Олексій Мочанов: Готових кинутися в бій у нас достатньо, щоби навести жах на ворога
"Я не прихильник простих, однозначних відповідей на серйозні теми. Зі мною, як правило, нелегко і навряд чи комфортно", – написав Олексій Мочанов у листуванні з журналістом УП у відповідь на прохання про інтерв'ю.
Волонтер, автогонщик, телеведучий, блогер, музикант – за кожним із цих визначень ЗМІ у Мочанова завжди знайдуться уточнення.
Зашкварів та гніву "громадськості" Олексій Мочанов, схоже, не боїться. Якийсь час він, як автоексперт та водій, працював на олігарха Курченка, який згодом втік. Але 2014-го, як і 2004-го, активно підтримував Майдан.
У грудні 2014 року Мочанов отримав від Петра Порошенка орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – "за громадянську мужність, вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, зміцнення обороноздатності та безпеки Української держави". Але через вісім місяців, після того, як вирушив до окупованого Донецька домовлятися про обмін полоненими, Мочанов посварився з Банковою. Він публічно відмовився від ордена та пообіцяв повернути його Порошенку поштою. Пізніше віддав нагороду одному із "кіборгів".
В інтерв'ю "Українській правді" Олексій Мочанов висловлює своє ставлення до Порошенка та Зеленського, збиває паніку на тлі загрози повномасштабного вторгнення РФ та розповідає, чим поділився з ним високопоставлений офіцер НАТО за келихом пива у Брюсселі.
"Коли потрібно платити за квартиру, довідка про те, що ти – волонтер, не впливає на кінцевий чек"
– Олексію, ви не любите кліше про себе. Постійно виправляєте журналістів: "Я – автогонщик у минулому, а волонтер аж на Євро-2012"…
– Абсолютна правда. 2012-го були люди, які хотіли, щоб країна краще провела Євро, але менше витратила грошей. Лубківський попросив, щоб організував автомобільну тему. Усі, звичайно, хотіли возити чи зустрічати зірок. А я, наприклад, брав бусик і їхав після гри в аеропорт із чиновниками з ВАДА (Всесвітнє антидопінгове агентство – УП).
У нас були ці банки, в які вони, як я розумію, збирали сечу, аналізи великих. Грубо кажучи, відіграв Олівер Кан (голкіпер "Баварії", востаннє виступав за збірну Німеччини в 2006 році – УП), вони з нього все г*вно видавили і відправили в лабораторію.
– Себе самого ви називаєте по-різному: "цинік", "дитя 90-х", "громадянин України, якому не байдуже", "аналогова людина, яка живе у світі діджитал". Я нічого не пропустив?
– Дивись, у вівторок (18 січня – УП) мені виповнюється 53. Те, що я аналогова людина, яка дивом дотягла до епохи цифрових технологій – це так. Мені не дуже комфортно у цій "цифрі". Фільми стали схожі на мультики, а мультики малюють так, що там наче живі люди. І я не розумію, нах** їх було міняти місцями?!
Що було поганого в тому, що діти дивилися на білочок, на всю цю лісову братву, на Попелюшку? А в кіно всі спецефекти робили такі, як Джекі Чан із сімдесятьма переломами? У якого вони реальні, на відміну від Червонця, котрий каже, що їх у нього теж багато.
– Ви про Євгена Червоненка?
– Я знаю всіх водіїв, які виступали з ним на перегонах, і вони не мають жодного перелому. Де він ламався?
До своїх інтерв'ю я належу відповідально, пам'ятаю їх. Усі вони відповідають тому часу, коли я їх давав. Тому обсягу інформації та ставленню до світу, які в мене були.
Слухай, сьогодні чомусь прийнято хвалитися волонтерством. Вісім років усе це триває й досі стільки волонтерів. Але людина вже має десь працювати, чимось займатися іншим. Коли потрібно платити за квартиру чи бензин, довідка про те, що ти – волонтер, не впливає на кінцевий чек.
– Ще ви говорили про себе, що ваша позиція "не вкрай ліва і не вкрай права". Ви – центрист?
– (Пауза). Я щиро вітаю слова міністра закордонних справ Великобританії середини 19 століття: "У Англії нема вічних союзників і постійних ворогів. Є вічні інтереси". Виходячи з цих інтересів, необхідно вибудовувати політику країни.
