Які перспективи великої війни в Україні?

Значна кількість політиків та оглядачів повідомляють про велику ймовірність суттєвої ескалації воєнної агресії з боку РФ. 

Називаються різні варіанти розвитку подій, зокрема широко обговорюваний сценарій повномасштабної військової операції з захопленням або значної частини України, або всієї країни. 

Цей сценарій активно дискутується серед західних політиків та експертів. Іноді говорять про перспективу найближчих тижнів, а іноді – навіть днів. 

Наскільки це реально, які найбільш ймовірні сценарії та що робити? Якщо коротко, то: 

1. Повномасштабне вторгнення для захоплення більшої чи всієї частини України в найближчій перспективі видається малоймовірним
2. Є ціла низка інших загрозливих сценаріїв, що можуть реалізуватися
3. Україна має зберігати спокій та активно готуватися до захисту країни в будь-якому випадку. 

Наразі ситуація є дуже складною та надзвичайно динамічною, кожен день приходять нові дані що оновлюють прогнози. Тому в найближчій період ми готові актуалізувати позицію. 

Спробуємо розібратись детально. 

Наскільки реалістичним є сценарій повномасштабного наступу на всю чи більшу частину України в найближчій перспективі? 

На даний час не фіксується достатньої кількості військ РФ та завершення створення угруповань військ, необхідних для проведення стратегічної наступальної операції проти України. 

За нашою оцінкою, що підкріплюється багатьма показниками, зазначеними нижче, широкомасштабна загальновійськова операція не може бути проведена щонайменше у наступні два-три тижні. 

Станом на 23 січня 2022 року не спостерігається всіх вимог щодо формування угруповання у декілька сотень тисяч військ не лише на кордоні з Україною, а й у тилу російської території. 

Крім цього не відмічається заходів зі створення стратегічних резервів та відмобілізування необхідних з’єднань і частин на базі Центрів забезпечення мобілізаційного розгортання. 

Переміщення російських військ відбуваються, в основному, батальйонними тактичними групами (механізовані, танкові та повітряно-десантні війська) та тактичними групами (артилерія, РСЗВ, роди військ). 

Формування угруповань військ на операційних напрямках не завершено. Система управління воєнного часу не створена і не перевірялась.

Більш масштабна підготовка мала би набагато більше ознак. 

Тому можна говорити про воєнну загрозу, яку зараз створюють близько 127 тисяч військовослужбовців Росії вздовж кордонів, на окупованих територіях Сходу України та Криму. Ця цифра не збільшується фактично з квітня. Такої кількості військ замало для повномасштабного наступу.

Водночас, існує ймовірність збільшення цього показника за рахунок:

1. формування нових з’єднань і частин в Південному та Західному воєнних округах РФ; 
2. перекидання військ збройних сил РФ на територію Білорусі для проведення навчань; 
3. використання військових полігонів поблизу кордону України та в окупованому Криму підрозділами сухопутних військ, ВМС та повітряно-десантних військ Росії; 
4. збільшення кількості російських військ на відстані 150-300 км від державного кордону України. 

Кількість військ Росії вздовж кордонів може бути значно збільшена за рахунок перекидання з’єднань і частини постійної бойової готовності, які мають відповідний бойовий досвід та необхідні навики дій на незнайомій місцевості. Але це також потребує певного часу. 

При цьому, за наявною інформацією, впродовж 2021 року формування Росгвардії провели серію навчань для відпрацювання їхнього бойового застосування в окупованому Криму та на території Білорусі. 

Це може свідчити про підготовку до дій РФ на окупованих територіях, в першу чергу на Сході України. Так само, на даний час фіксуються активні заходи щодо накопичення запасів продовольства, паливно-мастильних матеріалів та інших матеріальних засобів у російській армії. 

Одним з показників підготовки РФ до нападу є кількість мобільних шпиталів, що розгортаються та швидкість укомплектування медичних підрозділів. На даний час немає свідчень про готовність медичних спроможностей до участі в можливій операції російських збройних сил.

У цілому, за оцінкою експертів, всі критичні індикатори та розвідувальні ознаки, які характеризують завершення підготовки російської армії до широкомасштабної наступальної стратегічної операції, поки що не проявились. 

