Влада, корупція, секс. Що спільного між мавпами і політиками – розповідає приматолог Франс де Вааль

"Два головних правила ринку влади: "послуга за послугу" і "око за око, зуб за зуб"... 

Ніккі займає ключову позицію, тобто два інших самця вклалися в його владу і певною мірою поділяють її. Влада була поділена непропорційно, але все ж вона не залишилася в одних руках".

Ні, це не нові політрозклади сил і сфер впливу на Печерських пагорбах. Автор цитати – 72-річний Франс де Вааль не має відношення до політики, хоча одна з його книг потрапила до списку літератури, рекомендованої конгресменам США в перший рік роботи.

Шість років вчений-приматолог присвятив вивченню колонії шимпанзе. У 1982 році з друку вийшла перша його книга – "Політика у шимпанзе. Влада і секс у приматів". Потім були – "Мораль без релігії: в пошуках людського у приматів", "Чи достатньо ми розумні, щоб судити про розум тварин?", "Останні обійми Мами. Чому нас вчать емоції тварин".

Де Вааля обрали іноземним членом Національної академії наук США, Нідерландської королівської академії наук, почесним доктором Єльського університету, професором Університету Еморі в Атланті. 

У 1997 році він потрапив до списку 100 найвпливовіших людей світу за версією "Time".

"Я не проводжу прямих паралелей між тим, як конкуруючі шимпанзе намагаються здобути прихильність самок, займаючись грумінгом і лоскочучи їхнє потомство, і тим, як політики-люди піднімають і цілують дітей, що вони, як правило, роблять лише під час виборчих кампаній", – стверджує де Вааль. 

Справді не проводить – він надає цю можливість читачеві, який безпомилково впізнає в героях його книг топ-персонажів світової політики. 

Франс де Вааль розповів "Українській правді", що спільного у мавп і учасників акцій протесту Occupy Wall Street, як виглядали б соцмережі для шимпанзе, звідки з’являються "сірі кардинали" в колоніях приматів і на політичному олімпі, чи є корупція у людиноподібних мавп, і чому нам варто повчитися у бонобо, чия головна заповідь "Make love, not war". 

"Як і молодь 60-х, мавпи бонобо вважають за краще займатися не війною, а любов’ю"

– Дослідники, які десятиліттями вивчають поведінку тварин, часто стають мізантропами. На відміну від них ви критикуєте ідею, що люди від природи егоїсти, а мораль – це тонкий шар на поверхні людських страхів. Як ви примудрилися зберегти віру в людину? 

– У 1970-80-ті, часи, коли я формувався як біолог, найпопулярнішими були книги, які зображували людство у темних тонах. Просувалися ідеї, що нова світова війна може ось-ось спалахнути, адже ми ненавидимо одне одного.

Ми погані, ми нікчемні від природи, у нас звірині інстинкти, але у нас є фасад, який можна цивілізувати – говорили прихильники теорії, яку я називаю "фанерною".

Так, в історії людства були темні сторінки, були геноциди. Але це лише один бік. Ми, люди, маємо чимало позитивних рис, які мають і інші біологічні види. Але ми чомусь фокусуємося на поганих. Ці агресивні, ті ліниві.

Але придивившись, ви побачите дружбу, приязнь, співчуття в поведінці інших видів. Ці властивості є в людині також, вони частина людського духу, частина еволюційного бекграунду. 

Якщо хочемо побудувати краще суспільство – особливо зараз, коли все так проблематично, краще придивитися до цих позитивних рис. Вони є, їх не треба вигадувати.

Читайте також: Психотерапевт Олег Чабан про вибори: Всіх врешті-решт об'єднає секс

– Придивлятися в першу чергу, мабуть, краще до мавп бонобо, поведінку яких ви описали в книзі "Бонобо: Забуті примати"?

– Багато хто з дослідників використовує шимпанзе як приклад людиноподібних мавп, які підтверджують: людина біологічно агресивна як вид, схильна до конфліктів і війн, у людей повинні домінувати особини чоловічої статі. Ми знаємо, що шимпанзе вбивають одне одного під час конфліктів між групами, іноді в межах однієї групи.

Більшість цих дослідників згадують про бонобо – мавп, які живуть в тропічних лісах Центральної Африки: "Є ще бонобо, але це не важливо, давайте сфокусуємося на шимпанзе". На мою думку, дуже прикро, що так відбувається. Адже генетично бонобо настільки ж близькі до нас, як і шимпанзе.

