Кому дістались "сімейні" скарби Януковича. Частина 1. Межигір'я
Епоха Віктора Януковича лишила по собі багатий "спадок" у різних сферах. У тому числі – корупційній.
Цей спадок – не лише у цифрах, збитках і дірах у бюджеті. А й у зрозуміліших матеріях. Окремі активи "Сім’ї" стали загальними назвами. Кодами, відомими всім українцям. Еталонами для оцінки всіх наступних керманичей і межами, які їм не варто переступати.
"Українська правда" починає публікацікацію серії матеріалів про найбільші символічні активи "Сім’ї". Що відбувається з власністю втікачів увесь цей час, поки їхні наступники один за одним називають боротьбу з корупцією однією з головних своїх задач? Хто керує спадковими скарбами і як на цьому заробляє?
Розпочинаємо з абсолютного лідера за корупційною легендарністю – маєтка Януковича в урочищі Межигір’я.
Межигір’я-легенда
Один із головних корупційних детективів в історії України вперше почав з’являтись на сторінках "Української правди" ще в кінці нульових. Фото й описи маєтку біля Київського моря були справжніми ексклюзивами: 600 квадратних метрів житла, фонтани, вертолітний майданчик, поле для гольфу, тенісний корт, кінний клуб тощо.
Тоді захована за парканами розкіш президентського життя швидко стало притчею во язицех, символом владної вседозволеності. Причому не лише початку 2010-их. Його історія розпочалась ще за президента Леоніда Кучми, закріпилась – за президента Віктора Ющенка. За майже два десятиріччя вона досі так і не завершилась.
Як Межигір’я виглядало у 2004/2014 роках
У нульових Янукович, будучи прем’єром, поклав око на державну резиденцію і почав готувати її для приватизації. Процес дещо призупинився після Помаранчевої революції. Але Януковича не розлучили з дачею. Ющенко віддав експрем’єру державний будинок у довічне користування.
Коли за два роки Янукович знову сидів у кріслі голови Кабміну, то повернувся до своїх планів. Допомогли йому міністр охорони навколишнього середовища Василь Джарти, кум родини Януковичів, і керівник державних "Надр України", на які записали резиденцію, Едуард Ставицький.
Юридично забаганку Януковича оформили в 2007 році як обмін з підставною приватною компанією. При цьому держава віддала майна, за підрахунками слідства, на 540 мільйонів гривень. А отримала за це лише 100-річну будівлю колишньої лікарні. За твердженням правоохоронців, її реальна вартість сягала близько 34 мільйонів гривень.
Земля в "Межигір’ї" залишалась державною. Але її передали в оренду на 49 років за сміхотворною ціною в 4 гривні за сотку на місяць – у тисячі разів дешевше реальної вартості.
Ця історія здавалась безкінечним серіалом з нескінченною кількістю героїв і все новими сюжетними лініями. В якийсь момент, наприклад, там з’явилась ще одна лідерка "помаранчевих" Юлія Тимошенко – інші фігуранти говорили, що вона мала власні плани на "Межигір’я", і за неї уряд неодноразово просив віддати резиденцію у підпорядкування прем’єра.
Надія на щасливий фінал з’явилась у 2014 році. У лютому, після перемоги Революції Гідності і втечі Януковича, його резиденцію зайняла самооборона Майдану. Тоді кожен охочий зміг побачити легенду на власні очі, а журналісти винесли звідти чимало доказів політичного свавілля.
Однак написати фінал держава так і не спромоглась. У багатосерійному детективі почався новий сезон. З іншими героями і сюжетним лініями, але все тією ж інституційною слабкістю. І не меншою інтригою.
Межигір’я-доказ
Після Революції маєток став предметом не лише журналістського, а вже й офіційно розслідування. Підозри отримали як її топ-фігуранти – Янукович, Ставицький, Ющенко й екскерівник Держуправління справами Ігор Тарасюк – так і герої нижчих ланок – формальний власник Павло Литовченко і нотаріус Юлія Ткаченко.
"Межигір’я" арештували – як доказ у кримінальній справі. А чи не найголовніше питання для доказу – його збереження. Відповідальними за це стали активісти колишньої Самооборони Майдану.
Вони зберегли маєток, принаймні, від масового розграбування і видимого руйнування – долі, яка спіткала, наприклад, будинок ексгенпрокурора Віктора Пшонки.
Але деякі коштовності все ж зникли, як то легендарний "золотий батон". Активісти при цьому неодноразово запевняли, що крадіжки відбулись ще до того, як вони остаточно взяли резиденцію під контроль.