Підсумовуючи зазначене, у РФ зараз залучено замало сил та засобів для виконання завдань широкомасштабної операції, необхідна концентрація всіх наявних боєздатних сил, на що потрібен суттєвий час та значна кількість заходів і ресурсів. 

Наскільки ймовірна така операція в цілому у 2022 році? 

Загалом широкомасштабна наступальна операція Росії проти України в осяжній перспективі 2022 року видається малоймовірною за багатьма показниками, навіть якщо обмежитись суто військовими вимогами. 

Перш за все, це відсутність необхідної для такої операції кількості військ, яка повинна обраховуватись сотнями тисяч підготовлених військовослужбовців-контрактників, здатних брати участь в активних бойових діях проти України. 

Друге – необхідність підготовки та злагодженість нещодавно сформованих угруповань військ та забезпечення надійної системи управління ними. 

Третє – необхідність забезпечення військ озброєнням та військовою технікою, включно з паливно-мастильними матеріалами та боєприпасами. Це передбачає стратегічні резерви та надійну логістику, в тому числі на окупованій території. 

Четверте – сумнівна здатність Росії утримувати окуповану територію в умовах національного спротиву, що у рази переважатиме досвід російських військ у Сирії або під час інших збройних конфліктів останніх десятиліть. 

Взагалі широкомасштабна наступальна операція із намаганням втримати великі захоплені території – це авантюра, яка не має шансів на позитивне завершення для РФ. Прорахувати хід такої операції неможливо, і при реалізації вона швидко перейде в неконтрольовану площину. 

Якщо до формули нападу на Україну включити невійськові складові,  міжнародну ізоляцію та санкції, то результатом такої операції буде суїцид правлячої російської верхівки. Вважаємо, якщо Путін та його команда не втратили раціональне мислення, вони не підуть на такий сценарій. 

А які сценарії є більш реальні? 

Враховуючи динаміку, ми вбачаємо можливість розвитку таких сценаріїв, котрі можуть реалізовуватися як окремо, так і в кількох комбінаціях:

• Базовий сценарій, що вже реалізується та буде первинним для будь-якого з можливих варіантів – гібридна навала.

Його компонентами є кібератаки, що вже відбуваються і прогноз такий, що вони посилюватимуться ще більше. Це, так само, психологічні операції, як-от активна дезінформація, або те ж саме масове "мінування" шкіл, метро, адміністративних установ та інших об’єктів, інформаційне розхитування ситуації тощо. Така ескалація, на жаль, продовжуватиметься з дуже високою ймовірністю. 

• У випадку активізації можливе пошкодження чи втручання у роботу критичної інфраструктури – електростанцій, мобільного зв'язку, інтернету, урядового зв’язку, транспорту. Ключова мета таких операцій – внутрішня дестабілізація та деморалізація населення. 

Ціллю може так само бути психологічне виснаження правоохоронців, військових та активної частини населення через постійно високий рівень загрози та періодичні загострення. Рівень ескалації може бути швидко підвищений. Це може бути як основною формою ведення гібридної війни, так і підготовкою до більш активних воєнних дій. 

• Дуже реальною є масштабна збройна ескалація на Сході України з офіційним введенням на окуповану територію збройних сил РФ. Можливі спроби прориву лінії з’єднання та загальна активізація бойових дій. 

Приводом для такої активізації може бути сфабриковане обґрунтування на кшталт спланованої провокації, в результаті якої загинуть російські громадяни на тимчасово окупованих територіях або буде здійснено теракт "від імені" української сторони. 

Все це – провокації, і Україна не планує жодних агресивних дій, але може бути в цьому звинувачена. Про ймовірність такого сценарію активно говорять й уряди країн-партнерів.

• Ймовірне також значне загострення безпекової ситуації в Азовсько-Чорноморському регіоні із блокуванням Керченської протоки та морських шляхів для України, що перешкоджатиме в першу чергу економічній активності регіону.

Ці сценарії, про які попереджали останні два роки, можуть включати й такі варіанти як окупація острова Зміїний, або, наприклад висадку груп (або демонстрація готовності до висадки) на ділянках чорноморського узбережжі для відволікання уваги або підтримки інших сценаріїв.

• Проведення терактів на території України, в першу чергу на об’єктах критичної інфраструктури. Такий сценарій може виконуватись на кількох об’єктах одночасно для розповсюдження паніки серед населення, а також відволікання зусиль влади. 
• Використання території Білорусі для розміщення, в тому числі і на постійній основі, угруповань військ РФ. 

