Давайте вже після свят. Професор Пірс Стіл про те, що таке прокрастинація, і як з нею боротися
"Давайте вже після свят", "після пандемії", "після кінця світу" – формули нашого буття, які зазвичай є синонімом слова "ніколи". Або в найліпшому випадку – в останню мить перед дедлайном.
"Прокрастинатор-практик із раннього дитинства", − так описує себе на власному сайті 51-річний Пірс Стіл, який створив шкалу прокрастинації IPS (Irrational Procrastination scale), а також написав книгу "Рівняння зволікання. Як перестати відкладати і почати виконувати".
Результатами його досліджень цікавляться The New Yorker, National Post, Psychology Today, New Scientist. Для студентів Університету Калгарі, де Стіл викладає, він є втіленням борця зі зволіканням. Аж раптом таке зізнання.
Тож чи можна сподіватися на успіх, коли вчишся не прокрастинувати у прокрастинатора? І що мало трапитися в дитинстві Стіла, аби він в подальшому оголосив війну зволіканню?
Ми спілкуємося в Zoom, і його особистий бекграунд – найперше, про що кортить розпитати вченого.
Канадський професор також розповів "Українській правді" як прокрастинують політики і митці, чому підручник із прокрастинації так і залишився недописаним, і чому не існує щасливих прокрастинаторів.
***
…1981-й, Північна Америка. Урок літератури в школі. 11-річний Пірс Стіл от-от влипне у халепу – чи, пак, у найбільший експеримент у своєму житті.
– На попередньому уроці я попросила кожного з вас обрати книгу, яку ви будете читати протягом семестру. І про яку потім напишете твір, – нагадує вчителька. Краєм ока помічає підняту руку одного з учнів. – Пірсе?
– Я беру "Володаря перснів" Толкіна. Всі частини, від першої до останньої сторінки!
– Хм, – педагогиня вагається, але вже за мить записує назву трилогії навпроти його прізвища. – Ну… Окей, хто наступний?
Якби подібне озвучив хтось із Пірсових однокласників, вона б спробувала відрадити це робити. Запропонувала б прочитати лише перший роман, адже трилогія – це потрійне навантаження.
Але Пірс Стіл – інша історія. Надто лінивий, аби гаяти час на навчання, і надто кмітливий, аби пасти при цьому задніх. Здібний, вміє працювати нашвидкоруч – не надто старанно виконує завдання, але отримує за них пристойні бали.
– Я завжди до останнього відкладав "на потім", і досить довго це сходило мені з рук, – пригадує той період Стіл. – Але завдання ставали все складнішими, рано чи пізно це перестало б працювати. Так і сталося.
Три важенні томи – "Братство персня", "Дві вежі" та "Повернення короля" – терпляче чекали на юного рецензента. Дочекалися: за два дні до дедлайну.
– Дива не сталося. Ви ж розумієте, що прочитати і осмислити таку кількість сторінок за 48 годин фізично неможливо, – розводить руками Стіл.
Дві виснажливі доби – один із його найгірших шкільних кошмарів. Підліток хапався то за один, то за інший том, розпачливо занотовував якісь уривки, плутаючи імена персонажів, і, зрештою, пішов на урок ні з чим.
Майбутній дослідник виявився не єдиним, хто тоді не здав роботу. Але одним із небагатьох, кого це зачепило. Із ненаписаної рецензії почалася його особиста боротьба з прокрастинацією.
Та спершу він мав підтягнути теорію. Тож він здобув ступінь доктора наук з організаційної психології в університеті Міннесоти та працював у справжній теплиці для прокрастинаторів – серед студентів, які навчаються за індивідуальною системою навчання. Тією, де ти сам ставиш собі дедлайни.
З часом Стіл-вчений довів те, про що здогадувався Стіл-школяр: прокрастинація псує життя 95% населення.
Отже, далі – пряма мова.
***
Прокрастинація – це коли спочатку з’являється рішення якусь справу відкласти, а вже потім ви вигадуєте причину, яка дозволяє вам це зробити зі спокійним сумлінням. І в жодному разі не навпаки.
Можливо, Гамлет – один із найвідоміших героїв-прокрастинаторів. Згадайте, він не хоче вбивати свого дядька в момент, коли той молиться. В такому випадку дядькова душа може потрапити до раю, а йому ж хочеться покарати того за злочин.
Якщо принц насправді хотів вбити свого дядька, тоді ця сцена – звичайнісіньке коригування графіку, підбір влучного моменту. Якщо ж Гамлет спершу вирішив не вбивати, а вже потім знайшов виправдання для себе, тоді це прокрастинація.
Підручник із прокрастинації існує, але він так і залишився недописаним. Якщо ви загуглите, то знайдете посилання на "Повну історію прокрастинації" Рінгенбаха. Але коли захочете придбати примірник, з подивом виявите, що його неможливо купити.
