Україна та світ після 21 лютого. Як визнання Путіним "донбаських республік" змінило реальність 

Спеціалісти Центру оборонних стратегій окреслюють бачення подій, що відбулись 21 лютого 2022 року, а також наводять стислий перелік рекомендацій для керівництва України та громадян. 

Текст складений на 11 годину ранку 22 лютого 2022 року. 

Текст складається з наступних частин:

• Криза до 21 лютого 
• Нова політична реальність 
• Інтерпретація подій 
• Як на це потрібно реагувати 

Криза до 21 лютого 2022 року

Російська Федерація накопичила на кордонах з Україною 150 тисяч військовослужбовців, тисячі одиниць техніки та велике військово-морське угрупування. Задля отримання політичних поступок Кремль зважував опції широкомасштабного наступу із ціллю захопити велику частину України, у тому числі й Київ, чи створити загрози такого наступу. 

Росія розглядала та частково застосовувала інструменти гібридної війни, зокрема, проведення спецоперацій, кібератаки, інформаційно-психологічні операції, диверсії та теракти,  або погрози їх проведення тощо.

Одночасно були висунуті жорсткі умови до США та НАТО щодо зобов’язань виключити Україну із можливих членів та посунути спроможності НАТО із Східної Європи. 

Зухвалість цих вимог та можливе вторгнення в Україну принаймні частково згуртували західний світ та спричинили жорстку реакцію, особливо США, Британії, керівництва ЄС, Польщі та країн Балтії. Німеччина та Франція активізувалися у пошуку дипломатичного врегулювання для відновлення свого лідерства на континенті.

На нашу думку, базовим сценарієм для Москви було залякування застосуванням сили. Це дало б Кремлю можливість отримати велику частку заявлених вимог через політичні компроміси, уникнувши масштабного наступу. 

Але залякування не спрацювало. 

Розуміючи надзвичайно негативні наслідки задоволення цих вимог для світового порядку та безпеки, лідери Заходу фактично відмовили Путіну.

Деякий час продовжувалося накопичення сил і підготовка до навчань в Білорусі та на Чорному морі, аби вивести війська на високий рівень боєготовності.

Багато західних експертів та посадовців вважали, що Росія наважиться на повномасштабне вторгнення. Інші,  в т.ч. наш Центр, – що вона використовуватиме гібридні інструменти та окремі локальні сценарії. 

Захід активно посилив риторику, створивши перспективи "пекельних" санкцій та посилив в рази військову допомогу, намагаючись стримати РФ від наступу.

Наразі виглядає так, що Кремль відклав сценарій масштабного вторгнення, принаймні, на певний час. Очікувані дати наступів були пропущені. 

Ми вважаємо, що відмова від масштабного сценарію на цей час була викликана факторами, які вже були згадані в наших публікаціях. 

Це:

• готовність України до спротиву та покращені спроможності ЗСУ, в тому числі за рахунок нещодавньої допомоги
• готовність сил оборони до захисту
• "пекельні санкції"
• активний політико-дипломатичний тиск
• оприлюднення розвідданих, що викривали плани Росії та стали ефективним інструментом стримування. 

Саме з цих причин російських сил на кордонах України для успішного захоплення та утримання є замало. А реалізація такої операції є надто ризикованою.

 Новий сценарій та нова політична реальність

Натомість РФ вибрала інший сценарій, що є не менш загрозливим.

1. За останні дні до 21 лютого відбулось кілька ключових подій:

• Різке суттєве загострення ситуації на лінії зіткнення на Сході України. На порядок збільшилася кількість обстрілів, особливо порівняно з січнем 2022. Якихось реальних передумов для цього загострення, окрім бажання РФ, не було. Воно було створено штучно. 
• Затримка військ РФ на кордонах після завершення навчань в Білорусі після 20 лютого начебто як реакція на загострення, яке було створено самою РФ.
• Утримання потужної ударної групи військово-морських спроможностей РФ після закінчення навчань 19 лютого та перехід їх частини в Азовське море, підготовка частини сил до масштабних амфібійних операцій.
• За деякими даними, перекидання диверсійних груп до українських міст.

2. Після цього була розгорнута активна фаза операції "під чужим прапором", яка імітувала напади підрозділів ЗСУ на позиції гібридних сил РФ, розташованих в ОРДЛО. Це дало можливість ватажкам ОРДЛО просити захисту у Росії.

