Від Порошенка до Татарова. Що відбувається з найгучнішими "посадками" часів Зеленського
"Епоха корупції" (закінчується – УП). Я вважаю, що ми зробили багато кроків вперед", – звітував Володимир Зеленський на своїй нещодавній пресконференції.
Президент нарікав на антикорупційну структуру, яка, мовляв, не допрацьовує. І хвалився, що знайшов спосіб відновлення справедливості – через підконтрольну йому Раду нацбезпеки і оборони.
"Посадки" були однією з головних обіцянок нинішнього глави держави. І вона чудово відповідала запиту суспільства. Два роки потому назвати цей запит задоволеним складно. Навіть враховуючи те, що подолати цей виклик навряд чи можливо за такий короткий строк.
Назвати його задоволеним складно, зважаючи на те, що час від часу гучні затримання, виконавши свою піар-місію, йдуть у небуття. А іншим допомагають затихнути.
Чи справді у відсутності вироків винуваті лише повільне слідство й суди, відповідальність на які покладає президент?
"Українська правда" нагадує приклади, які свідчать про зворотне. І вкотре змушують говорити про політичну волю.
Розвідка Порошенка
Фігуранти: експрезидент Петро Порошенко, ексголова Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Єгор Божок
Суть справи: перевищення влади і виконання протиправного наказу при призначенні заступника голови СЗР – скандального Сергія Семочка
Стан справи: слідство завершене, але не передане в суд
Піар-посадки – окремий жанр традицій української влади. Цим грішили і правоохоронці і за попередніх президентів, у тому числі, Петра Порошенка. Після зміни влади черга дійшла і до нього самого.
Покарання попередників було одним із стовпів передвиборчої програми Зеленського. "Всі чекають, коли посадять Порошенка", – говорив президент вже після свого обрання.
У 2019 році провадження проти колишнього голови держави почали рости як на дріжджах. Станом на осінь 2020 року, наприклад, їх назбиралось близько півсотні. Справами назвати ці розслідування важко: нерідко заяви подавали опоненти Порошенка чи ображені соратники домайданівської влади, які до того роками переховувались за кордоном.
В активний наступ правоохоронці пішли, коли каденція Зеленського добігала своєї першої річниці. На початку березня 2020 року Держбюро розслідувань підготувало Порошенку підозру. Статтю для колишнього володаря найвищої посади в державі спершу обрали відповідного рівня – захоплення влади.
Детально УП описувала тодішню підозру у цьому матеріалі.
Однак її відмовився підписувати Руслан Рябошапка, який на той момент очолював Офіс генерального прокурора. Що й могло стати однією із причин його звільнення.
Читайте також: Як Коломойський, Медведчук і Портнов руками "слуг" влаштували розправу над Рябошапкою
Про Порошенка знову згадали через 3 місяці – 10 червня ОГП уже з новою очільницею Іриною Венедіктовою таки оголосив йому підозру. Щоправда, її відкорегували, і про захоплення влади вже не йшлося.
Версія слідства у справі наступна: Порошенко переконав голову Служби зовнішньої розвідки взяти собі в перші заступники Сергія Семочка, який пізніше стане відомим завдяки гучним журналістським розслідуванням.
При цьому в очільника розвідки Єгора Божка вже був заступник, а друга така посада не була передбачена в штаті. Тому слідство вирішило, що це призначення було незаконним і виходило за межі повноважень Божка, а Порошенко підбурив його до злочину. Найтяжче можливе покарання за це – 10 років ув’язнення.
Порошенко і його адвокати називали справу політичною, а звинувачення відкидали. Детально їхню позицію можна почитати в цьому матеріалі. Вона зводилась до того, що закон не обмежує кількість перших заступників, а лише встановлює, що така посада існує. Зарплату Семочка, на думку захисту, не можна вважати збитками державі, як вирішило слідство, оскільки той свою роботу виконував і мав право на оплату.
Країна спостерігала за боротьбою захисту і правоохоронців з пів місяця. Офіс генпрокурора грозився арештувати колишнього президента. Той влаштовував демарші і не визнавав себе підозрюваним через те, що офіційні закиди слідства йому вручила не особисто Венедіктова, що прописано в законі як запобіжник від переслідування депутатів.
