Доктор Стренджлав 2.0 або як маленький диктатор закохався у велику бомбу

"Наказую міністру оборони та начальнику генерального штабу перевести сили стримування російської армії у особливий режим несення бойового чергування", – на весь світ заявив президент Росії. 

Ядерна зброя – це потужний інструмент, котрий працює вправно лише до її застосування. 

Тож кому погрожує і чи готовий перетнути межу військовий злочинець Владімір Путін?

Світ тричі перебував на межі самознищення. 

Микита Хрущев у 1962 році привів цивілізацію на край прірви небуття. По завершенню карибської кризи, авантюрного товариша генсека усунули від влади. Іншим позитивом став початок ери контролю за ядерною зброєю її скорочення її запасів. 

У вересні 1983 року підполковник Станіслав Петров виявився мудрішим за систему космічного спостереження та раннього попередження ракетного нападу. Він проігнорував протокол, який призвів би до ядерного удару у відповідь на сонячні відблиски. 

У листопаді того ж року НАТО проводило навчання ядерних сил "Вправний лучник". 

У Москві, яка місяць тому збила корейський пасажирський літак, це було сприйнято як підготовку до першого удару.  Отже ядерні сили СРСР та його сателітів були приведені у бойову готовність.

Нова ера ядерного божевілля суцільно пов’язана з ім’ям Путіна. 

Російська еліта, котра вже занурила свої руки по лікоть у чеченській крові, уявила себе на місці сербського диктатора Мілошевича, усуненого від влади в обхід резолюції РБ ООН. 

У Москві зрозуміли, що ядерна палиця є єдиною гарантією виживання режиму. 

Тодішній секретар Ради безпеки Росії  Владімір Путін почав демонтувати створену за часів застою помірковану систему ядерного стримування. 

Дійшло до приведення ядерних сил у підвищену готовність під час захоплення Криму, розробки новітніх зразків вундерваффе, мультиків з ударами по Флориді, погрозою перетворити США "на радіоактивний попіл", максимою "ми як мученики потрапимо до раю, а вороги здохнуть". 

У 2020 році було прийнято засади російської державної політики ядерного стримування. 

Вони передбачають кілька опцій застосування тактичної ядерної зброї і проти неядерної України більше про це можна дізнатися у дослідженні "Штормове попередження: Зростаючі загрози в Чорноморському регіоні"). 

Одразу після захоплення Криму в ньому почали відновлювати радянські сховища ядерної зброї Феодосія 13 та Балаклава. Маємо всі підстави вважати, що там вже є тактична ядерна зброя для наявних у Чорноморському флоті Росії платформ. 

27 лютого 2022-го ВКС РФ нанесли ракетний удар по Україні зі стратегічного бомбардувальника ТУ-22 з білоруського повітряного простору. 

Напевно це салют на честь неодмінно позитивного референдуму щодо змін до Конституції Білорусі, котрі дозволять Росії розмістити на території союзної держави ядерну зброю. 

За розрахунками кремлівських стратегів, ядерна зброя має компенсувати брак інших спроможностей, стримувати Захід, а також за допомогою тематики стратегічної стабільності виторговувати у американців поступки. 

Наявність ядерної зброї забезпечує особливе ставлення прихильників теорії політичного реалізму, що оперують категоріями силового потенціалу, а не мораллю та міжнародним правом. Саме такий світогляд, а не русофілія схиляють їх на бік Кремля у геостратегічних розрахунках.

Попри наполегливі попередження Джозефа Байдена щодо широкомасштабної війни з Україною, публікацію агресивних планів в західних мас-медіа, Путін все одно наважився на бліцкриг. 

Очевидно, що він спланував свої дії проти існуючої лише в його уяві України, котра паде при першому ударі. Російські діячі радо порівнювали Україну з сучасним Афганістаном, а отримали Афганістан, що став причиною розвалу імперії зла. 

Путін сподівався, що Захід обмежиться "глибокими занепокоєннями". Він прорахувався, адже Україна виявила безпрецедентну стійкість та волю до свободи, спромоглася переконати Захід піти на не менш безпрецедентні крокі. 

Німці зупинили Північний потік 2 та постачають зброю – всупереч тривалої політики не дратувати Росію. ЄС готовий посилити українські ВПС. Захід, хоч і не тотально, але відрубає центр "стратегічної корупції" від SWIFT. Господар Кремля та кооператив "Озеро" можуть втратити свої незліченні скарби. ЄС закриває свій повітряний простір для російських цивільних літаків… 

Хтозна, може українцям вдасться закрити своє небо від військових літаків щитом НАТО? Може Захід наважиться все ж таки поширити на Україну статтю 5 Вашингтонського договору? Нам не дано зазирнути у пітьму путінського розуму, може все це для нього вже невідворотнє?

"Владімір Путін взяв на себе історичну відповідальність, вирішивши не залишати вирішення українського питання майбутнім поколінням", – написав 26 лютого Пьотр Акопов у статті "Наступ Росії та нового світу", яку, правда, вже прибрали зі сторінки "РИА Новости".

Десь в історії ми вже бачили "остаточне вирішення питання". Це попередження, що у прийдешні дні ми відчуємо на собі нову тактику. 

Харківська трагедія це лише прелюдія. Подібну долю готують для інших великих міст, передусім для "Матері городів руських". У прицілі будуть пересічні громадяни та цивільна інфраструктура. Тактика тотального терору вдосконалювалася від Грозного до Алеппо. 

У психопатологічному сенсі, це безсила злоба бастарда проти того, на що він не має жодних прав, та без чого його "руський мір" залишається збоченням.

Ядерна палиця це останній козир психічно і фізично хворої людини з манією історичної величі. Можливо він поспішає виконати свою "місію", адже стан його здоров’я не залишає йому багато часу? 

Втім, погроза спрямована не лише вбік Україні, а й Сполучених Штатів. Це спроба утвердження права творити насилля та встановлювати "новий" світовий порядок, де Україні немає місця. 

Тож він ще плекає надію встигнути швидко "вирішити" українське питання і хоче, аби для цього йому не заважали. Захід йому прямо і не заважатиме, бо там тверезо оцінюють ставки в грі, підкріплені ядерними боєзарядами. 

Оскільки ескалація ядерного протистояння з Заходом малоймовірна, то постає питання, чи може Путін наважитися і нанести удар по Україні? 

На перше питання відповіді немає ніхто, вірогідно він і тут може слідувати логіці Адольфа Гітлера, що вважав позбавленим сенсу існування Німеччини, що була на грані повного розгрому. 

Разом з тим, також очевидно, що навіть Гєрасімов і Шойгу, що без миті сумнівів віддали під козирок при команді приведення ядерних сил у особливий режим, розуміють ступінь божевілля такого удару. Хоча вони і є частиною путінського режиму, навряд їх влаштовуватиме роль парій. 

Отже, якщо ми раптом дізнаємося про серцевий напад Владіміра Путіна, то він, напевно, станеться від дотику до ручки злощасного ядерного кейса. 

Скоріше за все, почесний похорон вождя організовуватиметься за радянською традицією найвірогіднішим наступником – одним з силових стовпів режиму, що претендуватиме на абсолютну владу в Росії та багатства, якими планує насолоджуватися тривалий час.

Олександр Хара, Центр оборонних стратегій