Останній із "перших". Чи втримається на посаді Дмитро Разумков

Осінь 2019 року була піком політичних можливостей президента Володимира Зеленського. 

Після парламентських виборів новий президент нарешті отримав змогу доукомплектувати своїми людьми ключовий для політики трикутник влади: Офіс президента, Кабмін і Верховну Раду. 

Андрій Богдан, Олексій Гончарук та Дмитро Разумков стали першою "трійкою", яка іменем Зеленського мала керувати країною.

За два роки із тієї трійки керівників на своїй посаді зберігся лише спікер парламенту Разумков. Але й він, останній із "перших", має всі шанси в дуже недалекому майбутньому перейти у статус "колишніх".

Голосування за так званий антиолігархічний закон напружило до останньої межі і без того непрості стосунки спікера з Банковою. В команді Зеленського уже відкритим текстом говорять про можливість відставки голови парламенту. 

Чи готовий Зеленський розстатись із першим номером "Слуги народу", звідки конфлікт між Разумковим і Зе!командою та яке останнє випробування для спікера вигадали на Банковій – читайте в матеріалі "Української правди".

У попередніх серіях: коротка історія конфлікту

Дмитро Разумков на посаді спікера відрізнявся від колег зі "Слуги народу", та й від нової влади загалом. 

З першого засідання парламенту він зважав не лише на представників монобільшості, але й на депутатів з малих фракцій. 

Таке ставлення з боку представника команди Зеленського до "старих" еліт виглядало досить незвичним. Нова влада показово насміхалась над Порошенком, Тимошенко, Медведчуком та рештою. Разумков на цьому тлі вибивався зі строю. 

Навпаки – голова ВРУ намагався коректно комунікувати з усіма і таким чином завоювати авторитет у залі. Іншими словами, Разумков став для інших фракцій людиною з нової влади, "з якою ще можна поговорити". 

Натомість спікер досить швидко зайшов у конфлікт з Офісом президента. Формальною причиною було бажання тодішнього голови ОПУ Андрія Богдана прийняти 73 законопроєкти в "турборежимі" – на першому ж засіданні Ради дев’ятого скликання. Разумков сказав, що сам не збирається й іншим не дасть аж так порушувати регламент. 

"Діма прийшов до нас і каже: а що скажуть інші фракції? Ми офігіли: "Нафіга ти дивишся на інші фракції, у тебе своїх 250 депутатів!" Він каже: "а що я скажу Тимошенко?" – "Та посилай її на ***!", – розповідав УП в 2019 році один з поважних тогочасних представників Зе!Команди.

Так, власне, і зародився непублічний конфлікт тодішнього голови Офісу зі спікером Ради, який говорив: "Я голова усього парламенту, а не його частини". Неприязнь між Богданом і Разумковим тривала аж до звільнення Андрія Йосиповича з Банкової. 

Цікаво, що взимку 2020 року, коли в коридорах влади активно обговорювали заміну Богдана на Єрмака, голова ВРУ підтримував такий хід. Мовляв, Єрмак не лізе в його роботу і завжди дуже "конструктивний і привітний".

Але із заміною голови ОПУ стосунки голови Ради та Банкової не покращилися. Навпаки –  конфлікти перейшли на вищий рівень, його недолюблював вже не лише голова Офісу, але й сам президент. 

З кінця 2019 року Разумков почав активно демонструвати свою власну позицію, яка не завжди збігалася з позицією партії і особисто президента. 

Наприклад, він показово не брав участі у 5 запитаннях від Зеленського, утримувався при запровадженні санкцій проти каналів Медведчука, публічно критикував ідеї секретаря РНБО і заочно з ним дискутував про олігархів, або й просто насміхався у медіа з різного роду посіпак Банкової. 

Всі ці шпильки відчутно дратували Єрмака із Зеленським. Тим паче, коли соціологічні дослідження почали показувати, що в голови ВРУ рівень довіри не набагато гірший, ніж у президента: Разумкову довіряють 32% українців, Зеленському – 33%.

Але невдоволення Зеленського має більше "понятійну" природу: коли нова команда заходила у владу, то уклала джентльменську угоду, що ніхто не буде займатись власними політичними проектами і кар’єрами, а всі працюватимуть на команду. 

"Ми якось так домовилися, що всі працюємо на одного фронтмена і поки в одній команді, то ніхто не будує собі окремої кар’єри. Діма зразу почав займатися собою і працювати на власне майбутнє", – зізнався свого часу в розмові з УП один із лідерів Зе!команди. 

Останньою краплею для Банкової у відносинах із головою парламенту стало направлення ним до Венеціанської комісії запиту про надання висновку щодо закону про олігархів. 