Обидві сторони не впускали можливості позмагатись в процесі й на політичному полі. Прихильники Порошенка збирали акції на його підтримку, а прокуратура великодушно просила перенести засідання суду, коли в її опонента помер батько.
У цих перипетіях суд так і не встиг обрати запобіжний захід. Лише за місяць після оголошення підозри прокуратура раптом вирішила завершити слідство. І відмовитись від будь-яких обмежень для Порошенка.
Закиди в бік другого фігуранта, ексочільника СЗР, а нині заступника міністра закордонних справ Єгора Божка не пройшли випробування судами навіть ще до розгляду справи по суті. На початку 2021 року Печерський райсуд Києва визнав необгрунтованою та скасував підозру дипломату.
Минув уже майже рік, але справа досі не пішла до суду. У квітні 2021 року, за словами захисту, розслідування поновили, принесли нову підозру Божку і майже одразу знову завершили справу. Наразі підозрювані та адвокати мають ознайомлюватись із матеріалами.
Ще один фігурант – Сергій Семочко – підозр не отримував взагалі. У розкладах судів його ім’я з’являється переважно навпроти справ "про захист честі і гідності" – розвідник наздоганяє журналістів, які показували російські паспорти та статки його родини.
На початку цього року Семочко виграв суд про незаконність свого звільнення, а наразі хоче змусити розвідку поновити його на роботі.
Захист Порошенка тим часом продовжує час від час згадувати як про цю, так і про інші справи. І публічно, і в юридичній боротьбі з владою. Зокрема, за заявами адвокатів, правоохоронці відкрили кілька кримінальних проваджень про нібито притягнення завідомо невинного до відповідальності, а також перевищення службовцями ДБР повноважень і зловживання владою.
"Рейтингові" посадки можуть дістати Порошенка не лише через кадрові рішення в розвідці. У травні цього року його ім’я прозвучало в іншій історії, пов'язаній з держзрадою та розграбуванням природніх ресурсів. Йдеться про справу Віктора Медведчука.
Журналісти опублікували записи розмов, які свідчать, що експрезидент в часи своєї каденції щонайменше був у курсі, а ймовірно співпрацював із проросійським політиком. СБУ вже викликало Порошенка на допит, а генпрокурорка підтвердила, що оприлюднені записи є в матеріалах справи.
Схеми Гладковських
Фігуранти: ексзаступник секретаря РНБО Олег Гладковський, його син Ігор Гладковський, підприємці Олег Жуков і Андрій Рогоза
Суть справи: корупційні схеми в оборонному секторі, несплата податків
Стан справи: розслідування кількох епізодів завершене, але суд ще не розпочався, кілька фігурантів вже звільнені від покарання або з умовними строками
З історії про оборудки в "Укроборонпромі", фактично, розпочалось президентство Володимира Зеленського.
Журналісти ще в 2017 році звернули увагу на сумнівних контрагентів оборонного концерну, яким перераховували десятки мільйонів бюджетних коштів. Пізніше вони отримали документи та листування, які не лише додавали деталей, а й вказували на справжніх вигодонабувачів цих перерахунків.
Кількасерійне розслідування почало виходити за місяць до виборів, викриваючи корупцію в оточенні Порошенка. Прізвище його бізнес-партнера Олега Гладковського стало майже загальною назвою. А тодішній головний конкурент Порошенка на виборах активно використовував ці викриття у своїй кампанії.
"Чорний" бізнес, про який розповіли журналісти, будувався на контрабанді запчастин з Росії через фірми-прокладки. Оборонні держпідприємства переплачували за них у 2-4 рази. Керівництво концерну "Укроборонпром" та більшості слідчих органів знало про оборудки або навіть давало на них згоду.
У жовтні 2019 року Зеленський пообіцяв швидкі результати від правоохоронців щодо цих схем. І вже за тиждень Олегу Гладковському не дали вилетіти з України. Національне антикорупційне бюро затримало чоловіка і вручило підозру.
Однак вона не була пов’язана зі скандалом, що вибухнув після журналістських матеріалів. Йшлося про зловживання під час закупівель вантажівок компанії "Богдан", пов’язаної із Гладковським, а також недостовірні відомості в декларації посадовця.
Розслідування цього епізоду вже рік як завершене, але суд його ще не розглядає. Підозрювані вже ознайомились зі справою, а їхні адвокати, за рішенням суду, мають завершити вивчення документів до 30 червня.
