"Дивіться, яка дичина!". Що приховують зарості Совських ставків, і чи можна врятувати зелений Київ
Горностаї, сапсани, боривітри, орлани-білохвости, лисиці – попри жорстку урбанізацію, в межах київської агломерації все ще можлива зустріч із різними хижаками. Але найнебезпечніші з них ховаються не в заростях Голосіївського лісу, хащах Пущі-Водиці або на Жуковому острові, а в преміальних авто і чиновницьких кабінетах.
Столичний журналіст і активіст Андрій Яніцький, один із тих, хто бореться за збереження нижнього каскаду Совських ставків, порівнює забудовників Києва та їхніх лобістів у владі зі стерв'ятниками. Алгоритм їхніх дій вироблений десятиріччями і доведений до рівня рефлексу: взяти землю, привести в запустіння, заасфальтувати, залити бетоном.
"Вони обіцяють: "Дайте нам цю ділянку, і ми зробимо красиво!". Потім вбивають усе живе і ласують мертвечиною, як грифи", – говорить Яніцький.
У цьому емоційному порівнянні перебільшення небагато. На карті Києва безліч локацій, де ентузіасти намагаються зберегти залишки природи. Часом настільки дикої, що складно повірити в її існування в межах багатомільйонного міста.
Для двоногих київських хижаків, з якими воюють активісти, немає жодних табу. Вони намагаються збільшити свій ареал за рахунок Феофанії і природного ландшафту Пирогово. За рахунок парку "Теремки". Вирубаних яблуневих садів на Виноградарі. Або знищеного саду в районі Іподрому, на місці якого з'явився проблемний і недобудований квартал "Еврика".
Апетити забудовників поширюються далі, на водойми. Ось уже кілька років йде боротьба за озера Небреж і Мартишев на Осокорках. Триває битва за озеро Вирлиця, на березі якого теж хочуть будувати, хоча воно і так вже задихається в оточенні житлових масивів.
Попри нерівні сили, локальні перемоги у захисників зеленого Києва все ж трапляються. Хоча і в них рано ставити крапку.
Які птахи гніздяться біля Деміївської? На що хочуть перетворити водойми біля річки Совка? Чи збирається мер Кличко рятувати зелені зони? І чому Київ – не "новий Берлін"? Репортаж УП з Совських ставків.
Споглядання
Для пізнання дзену є дві підходящі пози: сидіти, як Будда, або стояти, склавши руки за спину, як 73-річний рибалка Микола Якович.
Не хвилюватися про суще слюсарю-пенсіонеру допомагає магічна аура Совських ставків, куди він приходить з вудками ось уже сорок років.
Спостерігати за поплавками, оточеними очеретом, Микола Якович може годинами. Клювання в спогляданні не головне, а докучливий писк комарів лише загартовує чистий розум.
– У меня квартира там, на горе, – флегматично киває чоловік у бік історичної місцевості Ширма. – А тут я отдыхаю. Доживаю свой век.
У спекотний літній день дикі зарості з водоймами, місцями заболоченими, тотально затиснутими між проспектом Лобановського і вулицею Брожка, на кілька градусів збивають температуру повітря в цій незрозуміло як збереженій оазі.
З потужним гулом авто, що обволікає з усіх боків, тут, всередині нижнього каскаду Совських ставків, успішно конкурують трелі солов'їв, крякання качок і крики чайок.
Через півтори години прозорий пакет із водою наповнюється дрібною здобиччю рибалки.
– КраснОпер, – пояснює Микола Якович, оригінально наголошуючи на "о". – Тут и щука была. Но ее почти всю выловили, стало больше краснОпера. А еще карась ловится, окунь.
Рыбу отсюда можно есть, а там, дальше, загрязнение сильное. Канализацию туда сбрасывают.
Різноманіття тутешньої фауни рибалка, який не налаштований на тривалу розмову, пояснює ємко і фольклорно: "От ежа до ужа".
Пасторальні пейзажі Совських ставків кілька років тому забудовники перетворили на дивну картину, в якій центральне місце займають кілька висоток.