Але при цьому не можна закриватися в якусь коробочку, як 20 років тому, не бачити, як світ змінюється. Як змінюються люди, які тебе кудись тягнуть.
Путін 22 роки президент Росії. А Зюганов стільки ж і навіть більше – комуніст. Але Зюганов тоді і зараз – різні люди. Зараз він, напевно, ще марніший, і цим ще страшніший.
– У них там один Жириновський, певно, не змінюється.
- Ну, слухай, їм потрібен був д*вб**б у політиці, він і залишився. У нас, до речі, весь час хтось намагається зайняти цю нішу, але, мабуть, глибини д*вб**б*зму не вистачає (посміхається).
Я – не те щоб центрист. В автоспорті є поняття "випадаючі результати". Беруть зразковий рівень на колі, за гонку, прибирають найкращий та найгірший. Шукають середнє. Мені здається, що ці дві крайні точки роботи і техніки, і відносин, і всього на світі, точно не подовжують життя і ресурс.
– Я чому запитую про вашу позицію: війна, в якій ми живемо, залишає мало шансів вийти зі стану дихотомії, коли світ ділиться на чорне та біле. Для багатьох більш складніше, об'ємне сприйняття дорівнює зраді і відсутності позиції.
– Усі, хто міг продемонструвати свою позицію, це вже зробили. Зараз ти можеш переказувати Кісінджера напам'ять, говорити все, що завгодно. Але питання до тебе одне: де ти був 2014-го, 2015-го, коли потрібно було не розповідати, а демонструвати позицію?
Стою я якось з одним мобілізованим пацаном на Бессарабці, він попросив трохи грошей, а я привіз трохи. Під'їжджає мій кореш Макс на Ferrari, він у Німеччині зараз живе. Вояка каже мені: "От п*д*р*с! На Ferrari їздить!" А я йому: "Він міг віднести військовому 2000 доларів, щоб відмазати себе та своїх дітей. Але натомість на ваші потреби під 150 000 доларів віддав".
Я кістьми ліг би, щоб уберегти таких людей від того, щоб їх намагалися поставити з лопатою забезпечувати якийсь укріпрайон. Нехай людина, яка заробляє гроші, не відкуповується від служби, а робить внесок, який ти і я не зможемо зробити.
– Зараз таких багато?
– Таких було багато. Але за два-три роки вони підза*б*л*сь. Я завжди казав, що волонтерство – як милиці, які потрібні людині, коли вона зламала ногу. Коли ти вже давно маєш ходити сам, а тобі кажуть, що ти мусиш, як і раніше, спиратися на милиці – це неправильно. Виробникам милиць дуже вигідно, щоб ти весь час думав, ніби без них не впораєшся.
Ти запитав про чорний і білий світ. Так, є моменти у житті, коли чорне та біле присутні. Як там кажуть? Найзапекліші куточки пекла залишені для тих, хто в момент великих потрясінь зберігав нейтралітет? Не пам'ятаю, чиї це слова..
– У соцмережах написали б, що це сказав Черчілль (насправді Данте Аліг'єрі – УП).
– Так, або Лі Куан Ю, або Ленін (усміхається) – інших варіантів там немає.
Мені здається, що людина не повинна весь час бачити лише чорне чи біле. Потрібно бути гнучким, вміти грати у довгу.
У єдиноборствах є низка систем, які дозволяють учневі поставити питання десь на п'ятий рік занять. Щоб ти не п***ив усі ці п'ять років, як у нас заведено. Запитання, які ти зараз хочеш поставити, згодом відпадуть. Під час навчання ти отримаєш відповіді вчасно.
"Головна причина неправильного рішення – паніка та страх"
– Сьогодні в суспільстві найяскравіше помітні дві реакції: хтось дуже наляканий перспективою глобальної війни, а хтось абсолютно індиферентний. Ваші емоції десь у цьому спектрі?
– Не треба звертати увагу на істеричок та зовсім флегматиків. Перші завжди будуть істерити, другим завжди буде однаково. З будь-якого приводу: це війна або автомобіль, який потрапив у тебе на очах у ДТП. Хтось проїде повз, а хтось кинеться виймати постраждалих із салону. Ото б ще знали, як правильно це робити!