Водночас родина Гладковських вже виграла суд у прикордонників – через задовгу перевірку документів в аеропорту, яка не дала їм вилетіти з України два роки тому і після якої главу сімейства затримали. Дії ДПС визнали протиправними.
Син Гладковського Ігор, який був одним із центральних героїв журналістського розслідування, отримав від НАБУ підозру в грудні 2020 року. Його справа стосувалась вже тих фактів, про які вся країна говорила напередодні президентських виборів.
За версією слідства, восени 2016 він отримав хабар у 35 тисяч доларів (950 тисяч гривень на той момент) за вплив на гендиректора державного "Укрспецекспорту". Останній погодив 7 мільйонів гривень безповоротної фінансової допомоги Житомирському бронетанковому заводу. Ці гроші потім використали для оплат фірмі-прокладці, що займалась імпортом запчастин. Хабар передавали фактичні контролери цієї фірми – Олег Жуков та Андрій Рогоза.
Розслідування щодо Гладковського-молодшого теж уже завершене. Навесні цього року його направили до Вищого антикорупційного суду. Але слухання ще не розпочались. Захист бізнесмена вважав, що справу не має слухати новостворена інстанція.
Суд із з цим погодився. Закон передбачає критерії для кейсів, які розглядає ВАКС, зокрема, перелік чиновників, підсудних Антикорупційному суду та розміру шкоди. Справа має відповідати хоча б одній з умов. А справа Ігоря Гладковського, як вирішили у суді, не відповідає.
При цьому двоє суддів у колегії були незгодні з рішенням. Микола Глотов, наприклад, посилався на те, що в справі йдеться про злочин, який міг становити загрозу нацбезпеці, враховуючи військовий сектор і умови збройної агресії.
Але в колегії із 5 осіб думка двох не переважила. І наприкінці травня одну з найгучніших корупційних справу перенаправили до Солом’янського райсуду.
Свої звинувачення отримали й молодші партнери Гладковського: Жуков та Рогоза. Окрім уже згаданого епізоду з хабарем, їм інкримінують ще несплату податків на 50 мільйонів гривень.
Обидвоє пішли на угоду зі слідством, яка сулила їм умовне покарання. Суди розвернули обидві угоди, вирішивши, що вони не відповідають закону й інтересам суспільства.
А от в епізоді з хабарем, описаному вище, Жукова від покарання звільнили – бо спливли строки давності.
Свій вирок, але з умовним покаранням, восени 2020 року отримали формальні керівники оборонної фірми-прокладки.
Прецедент Татарова
Фігуранти: заступник голови Офісу президента Олег Татаров, забудовник Максим Микитась, експерт МВС Костянтин Дубонос
Суть справи: передача хабара експерту за підготовку документів щодо будівництва
Стан справи: "похована"
Кінець 2020 року приніс Володимиру Зеленському власного "гладковського". Йдеться не лише про факт корупційної підозри в оточенні президента – зрештою, від цього ніхто не застрахований на 100% – події зі справи Татарова стосуються часів ще до його роботи в ОП. Йдеться про прецедент "прикривання" і захисту свого оточення від підозри.
За версією слідства, яке вело НАБУ, у 2017 році Татаров, будучи юристом в екснардепа Максима Микитася, допоміг йому організувати хабар для експерта. Останній виготовив документи, які стверджували про законність забудови микитасевого "Укрбуду" і мали захистити політика від кримінальної справи.
Микитася це зрештою не врятувало – НАБУ таки прийшло до нього з підозрою про розкрадання коштів. Згодом, провівши близько півроку під арештом, чоловік вирішив відшкодувати державі збитки і здати свого впливового ексюриста. Після цього зміг вийти із СІЗО.
І з цього моменту НАБУ почало підбиратись у розслідуванні до президентського офісу. Той, у свою чергу, кинув усі сили на протидію детективам.
Читайте також: "Злити" справу за 90 днів. Прізвища та ролі усіх рятівників Татарова
Як розповідав співрозмовник УП в антикорупційних органах, за день до того, як Татарову мали вручити підозру, йому "злили" інформацію про прийдешні обшуки. Тієї ж ночі генпрокурорка Ірина Венедіктова відсторонила від справи чотирьох прокурорів і ввела в справу себе. Це зірвало вручення підозри.