– У своїй книзі ви так описуєте бонобо: "Я не хочу образити шимпанзе, але у бонобо більше стилю. Невелика голова на вузьких плечах, плоске відкрите обличчя, довге чорне волосся, розділене акуратним проділом. Харчуються фруктами, і на відміну від своїх родичів, ніколи не полюють на інших мавп. Не поступаючись в інтелекті шимпанзе, вони перевершують їх в чутливості. Під час Другої світової війни всі бонобо з одного німецького зоопарку померли, не витримавши гуркоту канонади".

Отже, є агресивні шимпанзе і є велелюбні бонобо. Найближчі родичі, з генетичної точки зору. Тобто генетикою ці відмінності не поясниш. Що вплинуло на них?

– Колись у шимпанзе і бонобо були спільні предки. Потім розвиток цих видів мавп пішов різними шляхами. Шимпанзе агресивніші, у них командують самці. Бонобо – миролюбні, у них лідирують самиці. Як і молодь 1960-х, вони вважають за краще займатися не війною, а любов’ю. Вони свято дотримуються заповіді: "Make love, not war". Бонобо використовують секс для вирішення конфліктів і примирення.

Нам невідомо, чому вони настільки різні. Одна з можливих причин – бонобо живуть у місцях, де багато їжі. А шимпанзе живуть у біднішому середовищі, де за їжу доводиться конкурувати з горилами.

Шимпанзе-самиці замість того, щоб шукати їжу групою, мандрують наодинці, щоб уникнути конкуренції за неї. Коли самотня самиця зустрічає самця, він фізично домінує над нею.

У бонобо самиці подорожують разом як група, підтримують одна одну, і тому домінують над самцями. Фізично, кожна окремо, вони не змогли б цього добитися. Але колективно їм вдається.

– Бонобо уникають конфліктів, які люди вважають неминучими: війни між статями, поколіннями і зграями. Чому цей досвід не працює в людському суспільстві?

– Це не так. Уявіть звичайний день. Ви виходите на прогулянку містом, зустрічаєте людей. Припустимо, 50 контактів. Більшість із них будуть нейтральними або приємними, хіба ні? Можливо, один-два стануть неприємним досвідом: хтось образить вас чи косо подивиться, можливо, причепиться з непристойною пропозицією чи спробує пограбувати.

Те саме з новинами. Ви вмикаєте телевізор, щоб послухати останні новини. Вам завжди покажуть вбивство або інший жах, який трапився. Але того ж дня відбулося чимало позитивних речей. Просто вони не тягнуть на сюжет для новини, тож вам їх не покажуть.

Просто давайте пам’ятати: коли ми робимо узагальнення і називаємо людей жахливими, у більшості випадків вони такими не є. 

"Пошуки цапа-відбувайла властиві мавпам так само як і людині"

– Ви стверджуєте, що шимпанзе відчувають несправедливість. Наведіть приклад.

– Ми давали двом мавпам різні нагороди за виконання однієї задачі. Одна мавпа отримувала огірок, а інша – виноград. Мавпа, яка отримує виноград, цілком задоволена винагородою, а мавпа, яка отримує огірок і бачить, що у іншої виноград, обурена. Вона активно реагує.

Якщо шимпанзе має достатньо їжі, але не ділиться з іншими, ті почнуть кричати, кидати в нього чимось, жебракувати – аж поки щасливий власник не поділиться з ними хоч чимось.

Ситуації з реального життя не заміряєш і не проконтролюєш, як при лабораторному експерименті. Але навіть без замірів чітко видно: мавпи хочуть, щоб інші ділилися і наполягають на цьому.

– Ви жартома порівняли мавп, що протестують, з протестувальниками на Волл-стріт. Яка частка жарту в цьому порівнянні?

– Ні, це був не зовсім жарт. Реакція мавп на несправедливість нагадує реакцію людей. Акції протесту Occupy Wall Street були саме про це. У США досить сильно переймаються проблемою нерівності доходів в суспільстві і несправедливістю їхнього розподілу. Це підриває здатність суспільства кооперуватися. 

– Поділ на своїх і чужих, пошуки цапа-відбувайла – все це властиво мавпам так само як і людині?

– Пошук крайнього дуже поширене явище серед приматів. Особливо, якщо маємо справу з нестабільною групою. Наприклад, коли в неволі створюється нова група мавп, які не знайомі між собою, будьте готові до конфліктів. У цей період вони вигадують собі цапа-відбувайла – низькорейтингову особину, яку колективно атакують. І це об’єднує групу. І тільки за два-три роки, коли група стабілізується, стосунки між членами групи налагоджуються, їм більше не потрібен крайній. 