Цей крок Разумкова в Офісі президента розцінили як персональний удар по ініціативі Зеленського та як спробу спікера суб’єктивізуватися в очах олігархів. 

Питання можливого звільнення Разумкова з посади голови ВРУ постало як ніколи гостро. 

У цьому кейсі відсутня головна проблема усіх інших кадрових змін часів Зеленського – на цю посаду вже є готовий кандидат. 

Наявність віцеспікера Руслана Стефанчука у стінах Ради суттєво посилює ймовірність відставки Разумкова, адже Єрмаку із Зеленським не доведеться особливо напружуватися, щоб знайти заміну. 

Голосування закону про олігархів, яке проводив Стефанчук, показало, що віцеспікер готовий вишукувати будь-які можливості, аби виконати поставлене президентом завдання. 

При тому, Стефанчук може це робити не тільки у парламенті. Як показав останній тиждень, він досить мотивований ходити на телеефіри і відстоювати там позицію. Не якусь свою, а всієї команди. 

Якщо Офіс запустить процес звільнення Разумкова, то найбільш очевидна процедура виглядатиме приблизно так: потрібно зібрати 150 підписів нардепів за винесення питання на розгляд Ради, після чого голова ВРУ повинен підготувати звіт про свою роботу та внести це питання у порядок денний. 

"Станом на зараз ймовірність звільнення Разумкова – 55% проти 45%", – зазначає в розмові з УП співрозмовник у керівництві Ради. 

"Голосів мало би вистачити. "Слугам" додадуть голоси "За майбутнє", частково "Довіра" і частина "Голосу", яка воює з Кірою Рудик. З "Голосом" цікава історія – вони хочуть обміняти це голосування, щоб скинути з посади керівника фракції Железняка", – пояснює вищезгаданий співрозмовник. 

[UPCLUB]

Штучний конфлікт, або Остання перевірка Разумкова 

"Насправді Зеленський не хоче йти на відставку Разумкова, але все до того йде. Якщо Діма продовжить так, як зараз, то місяць максимум ще попрацює", – пояснює позицію президента один із топів "Слуги народу", який часто буває на Банковій. 

У Зеленського дуже болісно сприймають самостійницьку гру Разумкова. 

"Якщо чесно, то ми самі не розуміємо, що він робить. У Діми – амбіції, але вони нічим не підкріплені, крім "я син Разумкова" і маю бути великим", – розповідає один із чільних "слуг".

Ця гіпербола досить точно показує реакцію у верхах чинної влади на поведінку спікера. Щоправда, "в низах" фракції "СН" ситуація дещо інша. У Разумкова є група прихильників серед "слуг", котрі поділяють його погляди і бажання балансувати вплив Банкової на Раду.

"Але часом Разумкова заносить. Як з цими олігархами. Ми зустрічались і вирішили, що не голосувати за це – політична смерть для "Слуги", ми це обіцяли всім. І наче всі погодились, а тут раз – Венеційка, якісь спроби затягнути. Ми йому кажемо: Діма, що це? Але поговорити толком не можна, бо він вдома на ізоляції", – зізнається в розмові з УП один із прихильників Разумкова у фракції. 

Власне, голосування за закон про олігархів міг стати останньою сторінкою у спільній історії Разумкова і Зе!команди. Якби не вимушена ізоляція Разумкова після другого позитивного тесту на ковід.

"Він же мав свою позицію, казав, що не голосував би. Я думаю, що Разумков не підтримав би таку скорочену процедуру. Якби він був би на роботі, ми б наполягали, і це би була точка біфуркації для наших негараздів", – не криючись заявив у Раді глава фракції СН Давид Арахамія.

Однак, закон прийняли без Разумкова і проходження точки неповернення посунулось у часі. Принаймні про це можна судити із того, що підписних листів за відставку спікера ніхто не попросив і голоси за таку ініціативу наразі не збирає. 

"Зараз ми всі поїдемо в Трускавець. Там буде влада повністю, фракція, президент. Думаю, там остаточно і буде вирішено долю Разумкова", – припускає в розмові з УП один зі "слуг".

Проте у Зеленського вигадали ще одне випробування на вірність для голови парламенту.

Мова про призначення керівника секретаріату Ради. Попередньо цю посаду займав такий собі В’ячеслав Штучний. Але, начебто, до Разумкова дійшла інформація, що керівник його секретаріату отримує доплату з Банкової за "нагляд" за ним. І в липні 2020 року спікер зумів добитись звільнення Штучного.

Той, щоправда, із президентської обойми не випав і отримав дуже "тепле" місце заступника голови Управління держохорони, навіть звання генерала.

Банкова вирішила знову задіяти Штучного, цього разу як останню перевірку Разумкова на лояльність.

