Життя в умовах репресій. Історії кримських політв'язнів у 5 фактах
У травні 2014 року російські силовики затримали в окупованому Криму групу активістів: Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чірнія. Вони стали одними з перших і найбільш відомих кримських політв’язнів: зі звинуваченнями в "тероризмі" і строками від 7 до 20 років тюрми. За їхню долю у свій час переживала вся Україна, очікуючи обмінів.
Але за 7 років політичні переслідування перетворились на одну з характерних рис життя на окупованому півострові. При цьому суспільна увага до них стає меншою. А перспектива обмінів залишається химерною.
Серед останніх затриманих – кримчанин Станіслав Худолей, якого схопили в кінці червня цього року за "державну зраду", та кримський татарин Абдулла Ібрагімов, який у липні відбув три дні під арештом за публікацію в мережі ще 2013 року з релігійною символікою, забороненою в Росії.
Що об’єднує репресії в Криму від Сенцова до Ібрагімова?
Цей матеріал – частина мультимедійного проєкту "Як ми будемо повертати Крим" Лабораторії журналістики суспільного інтересу та НВ, який об’єднав кримських журналістів, редакторів різних медіа, правозахисників та громадських діячів у "Кримську редакцію" для пошуку інструментів та рішень для деокупації півострова.
1. 231 політв’язень за весь час окупації
Участь в ісламістській партії "Хізб ут-тахрір", забороненій у Росії. "Диверсії" і "державна зрада". Заклики до повернення Криму під контроль України. Це найпоширеніші звинувачення, за якими Росія переслідує мешканців Криму, незгодних з окупацією, і залякує навіть політично неактивних.
З 2014 року в жорна російських репресій потрапила 231 людина. Наразі за гратами окупантів знаходяться 113 українських громадян. Арештовані неодноразово публічно заявляли про катування і відмовлялись від своїх свідчень через те, що вони були зроблені під тиском.
Більше 60% в’язнів – 78 людей – є кримськими татарами. Під час окупації корінний народ півострова став жертвою особливо прискіпливого і жорсткого ставлення.
Ніби за принципом доміно, у кайданках опиняються й ті, хто виходить на протести проти переслідувань. Показовий приклад – справа 76-річного ветерана кримськотатарського національного руху Сервера Караметова, який в 2017 році пікетував під "Верховним судом" у Сімферополі.
Чоловікові присудили 10 діб арешту і штраф у 10 тисяч рублів (приблизно 175 доларів). А за тиждень затримали вже тих, хто вийшов на підтримку Караметова. Одному з мітингувальників, теж літньому кримському татарину, виписали таку ж суму штрафу.
Механізмом тиску на початку окупації були насильницькі зникнення. До нього вдавались представники так званої "самооборони", яких не карало підконтрольне Росії керівництво.
Викрадення почались вже в березні 2014 року. Правозахисники зафіксували загалом 42 таких випадки.
Когось згодом знаходили мертвими, як кримськотатарського активіста Решата Аметова. Але 13-ьох людей українські правоохоронці і досі вважають зниклими, як євромайданівців Іванв Бондарця і Владислава Ващука.
З листа 66-річної Галини Довгополої, засудженої за "шпигунство", 2021 рік:
"Якщо я виживу (все ж вік), то моя дорога тільки до України. Я не хочу в Крим. Не можу більше бачити, як він гниє зараз".
2. Переслідування за позицію і релігію прикривають "тероризмом" і "екстремізмом"
Фундаментом для переслідувань і тиску окупанти зробили своє законодавство про боротьбу з тероризмом і екстремізмом. Правозахисники називають його сформульованим неконкретно і надто широко.
Основна стаття для кримських політв’язнів – участь у терористичній організації. Такою РФ вважає партію "Хізб ут-тахрір". Кримські справи складають чверть від послідовників організації, переслідуваних Росією.
До окупації члени ісламістської політсили не ховали своїх облич, оскільки в Україні вона не заборонена. Але все одно була під увагою українських правоохоронців. І коли ті зрадили присязі і перейшли на бік окупанта, то вже серед своїх звітів мали матеріали на переслідуваних в Росії "хізбів".
Наразі через нібито причетність до партії ув’язнені 74 кримських татарина, загалом під переслідуванням – більше 80 людей. Російські суди призначають їм від 6 до 19 років тюрми.
"Екстремістським" Росія визнала Меджліс кримськотатарського народу, який чинив опір російському вторгненню. Це зробило неможливою роботу представницького органу корінного народу на своїй батьківщині.
Такий же статус мають "Свідки Єгови". За зв’язок з організацією кримчани можуть потрапити у в’язницю. При цьому члени цієї церкви по всьому світу декларують свою аполітичність і навіть не беруть участі у виборах.
Утисків зазнали Православна церква України та Українська греко-католицька церква, які були осередками спротиву окупації. У 2014 році парафіянам погрожували, священиків викрадали, а релігійні пам’ятки нищили. Пізніше силовики затримували архієпископа Климента. За його заявою "влада" відмовилась реєструвати місцеву парафію УПЦ, а суди "виселили" собор у Сімферополі і наказали знести храм у Євпаторії.
