Кадировці бояться померти в Україні – учасник Другої чеченської війни, який воює за Україну

Понад 20 тисяч іноземців із 52 країн записалися у добровольці на війну проти Росії з початку повномасштабного вторгнення 24 лютого.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив про безпрецедентну мобілізацію іноземців, які бажають воювати за Україну.

"До нас прямують досвідчені ветерани та добровольці з 52 країн світу. Це їхнє бажання. Ми їх не наймали, не стимулюємо нічим. Це їхнє бажання воювати на боці добра", – повідомив міністр.

У міністерстві не розголошують розподіл добровольців по країнах, а також дані про те, хто вже прибув до України. Водночас наголошують, що йдеться про велику кількість охочих.

На даний момент відомо про добровольців із Білорусі, Великої Британії, Литви, Польщі.

На тлі залякування батальйонами Кадирова в Україні є значна кількість чеченців, які воюють на боці Києва. Частина з них уже давно живе в Україні, інші – поза її межами всіляко підтримують грошима та амуніцією.

З бійцем об'єднання тероборони з позивним "Вайнах", ветераном Другої чеченської війни, спілкуємось телефоном. До війни 40-річний чоловік був звичайним київським підприємцем. На другий день після вторгнення Росії в Україну записався в добровольці, боронити Київ.

– Те, що почалося в Україні, ми бачили у Чечні у 1994-му на Першій чеченській війні. Один до одного. Росіяни теж спершу бомбили аеродроми, вежі, – розповідає Вайнах.

На наданих редакції фото 40-річний боєць приховує обличчя. Після Другої чеченської війни він поїхав до України. Але на Батьківщині залишилися родичі. Вайнах каже, що чеченці розглядають цю війну як новий етап своєї національної боротьби за вільну Ічкерію. А від її результату залежить свобода всього світу.

Бій чеченців із батальйону імені Шейха Мансура

"Війна в Україні була неминуча"

– Де тебе застало вторгнення Росії до України?

– 24 лютого рано вранці у Києві. До мене прибіг мій друг: "Вставай! Війна!". Я взяв телефон, прочитав про перші ракетні удари. До останнього не думав, що Путін здатний на таке, хоча я з самого початку стежив за багаторічною напругою. Але останніми днями перед вторгненням говорив усім друзям та знайомим, що війна в Україні неминуча.

– Ти переїхав до України 2008-го. Чому?

– У мене є родичі і в Чечні, і в Росії, але я завжди казав: "Виїжджайте звідти". Мені кажуть: "Повертайся, місто відбудували". Ні, ніколи в житті, поки буде ця влада та система, я до Росії не приїду.

– 24 лютого ти пішов у тероборону?

– Наступного дня. Зателефонував друзям, а в мене їх багато: українці, чеченці, дагестанці. Записався до київської тероборони добровольцем. Зроблю все можливе, що від мене залежить, щоб допомогти.

– Оборона столиці сильна?

– ЗСУ дуже добре справляється зі своїми обов'язками. У нас є ППО, що тішить. Але небо ще треба посилити. Взяти штурмом Київ їм не вдасться. Хіба почнуть сильно бомбити. Хоча світ і так побачив, що вони роблять з мирними.

– Війна онлайн...

– Так. І яким треба бути дурнем, щоби зробити пряме вторгнення. Напад на Україну рівносильний самогубству.

– Де тебе застала Перша чеченська війна?

– У Грозному, з моїми братами та батьками. Я був ще школярем. Виглядало дуже страшно, бо бачив таке вперше. Найстрашніший момент – винищувачі, які бомбили будинки.

– Допускали взагалі війну Чечні з Росією?

– Ніхто не очікував. Як і в Україні зараз. Так, були напружені стосунки, але після розвалу СРСР ми, здається, дали зрозуміти, що хочемо незалежності. І народ скористався цим правом стати незалежною державою. А після цього почалися провокації.

– Який найстрашніший спогад із першої війни?

– Авіаудар. Касетні бомби. Тобто ще не було інтенсивних бойових дій, а вони вже скидали касетні бомби. У центрі Грозного був Зелений ринок, і вони туди скинули дуже багато бомб. Було дуже багато поранених та загиблих. 

– А коли вперше побачив російських солдатів?

– Солдати з'явилися не одразу. Вони ж казали, що візьмуть Грозний за дві години. Спочатку було сильне бомбардування з усіх видів зброї, у тому числі випробовували на нас вакуумні та фосфорні бомби. А коли вже зрівняли все із землею, нашим довелося відступити у гірську місцевість.

– Ви не поїхали з Грозного?

– Залишалися до останнього. Я ж не був військовозобов'язаний за віком, але мій обов'язок – бути зі своїм народом, навіть у такому віці і боротися проти цього беззаконня та геноциду. Моєму народові було важко.