– Якби мавпи мали соцмережі, як би ті виглядали? І чим їхні реакції відрізнялись би від наших?

– (Сміється.) У них було б багато друзів, як у нас. Не впевнений, чи показували б вони фото. Але вони дуже соціальні. 

Зараз, під час пандемії, ми всі усвідомили, наскільки важливі соцмережі. Раніше ми скаржилися: "Усі ці діти вдень і вночі сидять у соцмережах, як жахливо!" Настала пандемія – і от, ми всі в соцмережах. Це показує, наскільки важливо будувати і розвивати стосунки.

І що ми точно зрозуміли під час пандемії: цифровий контакт не замінює реальний.

Ми недооцінювали можливість доторкнутися до людини, відчути її запах, – це все про фізичний контакт. Нам не вистачає цього. Особливо дітям, які протягом дня мали б проводити час із однолітками в школі.

– До чого це приведе нас після пандемії?

– Одного разу ми зачинили наших шимпанзе, а їх було 25, в одній будівлі, але в окремих клітках на тиждень чи два. Ми ремонтували майданчик для них, будували нову дерев’яну конструкцію, якою вони зможуть дертися та спускатися.

Коли ми нарешті відімкнули двері усіх кліток, то думали, що шимпанзе зрадіють новій конструкції і одразу почнуть її досліджувати. Ми дуже пишалися тим, що збудували. Але ми відкрили всі ці дверцята – а шимпанзе навіть не подивилися в той бік. Протягом цілої години вони обнімалися, цілувалися, гладили одне одного, обмінювалися мугиканням – відновлювали контакти. Їх анітрохи не хвилював новий майданчик. І тільки натішившись спілкуванням, вони почали звертати на нього увагу.

Тож навіть якщо у приматів були б соцмережі, вони не зависали б там надто довго, надали б перевагу реальному спілкуванню.

Зараз багато говорять про бум подорожей одразу після завершення пандемії. От тільки я думаю, що після пандемії на перше місце вийдуть соціальні зв’язки. Ми присвятимо чимало часу саме відновленню цих зв’язків, це буде важливіше за нові розваги.

"У періоди, коли альфа-самці шимпанзе можуть втратити владу, вони стають дуже щедрими"  

– В Арнемі, де ви шість років досліджували приматів, альфа-самцем довгий час був імпотент Йерун. Після того, як його скинули після заколоту, він не втратив влади, а став "сірим кардиналом", керуючи колонією за допомогою коаліцій з іншими самцями. Які ще мавп’ячі історії легко запаралелити зі світом політики?

– У світі шимпанзе самці вважаються дорослими, коли їм виповнюється 16. Це період, коли вони потрапляють в ієрархію: отримують "посаду", починають домінувати над самицями. З 22 до 30 років вони на піку свого життя, можуть стати альфа-самцями. А потім молодші самці займають їхнє місце в ієрархії. Це нагадує гру в футбол: гравці класні, коли їм по 25, але коли їм виповнюється по 35, вони більше не потрібні.

Потім, коли шимпанзе дорослішають, дехто з них починає власні ігри. Вони підтримують молодих самців, які відчайдушно хочуть в топ. Іноді підтримують одного, а потім іншого. У результаті, "пенсіонери" стають ключовими гравцями.

А ще вони стають kingmakers – тими, хто робить з молодого самця альфу. Молодий альфа залежить від такого самця, тож той стає важливою фігурою, отримує чимало привілеїв. Це трапляється як у дикій природі, так і в неволі. Шимпанзе Йерун став тому прикладом.

Він зробив самця Ніккі альфою, і той мав ділитися з наставником привілеями. Одного дня Ніккі став надто впевненим у своїх силах і почав проявляти нетерпимість до старого Йеруна. Тобто, він розірвав коаліцію. Наступного ранку Ніккі втратив свою позицію. Вона дісталася іншому самцю.

Якось я відвідав японського вченого, що вивчав 50-річного самця. Незважаючи на дуже поважний як для шимпанзе вік, він продовжував грати в ці ігри з молодшими самцями і залишався дуже важливим у своїй групі. 

У Штатах цим займаються експрезиденти та старі політики – наприклад, Клінтон, Буш. Думаю, кожна країна має своїх політиків, які продовжують грати в подібні ігри.

– Що спільного і чим відрізняється ієрархічний порядок в колонії мавп, за якою ви спостерігали, від ієрархії в політиці?

