Олександр Грехов: Я десь сам перетворююсь на якогось Дон Кіхота
У лютому 2019 року у київському метрополітені, на станції ім. Тараса Шевченка, вандал з ножем пошкодив серію плакатів "Квантовий стрибок Шевченка", на яких Кобзар був зображений в образі Джона Леннона, Гаррі Поттера, Термінатора, Дарта Вейдера, Людини-павука та інших персонажів зі світової історії та культури.
Виставка плакатів поділила суспільство на тих, хто захоплювався переосмисленням "Шевченка в кожусі", та тих, хто засуджував ілюстратора за знецінення Тараса.
Автором серії є український митець Олександр Грехов, який у стилі наївного мистецтва осучаснює образи класиків, рефлексує над гострими соціальними проблемами та важливими подіями в Україні та світі.
Свої роботи на політичну тему митець воліє називати просто ілюстраціями, а не карикатурами чи шаржами.
Про те, як художник створює ілюстрації, співпрацює зі ЗМІ, чим надихається та кого вважає сучасними Дон Кіхотами – у нашому інтерв’ю.
– Олександре, перед тим, як почати малювати, ви багато років працювали в IT сфері – одній з найприбутковіших в країні. Як наважились змінити вид діяльності і перейти в мистецький напрямок?
– Мій "мистецький напрямок" співіснував декілька років разом з основною роботою, як хобі. І на якомусь життєвому етапі мистецтво просто стало цікавішим для мене, і робило мене щасливішим, ніж IT сфера.
Зараз я заробляю на порядок менше, але ні про що не шкодую.
– Ви співпрацюєте з багатьма виданнями, є автором ілюстрацій УП до тексту про плівки Мельниченка, подкастів та мерчу на підтримку видання. Чому вам цікаво співпрацювати з медіа?
– Головний інтерес – це люблю робити ілюстрації під різні інфоприводи. ЗМІ ідеально вписуються в ці мої інтереси, і навіть платять за це.
– Як вам малювати на політичні теми і зображати політиків? Чи пам’ятаєте першу ілюстрацію?
– Не те, щоб дуже багато малюю політиків, зазвичай вони просто частина якихось інформаційних приводів, тому доводиться малювати, щоб їх проілюструвати.
Дуже рідко виникає бажання сісти і малювати наших політиків, краще вже якихось тваринок замість них.
Здається, що перша ілюстрація, якщо можна віднести її до політики – це Віктор Ющенко, який тримає бджолу на ручках, це десь 2018 рік і серія робіт "На ручках".
– У вас багато подієвих картин – стягнення російських військ до кордону, зміни українського правопису, запровадження великого герба… Як обираєте подію варту ілюстрування?
– Ми живемо в такій країні, що тут кожен день буває до десятка центральних подій, ніякого спокою.
Але вибирати завжди легко, всього дві умови: якщо у мене є на це вільний час і якщо подія зрезонувала для мене особисто.
– Нещодавно ви пересадили символ "Української правди" – Сервантесівського Дон Кіхота – з коня на гіроскутер. Розкажіть про ідею.
– Ідея тут продовжує інші мої практики, коли символи чи видатні особистості з минулих сторіч я об’єдную із теперішнім життям. Це спроба через подібний симбіоз зацікавити сучасних людей історією, переосмислити її.
– Місія Дон Кіхота – захищати справедливість та вступати в бій, коли вона порушується. В одному з інтерв’ю ви сказали, що ваші ілюстрації можуть стати "зброєю" для хороших справ.
Чи є у вас відчуття "перемоги", коли за допомогою творчості "вступаєте в бій"?
– Не завжди, але іноді є таке відчуття, що я десь сам перетворююсь на якогось Дон Кіхота з бажанням просунути деякі теми.
Наприклад, малював торік для петиції з вимогою ратифікації Стамбульської конвенції, якась тисяча з тих підписів прийшла завдяки ілюстраціям.
Петицію підписали, зараз вона забуксувала у Верховній Раді, але для цього є інші Дон Кіхоти, які доведуть справу до логічного кінця.