Мене запитують: "Як думаєш, чи буде вторгнення 23, 24, 25 числа?". Я над цим завжди регочу. Кожен, хто служив в армії, розуміє: можна зібрати 90 000 десантників та артилерії біля кордону, але для повномасштабної війни мають бути комунікації, заправники, шпиталі, пункти харчування та інше. Повинні йти проводочки, які не висмикнуть з розетки, коли все стартане.
Пригадую, як свого часу у нас на Донбасі протитанкові групи не так за бронею полювали, як шукали місця, де заправляються солярою, поповнюють боєприпаси. Коли ти танкіст і відстріляв снаряди, то перетворюєшся на тракториста. А в полон потрапити ніхто не хоче і застрелитися з АПС (пістолет Стечкіна – УП) бажаючих як би теж не дох**.
– Багато хто запитує: що робити, якщо ми завтра прокинемося, а бориспільським чи броварським шосе йдуть танки РФ?
– Танкісти не такі й*б***і, щоб їхати бориспільським шосе. Є шляхи коротші…
Дивись, головна причина неправильного рішення – паніка та страх. Багато хто думає зараз про танки, але чомусь ніхто не питає: "Що робити, якщо я зараз впаду і зламаю ногу? Чи мене біля унітазу струмом вдарить?". Коли це вже сталося, перше, що треба зробити – не панікувати.
Спокій – дуже важлива історія. І якщо в цій історії здоровий мужик має бажання зрозуміти, що робити, то треба йти у військкомат або дізнатися, як приймають у тероборону.
– А як же "тривожна валізка"?
– Так, ви можете зібрати якісь найнеобхідніші речі. Але жити весь час в очікуванні танків не можна. А потім їх не буде, і ти аж засмутишся, скажеш: "С*ка, а де ж танки? Я так готувався! (Усміхається).
Потрібно трохи збити цю паніку. Я запевняю тебе, що її сіють із того боку. Інформаційно-психологічні відділи ССО РФ (сил спецоперацій – УП) роблять усе можливе, щоб усіх наших солдатів вважали п'яницями та наркоманами.
– Ви з армією постійно на близькому зв'язку. В якому вона зараз стані?
– Армія має бути готова завжди, а не до якоїсь дати. Повір, у нас людей, які готові підскочити і кинутися в бій не те, що багато, але їх достатньо для того, щоб навести жах на ворога.
Знаєш, війна – час героїв, подій, вчинків. Але добре, щоб це не запаковувалося лише у "Плине кача". Щоб нагороджували не лише мертвих, щоб давали квартири не лише тим, хто був у полоні. А ще й живим, які здійснили подвиг.
Не знаю, який дурень це вигадав, що під час хвилини мовчання носом треба впертись у землю. Приїжджаючи до мами на цвинтарі, дивлюся не на могилу, а в небо. Спілкуюсь не з тілом, а душею. Тіло відпрацювало клаптик життя і все, що могло, сказало.
Повертаючись до армії – пропаганда в РФ всіляко підтримує в себе і в нас історію, що це генерали – д*вб***и. Це – неправда! Я назву навскидку 15 генералів – Забродського, Ковальчука, Мікаца, Ніколюка, Залужного, Шапталу та інших – які спокійно 10, 12, 15 разів підтягнуться. Хоча підтягуватись – не завдання генерала.
– А яке у них завдання?
– Не бути товстим (посміхається).
Пам'ятаєте цей п****ватий фільм про Чапаєва? Про те, що командир має бути через день на лихому коні. А ще притягують сюди ж історію про ізраїльську армію, в якій президент нібито має бігти попереду, як кентавр, із луком та стрілами.
Насправді є багато розумних книжок про війну, написаних кров'ю. Але у нас усі чомусь хочуть, щоб Полторак, Залужний, Муженко були попереду. Бажано сіли в танк, кермували з брудною пикою і кричали: "Вперед, чмо японське!". Готували начальника генштабу 30 років, а тепер давайте, с*ка, його вб'ємо! Навіщо він нам потрібний? У нас повний Фейсбук генералів!
"Я дуже хотів би, щоби приїхав безпілотний танчик, як в американському кіно. Але такого не буває"
– В Україні за останні десять років кількість прихильників вступу до НАТО зросла з 19% до 58%. Ви, наскільки я зрозумів, не серед них?
