і населення

Що стосується видатків бюджету Росії, то близько 28% з них йдуть на оборону, безпеку та силові відомства, включно із засекреченою частиною статті бюджету "національна економіка". 

Ще близько 7% йде на державне управління, а 5,6% на обслуговування державного боргу. Разом це близько 40% бюджету. Під час війни Росія буде лише збільшувати або щонайменше зберігати такі витрати за рахунок інших статей.

Мінфін Росії вже направив пропозиції щодо оптимізації та скорочення видатків федерального бюджету на 2022 рік обсягом 485,9 млрд рублів. Це близько 2% бюджету, що дорівнює житлово-комунальному господарству і сфері культури разом взятими.

Отже, економіка Росії гальмуватиме протягом року, в магазинах зникне більшість імпортних товарів, рубль знеціниться, ціни подвояться . Літаки зупиняться. Кредити, авто і квартири стануть недоступними. Бізнес закриватиметься, а рівень безробіття перевищить 10%.

Чи є ця ситуація критичною для більшості російського населення і як довго чекати "колапсу"? 

Більшість росіян і без санкцій живуть впроголодь. Різноманітні дослідження демонструють, що близько 40% росіян живуть в крайній бідності – отримують реальний дохід менший, ніж необхідний для задоволення базових потреб, а 72% респондентів оцінюють свій дохід нижче прожиткового мінімуму.

Переважна більшість людей працюють на особистих городах, майже не купують іноземних товарів, не літають літаками та не їздять за кордон. Для таких людей безперервна бідність є звичним станом справ. Навіть у 90-х, коли 90% респондентів оцінювали свій дохід нижче прожиткового мінімуму – це не спричиняло колапсу. 

Враховуючи значні обсяги експортованого Росією продовольства, настання голоду в цій країні малоймовірне. А достатній рівень складності російської економіки не дозволить залишитись без життєво необхідних товарів, навіть за умов повної ізоляції. 

Збільшення безробіття у зв'язку з закритям імпортозалежних або іноземних підприємств буде компенсоване талонами на харчування або різного роду субсидіями, що у бідних, звиклих до СРСР росіян не викличе особливого обурення.

Довгострокові наслідки відрізання Росії від західних технологій, глобальних ринків та капіталу будуть несумісними з розвитком країни, проте запас міцності Росії, рабський менталітет населення і значний репресивний апарат у короткостроковій перспективі навряд чи дозволять масовий суспільний бунт. 

Отже, у найближчий рік у Росії малоймовірний колапс та гуманітарна катастрофа, однак у Заходу залишається достатньо інструментів для пришвидшення цього процесу. Від повного тимчасового ембарго на усі енергоресурси, до конфіскації усієї власності Росії і її громадян за кордоном, анулювання віз та заборону пересадок для росіян у міжнародних аеропортах.

Сценарій третій. Західні країни будуть втягнені у війну з Росією 

Цей сценарій ґрунтується на ймовірності розширення збройної агресії Росії проти західних країн або збройного втручання третіх країн у поточну війну на боці України. 

Російська влада неодноразово погрожувала країнам-сусідам у разі невиконання ними ультиматумів Кремля. Путін відкрито попередив усі країни, які допоможуть Україні зробити безпольотну зону, що вважатиме їх "учасниками конфлікту". Фінляндії Кремль заборонив приєднання до НАТО під загрозою воєнних наслідків. Прозвучали також попередження Литві, Латвії та Естонії щодо "наслідків розв'язаного ними антиросійського психозу". 

Важливою ознакою потенційних мішеней Кремля є ультиматум Путіна в бік США та НАТО щодо вимоги відведення військ Альянсу до кордонів 1997 року, що фактично стосується 14 держав Центральної та Східної Європи, які вступили в Альянс після 1997 року, у тому числі країн Балтії, що межують з РФ. 