За півтора тижні суддя Печерського райсуду Києва Сергій Вовк наказав забрати справу Татарова в антикорупційних органів. А заступник генпрокурорки Олексій Симоненко такому рішенню суду підкорився – передав матеріали до Служби безпеки України.
Там справу й "поховали".
Коли спливали строки слідства, а суд відмовився їх продовжувати, СБУ не ухвалила жодних рішень. При чому на дно потягнули не лише підозру проти президентського менеджера, а й проти його співучасників – Микитася та експерта Дубоноса.
До боротьби підключилось навіть Міністерство внутрішніх справ. Воно раптом запідозрило Микитася-викривача в організації викрадення людини, і відправило забудовника під варту. Його відпустили вже після того, як "вбили" справу Татарова.
Читайте також: "Я сиджу – а він у владі". Микитась про покази на заступника голови ОП Татарова і помсту за це
Цей кейс показав новий спосіб порятунку "своїх" – настільки відкритий і прямолінійний, що до нього не вдавалась, наприклад, система часів Порошенка. В умовах більш-менш вибудованої антикорупційної інфраструктури залишається просто забирати у цієї інфраструктури болісні для влади справи і передавати їх в інші, лояльніші органи.
Такий метод випробували не один раз, наприклад, в гучній історії з хабарем у $6 мільйонів за есксміністра Миколи Злочевського.
Плюшки Юрченка
Фігуранти: депутат Олександр Юрченко, його знайомий підприємець Іван Фіщенко
Суть справи: хабар за внесення правок до закону
Стан справи: слідство завершене, але суд ще не почався
Якщо Татарова система "здавати" не захотіла, то депутат від "Слуги народу" Юрченко навпаки став ілюстрацією для гасла "закон для всіх". Точніше, міг стати, і президент спробував саме так використати його справу. Але вона вчергове продемонструвала, наскільки ручним і непостійним є це гасло.
Детально про справу читайте тут: Плюшки для "слуги народу". Що відомо про корупційний скандал з депутатом Юрченком
Спершу антикорупційні органи прийшли за знайомим Юрченка, його колишнім політичним соратником Іваном Фіщенком. І коли вся країна вже знала, що в справі він фігурує як "помічник" депутата, Ірина Венедіктова не давала зелене світло підозрі для "слуги". За законом, після того, як з нардепів зняли недоторканність, справи проти них має схвалювати генпрокурор.
Венедіктова спершу публічно виправдовувалась, що на Юрченка недостатньо доказів. Але вже за два дні змінила думку і підписала підозру.
Що саме переломило ситуацію, очільниця прокуратури не пояснювала. Очевидно, справа була не в доказах – вони за дві доби не змінились. Але на фоні суспільного тиску Зеленський вже пообіцяв, що Юрченко "обов’язково сяде в тюрму".
"Володимир Зеленський не толерує корупцію в будь-яких її проявах", – говорили в ОП. І там, і в "Слузі народу" від Юрченка обережно відмежувались. Він написав заяву на вихід із фракції ("щоб не кидати тінь") і був виключений.
На початку березня НАБУ завершило розслідування. До суду воно ще не пішло – захист ознайомлюється з матеріалами. Правоохоронці звинувачували опонентів у затягуванні і хотіли обмежити їх у строках, але суд у цьому відмовив.
Якщо проводити паралелі з попередньою владою, то Юрченко став таким собі "розенблатом" нинішнього скликання Ради. І перший, і другий, за версією слідства, погодились за гроші підготували потрібні правки до закону. "Слуга" свої обіцянки завуальовував словами "плюшки" і "пироги".
Головне, щоб долю справи Юрченка не спіткав досвід Розенблата. Його мали почати судити ще в кінці 2018 року, але через затягування, а потім передачу до Антикорупційного суду наразі справа на підготовчому етапі.
Та історія Юрченка могла би бути значно ширшою. Антикорупційні органи планували викрити не лише його, а групу депутатів, які за гроші готові були виконувати чужі забаганки, користуючись своїми повноваженням. Операція зірвалась, а фігуранти почали відступати.
Слідчі і прокурори згодом натякали, що їхнє розслідування "злили". Співрозмовник УП в антикорупційних органах припускав, що джерелом витоку міг бути Офіс генпрокурора.