Мене тішить, що Україну таки підтримує весь світ. І як би вас не називали – "бандерівцями" чи "фашистами" – весь світ бачить, хто насправді фашист і звідки походить це зло.

– До війн вам, схоже, не звикати…

– У нас на Кавказі кожні 50 років війна з Російською імперією. У нас була Кавказька війна, нас виселяли... У 1994-му з 1 мільйона ми втратили 300 тисяч людей. Дуже багато загинуло дітей. То був справжній геноцид проти чеченського народу.

І коли я бачу кадировських бойовиків на танку, одразу згадую 1994-ий рік, коли російські найманці та російський спецназ їхали до нас захопити нашу країну. Так і в Україні.

Але я ніяк не можу зрозуміти: Україна ніколи в житті не захоплювала території Чечні чи Кавказу, та й взагалі, крім добра, нічого іншого не робила нам, чеченцям. І зараз вони (кадировці – УП) їдуть сюди, придумавши якусь причину – боротися з українським фашизмом.

Насамперед, фашизм походить від російського правління в особі Путіна. Це очевидно.

"Україну підтримує весь світ"

– Де тебе застала Друга чеченська війна?

– Після першої війни ми таки домоглися незалежності. Росії довелося підписати Хасав'юртські угоди, оскільки розуміли, що вони послабшали та іншого виходу просто не мали. Війну потягти не могли.

У другій війні ми були борцями за свою незалежність. Але нас показували терористами, бандитами поза законом. Росія навішала всі ці ярлики, а решта світу так і сприймала. На жаль.

Навіть ті, хто почав нам довіряти, відвернулися після того, як у Росії почали підривати будинки. Не всі розуміли, що, якщо навіть були виконавцями чеченці, кураторами і господарями був Кремль.

Так і піднесли всьому світу: дивіться, терористи відрізають голови, підривають будинки, вбивають мирних людей. Але події в Україні показали, хто є найбільшим терористом у світі, і це побачив увесь світ.

– Після першої війни припускали другу?

– За такого правління Путіна я завжди знав, що це неминуче. Навіть якщо ми домоглися незалежності 1996-го. Знали, що, поки існує імперія Путіна, війна не закінчилася і не закінчиться.

– Як поводилися російські солдати у війні з Чечнею?

– Перші, на яких ми звертали увагу та ненавиділи всією душею – це найманці. Вони чинили свавілля: вбивали дітей, ґвалтували жінок, вривалися до будинків, викрадали автомобілі. Якщо не могли забрати якесь майно, спалювали.

На щастя, багато світових ЗМІ звернули увагу на їхнє беззаконня і це стало надбанням громадськості.

– А якими були російські строковики?

– Були іншими. Але... Я ось дивлюся, як ЗСУ поводяться з полоненими, і розумію, що це правильно. Ми всі – люди.

Так само було і в чеченській війні. Приїжджали батьки, і цих солдатів просто так віддавали їхнім матерям. І те саме казали, як зараз в Україні: "Не їдьте сюди – загинете!". Але це все одно не допомогло.

Кадиров (Ахмат Кадиров – батько Рамзана Кадирова – УП), який закликав нас до Джихаду (священна війна для мусульман – УП) як обов'язкової війни, перейшов на їхній бік і почав воювати проти нас разом з російською армією.

Відеозвернення Вайнаха до українського народу

– Чому весь світ так лякають кадировцями?

– Це пропаганда. Російський народ та армія боялися чеченських воїнів. Вони бачили, що чеченські воїни робили у першу та другу війну. У нас майже всі президенти загинули на цій війні, пішли до кінця, не зраджуючи своєму народу.

Люди часто порівнюють кадировців із усім чеченським народом. Але так звані кадировці – це та сама російська армія. Вони просто краще екіпіровані, модніший одяг. І все, більше жодної різниці.

Але українців "грізні" кадировці не вражають.

– Чому?

– Українці – гідний народ і усьому світові це довели. Українці – це не росіяни, 100%. Не хочу узагальнювати, але в росіян більш рабська психологія. Там є гідні люди, правозахисники, наприклад...

У Росії кадировці що хочуть, те й роблять. Закон підганяють під себе, чинячи будь-які свавілля. Без суду та слідства – хто їм потрібен, викрадають із будь-якої точки Росії. Якщо вважатимуть за потрыбне, можуть вбити. Багато хто був убитий.

У Чечні дуже багато героїв, але народу заборонено говорити про них. Герої Ічкерії давно поза законом. Це щоб прикрити свою зраду, заглушити імена та створити нову історію під російською вивіскою. Але народ знає своїх героїв і пам'ятає їх.

Чеченці завжди шанували Байсангура Беноєвського ще з Кавказької війни, Імама Шаміля. Ми їх усіх пам'ятаємо не тому, що написано десь. Це передається поколіннями.

– Явище "кадировці" – це про гроші?

– Гроші, так. Але вони були зіпсовані з самого початку. Люди, які зрадили свій народ у часи найбільших потрясінь, коли була потрібна допомога. Рятували себе та свою шкуру. 