– (Пауза). На відміну від тих, хто бере участь у таких опитуваннях, у мене трохи більше інформації. У 2018 році я був на запрошення офісу НАТО в Брюсселі разом із невеликою групою "ломів". Там був Віталік Дейнега, Антон Ходза, Мирослав Гай, Денис Бігус, всього вісім людей. Спілкувалися "офф-зе-рекордз" на досить серйозному рівні з поляками, литовцями, різними фахівцями.
Я висмикнув одного зі старших офіцерів, німця, на пиво. Воно у Бельгії, до речі, дуже важке (посміхається). Сидимо, п'ємо, він каже: "Дивися, закінчимо тут, захочемо, наприклад, перейти через вулицю до іншого закладу. Уяви, що це не вулиця, а річка. Що зробили б військові? Намагалися б її форсувати". Шукали міст, плавзасоби, надіслали б розвідку боєм, авіацію, підводні танки, бойових плавців. І ще б влаштували інформатаку проти тих, хто живе на тому березі…
– Це ви, напевно, вже міцно випили.
– Так (посміхається). І ось наша взяла, але загинуло майже 300 людей. Ти, як старший офіцер, виконав завдання, дістався того берега. А тобі кажуть: "Все, політики домовилися, розвертайся, нам цей берег уже не потрібний!". Але тобі треба поїхати у 300 будинків, зателефонувати у двері та сказати: "Готуйтесь до похорону".
– То ви за НАТО чи ні?
– Я ось до чого на цю історію переключився: поруч із людиною у камуфляжі завжди з'являються люди у піджаках. Політики мислять не виконаними завданнями, а електоральними уподобаннями. Ось вирішили, що 300 загиблих – достатньо. А якщо буде 400, то за нас уже не проголосують.
Прості люди голосують не за НАТО, а за те, щоб хтось забезпечив їхню безпеку. Хтось є за тероборону? Та ну її нах**! Краще в НАТО вступити. А там, у НАТО, скажуть: "Пацани, ніхто ж за вас не воюватиме".
Я дуже хотів би, щоб прилетів "Байрактар", приїхав безпілотний танчик, як в американському кіно. А ми такі нічого не робимо, багатіємо, пиво п'ємо. Фух, ми – у НАТО! Але ж такого не буває.
– Ви раніше виступали проти ЄС так само, як і проти Митного Союзу. Чому?
– Я дуже хочу, щоб ми мали систему колективної безпеки. Але я на тисячу відсотків впевнений: у внутрішній політиці мають бути принципи, а у зовнішній – інтереси. У наших д*вб**б*в тридцять років усе навпаки. Вони у внутрішній – їхні інтереси, тоді як у зовнішній лише принцип: "Нам все пофіг!".
Може нам вигідно, наприклад, із китайцями? А може й ні, я ж не закінчував КІМО. Хоча, враховуючи скільки людей його закінчило, і в якій ми д**і, то, в принципі, і добре, що я його не закінчував (усміхається).
"Потрібно спробувати зробити так, щоб не хотілося втікати"
– У 2011 році вашого сина серед курсантів Академії МВС відправили на "випробування" на НСК "Олімпійський" після його реконструкції. Курсантів змусили пострибати: чи витримають конструкції.
– Абсолютно вірно. Я тоді ох**в. Я розлютився, запропонував у блозі, щоб скакали там Вітя Янукович, син Колесникова, ще хтось.
– Ми далеко пішли від тих часів?
– Ми за ці десять років особливо нічого не будували. Ну, судячи з дорог, ніби пішли вперед.
– Я маю на увазі ставлення влади, чиновників до звичайної людини.
– Дивись, раніше було дуже х***во. Але мені здається, що зараз багато людей не нагадують Володимиру Олександровичу (Зеленському – УП), що у нього не 73%, а десь 31%. Інші – проти Петра Порошенка, проти його підходів. Хоча Порошенко зараз відчайдушно намагається заперечувати (всі свої помилки – УП).
2014 року я не голосував за Порошенка. Я голосував за Яроша. Це було дуже важливе та наріжне питання. Коли на Майдані горіло, там (всередині барикад – УП) було не більше ніж 500 людей.
Боже борони, не думай, що я будую з себе Архістратига Михаїла! Я не брав "коктейлі Молотова" до рук, але я був там.