Беручи до уваги поточне перекидання військ під приводом навчань, такий сценарій є дуже ймовірним. Дислоковані на території Білорусі війська можуть здійснювати різноманітні провокації та дії по відношенню до України. ймовірним є також сценарій активізації сил РФ на території Придністров’я; 

• Потенційно можливі ракетні чи авіа удари по об’єктах військової або критичної інфраструктури як частина підготовки до обмеженого наземного вторгнення і провокування відповіді ЗС України, або як самостійні заходи для створення панічних настроїв серед населення. 

Чи ймовірні захоплення окремих міст? 

Сил РФ достатньо щоби захопити окремі міста України. Проте захоплення збройними силами РФ ключових міст вважаємо малоймовірним через високу складність їх утримання, обмеженість логістичного забезпечення, та можливість оточення таких міст ЗС України, а також активний рух опору зі знищенням чи значним ураженням противника. 

З практичної точки зору окремі міста не дають політичних переваг Кремлю, при цьому Росія отримає весь негатив – активні дії сил оборони, громадян, міжнародні санкції та активізацію посилення України партнерами. Тому в таких сценаріях ми не вбачаємо сенсу та переваг для Кремля. 

Але особливу увагу варто приділити посиленню спроможностей для захисту Києва. 

Столиця є критично важливою як стратегічний центр управління державою, зосередження великої кількості об’єктів критичної інфраструктури, фінансовий, економічний та політичний центр. 

Щодо Києва перевага від блокади міста у розрахунках агресора може значно переважати вартість втрат його особового складу. 

Це означає надання найвищого пріоритету захисту столиці, в тому числі за рахунок посилення Збройними силами, зокрема Силами Територіальної оборони, Національною гвардією, правоохоронними органами, силами безпеки, та широкого залучення місцевого населення. 

Дипломатичний фронт 

Запеклі "бої" відбуваються на дипломатичному фронті. 

Українська дипломатія наполегливо працює над суттєвим збільшенням термінової допомоги, яка зміцнюватиме наші спроможності. На нашому боці – колишні західні військові та дипломати, аналітичні центри, що скеровують свої зусилля на консолідацію підтримки. 

Низка урядів Заходу активно підтримують Україну. Ключовий партнер – Сполучені Штати – надали минулого року рекордну безпекову допомогу вартістю 650 млн. доларів та мають намір суттєво збільшити її розмір вже в цьому році. 

Велика Британія активно допомагає розбудовувати ВМС України та нещодавно надала протитанкові засоби. 

Канада, Польща, Естонія, Литва, Латвія та Туреччина також є безцінними у зміцненні оборонних спроможностей України.

Що робити Україні для захисту?

Україна має значний внутрішній потенціал для самозахисту за всіма реалістичними сценаріями нападу РФ. 

Перш за все – це її Збройні Сили, посилені у тилу підрозділами територіальної оборони та іншими складовими Сил оборони та безпеки. За умови злагоджених та швидких дій вони здатні зупинити ворога та завдати йому суттєвих втрат включно до повного його знищення.

Наступне – сила потенціалу громадянського суспільства, якій є нашою конкурентною перевагою над ворогом. Український народ здатен чинити опір військам держави-окупанта, в тому числі через асиметричні дії, зокрема рух опору та тактику малих груп, заходи в інформаційному та кібернетичному просторах. 

Ключовим питанням у підготовці до збройної боротьби є своєчасне інформування та залучення населення до активних дій для зменшення паніки та забезпечення психологічної стійкості.

Отже, в першу чергу треба зберігати спокій, зібраність і рішучість. Це надзвичайно важливо. Спокій треба зберігати в будь-якому разі, тому що саме на паніку і зневіру розраховує ворог. Саме на це направлена більшість його гібридних операцій. 

Ймовірність будь-якого масштабного наступу буде набагато вища у випадку, якщо ворог психологічно переважає. 

Лише збереження здорового глузду, критичне мислення та стійкість до дезінформації і можливих порушень нормального життя, в тому числі, наприклад, через гібридні атаки на об’єкти критичної інфраструктури – це те, що Україна, яка вже вісім років перебуває у стані війни, має вміти робити. 