До наших днів дійшла переписка читачки з видавцями. У 1980-х вона хотіла замовити "Повну історію прокрастинації" і дивувалася, що та досить довго залишається в розділі "Скоро в друці".
Звісно, "Повна історії прокрастинації" не могла потрапити до друку. Її навіть в природі не існувало. З року в рік видавці анонсували неіснуюче видання. У цьому й полягав їхній внутрішній жарт: мовляв, автор підручника з прокрастинації – ще той прокрастинатор.
Видавці обіцяли цей підручник протягом 10-15 років. Потім перестали: "Добре, повеселилися та й годі". Але люди вже помітили назву і почали використовувати в своїх виступах. Дехто досі таким займається — цитує книгу, яку ніколи не читав.
Коли деяким вченим стає нудно, вони розважаються вигадуванням історій. Наприклад, про використання сиру для вивчення прокрастинації на мишах, яке начебто провели професори Стілтон і Чеддер. Обидва прізвища – назви сирів. Але люди досі докладають чимало зусиль, аби знайти деталі того дослідження.
Серед письменників чимало прокрастинаторів, і всі вони використовують певні трюки, аби змусити себе писати. Наприклад, зачиняються в кімнаті без інтернету.
Дуглас Адамс, автор "Путівника Галактикою", просив своє оточення насвистувати щось кожного разу, коли вони бачать, що він прокрастинує. Але навіть це не спрацювало: Адамс так і не закінчив останню книгу з серії, незважаючи на величезний аванс. Давати аванс прокрастинатору взагалі погана ідея.
Прокрастинація у політиків – цікава річ. Вони схильні працювати над тим, що дасть результат тут і зараз. Ніхто не хоче зменшувати кількість пластику в океані, вирішувати проблеми навколишнього середовища чи боротися з забрудненням повітря. Адже все перелічене – речі, які потребують багато часу, для вирішення яких не вистачить однієї каденції, які дають результат, коли термін при владі вже завершився.
Ми самі робимо наших політиків прокрастинаторами, тому що вони насправді хочуть мати справу лише з тими проблемами, які допоможуть їм здобути швидкі перемоги. Це наче хвіст, що крутить собакою. Замість політики, що принесе зміни, вони займаються політикою, яка допомагає перемогти на наступних виборах.
Якщо складати узагальнений портрет типового прокрастинатора – це молодий безробітний самотній ірландець. Такий результат показало наше дослідження, в якому взяло участь більше 16 000 респондентів з восьми країн світу.
Коли нація визнає, що прокрастинує, вона може додати: "Ми не гірші за інших, просто ми чесніші". І це саме ірландці. У ірландців немає таких виразів, як "маньяна" ("завтра" в перекладі з іспанської – УП) або "після свят", тому, що це надто конкретна обіцянка.
Те саме дослідження показало, що чоловіки зволікають більше, ніж жінки, молодші прокрастинують більше, ніж старші. Неодружені, а також ті, хто вирішив поставити шлюб на паузу, прокрастинують більше за одружених чи розлучених. Серед прокрастинаторів більше безробітних, ніж працюючих.
Рутина частково допомагає запобігти прокрастинації. Потрібна звичка. Наприклад, ви відвідуєте тренувальний зал щосереди. Через певний час це дається вам легко, як керувати авто шляхом додому.
Ковід зламав нашу рутину. Коли ваш зал зачинено, що ви будете робити? Деяким людям вдалося відбудувати звичку, почати займатися вдома. Деяким не вдалося: "Чому б мені натомість не скористатись Netflix?"
Що спричиняє прокрастинацію? Ми виявили: що більше у вас дедлайнів, то більше речей, які ви намагаєтеся відкласти. Саме таке суспільство ми побудували після індустріальної революції: з великою кількістю дедлайнів, спокус та місць, які необхідно відвідати.
І, навпаки, найменш розвинені аграрні суспільства прокрастинують менше. Голодний – тобі варто поїсти, коли є джерело їжі, потрібно з’їсти якомога більше. Погодьтеся, у таких умовах не до зволікань.
Прокрастинація починається там, де є спокуса. Доступна, регулярна та якісна.
Що ми маємо зараз? Смартфони, які завжди ввімкнені. Гірше того, у нас тепер жодної приватності. Всі ці штуки користуються алгоритмами, що базуються на детальній персоналізації. Вони знають нас так добре, що навіть збірна з десяти ваших найкращих друзів не може з ними тягатися.
Це наче відмовлятися від послуг кращих шеф-кухарів, які хочуть готувати лише для вас, і яким достеменно відомо, що саме ви любите.