Нещодавні соціологічні дослідження показали, що 86,6% росіян допускають і підтримують збройне вторгнення РФ до інших країн Європи, 75,5% росіян схвалюють ідею військового вторгнення до Польщі та вважають, що вона має бути наступною після України, майже 75% респондентів тією чи іншою мірою допускають застосування ядерної зброї Кремлем. Вторгнення до Естонії, Литви й Латвії підтримують 41% росіян, а вторгнення до Болгарії, Чехії, Словаччини та Угорщини – 39, 6%.

З іншого боку Польща пропонує НАТО спрямувати миротворчі сили в Україну. В США заявляють, що підтримають союзників по НАТО, які одноосібно вирішать ввести миротворчі війська в Україну, хоча самі й не будуть воювати з Росією. Окрім цього Польща планує прийняти закон, яким збільшить чисельність власної армії вдвічі, до 300 тисяч бійців, та забезпечить відповідне фінансування.

Президент Франції заявляє, що країна повинна бути готовою до можливого збройного конфлікту високої інтенсивності, який може розпочатись на континенті. 

Після початку широкомасштабної війни Росії проти України, країни НАТО переводять власні сили у стан підвищеної готовності та направляють додаткові кораблі й винищувачі до Східної Європи.

13 березня Росія випустила 8 ракет по Міжнародному центру миротворчості та безпеки у Львівській області, розташований за 20 кілометрів від кордону з Польщею, а у Румунії впав російський безпілотник.

Окрім цього українська влада та українські інформаційні сили продовжують переконувати країни Заходу "закрити небо" над Україною. Близько 74% американців вже переконані, що Сполучені Штати та їхні союзники по НАТО повинні встановити над Україною безпольотну зону, а парламенти Естонії, Литви та Латвії одноголосно підтримали рішення закликати ООН вжити заходів для закриття неба України від російських військ.

Тобто усі складові для розширення поля бойових дій за межі України вже готові, бракує лише "казуса беллі", тобто приводу для початку війни з боку будь-якого додаткового учасника та відповідного політичного рішення. 

В цьому сценарії Україна перестане бути самотнім учасником зіткнення, але ймовірність прийняття такого рішення з боку інших потенційних учасників важко оцінити.

Сценарій четвертий. Україна погодиться з вимогами Росії

Україна, на відміну від Росії, є демократичною країною зі значним впливом суспільства на державні процеси. Дві революції та численні масові кампанії громадського протесту показали, що коли рішення влади значно розходяться з очікуваннями суспільства, то в дію вступає "вулиця", яка примушує владу враховувати волю громадян. 

Двічі, у 2004 та у 2014 роках, під натиском громадського протесту в Україні змінювалась державна влада, багато разів скасовувались або суттєво змінювались резонансні закони. Тому говорити про те, чи Україна погодиться на вимоги Кремля, можна лише спираючись на конкретний суспільний запит.

Опубліковані 20 березня 2022 року соціологічні дослідження показують, що 93% опитаних українців в усіх регіонах вірять у те, що Україна зможе відбити напад Росії. 

70% опитаних сподіваються, що Україна зможе перемогти у війні за кілька тижнів, максимум місяців. 98% вважають Росію ворожою країною. 

Такої єдності суспільства щодо геополітичних питань не існувало ще ніколи у новітній історії України. 89% населення вважають неприйнятним підписання тимчасового перемир'я з Росією без виведення військ Росії з території України.

Враховуючи це, влада просто технічно не може зараз, без зміни суспільних настроїв погодитись на російський ультиматум – прийняти порушення територіальної цілісності, визнати відділення територій Криму, Донецької і Луганської областей.

Звичайно, суспільна думка не є константою. Затяжна війна, людські втрати та руйнування можуть змінити настрої, але, незважаючи на це, відмова від частини територій України після стількох жертв ніколи не стане домінуючим суспільним запитом. 

Що стосується членства України у НАТО, 42% сьогодні вважають, що Україна має продовжувати співпрацю з НАТО, але не ставати членом союзу, 7% підтримують відмову співпрацювати з НАТО. 