Пізніше журналісти-розслідувачі програми "Схеми" розповідали, що Ірина Венедіктова також не дозволила розслідувати можливе вимагання хабарів іншим "слугою" – Павлом Халімоном.
"Роттердам" Ахметова
Фігуранти: 6 підозрюваних, зокрема, Дмитро Вовк – ексголова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; потенційно фігурантами можуть стати люди з бізнес-оточення Петра Порошенка
Суть справи: включення до вартості вугілля видатків, яких насправді не існувало, через що зросли тарифи на електроенергію
Стан справи: вже вчетверте закрита прокурором, НАБУ оскаржує це рішення
Поки Зеленський погрожує олігархам спеціальним законом, який позбавить їх впливу на політику та ЗМІ, у правоохоронців уже другий рік триває власна, точкова "деолігархізація". Детективи розслідують одну з найсумнівніших схем часів Петра Порошенка.
Ця історія почалась у 2015-2016 роках, коли оточення Порошенка та донецький олігарх Ринат Ахметов організували нову методику формування ціни на українське вугілля. До неї включили вартість доставки та перевалки з європейських портів до України.
Через це вартість електроенергії зросла, і за даними слідства, схема завдала споживачам 18,87 млрд грн збитків.
Суть схеми та її можливі наслідки у вигляді збагачення Ахметова й президентського оточення у 2016 році першою описала "Українська правда".
Офіційне розслідування тривало з 2017, але його результати з’явились лише після зміни влади і зупинення дії самої формули "Роттердам +" – у серпні 2019 року. Підозрюваний ексголова НКРЕКП Вовк і один із його підлеглих втекли з країни і досі переховуються за кордоном.
Однак Ахметов, який на виборах 2019 року, здавалось, програв війну за вплив, досить швидко вибудував дружбу з новою владою.
Читайте також: Леонід Данилович Зеленський. Президент між Коломойським і Ахметовим
За рік після оголошення підозр почалась боротьба за справу між детективами і прокурорами. У САП вже чотири рази закривали розслідування, посилаючись, зокрема, на те, що експертиза Служби безпеки нібито не встановила збитків.
Тричі це робив один і той самий прокурор – Віталій Пономаренко. Потім його рішення скасовувало то керівництво, то суд. Оскаржував дії прокурора, серед іншого, Нікопольський завод феросплавів іншого олігарха, Ігоря Коломойського, що мав у справі статус потерпілого.
У травні 2020 року генпрокурорка відвела Пономаренка від розслідування, замінивши іншим колегою Денисом Демківим. Але за 15 днів і він став на шлях попередника.
Менше двох тижнів потрібно було Демківу, щоб знову закрити справу, що складається з понад 100 томів і 350 Гб відео. Навряд чи прокурор міг вивчити всі матеріали за такий короткий строк. Але не провівши консультацій з детективами, він вирішив, що їхні докази непереконливі.
Оскаржувати дії прокурорів у суді НАБУ не може, тому воно вкотре звернулось до керівництва антикорупційної прокуратури і чекає скасування рішення Демківа.
***
Це, безумовно, далеко не всі гучні справи останніх кількох років. Вселяє надію, наприклад, розслідування розкрадань у "Приватбанку". Хоча і там фігурантів, ймовірно, попередили про підготовлені підозри. Одного з них знімали просто з літака.
Хитання всередині правоохоронних органів, а тим більше пряме їм перешкоджання хвилює не лише суспільство всередині країни. Піар-переслідування і замовчування випадків корупції – це не лише нехтуванням обіцяною рівністю всіх перед законом
Це може впливати і на імідж країни за кордоном.
Так, розслідуючи "Роттердам +", детективи звертались до іноземних колег по допомогу. Постійні закриття та поновлення справи навряд чи додадуть європейським правоохоронцям впевненості у серйозності намірів Києва.
А ручні передачі справ високопосадовців до більш лояльних органів не можуть залишатись непомітними для європейських партнерів, які слідкують за антикорупційними реформами в Україні.
Виправити це можливо не показовими "посадками". Не введенням санкцій руками РНБО і не вимогою від генпрокурора підписати неідеальну підозру для попередників. А відкритими дверима для детективів, коли ті прийдуть на Банкову.
Соня Лукашова, УП
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