Фракція "Слуга народу" запропонувала трьох кандидатів на посаду керівника апарату, серед яких і Штучного. 

А вже за кілька днів Арахамія на брифінгу в Раді дав зрозуміти, що насправді саме Штучний має зайняти місце біля Разумкова.

"Ми дізнались, що Штучний уже генерал, і нам дуже подобається ідея, що секретаріатом керуватиме генерал", – вдавав, що жартує, Арахамія.

"Зараз все залежить від глави секретаріату", – недвозначно переконує інший топ із "СН" в розмові з УП.

По суті Разумкова примушують до акту публічної покори. Він має продемонструвати, що готовий підкоритися волі свого лідера, хай навіть особисто для нього вона буде дуже неприємною.

Якщо Разумков не погодиться на кандидатуру Штучного, це означатиме остаточний розрив із Зеленським. Якщо погодиться, то Банкова отримає важелі впливу і контролю над спікером.

"Разумков зараз все прораховує, включаючи можливу відставку. Він давно про це думає. Але влазити у такий беспредєл в Раді, як було з цим антиолігархічним законом, він не буде", – переконує близький до спікера депутат "СН".

Сам Разумков робить вигляд, що за посаду не тримається.

"Жодна посада не вартує угод із совістю", – відповів спікер на питання УП про можливу відставку.

Відставка Разумкова технічно не дуже складна, для цього потрібно лише 226 голосів в Раді.

Але з пошуком очевидного casus belli, як зізнаються в "Слузі", можуть виникнути проблеми.

Як розповідають співрозмовники УП у президентській фракції, Разумков виявився одним із дуже нечисленної групи у "СН", хто на старті відмовився отримувати "мотиваційні конверти" від Банкової.

Дехто із пулу медіаголів Банкової почав говорити про роботу Разумкова на олігарха Ріната Ахметова і непублічне фінансування олігархом спікера.

Але навіть керівники "Слуги" в розмові з УП визнали, що це навряд чи правда.

"Якби він брав, ми про це б знали, бо воно стало би явним. Таке не може залишатися непоміченим. Плюс ми ж моніторимо телик, ми бачимо, як це виглядає на каналах Ріната, коли він когось підтримує. У випадку з Дімою це точно не так, як Яценюк чи Гройсман", – розповідає співрозмовник в оточенні президента.

"Ахметов навряд чи Разумкову платить. Думаю, поки ефіри дає. Плюс – Порох. Ще Діма думає щось із Гройсманом зібрати. Чи якийсь проект з Кличком. Аваков там 100% якось в темі", – додає інший топ зі "Слуги".

Як розповідають джерела УП в різних крилах президентської фракції, останнім часом Разумков і справді зустрічався і Гройсманом, і з Порошенком. Але робив це досить демонстративно – прямо у себе в кабінеті в Раді. 

Тож сам факт зустрічі, про яку одразу всі знають, хоч би й через УДО, наводить на певні сумніви в серйозності "таємних союзів" Разумкова.

Єдиний більш-менш реальний сценарій поведінки спікера, який можна вкласти у сценарій боротьби із Банковою – спроба зібрати і очолити невелику групу незгодних депутатів всередині "Слуги".

"У Діми добрі стосунки з тією частиною "Голосу", яка зараз з Кірою Рудик і Яриком Железняком. Але ж вони не підуть в групу Разумкова. У них своя партія і фракція. Тому Діма може збирати хіба когось в самій "Слузі", – розповідає один зі співрозмовників в "Голосі".

***

Після другої річниці роботи спікером парламенту перед Дмитром Разумковим постали питання, не легші за гамлетівські.

Він мусить або погоджуватися на призначення нового-старого "смотрящого" в особі Штучного, або йти у вільне плавання і спробувати укріпитись в Раді. 

Обидва випадки таять в собі досить великі загрози. Якщо він піде першим шляхом – то чи зможе Дмитро Олександрович нейтралізувати "наглядача"? 

У випадку, якщо Разумков не справиться з новим керівником апарату, то може стати заручником ОПУ, адже за всіма його діями і розпорядженнями слідкуватиме людина Банкової. 

Коли ж спікер обере другий шлях – а чи вистачить Разумкову сил, вмінь та ресурсів переманити депутатів до себе в групу і перейти до Зеленського в опозицію?

Але якщо він спробує і не зможе сформувати власний центр сили в Раді – то ризикує стати рядовим позафракційним депутатом, яких десятки. 

І як тоді доводити виборцям, а головне – політичним елітам, що він спроможний вирости у справжнього лідера, здатного, щонайменше, провести у наступну Раду окрему партію?

Ситуація, як колись казав один уже забутий політик, така, що "я вам не заздрю".

Роман Романюк, Роман Кравець, УП