Ця операція була ретельно підготовлена, але незграбно виконана. Більшість її елементів були настільки грубо сфабриковані, що їх удаваність була занадто очевидною. Зокрема, неіснуючі напади на підрозділи ОРДЛО, запис звернення ватажків ОРДЛО ще до дати виконання заходів, атака на неіснуючий "прикордонний пункт" тощо. 

Проводилася мобілізація та швидка "евакуація" невеликої частини жителів ОРДЛО в РФ, що широко транслювалося на ТБ, створюючи імідж загрози "республікам". Це підтверджує, що деталі плану розроблялися нашвидкоруч. 

Скоріше за все, цей план до останнього часу розглядався як резервний. Розуміючи, що операція буде одразу ж викрита, її автори вже не звертали на це уваги.

3. 21 лютого 2022 року Путін терміново провів засідання Ради нацбезпеки РФ. На ньому керівники силових та безпекових органів РФ зверталися до Путіна з проханням визнати незалежність ОРДЛО, дехто обмовлювався, кажучи про "приєднання". 

Засідання Ради нацбезпеки РФ 21 лютого 2022 р.

фото: kremlin.ru

Більша частина глядачів помітила слабку підготовку заходу – учасники часто імпровізували та помилялись, що також говорить про брак часу для підготовки і відрізняється від звичайного стилю великих заходів керівництва РФ. Є вірогідність того, що дана подія транслювалася в записі.

4. Увечері 21 лютого Путін вирішив звернутися до нації. Довге звернення Путіна складалося з двох майже не пов’язаних між собою частин. Переважна частина – розповідь про "історію" України, менша – про рішення визнати незалежність ОРДЛО. 

Завершився виступ підписанням рішень про визнання та договорів про "співробітництво і дружбу" між РФ та ОРДЛО. В цю ж ніч ухвалили рішення про ввід регулярних сил РФ в ОРДЛО для  "підтримки миру". Була озвучена мета: розташувати ці сили по "кордонах" ОРДЛО в тому числі на лінії зіткнення.

Загальні передумови

1. Нинішнє керівництво РФ послідовно переслідувало стратегічну ціль: перетворення України на залежний об’єкт, позбавлений повного суверенітету і власної політики. Цій меті Кремля перешкоджають розвиток потужного громадянського суспільства з європейськими цінностями та реалізація Україною європейського та євроатлантичного напряму розвитку. 

РФ застосовувала різноманітні стратегії, щоб завадити цьому, але вони не дали бажаного результату. Вікно можливостей для демонтажу державності було відкрито під час правління президента Віктора Януковича, але Революція Гідності зашкодила цим намірам. 

Тим не менш, до того часу РФ вже підготувала план по роздробленню України. Скориставшись вакуумом влади в країні, РФ здійснила окупацію Криму, а також намагалася реалізувати проект "Новоросія". Цей план спрацював лише частково, сформувавши нову реальність: тимчасово окупований Крим, окуповані 3/4 морських просторів, ОРДЛО та неоголошену війну, що йде вже 8 років. Війна лише згуртувала українське суспільство проти РФ та посилило європейські та євроатлантичні настрої настрої.

2. За президента Володимира Зеленського, Кремль намагався позбавити Україну суверенітету та унеможливити євроатлантичний напрямок розвитку за допомогою маніпуляції з прочитанням Мінських домовленостей, періодичної ескалації ситуації на окупованих територіях, спроб дестабілізації внутрішньополітичної та економічної ситуації. 

Втім, ці дії не досягли своєї мети. Україна за цей час зробила низку кроків вперед: затвердила євроатлантичний курс, суттєво просунулася в інтеграції з НАТО, продовжувала нарощувати оборонний потенціал, продемонструвала ріст економіки, здійснила низку кроків із зменшення впливу РФ на внутрішню політику України (закриття проросійських каналів, кримінальне переслідування В.Медведчука), блокувала реалізацію Північного потоку 2 та розпочала процес деокупації Криму (Кримська платформа). Звісно все це РФ розглядала як загрозу реалізації своїх стратегічних цілей.

3. Низка зовнішніх факторів на початку 2021 року, на думку російського керівництва, відкрила їм "вікно можливостей". Такими факторами були складний вихід США з Афганістану, пріоритизації США питань відносин з Китаєм, зміна уряду в Німеччині та президентські перегони у Франції, та очікуваний успіх в розблокуванні Вашингтоном добудови Північного потоку 2. 

"Тестове" скупчення сил і засобів РФ на кордоні з Україною не принесли негативного результату для РФ. Отже, в Кремлі й вирішили скористатися наявними можливостями і створили сучасну кризу зими 2021 – 2022 років. Масштаб кризи та можливість відкритої агресії свідчать про те, що на цей час РФ вирішила остаточно досягти своєї цілі. 