Натомість 85% українців підтримують створення військово-політичного союзу у складі України, Польщі, Великобританії, що є більш консолідуючою позицією. 

По мірі того, як НАТО зберігатиме абсолютну пасивність у практичній воєнній допомозі Україні, та чим більшу роль будуть відігравати окремі члени альянсу, українці з великою часткою імовірності будуть схильні відмовитися від формальної декларації членства в Альянсі на користь створення нового, більш практичного союзу.

Отже, простір для домовленостей про перемир'я з РФ звужується до можливості заміни одного західного альянсу іншим західним альянсом. 

Проте при збереженні нинішнього політичного керівництва Росії згода Кремля на таку версію домовленостей є малоймовірною.

Сценарій п'ятий. Буде застосована ядерна зброя (Росією або проти Росії)

Останніми тижнями президент РФ неодноразово погрожував світові ядерною зброєю.

У своєму зверненні щодо початку війни в Україні Путін застеріг "тих, у кого може виникнути спокуса втрутитись в події", і пригрозив, що "відповідь Росії буде негайною і призведе до таких наслідків, з якими у своїй історії ще ніколи не стикались". 

Далі ядерні погрози були підкріплені наказом перевести сили стримування російської армії в особливий режим несення бойового чергування. Основу цих сил, згідно з даними Міноборони Росії, становлять ракетні та авіаційні комплекси міжконтинентальної дальності та ядерні сили.

Наразі Росія має 1 588 боєзарядів, встановлених і готових до використання. З них 812 зарядів на наземних мобільних і шахтних балістичних ракетах, 576 – у морі на балістичних ракетах підводних човнів і 200 для важких бомбардувальників. 

За потужністю розрізняють стратегічну і тактичну ядерну зброю. Потужність тактичної ядерної зброї може становити менше однієї кілотонни, тобто менше тисячі тонн вибухової речовини у тротиловому еквіваленті. 

Стратегічна ядерна зброя містить потужність від 400 до 800 кілотонн. Для порівняння, бомба скинута на Хіросіму під час Другої світової війни, важила 15 кілотонн і призвела до загибелі 146 тисяч людей, загальне населення Хіросіми складало тоді 245 тисяч осіб. 

Отже, потенційними наслідками від подібного удару в 1 кілотонну можуть бути загибель десятків тисяч людей та повне руйнування обласного центру, з утворенням радіоактивної зони відчуження в радіусі десятків кілометрів. Фактично це знищення цілого району однієї з областей України.

Експерти побоюються, що Путін може вважати тактичну ядерну зброю "звичайною зброєю", яка не перевищує поріг ядерної війни. Із супутників на початку війни були помічені на території Білорусі та на сході від України мобільні пускові установки РФ Іскандер-М, ракети з яких рухаються на швидкості 450 км/год та можуть нести як звичайні, так і ядерні заряди. До того ж тактичні ядерні боєголовки можна розміщувати на крилатих ракетах, і запускати з літаків, кораблів або з землі.

Російська доктрина атомної війни стала відома як "ескалація для деескалації", тобто розбиті російські війська можуть стріляти ядерною зброєю, щоб приголомшити супротивника. 

У 1999 році, наприклад, велике польове навчання РФ моделювало атаку НАТО на Калінінград. На навчаннях російські сили зазнавали поразки, поки Москва не обстріляла Польщу та Сполучені Штати з ядерної зброї.

Незрозумілою також лишається потенційна реакція Заходу на подібні дії Кремля. Адже розпочинати повноцінну ядерну війну в світі у відповідь на тактичний удар Росії, може бути неприйнятним рішенням. 

Хоча з великою ймовірністю, після тактичного ядерного удару з боку Росії, Захід буде вимушений увійти в пряме, хоча б і не ядерне збройне протистояння. Проте зворотня реакція Кремля на відповідь Заходу є непередбачуваною. 