Кожен може отримувати подібні свої "перемоги", і це мотивує рухатися далі і щось робити.
– Кого сьогодні ви вважаєте сучасними українськими Дон Кіхотами?
– Складно відповісти, щоб нікого не образити.
Дон Кіхот – багатогранна особистість. Але якщо брати ту його частину, яка намагається приносити користь людям, і часто це корелюється з тим, що кінцевої мети можна не досягти за все своє життя – це різного роду активісти: хтось бореться за екологію, хтось за рівні права людей...
Реалізація подібних цілей може розтягнутися на десятки років, але такі люди потрібні – вони показують правильний напрямок всім іншим.
– Коли ви починаєте працювати над новою роботою, де народжується образ – у вашій уяві чи вже безпосередньо на полотні чи екрані планшета? Розкажіть про процес створення картини.
– Завжди все в моїй голові, а вже потім на екрані телефону. Рідко таке буває, що в процесі роботи з'являється нова ідея.
Все, що ви бачите в моїх соцмережах, зазвичай виходило з першого дубля.
– Що вас надихає і звідки ви берете ресурс для внутрішнього наповнення?
– Надихають рахунки за комунальні послуги, які треба оплачувати, і які стимулюють появу нових робіт.
Джерело ресурсу і натхнення – це одне і те ж для мене.
Не можу назвати якісь конкретні речі, тому що вони постійно змінюються: це може бути побачена новина, люди, прогулянка в парку, але все це – світ навколо.
– Яке ваше ідеальне місце та час доби для малювання?
– Найкращий час – це перша половина дня. Потім продуктивність падає до нуля і повертається вже в той момент, коли збираюся спати. Тому в мене доволі часто з’являються нові ілюстрації опівночі.
– Чи позначився карантин на вашій творчості?
– Звичайно – якісь комерційні проєкти скасували або перенесли на невідомий час, особливо це стосується виставкових проєктів. З плюсів, якщо такі взагалі можуть бути, то став ще більше малювати для себе.
– Якими проєктами ви пишаєтесь і чи є такі пропозиції, за які відмовляєтесь братися?
– Проєктів для гордості дуже багато – це і виставкові для Національного музею Тараса Шевченка, серії ілюстрацій для UAnimals і "Гендер в деталях", і ще для десятків українських брендів.
Не беру замовлень від політичних партій, наприклад, незалежно від того, близька мені їх ідеологія чи ні. І часто бувають клієнти, які не знають чого хочуть, або ті, хто не розуміє в якому стилі я малюю.
– Протягом останнього року "Українська правда" заснувала Спільноту УП та відкрила онлайн-магазин з мерчем видання, щоб заохотити читачів долучатися до розвитку незалежного медіа.
Чому, на вашу думку, важливо підтримати "Українську правду"?
– Для мене УП – одне із основних джерел отримання інформації.
Не завжди все гладко, і бувають питання до подачі інформації, але при цьому хотілося, щоб редакція фінансово залежала більше від своєї спільноти, що в свою чергу точно підвищить незалежність ЗМІ, і буде підтримувати в тонусі журналістські стандарти.
– Один зі слоганів до мерчу УП "Несу правду". Що для вас означає цей вираз зараз, в епоху так званої постправди?
– Ви слушно зауважили про постправду.
З кожним днем все складніше виділити із інформаційного потоку ті відсотки "чистої" правди, тому думаю, що "несу правду" – це про правду без фейків і маніпуляцій, таку, як вона і повинна бути в ідеальному світі.
– Наостанок. Що порадите молодим ілюстраторам, які роблять перші кроки у професії?
– Робити кроки в інший бік, а не в бік ілюстрації. Нею займатися складно і не завжди фінансово вигідно, але це дуже цікаво!
А якщо порада, то думаю та, яка і привела мене в ілюстрацію: насамперед почніть створювати серії ілюстрацій зі своїми героями і світами, навіть, якщо вам буде здаватися, що це нікому не потрібно.
Розмовляла Тетяна Пляцок
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
