Курорт для сталкерів. Як розвалюються грязелікувальні санаторії Бердянська
У 1929 році автори довідника "Бердянський Державний Курорт" кликали туристів до Азовського моря, не шкодуючи слів:
"Ширина Бердянської коси тут досягає лише двох кілометрів, і навіть у найспекотніші дні не відчувається спеки під постійним подувом морських бризів то зі східного, то із західного берега. Тут є низка солоних озер, чудовий морський пляж, виноградники та сади у великій кількості".
На відміну від минулого століття, закони сучасного маркетингу та піару вимагають лаконізму. У 2012 році місцева влада затвердила емблему та слоган міста: "Бердянськ – серце Азова". Таким чином міськрада спробувала офіційно оформити претензії на звання найкращого та головного курорту всього узбережжя.
Сьогодні "серце Азова" подекуди схоже на безнадійно хворе і таке, що потребує трансплантації. Це стає особливо помітно, коли опиняєшся в пансіонатах "Лазурний" та "Бердянськ". Ще в недалекому минулому вони працювали цілий рік, а тепер перетворюються на руїни.
На територію ПрАТ "Приазовкурорт" журналіст УП потрапив випадково – під час підготовки репортажу про те, чи готовий Бердянськ відбивати путінську агресію.
Вражені побаченим, ми вирішили показати читачам, що залишилося від популярних "здравниць".
Махно, Бурксер і Кюрі
Величезна територія без охорони. Температура повітря 10°C. Десята година ранку.
На снігу рідкісні сліди бродячих собак і зрідка людські – вони належать похмурим, мовчазним чоловікам, які шукають у зруйнованих корпусах те, що ще не встигли розікрасти.
Узимку 2022 року пам'ятник хворому, що зцілився та радісно ламає милицю, читається по-новому. Милиця – руїни бальнеогрязевого курорту, що став непридатним для використання. Людина – колективний образ усіх та всього, що призвело до розрухи.
Всупереч навколишній зневірі, первісний задум цієї мінімалістичної скульптури сповнений позитиву. Його пояснює цитата на постаменті, що належить Остапові Вишні, який колись відпочивав тут:
"Приїздить людина на милицях, а за півтора місяця лікування, прощаючись із курортом, садить гопака".
У дзвінкій тиші бердянець Олексій Косов розповідає про місцевий клімат і лікувальні грязі, насичені корисними речовинами.
– З наукової точки зору наші лимани докладно досліджував у першій чверті 20 століття одесит Євген Бурксер. Геохімік та радіолог. Він навчався в Сорбонському університеті, там познайомився з Марією Кюрі.
Пізніше з ініціативи Бурксера створили Інститут радіології, – каже Косов.
Мама Олексія працювала в одному із санаторіїв. Сам Льоша, коли був дитиною, під час свят читав тут зі сцени новомодного тоді Будинку культури вірші.
Після розвалу ПрАт "Приазовкурорт" та передачі його нерухомості Фонду держмайна, будівля, яка вже простоювала без діла, за рік перетворили на руїну. Забирали останнє: вікна, двері, плитку, лінолеум, паркет.
На руїни міста Прип'ять дуже швидко стають схожі інші будівлі та корпуси пансіонатів "Лазурний" та "Бердянськ".
Дивно, але перша катастрофа сталася з курортом рівно сто років тому, коли Приазов'я стало ареною битв Нестора Махна з більшовиками. Тоді дерев'яні лікарні розібрали на дрова та інші потреби смутного часу.
Війна вплинула на пансіонати і тепер, у 21 столітті. За старою звичкою туристи та пацієнти з РФ, Білорусі та окупованої частини Донбасу продовжували їздити сюди ще кілька років після 2014-го. Але в результаті потік припинився.
Проте головною причиною руїни стало не це. У розвиток курорту не інвестували роками. У штопор він упав, коли після втечі Януковича впала струнка система відкатів на путівках, сплачених із держбюджету. Багато хто залишився без потоків. Не змогли витримати конкуренції дрібніших, але більш сучасних туристичних структур.
Камбербетч, комунізм та капіталізм
27 липня 1858 року в Бердянську в сім'ї британського консула народився Генрі Арнольд Камбербетч - прадід зірки "Шерлока", актора Бенедикта Камбербетча.