На Майдані стояли люди, які були готові згоріти та загинути. А потім уже почали всім розповідати, який добрий Петро Олексійович. І тим він був, і другим, і третім. Може, ви запитаєте для початку тих п'ятсот людей, за кого вони були готові згоріти? Точно не за Петра Олексійовича. Ось 300%!
– Ну а чим Порошенко гірший за інших?
– Петро Олексійович весь час бреше. Пам'ятаю, як він розповідав, що під час служби у радянській армії брав участь у бойових діях (під час зустрічі зі студентами-істориками у 2016-му – УП). Начебто служив десь у ракетних військах у Казахстані, щось таке. Але які там були бойові дії? Може він отримав УБД, коли був головою РНБО та до Іраку виїжджав? Але скільки він годин чи днів там пробув?
Порошенко обіцяв, що срочників в армії не буде, солдат отримуватиме тисячу гривень на день. Це як у лікаря пацієнт запитує: "Лікарю, я можу з дружиною сім разів за ніч. Що це?". А йому відповідають: "Це - п***ьож!".
Пам'ятаєш, як він обіцяв у Житомирі зробити фонтан крутішим, ніж у Вінниці? Але для того, щоб зробити цей фонтан, не потрібно було займатися високою дипломатією, створювати міжнародні коаліції, йти на вибори вперше, вдруге. Треба було просто дістати зі своєї кишені гроші та побудувати цей фонтан.
– Ваше ставлення до Порошенка зрозуміле. А із Зеленським що? Ви говорили, що 2019-го Україна проголосувала по суті за неіснуючого персонажа. Зеленський переміг зі стовідсотковою впізнаваністю актора та репутацією Голобородька.
– Я говорив про те, що довіра – це впізнаваність, помножена на репутацію. У тебе може бути впізнаваність як у Ляшка, і репутація як у Ляшка. У тебе може бути репутація як у Смешка, так і впізнаваність як у Смешка. Який-небудь Гордон трохи цю впізнаваність підніме, але більше довіри у Смешка все одно не буде.
Володимир Олександрович мав впізнаваність шоумена, який віщав з кожної праски, а репутація – Василя Голобородька. Володимир Олександрович отримав шанс. Нам зараз увесь час кажуть, що він його просрав, не просрав. Але я не хотів би сильно вірити тим, хто його вихваляє, тому що це люди – підлабузники. Але й дуже вірити тим, хто його постійно критикує, теж не хотів би, бо це – реваншисти.
Я, наприклад, бачу дороги, хоч нам розповідають, що все вкрадено. Я давно і добре знаю Кубракова (Олександр Кубраков, міністр інфраструктури – УП). Я, в принципі, знайомий із Юрою Голіком. Наразі з нього малюють якогось фінансового демона, який усе розподіляє на "Велике будівництво". З Голіком завжди було непросто працювати, але щоб він розкидався грошима – ні.
– Репутація Зеленського за часи його президентства якось змінилася?
– Усі ЗМІ, які переважно є засобами масової дезінформації, вже не можуть вплинути на його впізнаваність. Вони можуть вплинути на репутацію, тому валять г**но на нього. Він (Зеленський – УП) сміливо кидається…
Ось ми зараз сидимо поряд з місцем, де була його пресуха (інтерв'ю з Мочановим проходило у Pepper's Club на території Kyiv Food Market – УП). Я б собі не дозволив себе так поводити (має на увазі журналістів – УП) просто через повагу до стільця, а не до Вови. Я ніколи не був за президентську владу. Але, як би ти не ставився до неї, є табличка на кабінеті.
З іншого боку, мені здається, що на низку подій, що сталися з оточенням Зеленського, треба якось реагувати зрозуміліше. Або казати, що це п***ьож і доводити це. Або позбавлятися людей, які серйозно впливають на твою репутацію.
– Як із Олександром Гогілашвілі?
– Слухай, я знайомий із Сашком та його "Центром здорової молоді" з 2010 року. Я начитався купу всякого лайна ще до відомих подій про цей центр, про терапію, про те, що там знущаються з людей.
Гогілашвілі для мене – зрозуміла людина. Запитують, як він потрапив на цю посаду. Але у нас за вісім років багато тих, хто взагалі незрозуміло як потрапив на своє місце. І часто саме вони найбільше кричать (про Гогіашвілі – УП). Як, наприклад, Юрій Бірюков став раптом радником президента?