Тільки-но ви ускладнюєте доступ до спокуси, вона багато в чому втрачає привабливість. У одному місті було два мости. З першого люди весь час стрибали і вбивались. Другий був вищим та з інтенсивнішим трафіком, наче зручнішим для таких речей, але люди продовжували обирати перший для самогубств.
З’ясувалося, що перила першого мосту були приблизно на 15-20 см нижче, ніж другого. На першому достатньо було перекинути ногу – і можна стрибати. На другому довелося б спершу себе підтягнути. І тієї незначної перешкоди виявлялося достатньо, щоб зупинити людей.
Інший приклад – блістерні упаковки ліків. Якщо ви даєте людям знеболюючі таблетки у блістерній упаковці, вони рідше використовують їх, щоб вбити себе. З банкою все просто: відкрив, зробив. А блістерною упаковкою доведеться довго клацати. І знаєте що? Це нудно. Якби я рекламував блістерні упаковки, то запропонував би слоган: "Давайте жити, бо самогубство – то занадто багато роботи".
Часто люди просто не усвідомлюють, наскільки вони близько, аби почати виконувати задачу, замість того, щоб в черговий раз її відкласти. Це можна порівняти з перебуванням під водою – як за 30 см, так і за 300 метрів до поверхні ви відчуваєте те саме. Нестачу кисню.
Я розробив кілька інструментів для контролю емоцій. Один із них – кнопка Saent. Скажімо, я працюю за комп’ютером. Його можна використовувати для розваг – ігор, соцмереж. Але я готую доповідь. Мені хочеться розігнати нудьгу, відтермінувати написання фінального абзацу – і рука тягнеться до знайомої іконки.
За допомогою Saent зможете влаштувати собі затримку. Лише на 30-60 секунд. Якщо за цей час я передумаю йти в соцмережі, мені достатньо натиснути "Скасувати". Така хитрість зменшує час для прокрастинації на 10%.
Результат колаборації доктора Стіла та стартапу Saent – девайс, що підвищує продуктивність
Маленька прокрастинація – це смішно, а велика може вбити. Наприклад, люди відкладають медичне обстеження, бо бояться дізнатися погану новину. Мої мати та теща померли, по суті, через зволікання. Обидві мали рак. Одна навіть була медсестрою. Але вона постійно переносила похід до лікаря, аж поки не виявилося, що втратила занадто багато часу.
Щасливих прокрастинаторів не існує. Професор Адам Грант заявив, що трохи зволікання може піти на користь – не всім, а тим, хто намагається все контролювати. Звичайно, ця теза – хороший маркетинговий інструмент для продажу його книг, але соціально безвідповідальний вчинок. Чи не кожен журналіст, який писав рецензію на його книгу, вирішив процитувати ту частину, в якій Грант говорить, що зволікання може бути на користь. Люди люблять таке читати.
Я сказав йому: "Знаєш, Адаме, ти завдав великої шкоди. Так, мати на 100% розписаний графік, мабуть, насправді не дуже по-людськи, майже як у роботів. Але люди зазвичай не говорять про якусь золоту середину. Твій висновок для них – індульгенція для зволікання".
Як би різко не звучало питання "що б ви зробили, якби у вас було всього півгодини життя?", воно повертає нас до пріоритетів.
Ви чули найсмішніший жарт про прокрастинацію? Розкажу пізніше (сміється). Оце і був жарт. Прокрастинація цілком і повністю про перенесення будь-якої справи на потім.
5 порад від Пірса Стіла, які допоможуть у боротьбі з прокрастинацією
1. Вимкніть пуш-сповіщення в смартфоні. Відсутність звукових та світлових сигналів про нові листи, повідомлення чи нагадування підвищить вашу продуктивність на 10%. Якщо знаєте, що маєте на годину зосередитись на завданні – скористайтесь режимом "у літаку".
2. Розбийте велику ціль на кілька малих. Підготуйте графік мікроцілей – що саме вам потрібно виконувати, аби щодня працювати на бажаний результат. Дотримуйтеся цих кроків.
3. Ускладніть доступ до спокус, які відволікають. Наприклад, якщо вашу увагу крадуть соцмережі, встановіть додаток, який обмежуватиме час на розваги або, принаймні, заповільніть відкриття браузера на 30-60 секунд.
4. Знайдіть у графіку місце для рутини. Наприклад, регулярні заняття спортом чи вивчення нової мови дисциплінують. Завдяки ним буде легше призвичаїтися до нових завдань.
5. Нагадуйте собі: ви керуєте своїм життям. Але тільки не в ніч перед дедлайном – тоді ви собі не належите, вашим життям керує той, хто цей дедлайн встановив. Тож перш ніж відкласти щось "на потім", запитайте себе: прокрастинувати чи все ж уникнути майбутнього стресу?
Прокрастинувала для УП Анна Синящик