– Ми можемо говорити про політику у шимпанзе, бо вони не лише мають ієрархію, а й вміють створювати коаліції. Дослідження ієрархічності – не нові, їм сто років і почалося з курчат. Спершу вчені виявили, що кури мають ранговий поділ. Але у курей ніякої політики, усе просто: найбільша та найжорстокіша курка домінує. Тобто, все вирішують індивідуальні фізичні характеристики.

Щодо шимпанзе, це саме політика. Іноді альфа-самцем може бути найменший самець. Бо справа не в тому, як ти виглядаєш, а в твоїх політичних зв’язках. Це значно ускладнює ситуацію.

Як і людська політика – це цілком і повністю про коаліцію, а не про фізичну силу.

– Як щодо корупції? Чи є в житті людиноподібних мавп корупція?

– Є відомий приклад про шимпанзе чоловічої статі, який був альфа-самцем протягом 15 років. Це було дуже незвичайно – у більшості випадків, "посаду" альфа-самця кандидат займає на 5 років. Він був лідером так довго, бо мав систему хабарів. За даними японських вчених, що працювали з ним, то був не найкращий мисливець. Однак він завжди ділився здобиччю із тими, хто його підтримував. І не ділився з тими, хто його не підтримував. Тобто, він обирав, з ким ділитися їжею. Вчені назвали це хабарництвом, адже таким чином він намагався купити підтримку.

– Це унікальна ситуація чи є й інші, що показують корупцію в світі людиноподібних мавп?

– Не унікальна. Я на власні очі бачив, як у неволі самці шимпанзе, які були при владі, намагалися дістатися до дерев, що знаходилися близько до ігрового майданчику. Вони примудрялися висунути руки, не торкаючись захисних дротів, зламати гілки з дерева, що росло поза їхньою територією, і розкидати їх вниз, на підлогу, де ними могли гратися інші шимпанзе. 

У періоди, коли вони могли втратити владу, ці шимпанзе ставали дуже щедрими і воювали за увагу своєї групи.

– Що вразило або стало інсайтом для вас під час досліджень?

– Найперше, що мене вразило – це те, як після бійки самці-шимпанзе приходять миритися. Вони цілують одне одного, гладять, підтримують. Коли я вперше зафіксував та заявив про це, ніхто не хотів вірити. Було прийнято спостерігати як шимпанзе б’ються, показують агресію – і все. Що було далі – ніхто не цікавився.

Я назвав це reconciliation behavior, "поведінкою примирення", і пояснював: вони цінують свої стосунки і хочуть їх відновити. А тепер ми маємо близько 500 наукових робіт про примирення і знаємо, що така поведінка характерна для багатьох соціальних тварин: собак, дельфінів, деяких видів пташок та усіх приматів.

"Я постійно порівнюю людей і приматів – бо для мене люди є приматами"

– Люди час від часу рефлексують: що можна було зробити інакше, як повернулось би життя, якби спробував себе у чомусь іншому. Ви перегравали в голові свій вибір професії і можливі наслідки? Наприклад, "яким було б життя, якби я став інженером"?

– У шкільні роки я хотів займатися фізикою та математикою. Але лише тому, що мав жахливого вчителя-біолога. На мене вплинула моя мати. Вона сказала: "Ні-ні, ти завжди доглядав за домашніми улюбленцями". У мене жили рибки, пташки, собаки, коти, саламандри – усіх не пригадаєш. Я тримав удома цілий зоопарк, тож вона вирішила, що мені слід займатися біологією.

Думаю, вона мала рацію. Це спрацювало. Втім, це не означає, я не був би щасливий, якби став фізиком. 

Я зустрічаю чимало нових людей у житті. І коли вони чують про мою професію, реакція однакова: "Як цікаво! Хотів би я займатися чимось таким, а не працювати бухгалтером". Мені стає сумно від таких розмов. Я жодного разу не пошкодував, що став біологом. Я працюю над своїми проєктами, і навіть не помічаю, що працюю – це те, чим я займаюся, це частина мене.

– У 2012 році ви і американський дослідник Дженніфер Покорни отримали Ig Nobel Prize, відомішу в Україні як "Шнобелівська премія", за відкриття того, що шимпанзе можуть впізнавати інших шимпанзе по фотографії їхнього заду. Ви це серйозно? І як ви поставилися до вручення цієї сумнівної для наукової репутації премії?

– Ні-ні, я щиро тішився тій нагороді. Її вручають за відкриття, що змушують розсміятися, а потім замислитися.

Ми тестували шимпанзе на здатність розпізнавати обличчя на комп’ютерному екрані. І в цьому тесті почали використовувати фото зі спини.