Україна стоїть на порозі вирішального моменту в своїй історії.

Інтерпретація подій

1. Визнання незалежності так званих ОРДЛО є грубим порушенням норм та принципів міжнародного права та фактично є анексією частини території України.
2. Визнання повністю знищує всі перспективи мінського та нормандського процесів, що були засновані на визнанні належності Донецької та Луганської областей до України.
3. Вхід російських військ на територію ОРДЛО є фактичним актом збройної агресії проти України, що має спричинити передбачені законодавством дії української влади, реакцію міжнародного співтовариства та санкції, про які попереджали світові лідери.
4. Розміщення військ Росії на лінії зіткнення має суттєві воєнні ризики для України. Будь-яке загострення на лінії фронту, в тому числі спровоковане з боку ОРДЛО, буде розцінено Росією як агресія України по відношенню до РФ. Це може спровокувати фактичне чи формальне оголошення війни Україні з боку РФ.
5. Руйнація мінських та нормандських процесів позбавляє Росію відповідних інструментів тиску на Україну. Донедавна РФ активно використовувала ці інструменти на всіх площадках, вимагаючи від України прямих переговорів із ватажками ОРДЛО. Наполягання РФ на виконанні мінських домовленостей у прочитанні РФ було єдиною вимогою до України з боку РФ. 

Таким чином, РФ відмовилась від існуючої стратегії інтеграції ОРДЛО в державний устрій України та перейшла до іншої. 

Ми вважаємо, що ця стратегія виключає будь-які прямі офіційні стосунки РФ із керівництвом України на майбутнє, але буде спиратися на "легалізовані" так звані республіки у якості потенційних перемовників.

6. Щодо першої частини виступу Путіна про "історію України":

• Виступ був напрочуд довгим та складався із десятків тверджень маніпулятивного змісту. Історичні та квазі-історичні факти висмикувались із контексту та ліпилися один до одного для "обґрунтування" загальної позиції. Це не має жодного відношення до об’єктивного історичного аналізу.
• Промова зводилась до кількох тез – створення сучасної України було штучним рішенням та помилкою радянської влади. Сучасна історія України стверджує про фактичну відсутність її успішного розвитку, корупцію та фактичну втрату суверенітету на користь умовного Заходу (в першу чергу США).
• Історична, етнічна та культурна близькість народів Росії та України є достатнім обґрунтуванням ігнорування суверенітету України та необхідності перебувати під контролем РФ. Факт оголошення незалежності Україною та визнання її Росією протягом цього часу вже не має значення.
• Із промови Путіна видно, що він оцінює успіхи України в євроатлантичній інтеграції та переходу на стандарти НАТО як значні, та визнає, що вони є передумовою реальної перспективи вступу в НАТО. Що, на його думку автоматично є загрозою для РФ.
• Виступ був пронизаний відсутністю будь-якої поваги до українського народу, його незалежного вибору. Державні рішення, наприклад декомунізація, та події, приміром, Революція Гідності, описувалися зі зневагою та презирством.
• Промова без прикриття демонструвала ненависть до України на емоційному рівні, підтверджуючи гіпотезу про бажання Путіна контролювати Україну, як нав’язливу ірраціональну ідею.
• Було заявлено про відношення до української влади як нелегітимної, яка прийшла до влади через "державний переворот". В такий спосіб Путін заявляє про те що в Україні немає з ким мати справу.

7. Ми бачимо чітку еволюцію публічної позиції Путіна щодо України:

• 2020 рік – Україна суверенна країна, РФ готова співпрацювати з її владою, але Україна має досягнути угоди з РФ.
• 2021 рік (липень, стаття Путіна) – Україна має сумнівну історію створення, українці і росіяни – один і той самий народ, РФ поважає вибір українського народу, але суверенітет України може існувати виключно в партнерстві з РФ.
• 2022 (лютий) – Україна не має своєї історії, є історичною помилкою, не має легітимної влади, знаходиться під зовнішнім управлінням та не заслуговує на суверенітет.

скріншот з відеозвернення

Всю промову можна сприйняти як "потік думок", але він невипадковий. Це фактичне оголошення війни Україні на політичному рівні і невизнання її як суверенної країни.

8. Війна РФ проти України на гібридному рівні йде вже давно. З 2014 року розпочалася публічна активна фаза, прихована ж фаза – набагато раніше. Залишається питання можливості великої війни в традиційному військовому значенні у цій новій реальності.