З одного боку – скандальні недобудови Войцеховського, який зник десь в Європі з грошима інвесторів. З іншого – ЖК The Lakes, схожий на поліпшену версію радянських багатоповерхівок.
– Если попробуют осушить ставки и построить новые дома, люди поднимутся, – обіцяє Микола Якович.
Обурення
"How dare you?! Як ви смієте?!".
Якщо б шведська екоактівістка Грета Тунберг опинилась у Києві, її знаменитий вигук, що став мемом, звучав би набагато гнівніше та голосніше, ніж на кліматичному саміті ООН у Нью-Йорку.
Про знищення природи в столиці України палкій Греті могла б детально розповісти київська екологиня Катерина Полянська.
Про те, що у її рідному місті щось йде не так, Полянській підказало серце, коли вона була маленькою.
– Наприкінці 90-х перед моїм будинком на Кудрявському узвозі знищували розкішний сад. Я була мала, кидала з вікна горіхами по забудовниках, щоб не рубали мою улюблену грушу.
Але вони не зупинилися. Замість дерев з пташечками з’явився забетонований двір, паркінг та нові будинки, – згадує екологиня.
Всупереч драматизму особистої історії, якою Полянська ділиться під час прогулянки Совськими, з її обличчя не сходить посмішка. Її очі блищать щастям дитини, яка потрапила в казку.
– Дивіться, яка дичина! – захоплюється вона заростями. – Тут утворилася екосистема, дуже рідкісна для Києва. Так, у нас є паркові зони, але такого острівця саме дикої природи, такого її різноманіття посеред міста немає.
Кілька років тому Полянська увійшла в групу екологів, які обґрунтували створення ландшафтного заказника місцевого значення "Нижній каскад Совських ставків". Один із головних аргументів на його користь – порятунок тутешніх птахів, комах, занесених до Червоної книги України, та колонії черепах, що охороняються Бернською конвенцією.
– Тут багато качечок, – веде Катерина до води. – Зараз якраз період, коли вони виводять своїх малят.
Ось, дивіться – це крижні. Ото – самочки, вони мають бути непомітними, коли сидять на яйцях. А самці більші, красивіші, різнобарвні.
Ось там, бачите? То лиска, з таким білим дзьобом. А за нею водяні курочки.
– Тут дуже гарні умови для гніздування та харчування, – веде Катерина далі. – Птахи їдять комах, можуть і ряску (вид водоростей – УП).
Повернення
Спроби забудувати Совські почалися у 2007-му. Адміністрація Черновецького віддала 20 гектар у п'ятнадцятирічну оренду компанії ТОВ "Господарник", за якою стоїть бізнесмен Ігор Баленко, колишній депутат міськради від Народної партії Литвина, а сьогодні – депутат від "Європейської солідарності".
Спочатку на шляху річки Совки, що впадає через Либідь у Дніпро, планували побудувати торговий центр. Але світова криза 2008-го зупинила процес.
Через кілька років, ближче до закінчення терміну оренди, забудовник знайшов інвесторів і представив новий проєкт. У загальних рисах він виглядає так: приблизно половину водойм "злити" і висушити, на їх місці звести житловий квартал на кілька тисяч жителів з парковками; а ставки, що залишаться, перетворити на паркову зону.
Протести активістів, екологів, місцевих жителів, відкритий лист Петру Порошенко і його дружині Марині, під яким підписалася УП, переломили ситуацію.
Суд розірвав договір оренди між Київською міськрадою і ТОВ "Господарник", повернувши нижній каскад Совських місту. Але, на думку Андрія Яніцького, автора звернення до Порошенка, розслаблятися рано.
– Рішення суду, напевно, будуть оскаржувати, – прогнозує він. – Хоча проблема навіть не в цьому і не в конкретному забудовнику. Колись ця земля мала цільове призначення – парк. При Черновецькому на це закрили очі.
Нам потрібно юридично оформити таку структуру як "ландшафтний парк". Інакше буде нескінченна війна за Совські ставки, атаки не припиняться, сюди будуть приходити нові забудовники.
– Важливо, щоб з'явився не такий парк, як "Наталка", – продовжує Яніцький. – Він дуже красивий, але тут потрібен зовсім інший формат. Без асфальту, бетону, пластикових дитячих майданчиків.