Можна розраховувати на те, що накази керівництва РФ про застосування стратегічної ядерної зброї будуть саботовані, адже це означало б в кінцевому результаті початок ядерної війни й знищення людства. 

У разі саботажу російська армія і режим будуть повністю розгромлені союзницькими військами. А от у разі невтручання Заходу у відповідь на застосування Путіним ядерної зброї – Росія отримає зелене світло для розширення агресії на Європу. Що зрештою однаково призведе до необхідності прямої війни НАТО з РФ. 

Отже, сценарій застосування ядерної зброї залишається можливим і ризикованим для усього світу, але Україна в такому разі перестає бути самотнім учасником бойових дій проти агресії Кремля. 

Симуляція, розроблена експертами Прінстонського університету, починається з попереджувального ядерного пострілу Москви, після чого НАТО відповідає невеликим ударом, починається війна, яка за декілька годин вб'є 34 мільйони людей та поранить 58 мільйонів по всьому світу.

Сценарій шостий. Китай втрутиться у війну

Китай послідовно і демонстративно обирає нейтральну позицію у війні Росії проти України.

З одного боку, керівництво країни заявляє, що Китай завжди підтримував мир в усьому світі та послідовно протистояв війні.

Проте 2-го березня Генеральная Асамблея ООН проголосувала за резолюцію із засудженням військового вторгнення Росії в Україну з вимогою до Кремля негайно припинити бойові дії, і тоді Китай утримався, тобто явно не підтримав Росію, але й не заперечував.

З іншого боку, Китай заявляє, що санкції Заходу проти Росії стають "усе більш обурливими", що розширення НАТО на схід заганяє Росію як ядерну державу "в глухий кут", що санкції не можуть вирішити проблему, зашкодять звичайним людям, вплинуть на економічну та фінансову систему та погіршать стан світової економіки, а також, що російські олігархи, були позбавлені їхніх іноземних активів "без причини". 

Зі свого боку керівництво США попередило владу Піднебесної про наслідки, якщо Китай надаватиме матеріальну допомогу Росії. Аналогічне попередження з боку США було озвучене й китайським компаніям, зокрема йдеться про заборону доступу до необхідних їм американських технологій, у разі порушення китайським бізнесом санкцій щодо РФ.

Для розуміння можливих дій Китаю, який завжди відрізнявся особливою раціональністю та розрахунком, потрібно поглянути на довгострокову стратегію Піднебесної та економічні проєкти країни.

По-перше, Китай – це все ще експортнозалежна економіка: 18% ВВП Китаю – це експорт, тоді як у США експорт – близько 10% ВВП. 

Експорт Китаю до ЄС, США, Великої Британії, Японії, Австралії та Канади, тобто до країн, які наклали на Росію найбільше санкцій, сукупно складає близько 50% усього китайського експорту на планеті. Тоді як експорт Китаю до РФ не перевищує 2%. 

Торгові війни, розпочаті США за часів президента Трампа, змусили Китай пришвидшити зменшення залежності економіки від експорту, проте цей процес далекий від завершення.

У новому п'ятирічному плані розвитку Китаю на 2021-2025 роки заплановано розширення внутрішнього приватного споживання та розвитку платоспроможних споживачів. У 2020 році частка приватного споживання домогосподарств Китаю в економіці країни становила 38%, тоді як у США цей показник – 68%. Іншими словами, для Китаю потрапляння під експортні санкції через сприяння Росії є передчасним.

Однак, як не дивно, не експортна залежність Китаю від Заходу є ключовим стримуючим фактором відмовитись від допомоги Росії, а технологічна залежність Китаю, зокрема у сфері виробництва і застосування напівпровідників. За даними Bloomberg, американські компанії контролюють сьогодні більшість провідних об'єктів інтелектуальної власності та виробництво цих елементів, потрібних китайським компаніям. 