Остання державна інвентаризація дала втішні для активістів результати: все майно на місці. Хоча початкові описи тамтешніх скарбів, які можна було би співставляти з нинішніми, навіть за вирахуванням зниклих у перші дні цінностей, не були повними.
Держава, зіткнувшись з непростим доказом – як з політичної точки зору, так і суто за габаритами – доволі кволо шукала вихід.
Спершу "Межигір’я" існувало в двох паралельних реальностях: фактичній та юридичній. У першій на території господарювали самооборонівці. У другій – вони були невидимими і не мали на володарювання формальних прав.
У 2017 році прокуратура офіційно (але тимчасово) передала резиденцію громадській організації, створеній самооборонівцями.
"Вони брали на себе зобов'язання і відповідальність лише за зберігання переданого майна. Не більше", – пояснює УП експрокурор Сергій Горбатюк, чий департамент займався справами "Сім'ї’". – Крок був вимушений, щоб був хоч хтось, хто відповідатиме за зберігання".
Конкретних вимог до активістів ця процедура не передбачає. "Комендант Межигір’я" Денис Тарахкотелик запевняє, що його ГО консультувалась з правоохоронцями, як їм обходитись із майном, щоб це було юридично "чисто":
"Але мало хто насправді знає, як правильно, тому ми громадою більше приймали рішення… Прописані лише елементарні речі. Але проблем із законом у нас точно не може бути".
У тому ж 2017 році суди остаточно визнали незаконним ланцюг перепродажу державного майна. Але поки у колишніх господарів "Межигір’я" і всієї України забрали лише землю під резиденцією – її оренду теж скасували у 2017.
Збудований для Януковича розкішний комплекс залишається власністю його колишньої фірми-прокладки. Конфіскувати її можна за вироком суду. Але поки ця перспектива близькою не видається: головні фігуранти у бігах, а їхні справи далекі від фіналу.
Слідство проти Януковича триває. Завершена і передана в суд справа щодо Ставицього, формальних власника та нотаріуса "Танталіту". Але її розгляд по суті ще не розпочався: з 2018 року матеріали перекидають то повертали прокурора на доопрацювання, то перекидали з іншого суду в інший.
Колишній президентський "завгосп" Ігор Тарасюк вже уник будь-яких наслідків для себе: його справу закрили, бо сплив строк для покарання.
Замороженість й активісти-керманичі – стан, який мав би бути для "Межигір’я" тимчасовим. Але зацементувався на роки.
Вони взяли на себе роль відновлювачів політичної справедливості – відкритості резиденції для суспільства. Але справедливість юридична, за якою маєток все ще є законною приватною власністю, теж нікуди не зникла. І держава має нею керуватись – якими би не були господарі цієї власності.
На межі двох справедливостей з’явився новий механізм – управління арештованими активами. З’явився як вихід. Але знову не для "Межигір’я".
Межигір’я-бізнес?
У 2018 році відповідальність за резиденцію перейшла до новоствореного органу – Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Воно має шукати управителів для арештованого майна, щоб те не втрачало цінність і не псувалось, поки триває слідство, тобто поки держава не може його конфіскувати і розпоряджатись повністю на свій розсуд.
"Межигір’я" передали Агентству, і почали шукати управителя. Він має не лише слідкувати за активом, а й заробляти на ньому, частину прибутку передаючи державі.
Жодна більш-менш відома компанія чи принаймні така, яка би не скидалась на фіктивну, публічно жодного разу не заявляла про бажання взяти на себе відповідальність за непростий актив.
Однак, як з’ясувала УП, до "Межигір’я" придивлялись менеджери "ВДНГ", відомі досвідом відновлення збиткового державного експоцентру.
Читайте також: Відродження, обшуки та війни за землю. Директор ВДНГ Мушкін про те, що відбувається з Експоцентром
У перемовинах брали участь щонайменше три сторони: від АРМА, "ВДНГ" і громадської ради Агентства, яку залучали до пошуків управителя. Але як і десять років тому, "Межигір’я" залишається об’єктом легенд, і кожен учасник перемовин розповідає УП свою версію подій.
Колишній заступник голови громадської ради, адвокат Віталій Власюк, пригадує, що на пропозицію долучитись до конкурсу отримали кілька відповідей, і найбільш перспективною виглядав саме лист від "ВДНГ":
"Зустрілися числа 15 березня 2019. Вони розповідали свій досвід перетворення "ВДНГ" в те, що там нині, я розповідав про АРМА. Ключова домовленість: давайте пробувати поговорити про "Межигір’я" з Антоном Янчуком (тодішній очільник АРМА – УП). Маючи попередню згоду, зв’язався з Янчуком".