Потрібно провести чистку, вирішити питання з колекторами, щоб сюди не скидали каналізацію. При цьому максимально зберегти територію в її первозданному вигляді.
За попередніми підрахунками, для реалізації проєкту потрібно близько 80 мільйонів гривень. Але в філософії влади, каже активіст, відсутня проста думка: зелені зони і водойми – така ж частина міської інфраструктури, як дороги, мости та вулиці. Особливо на тлі кліматичних змін, про які так багато говорять останнім часом.
– Острівці природи роблять більш комфортним наше життя, для міста вони – як "глобальні кондиціонери", – проводить аналогію Яніцький. – Коли будують в Києві дороги, мости, всі прекрасно розуміють, що вони потрібні. Ніхто не питає: "А де на це взяти гроші? А як вони будуть себе окупати? А може зробити їх платними? Ну, буде відреставрований Хрещатик, і що далі?".
Але коли заходить мова про зелені зони, чомусь завжди виникають подібні питання.
Порівняння
Коли Катерина Полянська чує популярну останнім часом фразу "Київ – новий Берлін", вона лише поблажливо сміється.
– Я була в Берліні, нам далеко до нього, принаймні з точки зору екології, – каже киянка. – Там кожне дерево пронумеровано, занесено в базу. Такого свавілля, як в Києві, в Берліні не можна навіть уявити.
Прогулюючись між липами і кленами, вдивляючись у водну гладь Совських в пошуках черепах, Катерина відволікається на свій смартфон із додатком, що допомагає пізнати птахів за співом.
– Так, це зараз, мабуть, співає соловейко східний. А ще оце над нами дрізд чорний сидить. Він нам відповідає, – коментує еколог звуки навколо, включаючи записи пташиних голосів на смартфоні.
– А це хто цокає в очеретах?
– Це – лиска, – відповідає Катерина. – Вона сидить на гнізді та каже нам: "Забирайтесь!". А там он – мартин, чуєте?
Полянська веде до кволого дерев'яного містка, який спорудив хтось із місцевих. Тут одна з небагатьох точок, звідки під певним ракурсом відкривається чиста панорама, без домінуючих висоток Войцеховського і ЖК The Lakes.
– На Совських приблизно як в історії про Ейфелеву вежу, знаєте? Єдине місце в Парижі, звідки не видно Ейфелевої вежі – сама Ейфелева вежа, – посміхається Полянська.
Під цим кутом, під яким Катерина пропонує подивитися на ставки, не складно розгледіти залишки патріархальної місцевості.
Вперше Совські водойми разом з млинами, названими "печерськими", зафіксував в плані Києва і його околиць військовий інженер Данило де Боскет в 1753 році. Їх на річці Совка облаштували монахи Києво-Печерської лаври, якій певний час належало тутешнє село.
Ставки включили в межі Києва в 1923-му. Взимку тут добували брили льоду для побутових потреб, а в 1930-х почали розводити рибу.
Забруднення місцевості почалося з появою заводу "Червоний гумовик".
Порятунок (?)
Для еколога життя в Києві – суцільний біль.
– Я в людях вже починаю розчаровуватися, – зізнається Катерина Полянська, прогулюючись біля Совських ставків. – Тут були неодноразові підпали очерету, сміття багато, каналізація тече...
На кого з хижаків схожі ті, кому плювати на природу? Будь-яке порівняння з тваринами Катерина вважає некоректним.
– Вони того не заслуговують. Той самий вовк у порівнянні із забудовниками – надзвичайно прекрасна тварина, – каже вона, згадуючи, як у Національному природному парку Голосіївський вирубали дерева під заправку.
Дивлячись на знищення зелені, хаотичну забудову і забруднене повітря, Полянська поривалася поїхати подалі від людей – в Карпати. Але рідний для неї Київ не відпускає. Йому вона ще може стати в нагоді.
Стан екології в столиці за п'ятибальною шкалою Катерина оцінює на "двійку".
– В нас ще такої повної катастрофи немає, але… Ми бачимо скільки всього скидають в Дніпро. По деревах, навіть тих, що висаджують, помітно, як їм все важче виживати.