Китайські напівпровідникові компанії потребують також і програмного забезпечення від американських Cadence і Synopsys для проєктування мікросхем та обладнання від Applied Materials і Lam Research для їх фізичного виготовлення. 

Недаремно американське керівництво погрожує Китаю саме технологічними санкціями у разі підтримки РФ.

"Новий шовковий шлях" – глобальна стратегія розвитку інфраструктури, затверджена КНР у 2013 році. Це центральний елемент стратегії лідера КНР Сі Цзіньпіна у зовнішній політиці Китаю – інвестування сотень мільярдів доларів в інфраструктуру близько 70 країн світу, що просто неможливо буде здійснити в умовах санкцій. 

Сьогодні Китай реалізує понад 3000 проєктів по всьому світу. Дослідження показують, що Китай використовує свої інвестиції для закріплення статусу світової держави задля збільшення використання юаню як платіжного засобу і поширення власних технологічних стандартів.

Все це не сумісно з допомогою РФ, яка стала глобальним вигнанцем, і ведення справ з якою спричинить глобальну ізоляцію.

У 2005-му році на рівні законодавства КНР підтвердила, що не буде застосовувати ядерну зброю першою за будь-яких обставин, і що ця політика залишиться без змін у майбутньому. У наступні роки, включаючи 2021-ий, влада Китаю підтверджувала дотримання цього принципу. Отже, погрози Росії ядерною зброєю Китай явно не поділяє.

Тож від Китаю можна очікувати збереження нейтральної позиції відносно агресії РФ до моменту виникнення глобальної загрози. Водночас Китай, імовірно, буде намагатись не порушувати санкцій Заходу, нарощувати свій економічний вплив у Росії – нав'язувати юань в якості основної валюти для зовнішньої торгівлі, збивати ціни на російську сировину і заробляти на дефіциті імпорту.

Сценарій сьомий. "Дика карта": інфраструктуру Росії паралізують глобальні технологічні гіганти та регулятори

Якою б інформаційно ізольованою не була Росія, який би економічний запас міцності вона не мала, та наскільки б лояльним або пасивним не було її населення по відношенню до Кремля, все одно залишаються технологічні можливості повністю паралізувати російську державу та прорвати інформаційну блокаду. 

Це не економічні санкції, які мають відтерміновану в часі дію, і не персональні вироки щодо еліт, які просто неможливо виконати – це, так би мовити, "інфраструктурні санкції". 

Згадаємо події у Сполучених Штатах, коли компанія Meta безстроково заблокувала обліковий запис президента США Дональда Трампа у своїх соцмережах Facebook та Instagram, після захоплення Капітолію його прихильниками. 

Керівництво американської соціальної мережі Twitter також тоді заблокувало акаунт Трампа, щоб запобігти підбурюванню до насильства. Такі дії стали прецедентом самостійного втручання технологічних гігантів у суспільно-політичний процес, адже цього потребувала національна безпека. Сьогодні ж ідеться про безпеку людства. 

Згідно з різними оцінками, в середньому кожен день інтернетом в РФ користується 87,1 млн людей або 71,1% населення Росії, приблизно стільки ж користується мобільним інтернетом. Приблизно 25% мобільних пристроїв в Росії – це смартфони компанії Apple, яка зупинила поставки свого обладнання у відповідь на військову агресію, інші телефони – на базі системи Android від американської компанії Google. 

Частка пошукового ринку компанії Google в Росії становить 73,52%. Відеоролики YouTube на сервісі Google регулярно проглядають 60-80 млн унікальних користувачів, його охоплення складає 82% аудиторії Інтернету у віці 18-44 років. 

Російська влада вже пригрозила компанії Google блокуванням сервісів.

Незважаючи на заборону Кремлем соціальних мереж Facebook та Instagram, більша частина молодої аудиторії все одно користується ними через VPN. А до блокування на Facebook заходили близько 40% від загального числа користувачів Інтернету в Росії.