За словами Власюка, зустрічей було ще кілька, а представники ВДНГ навіть прорахували фінансову модель, яка мала показати прибутковість управління:
"Моє суб’єктивне враження: переговори були конструктивними та спрямованими на досягнення реальної домовленості між сторонами. Потенційно, ВДНГ отримали б в управління цікавий об’єкт, Агентство – успішну історію".
Водночас, Антон Янчук тогочасні перемовини називає лише консультаціям:
"Суто з приводу того, що у "ВДНГ" була більш-менш красива, принаймні ззовні, історія успіху. Ми питали їх, як у вас працює ваша комерційна модель, на чому вона заснована".
Чи думали в Експоцентрі подаватися на конкурс – Янчук каже, що не знає.
Директор же "ВДНГ" Мушкін події дворічної давнини пригадує теж по-своєму:
"Нас запрошували розглянути, взяти в управління. Ми подивилися. Порахували. З урахуванням всіх ризиків – нецікаво. Відмовилися".
Цих ризиків і справді достатньо. Бонуси президентської дачі, які колись привабили Януковича, у комерційному парку перетворюються на недоліки.
Резиденція була зведена, щоб поглинати, а не приносити гроші, тому колишні власники не скупились на дорогі матеріали для хонки чи вартісні інженерні мережі. А віддалене розташування для відвідувачів є лише додатковою перешкодою.
У той же час, бізнес, якого держава хоче бачити партнером, не може бути впевненим, що таке співробітництво не завершиться для нього банкрутством.
"Умовний управитель не має жодних гарантій утримання цього майна на випадок, якщо знімається арешт. Він не має преференцій на оренду чи привілеїв при викупі, – пояснює Янчук. – Для управителей це надзвичайний венчур. Вони закриваються, бо розуміють, що немає сенсу інвестувати, немає гарантій повернення інвестицій".
До недосконалості процедури як такої додалось ще й недосконале її виконання.
"Проблема в тому, що є різниця між тим, що таке "Межигір’ям" насправді, і тим, що було передано АРМА в управління", – запевняє колишній голова Агентства.
Мова про те, що в судах арештували лише частину майна: без землі, інженерних мереж і навіть, банально, газонів.
На фоні усіх цих "бонусів" не було охочих ризикнути, які би вселяли довіру. Конкурс кілька разів продовжували, пояснюючи це відсутністю кандидатів, і навіть коригували умови. Через нібито затягування конкурсу проти очільників АРМА навіть почали кримінальне розслідування.
Комерсант, якого всі ризики нібито не злякали, таки знайшовся. Щоправда тепер ризикованою виглядала вже позиція держави.
У кінці травня 2019 року АРМА зібрало засідання засідання тендерного комітету. Власюк, який був присутній там від громадської ради, запевняє, що їх запросили раптово і не попередивши, що будуть приймати остаточне рішення.
Переможцем обрали нікому невідому фірму "Скомпані". Вона була створена у 2015 році і зареєстрована у квартирі одного з формальних власників.
Директором значився "політолог" Олексій Вороненко, який колись був помічником "опоблоківця" Євгенія Мураєва. Доповідь Вороненка від 2015 року "Єврореалізм" фігурувала у "пошті Владислава Суркова" – дампі, який, за твердженням хакерів, був зроблений з мейла помічника президента Росії.
Власники фірми не скидались на бізнесменів із репутацією. Один із них, наприклад, регулярно "світився" в електронних торгах на різноманітні активи, при цьому часто навіть не довантажував свої документи чи не боровся за перемогу.
Компанія описувала грандіозні плани з культурними, розважальними та соціальними заходами, ресторанами, ігровими майданчиками та навіть лабораторією для дослідження продуктів харчування.
Однак відомі на всю країну "партнери", яких анонсували загадкові бізнесмени, таку співпрацю не підтверджували. А сама "Скомпані", як з’ясували журналісти, і взагалі не мала потрібного досвіду. Тобто за всіма параметрами дуже нагадувала фіктивну.
"Коли АРМА оголошує конкурс, у нього немає можливості потім його зупинити через те, що конкурсанти не виглядають умовним "Хілтоном", якого всі хочуть бачити. Хто заявився – той заявився", – знімає з себе відповідальність тодішній очільник Агентства Янчук і каже, що не знає, хто насправді стояв за переможцем.
Скасувати результати конкурсу вимагали депутати, журналісти-розслідувачі та громадська рада. Договір зі "Скомпані" все ж розірвали. Компанія намагалась це оскаржити – боролась аж до 2021 року, але безуспішно.
З того часу новий конкурс так і не провели. Нові керівники АРМА запевняють, що працюють. Але очікувати швидких результатів, схоже, не варто.