Київ все ще дуже гарний, зелений. І в ньому є багато чого, що нам всім треба зберігати, – закликає Полянська.
Із заростей Совських ставків, оточених мегаполісом, уважний киянин забере з собою багато спостережень. В кінці зустрічі з Катериною виникає драматична ситуація: серед струмка, на тонкій гілці застигло, щоб не впасти, пташеня очеретянки. Воно покинуло гніздо, але ще не навчилося добре літати.
– Краще взагалі не чіпати, – інструктує Катерина. – Десь поруч мають бути його батьки, які за ним ще наглядають та годують. Ви можете йому допомогти у крайньому випадку, якщо побачите, що для нього є смертельна загроза.
У дикій природі доля цього пташеняти залежить від випадку, погоди і його живучості. Але тут, на Совських, як і всюди в столиці, ще й від людини.
Коли закони природи в Києві діють слабко, допомогти птахам, Дніпру, водоймам, зеленим зонам може, якщо пощастить, одне електоральне правило: чим ближче вибори, тим сприйнятливіші політики до сентиментів.
Про це правило активіст Андрій Яніцький не забуває і покладає на нього певні надії:
Ми хочемо встигнути зробити тут парк в цю каденцію депутатів. Вони ж хочуть переобратися? Нехай зроблять щось хороше для міста.
Знаєте, я зовсім не проти, щоб всі відомі політики приїхали сюди і перерізали урочисту стрічку на відкритті нового парку.
Порошенко, Кличко, Тимошенко, Зеленський – всі-всі-всі!
***
Під час підготовки цього матеріалу редакція УП відправила меру Києва ключові питання, що стосуються екологічної ситуації в столиці. Тут ви можете прочитати в оригінальному вигляді відповіді, надіслані прес-секретарем мера Оксаною Зинов’євою.
Але незадовго до публікації репортажу журналісту УП несподівано подзвонив сам мер. За його словами, він прочитав інформацію, відправлену до редакції УП, і вирішив особисто відповісти на поставлені запитання "більш людською мовою". І ось що з цього вийшло.
1 - Яка стратегія міста з адаптації до змін клімату? Чи усвідомлює міська влада, що відповідно до світових підходів у рамках адаптації розширюються зелені зони?
– Скоро ми презентуємо Генплан, який передбачає розвиток транспортної та туристичної інфраструктури, медицини, районів, мікрорайонів на наступні 15-20 років. Окремою, однією з ключових складових презентації стратегії розвитку міста, буде "Зелений Київ", зелені зони та водойми.
Ми залучаємо світових фахівців, робимо Генплан разом з архітекторами міста-побратима Лейпциг, які дають нам поради та консультують. Ключеве питання – місто має залишатися комфортним для проживання людей, не перетворюватися в кам’яні джунглі.
У нас є презентація такого "зеленого кола", де всі парки будуть з'єднані між собою екологічним транспортом, велодоріжками, по яких можна буде приїхати з одного парка в іншій.
2 - Чому зараз масово ремонтують парки і сквери, але зелених насаджень після ремонтів стає менше? В Маріїнському, Наводницькому знищили усі кущі, наприклад.
– Є концепція кожного парку. У нас є міські парки, є зони відпочинку, є лісопаркові зони. Відповідно до цієї концепції міський парк не має бути захаращеним.
Наступного року ми заходимо в Маріїнський парк, де вже концептуально доведемо його до нормального стану. І якщо хтось там скаржиться, що якісь кущі прибрали, вибачте, будь ласка, – це міський парк. І там повинні бути і газони, і зони відпочинку. І там має бути кронація дерев.
Якщо десь прибираємо дерева, це виключно в рамках концепції парку. Масової вирубки ми ні в якому разі не робимо.
3 - Місто ремонтує існуючі парки. Натомість закриває очі на перспективу знищення забудовниками великих зелених зон: екопарк "Осокорки", Совські ставки, озеро Вирлиця.