Серед месенджерів у Росії за популярністю лідирує WhatsApp, який також належить Facebook – ним користуються 50% росіян. На другому місці знаходиться Telegram Павла Дурова, який не підтримує російську агресію – 22% користувачів.

Чому це важливо 

Російська влада, на відміну від влади Північної Кореї або Китаю, технічно не підготувалась до можливості абсолютної технологічної ізоляції від світу, тому пристрої і сервіси, якими користуються росіяни, абсолютно залежні від глобальних технологічних компаній.

Уявіть, що однієї чудової миті, посеред білого дня десятки мільйонів росіян, як завжди зазираючи в екрани своїх смартфонів, планшетів і комп'ютерів, побачать там замість звичної пошукової сторінки Google, замість галереї відео на YouTube, замість стрічок новин Facebook, Instagram і Twitter, або замість основного екрану на телефонах Android і iPhone – інформацію про реальний стан справ на війні Росії з Україною – фото і відео зруйнованих мирних міст і беззахисних жителів, вбитих росіянами, гори трупів і цифри загиблих російських солдат, масштаби міжнародного осуду та наслідки санкцій. 

Коли замість всіх своїх переписок у мессенджерах WhatsApp і Telegram росіяни побачать повідомлення від самих месенджерів про те, що весь світ відвернувся від Росії і ненавидить її, допоки вона не припинить свою агресію.

Якщо абсолютна більшість росіян побачить чіткий ультиматум від технологічних гігантів світу – зупинити війну або втратити доступ до всього свого електронного обладнання, облікових записів і даних, які будуть тимчасово заблоковані до припинення бойових дій. 

Якщо цієї самої миті усі сайти державних установ, банківські сервіси та пропагандистські медіа перестануть працювати не тому, що їх атакують DDoS атаками українські волонтери, а тому, що світові гіганти просто відключать їх на своїх серверах або застосують замість волонтерських атак власні потужності.

Якщо всі пропагандистські Telegram-канали, ютуб і фейсбук аккаунти будуть видалені, як це вже було зроблено з президентом США Трампом. 

Саме тоді Росія по справжньому зупиниться, навіть не тому, що росіяни "прозріють", а тому, що все їх життя буде паралізовано технологічними гігантами, коли сама інфраструктура життя росіян повстане проти них.

До такого рішення технологічних гігантів може підштовхнути влада США.

Сценарій восьмий. Путіна ліквідують або усунуть від влади

Головне першоджерело і причина продовження збройної агресії Росії щодо України – це персонально президент РФ Володимир Путін. Отже, і припинення війни зводиться до його усунення з посади в результаті відсторонення або ліквідації.

Для цього сценарію вже закладено більшість передумов. Глобальні персональні санкції, застосовані до представників російської еліти та членів їхніх сімей, фактично ставлять персональне майбутнє цих людей у залежність від усунення Путіна. 

З іншого боку, визнання Путіна воєнним злочинцем на рівні міжнародних інституцій та західних країн все більше легалізує усунення президента з боку його оточення.

Байден вже назвав Путіна воєнним злочинцем, Міжнародний суд ООН в Гаазі 16 березня ухвалив, що Росія має негайно припинити в Україні військові дії. 

Британці розпочали підготовку до створення спеціального трибуналу для режиму Путіна, аналога Нюрнберзького трибуналу для нацистів. 

Головне управління розвідки України повідомляє, що російські еліти консолідуються з метою фізичної ліквідації російського президента, а американський сенатор відкрито закликає по телебаченню вбити Путіна. 

Все це чіткі міжнародні сигнали для оточення російського президента про те, що світ очікує від них усунення диктатора. У цьому "мотиваційному пакеті" бракує лише гарантій амністії та обіцянки повернути активи тим, хто повалить російського президента. 

Однак із технічної точки зору в умовах повної ізоляції Путіна усунути його буде непросто. З іншого боку, мало хто й захоче першим ризикувати власним життям, поки ситуація не змусить оточення Путіна до негайних дій. 