Але на першому місці – страх. Вони згадали всі свої звірства, які відбувалися, і вирішили врятувати свою шкуру. І, щоб це не повторилося, лягли під Росію, облишивши всі принципи, всю гордість, честь, забувши про все.

В Україні вони найманці. Як і в Грузії та Абхазії. У Чечні їх називають зрадниками.

Ти зрадник, якщо зраджуєш свій народ. А коли знищуєш і борешся зі своїм народом, стаєш ворогом. Найбільший гріх у чеченців – втратити честь та гідність. Підлизнути.

– Яким буде прийом кадировців у Києві?

– Вони вже знають. Усі ці їхні відео на українців ніяк не впливають, і нехай себе не дурять. Прийти до України на боці Імперії Зла – горіти їм у пеклі!

Вони ніде фактично не воювали, крім захоплення будинків під час спецоперацій, де все одно нещадно бомбили. Не показали себе і в Сирії. Вони й в Україну приїхали, щоби підняти бойовий дух росіянам. Не більше.

– Кадировці бояться штурмувати Київ?

– Думаю, бояться. Великий страх проти своїх правителів і диктаторів, щоб не потрапити в полон і вижити. Але хочуть, щоб якнайшвидше все це закінчилося і щоб їх це не торкнулося.

Ми вже знаємо, що є великі втрати, але публічно про це вони ще не кажуть. Вони розуміють, до чого все це йде, і ми бачили, яка вона насправді – нікчемна російська армія.

– Які вразливі якості є в кадировців?

– Їх сприймають як головорізів та відморозків, але на Україну це жодним чином не діє. Так, у них є влада, є гроші, вони можуть тишком-нишком стрельнути в спину. До останнього часу кадировська влада мала зелене світло в Європі, а там наші борці за незалежність і свободу у вигнанні. І ось кадировці їздили туди через спецслужби до Європи, робили замахи, вбивали, використовуючи найманців, яким платять добрі гроші. У когось забирають у полон родичів. Це справжнісінький тероризм.

– Якщо доведеться, кадировців вбиватимеш?

– В будь-якому разі. Вони знищили стільки гідних людей – моїх братів та співвітчизників. Вони чинили дуже великі звірства. Я у цих людях не бачу свого народу. Це ворог.

Я вбиватиму, а по можливості й завдаватиму шкоди будь-якими шляхами.

– А які насправді справжні чеченці?

– Народ, який має звичаї, засновані на повазі до старших, до своїх батьків та сусідів. Благородство та гідність. Хіба така людина може вбивати дітей чи жінок? Це виключено.

Ми ніколи не були ґвалтівниками. Нас назвала такими Росія. Щоби очорнити нашу боротьбу.

Спершу назвали терористами, потім влаштували геноцид проти нашого народу. Неможливо передати словами скільки вони знищили людей. Всевишній цього ніколи не вибачить. Ні Путіну, ні його людям.

– Як закінчить Путін?

– Говорив же наш герой та перший президент Ічкерії Джохар Дудаєв: "Україна ще зійдеться з Росією…". Він був дуже далекоглядною людиною. Кінець загальної Росії у тому вигляді, в якому вона була до сьогоднішніх подій, вже настав.

Світ уже змінюватиметься. Після цієї війни, думаю, на краще. Зло вже не прикидатиметься добром і демократією.

– А який він, "русскій мір", зараз?

– Хто вбиває дітей, старих та вагітних жінок? Хто бомбить житлові будинки, школи та дитячі садки? Як у нас у 94-му, так і в Україні сьогодні. Це бачить увесь світ.

– За час тривалого життя в Україні різницю між українцями та росіянами вже відчув?

– Про неї я знав і раніше, задовго до війни. В українців більш розвинена гідність, людські якості, ніж у росіян. Знову ж таки, не хочу узагальнювати. Ця різниця для мене є головною.

Я вважаю українців своїми рідними. У нас багато спільного, ми завжди були за справедливість.

Жити в Росії за такої системи нестерпно. Мене в Україні все влаштовує. Тут є свобода слова, у релігійному плані немає жодних проблем, молитися ніхто не заважає.

– Будеш тут до кінця?

– Зроблю все, що від мене залежить, щоби російська система в Україну не прийшла. Це Імперія Зла. Це система гноблення власного народу та його поневолення. Коли у людини не може бути другої думки, коли верхівка дозволяє таке беззаконня і поводиться як справжній відморозок

– Ти в Україні завжди був вільною людиною?

– Абсолютно... Моя сім'я давно в Європі. Казали, щоб я їхав. Не можу, не дозволяє совість. Виходячи з того, як розвиваються події, скільки росіяни зазнали втрат, і з такою світовою підтримкою, гадаю, найближчим часом все це закінчиться. Крахом Імперії Зла.

Ельдар Сарахман, Українська правда