На жаль, ми вбачаємо можливість настання низки негативних подій у такій можливій послідовності:

• Створення провокацій, здійснення низки терористичних актів або операції "під чужим прапором" та звинувачення Україні в збройній агресії проти РФ та її громадян на окупованих територіях. 
• Розкручування цієї позиції в інформаційних просторах РФ, ЄС та світу.
• Офіційне оголошення Росією війни Україні.
• Здійснення військових заходів проти України.

Ми все ще вважаємо, що накопичених на кордоні російських сил та засобів замало для успішного повномасштабного вторгнення та утримання більшої частини України.

Проте, вважаємо реалістичним суттєве загострення на Сході України із можливим застосуванням збройних сил РФ, в тому числі авіації, ракетного озброєння та флоту. 

Можливі переходи лінії зіткнення та спроби захоплення окремих частин суходолу та населених пунктів навколо ОРДЛО для їх насильницького приєднання.

Для цього також може бути використаний як привід - визначення так званими республіками власних кордонів у межах Донецької та Луганської областей

Можливі ракетні удари по військових цілях та об’єктах інфраструктури в різних локаціях по Україні, в тому числі в Києві. Головною їх ціллю буде послаблення спроможностей ЗСУ та психологічний тиск.

Гібридна війна, що включатиме інформаційні операції, кібератаки, спеціальні операції, диверсії та теракти – це ті методи, що реалізуються постійно, та посилюватимуться.

9. Можливий, звісно, і варіант "стратегічної паузи" без такого загострення. Це може здійснюватися для накопичення достатніх ресурсів та відновлення особового складу після багатотижневого перебування у польових умовах.
10. Який сценарій матиме місце, залежатиме від реакції країн Заходу, зокрема, дипломатичних дій, запровадження санкцій, посилення воєнної присутності на Східному фланзі НАТО, збільшення безпекової допомоги Україні.

11. На жаль, обидва сценарії є дуже шкідливими для української економіки. Крім цього, Росія у будь-якому випадку здійснювати пошук вікна можливостей для застосування військової сили та захоплення української території.

Що робити?

Наші рекомендації владі України

1. Україна має звернутися до міжнародної спільноти із закликом запровадження жорстких санкцій проти РФ за порушення міжнародного права, акт агресії, а також з метою стримування подальших агресивних дій як по відношенню до України, так і інших держав колишнього СРСР – Молдови, Грузії та країн Балтії.
2. Ряд спеціалістів вважає, що Україна має запровадити воєнний стан на території Донецької та Луганської областей. 
3. Необхідна також 

• мобілізація першої черги резерву
• розгортання сил територіальної оборони
• активізація заходів, передбачених Планом оборони України. 

4. Президент України має звернутися до країн НАТО, передусім Сполучених Штатів, задля отримання невідкладної воєнної допомоги в умовах виходу агресії РФ проти України на концептуально вищій рівень загроз національному суверенітету та територіальної цілісності.
5. Україна має використати дипломатію в рамках РБ ООН та ОБСЄ з метою мобілізації дієвої підтримки України та запровадження жорстких заходів проти РФ. Ряд наших спеціалістів вважає правильним рішенням застосування корпусу миротворців за рішенням Ради безпеки ООН. Нажаль, в РБ ООН зараз головує саме РФ, і вона має право вето, що звичайно ускладнить процес. Проте вважаємо, що інші члени РБ ООН могли би змусити РФ погодитись на введення миротворців на лінію зіткнення, оскільки вона є стороною у конфлікті.
6. Україна має виробити чітку юридичну позицію з визначення та трактування агресії РФ та негайно розпочати відповідну юридичну роботу на міжнародних площадках.

Рекомендації громадянам України

1. Не втрачати спокою, спокійно оцінювати ситуацію.
2. Підтримувати сили оборони та сили безпеки.
3. За можливістю вступати до рядів територіальної оборони чи надавати їм допомогу. За цим посиланням можна знайти детальну інструкцію, як це можна зробити в Києві.
4. Активно брати участь в заходах цивільної оборони.
5. Мати продуманий алгоритм поведінки за різними сценаріями, зокрема на випадок порушення роботи критичної інфраструктури – відсутність зв’язку, інтернету.
6. Розуміти, що готових сил на сухопутне захоплення і утримання всієї України у Путіна немає. У осяжний перспективі ця різниця в спроможності зменшиться, зважаючи на розвиток сил оборони України.

Центр оборонних стратегій