У місті він прожив недовго і навряд чи встиг оцінити принади місцевих лиманів. Але місцева еліта вже у 19 столітті, задовго до туристичного буму, зрозуміла цілющу силу тутешньої природи. На косі почали з'являтися дачі.
Офіційний початок курорту датують 1902 роком, коли міська управа збудувала невелику дерев'яну лікарню на березі Червоного озера. Потім тут відкрили ресторан, почала розвиватися інфраструктура.
До курорту від Бердянська протягли десятикілометрову залізничну гілку, якою курсували кілька вагонів.
У 1923 році в санаторії лікувалися 345 людей. У 1925 – 603 хворих, у 1928 – 1228. У пізніші, найкращі часи – десятки тисяч на рік.
Якщо вірити рекламним проспектам, позбавляли тут багатьох хвороб: від захворювань серця, гінекологічних проблем та вад опорно-рухового апарату.
Тут одними з перших застосували методику декомпресії хребта під власною вагою тіла у спеціальних басейнах.
У довіднику 1929 наводять ціни на послуги. Зокрема, видалити зуб без анестезії можна було за 1 карбованець 50 копійок.
Дешевизна лікування, що зберігалася в санаторіях після розвалу СРСР, зіграла з ними злий жарт. Комунізм так і не настав, а капіталізм з його конкурентністю виявився нещадним до стагнації та відсутності комфорту.
Янукович, розруха та надія
Порожні коридори та очниці вікон. Хрускіт битого скла під ногами.
Облицьовані кахлем приміщення для процедур та бальнеотерапії в санаторії "Лазурний" не тішили затишком і в найкращі часи. Сьогодні, коли вони порожні, холодом віє ще більше.
Бердянець Ігор Касьянов, голова ГО "Вільна Громада", розповідає: "Якщо раніше воно хоч якось стояло, то буквально за останній рік перетворилося на Прип'ять".
На курорті Касьянов двадцять років працював культорганізатором. Тоді, за його словами, тут "все кипіло": дискотеки, концерти, карнавали.
– Структура у ПрАТ "Приазовкурорт" була величезна, – згадує він. – Санаторії "Лазурний", "Бердянськ", "Азов". Ще "Великий Луг" у Запоріжжі. Об'єкти в Кирилівці.
Довго керував усім цим Пономаренко Владислав Іванович. Потім його відсунули. Прийшли за часів Януковича "донецькі", у нас тоді і прокурор був їхній, і головний мент. Розставляли своїх на жирні посади.
Все, що якось ще трималося, почало падати після 2014 року.
– Пільгових хворих поменшало. ProZorro з'явилося. Потрібно було чесно виборювати пацієнтів. І ось тут почало накриватись те, що потроху розграбували замість того, щоб вкладати у розвиток інфраструктури.
Курорт перестав витримувати конкуренцію. Він мав величезні території міської землі в оренді, за яку треба було платити. Вони все це не витягували, накопичували борги, – пояснює Ігор Касьянов.
Землю через суди почали повертати міській раді. Будинки після арешту передавали до Фонду держмайна. Після почалося пограбування.
Багато об'єктів курорту вже не відновити.
– Нашому народу тільки дай, тільки махни – і він усе розтягне, цей потік не зупиниш, – зазначає Касьянов. – Ось нещодавно зловили одного, якогось мужика, який тягнув двері. Ось на нього, мабуть, усі й повісять, скажуть, що він санаторії розвалив.
Що буде далі на місці санаторіїв, поки невідомо. Але з кожним днем від них залишається все менше.
Влада Бердянська каже, що вплинути на процес не може, киваючи у бік Фонду держмайна, якому належать руїни.
Активісти намагаються домогтися, щоби тут відкрили реабілітаційний центр для воїнів, які пройшли війну на Донбасі.
На тлі інфраструктурної та ментальної розрухи, що зустрічається на початку Бердянської коси, надію продовжують вселяти море та місцеві лимани. Вони ще багаті на речовини, здатні зцілювати і творити чудеса. Головне не переставати у це вірити.
Євген Руденко – УП