"На відміну від попереднього керівництва АРМА, яке обирало управителями "Межигір’я" сумнівні компанії, аби потім скасовувати результати конкурсу під тиском громадськості, ми прагнемо якісно вирішити проблему цього активу, щоб для нього можна було знайти якісного управителя", – каже заступник Агентства Володимир Павленко.
Він, як і попередник, нарікає на недороблену до кінця і повільну роботу правоохоронців: не все арештоване, не все передане в управління, Генпрокуратура довго передавала матеріали в Антикорупційне бюро, яке наразі веде слідство.
"Як тільки вийде передати в управління АРМА все майно "Межигір’я", ми невідкладно оголосимо конкурс".
Дійти до цього сподіваються в кінці літа 2021 року. Але чого від конкурсу чекати – так і залишається сюрпризом.
"Стратегічно до проблеми "Межигір’я" мають долучитися інші державні органи, адже його найбільш прийнятне призначення – загальнонаціональний парк, – каже Павленко. – Подібні активи зазвичай не приносять доходи, на них витрачаються кошти".
Єдиними бізнесменами на колишній президентській території досі залишаються активісти. Їхню невідступність у колишньому керівництві АРМА вважають ще одним ступором для потенційних конкурентів.
"Вони звідти не хочуть іти. Говорять, що нам дали можливість, права і дозвіл тут знаходитись, ми зберігаємо це майно, ми виконали нашу суспільну і патріотичну функцію, тому ми маємо право тут знаходитись, – пояснює Янчук. – Тому умовний конкурсант починає питати: а що мені з ними робити, як мені з ними домовлятись".
Однак активісти – наразі єдині, хто на практиці знає, як і скільки можна заробляти на резиденції. Цей досвід – очевидна преференція перед іншими можливими конкурсантами.
Самооборона подавалась на конкурс, але виграти його не могла навіть теоретично. Через статус громадської організації, який, за законом, не дає права бути управителем.
Активісти зробили у "Межигір’я" парк і музей, беруть гроші за вхід, комерційні зйомки всередині тощо. "Комендант" Денис Тарахкотелик каже, що парк приносить близько 45 мільйонів гривень на рік. І запевняє, що все зароблене витрачають на утримання резиденції, а в несезон живуть з боргами.
Активісти показували такі звіти й АРМА, але достеменно перевірити їх неможливо. Адже весь цей час вони працювали саме як ГО і не реєстрували комерційне підприємство.
Це дозволяє нинішнім керманичам "Межигір’я" працювати частково "в чорну": без податків і з платою за вхід у вигляді "благодійних внесків". Якийсь час ГО навіть відмовлялась платити за електрику – щоб не покривати рахунки, які й далі виписували на ім’я фірми Януковича.
Офіційне управління "Межигір’ям", у разі перемоги на конкурсі, ускладнить активістам життя. Це потягне за собою низку зобов’язань, за порушення яких можна буде розірвати договір, змусить проводити гроші через офіційну касу, показувати доходи і сплачувати податки.
У кінці минулого року майданівці все ж зареєстрували ТОВ із назвою "Агенція з розвитку активів" і планують йти на новий конкурс, якщо він буде. Але "комендант" Тарахкотелик зізнається: подавати заявку будуть і від цієї фірми, і як громадська організація.
На запитання про неповну прозорість він відповідає дещо з образою в голосі:
"Звіти ми не можемо ніякі давати по тій причині, що юридично це все не оформлено. І любі наші звіти можуть при зміні влади, наприклад, поверненні Януковича чи "Партії регіонів", використовуватись проти нас в судах. За що нам це? За те, що держава безпорадна і не може навести порядок, а ми як прості люди самоорганізувались, навели порядок і утримуємо 8-ий рік це все, без жодної копійки з бюджету?
Мене знаєте, що бентежить? Що ви в цій історії задаєте мені якісь такі питання не дуже приємні. Ви не піднімаєте питання, чому ніхто не відповів за два проведені конкурси, а завдяки нам не відбулось злочинних передач."
***
Як колишні, так нинішні керівники АРМА жаліються, що інструменти Агентства для "Межигір’я" просто не підходять: "Тут потрібне щось інше, якась інша модель".
І поки країна всім гуртом шукає (чи робить вигляд, що шукає) це "щось інше", складний актив і символ корупції залишається затиснутим між юридичною і політичною справедливістю.
На восьмому році після революційних подій держава все ще не зробила з "Межигір’я" еталон прозорості.
І схоже, скоро можна буде казати не про резиденцію епохи того чи іншого президента, а про президентів епохи "Межигір’я".
Соня Лукашова, УП