– Ви ж не можете заперечувати, що люди, які потрапляють до влади, змінюються?
– Він (Гогілашвілі – УП) і залишився хорошою людиною. Хоча в моєму розумінні він поводився (пауза) ... Я не паїнька, але я завжди зупиняю себе, розмовляю. У мене немає такого: "На кого ти преш?".
– "Я - президент, Міша!", так?
– Типу того.
Саша (Гогілашвілі – УП) виявився, на мою думку, єдиним із близьких президенту людей, якого практично відразу забезпечили необхідністю звалити. Мені здається, друзі повинні розуміти – якщо підводиш людину, то відвалюй. Ну, зірвався. Ну, не вийшло інакше…
– Зеленський у владі змінився?
– У мене є думка про людину Зеленського – вона дуже позитивна. Ось по-пацанячи Вова прямий великий молодець, колектив великий збудував. Я не хочу, щоб моя думка про нього замінилася думкою якогось Дмитра Ілліча Гордона. Тому що в нього вісім думок про Зеленського було, і яка з них, с*ка, справжня, сам Гордон не розуміє.
Я підписаний на різні телеграм-канали – від "Страни" і "Крючка" до найлояльніших президенту. Мене вже, чесно кажучи, підз**б*ло. Що б не трапилося, я вже знаю, хто що напише. Одні ніколи не визнають, що щось стало добре. Інші – щось стало погано.
На відміну від купи людей, які висувають претензії Зеленському, але не знають більше нікого, я знаю, наприклад, Людмилу Іванівну, яка керує нашим ОСББ. Я категорично, с*ка, розумію, що мій двір, мій під'їзд – це наша справа.
Я приблизно уявляю, чим має і може займатись президент. Але суспільство чомусь змушує його займатися лампочками, заміною шин, ще чимось.
– Як там кажуть? Держава починається зі сходової клітки?
– Слухай, я взагалі за те, щоб мери міст не лізли у велику політику, а великі політики не лізли у самоврядування містами. Я взагалі, щиро кажучи, більше не за країни, а міста.
І якщо ми вже прийшли до історії спільної держави, то нам треба дуже добре розуміти, чому ми хочемо бути разом. Ну, наприклад, тому що нам усім легше захищатися від набігів ворога. Або, скажімо, бо хтось варить добре пиво, хтось самогон, а десь туризм добре розвивають.
Виберись якось на Солом'янську вулицю. Піднімися на 25-й поверх будинку 20б на загальний балкон та подивись на Київ. Ї**че Сан-Паулу, розумієш?! Київ зараз схожий на Волгу 31029: д*па квадратна, морда – кругла. Ніби дві машини потрапили в аварію, і з них зварили одну. Воно, в принципі, їде, але виглядає, с*ка, страшно.
– Вся Україна на таке авто схожа?
– (Пауза). Ні.
Колись Васадзе (президент ВАТ "УкрАВТО" – УП) намагався втюхати всім свій "Ланос" під виглядом народного автомобіля. Я йому казав: "Таріеле Шакровичу, якби ви провели опитування, які параметри повинні бути у засоба пересування, щоб він став народним, то це був би мотоцикл".
Це був би мотоцикл: з містким візком, низькою витратою палива, надійним, ремонтно-придатним двигуном. Ніхто ніколи не мріяв про "Ланос" у Зажопінську!
Україна мені нагадує не машину, а, на жаль, бездумно розпиляний мотоциклетний завод. Підприємство, яке виробляло не п**б*нь, а абсолютно логічну, потрібну людям річ.
– Олексію, ви неодноразово – двічі точно – казали, що собі 17-річному порадили б: "Валіза. Аеропорт. США". Чому ви досі тут?
– (Пауза). Коли мені було 17, я не міг би поїхати, бо батьки цього не перенесли б. Хоча якби зараз мій син із онукою вирішив знятися і поїхати, я просто запитав би: "Куди?". Це було б їхнє рішення. У мене з батьками були не такі стосунки.
Зараз у мене тут є друзі, родичі, відповідальність. Один я переїхати не можу, а десять людей не перевезу. І зрештою – чому я повинен звідси кудись тікати? Потрібно спробувати все-таки зробити так, щоб не хотілося тікати.
Євген Руденко, Дмитро Ларін – УП