– Я хотів би пояснити. Ми розв'язуємо вузли, які були зав’язані багато років тому. Осокорки, Совські ставки, інші зелені зони були віддані і навіть приватизовані в свій час. Наприклад, в Протасовому ярі було дуже дивно, коли почали забудовувати, говорити, що це приватна територія. Але громада чітко вимагає, щоб там залишалася зелена зона.
Ми знаємо, що Совські ставки хотіли забудувати, але моя принципова позиція як мера: вони повинні залишатися рекреаційною зоною. Ми проходимо вже всі юридичні питання, щоб ні по яких судах ці ставки не відбили. Щоб ми не загубили зелений острів в нашому місті
Озеро Вирлиця – така ж сама ситуація. В 2007 році ця територія була віддана в оренду приватним компаніям. Особисто я переконаний, що біля кожного озера повинна бути рекреаційна зона.
"Екопарк Осокорки" – більш складна ситуація. Ще в часи СРСР ця територія була винесена в зону житлової забудови. Але у нас ключові вимоги: якщо передбачено будівництво багатоповерхівок, воно повинне бути в концепції сучасного розвитку. Що це означає? Зелені, рекреаційні, прибережні зони, спортивні майданчики, школи, дитячі садки. Без щільної забудови.
Ніхто не дає забудовнику приймати одноосібне рішення. Є містобудівна рада, в яку входять, можна так їх назвати, "аксакали містобудування". Тільки після того, як вони приймають проєкт, його виносять на розгляд громадськості. І тільки вже потім, можливо, буде будівництво на цій території.
4 - У місті масово зрізають дерева, що викликає обурення громади: нещодавно на будівлі "Квіти України" зрізали виноград, якому було 30 років. Яка стратегія міста по збереженню дерев? І на скільки заплановано збільшити зелені насадження за два роки?
– Наше завдання, щоб ніякої вирубки дерев не було, щоб зелені зони були збережені. За кожне дерево, яке знищив забудовник, повинні йти кошти в бюджет міста. Більш того, ми вимагаємо, щоб були висаджені в більшій кількості зелені насадження. Такий концепт.
5 - Яка стратегія міста по захисту водних об’єктів?
Я можу багато розповідати. Подивіться, наприклад, на озеро Лебедине біля проспекту Бажана. Зараз ми його облаштовуємо. Така ж сама ситуація на Троєщині, біля проспекту Маяковського – ми облаштовуємо парк і паркову зону.
Місто Київ має унікальну водяну складову – Дніпро, багато озер. Наше завдання, щоб вони залишалися. Зараз з Департаментом екології ми працюємо над тим, щоб очищення озер відповідало стандартам, щоб вони не були калюжами, куда скидаються всі стоки.
6 - Основний аргумент забудовника на Совських ставках – в міста немає грошей на ще один парк. Автори концепції парку на нижніх Совських оцінюють його вартість у 80 млн гривень на п’ять років. В місті справді немає таких грошей? Якою мер Києва бачить долю нижніх Совських ставків? Що та коли там планують зробити?
– По Совським вже зареєстрований проєкт рішення про повернення земельної ділянки до власності міста. Ці ставки – дуже перспективна зона відпочинку. Що стосується рекреації, коли у нас будуть всі підстави, ми будемо розробляти проєкт, концепт щоб влаштувати там парк.
Його вартість оцінюють у 80 мільйонів гривень. Я переконаний, що ці гроші місто знайде, щоб зробити там рекреаційну зону. Це – не великі гроші.
Можна ще додати, що в Солом'янському районі буде ландшафтний парк, на пагорбах. Громадськість буде дуже здивована тим, що очікує Солом’янку наступної весни. А через місяць ми запрошуємо на відкриття другої, нижньої частини парку на Пейзажній алеї. Третю частину плануємо наступного року відкрити.
Ми здаємо парки та пишаємося тим, що вони вже мають зовсім інший вигляд. Загальний концепт і плани щодо зелених зон у нас великі. Це – один з наших приоритетів. Питання – в часі та грошах.
Київ був зеленим містом і повинен залишатись зеленим містом. Він – унікальний. Я багато подорожував і можу сказати, що з точки зору зелених зон і водойм такого другого міста в світі не існує.
Євген Руденко, Дмитро Ларін, УП