Наразі вигоди від очікування переважають стимули до дій, адже Путін рано чи пізно все одно піде, і тоді, як розраховує оточення, санкції з активів почнуть знімати, а руйнація самої Росії для корупціонерів не має особливого значення. 

Більш імовірним на сьогодні є пасивний саботаж команди диктатора, що послабить керованість режиму на всіх рівнях та посилить інші сценарії завершення війни.

А от точкою прийняття оточенням рішення про усунення Путіна може стати наказ про застосування ядерної зброї або наказ Путіна щодо небачених раніше смертельних репресій відносно власного населення, на кшталт китайської площі Тяньаньмэнь, коли танки давили тисячі мирних протестуючих. 

Ліквідація Путіна з боку іноземних країн малоймовірна, інакше вона б уже відбулась.

Висновки

Україна переможе, питання лише в тому, як швидко і якою ціною. 

У сценарії вступу інших країн світу в збройне протистояння з РФ українське питання зміщується на другий план перед загрозою ядерної ескалації. Проте разом з ризиками несе можливості швидкого усунення Путіна від влади та розгромлення збройних сил РФ. 

Країни Заходу уникають власної безпосередньої участі у війні, проте Росія, з великою ймовірністю, сама спричинить розширення збройної агресії. 

Зі свого боку Україна планомірно підштовхує західні суспільства до значно більшої воєнної допомоги, включно зі збройним закриттям повітряного простору.

Ядерна зброя, якщо навіть і буде застосована, не призведе до апокаліптичного руйнування планети або знищення всієї України. Загроза ядерної війни – це спільна проблема всіх потужних держав, включно з Китаєм, тому буде вирішуватись на глобальному рівні, а не Україною на самоті.

Максимум через декілька місяців, ціною багатьох тисяч життів українських солдатів і мирних жителів армія РФ буде критично виснажена і потребуватиме загальної мобілізації росіян та значних репресій всередині РФ для утримання внутрішньої стабільності та подальшого продовження війни.

До кінця 2022 року економічна ситуація в Росії радикально погіршиться, тому Кремлю доведеться застосовувати методи командно-адміністративного управління країною, вводити антикризові заходи на кшталт продовольчих талонів і, ймовірно, перейти до режиму воєнного стану. 

Виготовлення нової зброї в РФ до кінця року буде паралізоване зовнішньою торговою ізоляцією. Китай, скоріш за все, не буде допомагати режиму Путіна, остерігаючись вторинних економічних санкцій. 

Тобто до кінця року у випадку продовження війни Україна та світ будуть мати справу із зовсім іншою Росією, спроможність якої функціонувати, реакцію населення та еліт якої на подальші події зараз важко передбачити.

Сценарій підштовхування оточення Путіна до його усунення послідовно реалізується міжнародною спільнотою. Найближчими місяцями варто очікувати створення спеціального трибуналу, рішень міжнародних судів та державних інституцій західних країн, спрямованих на визнання Путіна воєнним злочинцем, оголошення його в міжнародний розшук та запровадження гарантій для тих, хто допоможе демонтувати режим.

Роль технологічних гігантів у сприянні припиненню війни наразі є абсолютно пасивною, а саме обмежується виходом з ринку РФ чи блокуванням окремих урядових ресурсів. Роль технологічних корпорацій у припиненні війни сьогодні є недооціненою і недостатньо прокомунікованою, тому потребує мобілізації більш дієвих вимог з боку України на адресу світових лідерів, глобальних регуляторів і керівників ІТ корпорацій. 

Згода України з усіма вимогами Кремля (відмова від територій, роззброєння армії, позаблоковий статус, зміна адміністративного устрою тощо) наразі залишається суспільно неприйнятною, а політичні рішення, які йдуть у розріз з домінуючою суспільною думкою, не можуть бути прийняті через ризики зростання внутрішньої нестабільності в Україні.

Олексій Жмеренецький