Росія має також офіційний привід для релігійних переслідувань – стаття про "незаконну місіонерську діяльність". "Суди" в Криму штрафують мусульман, протестантів, баптистів, юдеїв, кришнаїтів, наприклад, за обряди у приміщеннях, не зареєстрованих як культові споруди.
3. 90% політв’язнів вивезли з Криму в Росію
За міжнародним правом статус держави-окупанта передбачає низку обов’язків. Однак Росія у Криму це право систематично порушує. Як військовий злочин, наприклад, може бути розцінена депортація з окупованої території і зміна демографічного складу.
Російська влада вивозить кримчан у військові суди та колонії на своїх територіях. Лише 10%, тобто 12 людей, знаходяться на півострові. Інші – в різних російських регіонах.
Віддаленість від Криму ускладнює зв’язок і побачення з родичами чи адвокатами. Наприклад, Олег Сенцов "сидів" у північних Лабитнангах, розташованих за 4,5 тисячі кілометрів від південного півострова.
З листа Олега Сенцова, 2016 рік:
"Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що цей цвях не зігнеться".
Навіть тоді, коли в’язня тримають в Криму, його контакт із родиною може бути обмеженим. Так, лише за останні 3 роки 18 ув'язненим кримським татарам не дозволили бути присутніми на похованні родичів.
Крім того, Росія використовує українське громадянство як привід для видворення кримчан. Лише до 2018 року щонайменше 1,2 тисячі людей змусили виїхати під приводом "порушення правил перебування в РФ". Таке покарання також означає автоматичну заборону на в’їзд, яка може тривати до десятиріччя.
У той же час, коли російська влада воліє розірвати зв’язки в’язня з Києвом, вона може фактично насильно визнавати його своїм громадянином і заперечувати підданство України. Підстава формально – не написав відмову від окупаційного паспорту. Наслідки реальні – недопуск українського консула. Так було, зокрема, з фігурантами "справи Сенцова".
Читайте також: Олег Сенцов: Це не біль, це просто бажання зробити все правильно – повернути Крим і покарати агресора
4. Під опікою благодійних фондів – 191 дитина політв’язнів
Після масових арештів кримських татар чимала частина сімей живе без чоловіків. У деяких селищах компактного проживання такі родини утворують навіть своєрідні "жіночі вулиці", де дружини залишились вдома самі. Наразі таких – більше 60, майже 120 матерів не бачить синів.
У таких "роз’єднаних" родинах наразі живе 191 дитина, із них 12 народились вже після затримання батька, а 33 потребують особливої допомоги через важкі хвороби.
Для підтримки сімей політв’язнів були створені фонди "Кримське дитинство" і "Бізім балалар" ("Наші діти"). Вони опікуються дітьми арештованих, збирають гроші на матеріальну допомогу та їхній розвиток
5. Громадянські журналісти – явище у відповідь на репресії
Захопивши Крим, російська влада почала зачищати медіа-простір від "незручних", залишаючи в ньому лише своїх пропагандистів.
Медіа змусили перереєстровуватись за російським законодавством і при цьому відмовили в ліцензіях 18 кримськотатарським ЗМІ. Це залишило незалежних без законних прав на роботу. У редакції приходили з обшуками, наприклад, до телеканалу ATR і газети "Авдет", яку видавав Меджліс.
Невизнання Криму як російської території вважається злочином і теж несе загрозу для журналістів. Саме через заперечення законності російського керівництва під кримінальну справу потрапив співробітник "Крим Реалії" Микола Семена. Причиною стали його журналістські матеріали.
У 2021 році ФСБ затримала фрілансера "Радіо Свобода" Владислава Єсипенка, який писав на соціальну та екологічну тематику, знімав опитування кримчан. Його звинуватили в "шпигунстві". У своїх листах Єсипенко розповів про катування током, побиття і примуси кричати "Слава Україні".
Загалом українські правоохоронці кажуть про більше ніж 120 зафіксованих випадків переслідування медіа. У відповідь на такі зачистки в Криму з’явилось нове для України явище – громадянська журналістика. Висвітлювати затримання, обшуки і суди на півострові взялись активісти.
У тому числі таку роботу виконує об'єднання "Кримська солідарність". Однак і вона стала мішенню для силовиків. Наразі під арештом перебувають 9 її журналістів, 50 активістів, 3 правозахисника і 38 волонтерів.
З листа журналіста Владислава Єсипенко:
"Спасибі і ФСБ Росії, яка надала безпрецедентну можливість… не тільки стати спостерігачем в камері СІЗО на окупованій території Криму, а й спробувати на своїй шкурі їхні методи ведення "слідства", від яких можна або збожеволіти або віддати кінці. Мене це не зломило, але волосся, схоже, посивіло".
*У матеріалі використані дані Кримської солідарності, Кримськотатарського ресурсного центру, Кримської правозахисної групи, "Меморіалу", Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини та прокуратури АРК і Севастополя.
Соня Лукашова, УП