Я подумав: а чому б не показати їм фото самця та самиці зі спини і дослідити, яке з них вони асоціюють із обличчям? І тут випадково ми зробили відкриття. Якщо на фото ззаду була та сама самиця, що й на портреті, вони легко їх зводили. А якщо сідниці належали одній самиці, а голова – іншій, вони не знаходили зв’язку. Думаю, ми, люди, робимо те саме: можливо, не так зациклюємося на сідницях, але можемо впізнати людину зі спини. Тобто, маємо в голові повну картину тіла.

– Чи порівнюєте ви людей зі своїми підопічними? Може у вас промайнути думка: "Мій асистент Джек нагадує одну горилу, з якою я працював днями"?

– Я постійно порівнюю людей і приматів – бо для мене люди є приматами. Але не конкретних людей із конкретними тваринами.

Найсмішніше те, що приматолог не образиться на таке порівняння. Я міг би сказати студентові: "Ти виглядаєш як Джиммі. А Джиммі – шимпанзе". І він не образиться – бо вірогідність бути схожим на Джиммі є в кожного з нас. Втім, зазвичай, ми не озвучуємо таких порівнянь.

– Напевне, вашим колегам складно продовжувати дослідження під час локдаунів?

– Я вийшов на пенсію незадовго до початку кризи – у 2019-му. Мені пощастило, бо колегам зараз дуже складно. Навіть на польові дослідження в Африку не поїдеш, бо обмежили можливість подорожувати. Лабораторії багатьох вчених – це маленькі простори, де вміщується купа людей, і де зараз неможливо працювати.

Я виконував більшість моєї роботи на зовнішній станції, що знаходиться на свіжому повітрі. Але навіть цей варіант не є повністю безпечним. Адже людиноподібні мавпи теж можуть підхопити ковід. Вони настільки схожі на нас, що все, що впливає на нас, впливає на них також. 

– Як ви ставитеся до науково-популярних книг та фільмів про розумних людиноподібних мавп, що воюють з людьми? Що подобається чи дратує у серії фільмів про Планету мавп?

– У останньому фільмі показали три примирення між мавпами. За основу взяли мою наукову роботу про поведінку примирення. І навіть жести, які роблять герої, взято звідти.

Мені дуже приємно, що ці фільми знімають без реальних тварин. Анімація – прекрасне рішення. Раніше кінорежисери використовували тварин для зйомки. Я проти цього. Примати – погані актори. Щоб змусити їх робити те, що тобі потрібно, доведеться контролювати їх та карати. Вони заслуговують на більше.

Іще один момент, який мене неприємно вражає – кількість насилля в кадрі. І те, що в центрі уваги самець зі зброєю, яку використовує проти чоловіка зі зброєю. Війна, дорослі самці. У реальному житті приматів важливу роль грають і самиці, і молодняк.

Я розумію, це те, що вони продають. Але сподіваюся, що одного дня з’явиться фільм із більш реалістичними буднями приматів – тими, де є час на романтику, любовну лінію і дітей.

– Опишіть, як виглядають ті самі будні людиноподібної мавпи, які варто б показати на екрані.

– Велику частину життя займає пошук їжі. Подорожі у пошуках їжі. Іноді буває агресія між групами – але це близько 5% від їхнього життя. Набагато більше часу займають ігри між молодими шимпанзе, сидіння разом, ніжності, секс, оснащення гнізда для сну, сон, страх напоротись на хижака – адже в джунглях живуть леопарди. Так багато цікавих речей! А вони показують шимпанзе, що марширують із зброєю, як армія.

– Останнє питання, не відповідайте, якщо вважаєте це надто особистим. Якщо уявити шкалу, з одного боку – релігійний фундаменталіст, з іншого – войовничий атеїст. Ви на цій шкалі де знаходитесь? 

– Думаю, проблема виникає, якщо сприймати Біблію буквально. Багатьом вдається вірити, але не бути фундаменталістом. Вони дивляться на Біблію як на джерело натхнення або довідник, як треба поводитися. Вони ходять до церкви, бо це спільнота однодумців, де вони з усіма знайомі і де їм комфортно і затишно.

Я не бачу проблеми в тому, щоб надихатися релігією, але розуміти, що за мільйони років багато чого могло змінитися і ми можемо бути наслідком еволюції.

Я особисто вірю, що ми еволюціонували. І ні, це не в’яжеться з історією про Едемський сад. Я вважаю, що ця історія дуже красива, але це лише історія.

Шукали спільних пращурів Анна Синящик, Михайло Кригель