У нас є  системний ворог і доки ця загроза буде з нами, ми повинні навчитися жити з цим, не гублячи розум і контролюючи емоції. 

Спокій та рішучість суттєво підвищуються, коли є впевненість у власних силах. Для того, щоби ця впевненість була, треба розуміти – Українські сили оборони разом із партнерами та за підтримки народного спротиву здатні унеможливити успішне захоплення, як більшості території так і окремих регіонів. 

І ще треба розуміти, що країна серйозно сприймає загрозу та готується до неї. Так, саме – готується. Прямо зараз і всерйоз.

Країна має готуватись до війни. Це головне. Готовність є абсолютно і критично важливою. 

Ми витримаємо і знешкодимо ворога, коли ми до цього готові. Коли ворог це бачить, він буде шукати всілякі інші варіанти досягти своїх цілей але уникатиме масштабного проникнення на нашу територію. 

У цьому і полягає ідея так званого стримування, що панує в оборонних доктринах всіх країн. "Хочеш миру – готуйся до війни", це якраз про нашу ситуацію. Ми не можемо собі дозволити бути легковажними. Як кажуть військові: сподівання на краще не можуть бути частиною стратегії.

Але підготовка – це не лише про Збройні сили та інші сили оборони та безпеки. Це і про громадян, територіальні громади, про бізнес тощо. 

Збройні сили готові надати відсіч ворогу в межах своїх спроможностей. Вони є дуже суттєвими, проте їх не вистачить, щоби зупинити ворога повністю. 

Час – невідновлюваний ресурс, і ми маємо використати його якомога ефективніше. Для цього слід вже зараз виконати заходи, на реалізацію котрих з початком активних дій банально не вистачить часу. 

До таких заходів експерти відносять в тому числі: 

• розгортання сил територіальної оборони у необхідних регіонах;
• розгортання резервних компонентів Збройних Сил, Національної Гвардії та Державної прикордонної служби України;
• посилення контролю за об’єктами критичної інфраструктури, насамперед таких, що забезпечують життєдіяльність населення в зимових умовах;
• нарощування спроможностей Держслужби з надзвичайних ситуацій, Державної спеціальної служби транспорту, взяття під охорону визначених об’єктів інфраструктури, посилення охорони, зокрема протиповітряної оборони, аеропортів, аеродромів, патрулювання потенційних міст висадки десантів противника, ймовірних районів формування загонів незаконних збройних формувань;
• вжиття заходів щодо унеможливлення швидкого просування рейдових загонів противника за усіма ймовірними напрямками, підготовка мостів та інших шляхопроводів до руйнування, накопичення запасів матеріалів для створення вузлів, районів та зон загороджень, підготовка до блокування доріг в напрямку від північної та північно-східної ділянок кордону до Києва;
• запровадження протоколів на випадок зникнення зв’язку та Інтернету, комунікація з населенням щодо необхідних дій у кризових ситуаціях, визначення, куди звертатися населенню у випадку кризи;
• треба проводити навчання державних органів щодо реагування на кризові ситуації. 

І таких питань велика кількість. 

Критично важлива здатність цивільного суспільства брати участь в обороні. Стійкість інституцій це важливо, але є також стійкість громад та людей. Ми вже маємо близько третини громадян, готових підтримати супротив.

Наша психологічна стійкість до операцій, дезінформацій атак та нападів – це ключове.

І нарешті, перед зовнішньою загрозою, в дусі нещодавнього дня Соборності – важливо і потрібно відкласти з’ясування внутрішньо-політичних відносин та стати в один стрій на захист України, її суверенітету та державності. Сьогодні бути разом важливіше ніж кожному бути по-своєму правим. 

Сильна, рішуча, зосереджена країна із спокійним та проінформованим населенням, згуртованим суспільством, міцними силами оборони та безпеки, що системно та впевнено готується до відбиття ворога – непереможна.

Андрій Загороднюк, Аліна Фролова, Олексій Павлючик, Центр оборонних стратегій для УП

Автори висловлюють подяку експертам Центру оборонних стратегій (зокрема полк. В. Кевлюк, Олександру Харі та Хансу Пітеру Мідтуну) і зовнішнім рецензентам (військовим, цивільним і дипломатам) як українським, так і представникам країн-партнерів, які брали участь у створенні цього документу.