Ескалація бикування. До чого готується Кремль

Ситуація на Донбасі знову в точці біфуркації. Відмовляючись повернутися до режиму припинення вогню, Росія стягує війська та артилерію до кордону з Україною. Окупанти оголосили в ОРДЛО "військовий призов" і розміщують важке озброєння поблизу лінії розмежування.

У Кремлі кажуть, що РФ "переміщує війська на власний розсуд" і "це ні для кого не становить жодної загрози". 

У лютому Путін зарікся "не кидати Донбас, незважаючи ні на що". Слідом його речник Дмитро Пєсков пояснив, що йдеться про "соціальне забезпечення".

У січні окупанти провели в Донецьку "міжнародний форум", де представили ​​так звану доктрину "Русский Донбасс". 

У ній підкреслюється, що "ДНР" і "ЛНР" збираються встановити контроль над усіма територіями Донецької та Луганської областей, бачачи своє майбутнє "тільки з Росією". Однак про курс на "приєднання" до РФ прямим текстом не говориться.

Водночас російська пропагандистка Маргарита Симоньян, виступаючи на "форумі", закликала Москву "забрати Донбас додому". Пєсков відповів, що "таке питання на порядку денному не стоїть". 

Наприкінці минулого року Путін пообіцяв "нарощувати підтримку Донбасу", звинувативши українську владу у небажанні виконувати Мінські угоди.

Що насправді задумала Москва?

Страхи та очікування

"На нас величезна відповідальність за Росію в цілому. Перш, ніж прийняти будь-яке рішення, ми повинні подумати про наслідки будь-якого нашого кроку", — акцентує Путін, оцінюючи перспективу "приєднання" ОРДЛО до Росії. 

Немає сумнівів, що такий крок, як і спроба захопити нові українські території, обернеться для РФ щонайменше драконівськими санкціями від Заходу. Які істотно підкосять російську економіку, що і без того перебуває в затяжній стагнації. Минулого року вона впала до 11-річного мінімуму.

Подальше погіршення економічних умов може серйозно похитнути довіру росіян до влади і спровокувати зростання протестних настроїв. Що може створити вибухонебезпечну ситуацію.

За останніми даними "Левада-центр", 63% російських громадян схвалюють діяльність Путіна. Але показове інше: більшість респондентів вважає, що населення масово приховує своє справжнє ставлення до президента.

Також не слід недооцінювати путінський страх перед сьогоднішньою боєздатністю української армії. З огляду на те, що в російському суспільстві немає єдності щодо донбаського питання.

Опитування "Левада-центр", проведене в 2019 році, показує, що анексію Донбасу підтримує 27% росіян, 29% — за те, щоби він став незалежною державою, а 31% хоче бачити його на тих чи інших умовах у складі України.

"Сьогодні на дворі не 2014 рік. Популярність путінського режиму є вкрай низькою. Народ збіднів і злий на владу. Ціна імперських претензій багатьом стала зрозуміла. Україна і НАТО готуються до можливої війни. Фактора несподіванки більше немає. Дух українського народу високий. 

Будь-яка спроба маленької переможної війни в цих умовах закінчиться для Путіна істотно гірше, ніж для імператора Миколи закінчилася Російсько-японська війна (відбувалася в 1904-1905 роках, Росія у ній зазнала нищівної поразки — УП). 12-річного транзиту до 1917-го року не буде. Все настане відразу або майже відразу і дуже жорстко", — прогнозує російський історик Андрій Зубов.

Тож, "приєднувати" ОРДЛО або починати нову військову кампанію в Україні сьогодні Кремлю вкрай невигідно.

Але у випадку з Путіним завжди слід враховувати, що він не стільки прагматик, скільки параноїк. Який під впливом тих чи інших чинників може побачити нову "глобальну загрозу" і зважитися на чергову авантюру, діючи "на випередження". 

"Ленінградська вулиця мене навчила одному правилу: якщо бійка неминуча — бити треба першим", — каже він. 

Поки що Росія лише козиряє своїм військовим потенціалом. Перш за все перед Заходом на тлі обіцянки Джо Байдена жорстко покарати Москву за втручання в американські вибори, а також у контексті наймасштабніших навчань НАТО у цьому році біля кордонів РФ. 

У Держдепі запевняють, що Москва відчує "ціну і наслідки" за її зловмисні дії проти США. Зараз американський уряд у процесі розгляду, яким буде покарання, і консультується щодо цього з країнами НАТО.

Водночас Північноатлантичний альянс готується до навчань Defender Europe-2021, які почнуться наприкінці весни в ряді країн Східної Європи і на Балканах. У маневрах візьмуть участь понад 31 тисяча військових. 

Символічно, що майже таку ж кількість, за даними ЗСУ, складають армійські угруповання Росії уздовж кордону з Україною, а також у Криму. 

Разом з тим агресор показує власну міць Києву. У Кремлі добре бачать, як останні місяці у нас активізувалися розмови, чи не пора нам штурмувати ОРДЛО. У світлі результативної операції Азербайджану в Нагірному Карабасі та наступу української влади на Медведчука.

З іншого боку, Москві було б вигідно підштовхнути Україну до атакувальних дій на Донбасі. З колишньою метою її дискредитації в очах світової спільноти. Передусім Німеччини та Франції, з лідерами яких Путін уже обговорює донбаське питання без Володимира Зеленського. 

За інформацією української розвідки, окупанти готують масштабні провокації на лінії зіткнення, щоби спонукати нашу державу на військову відповідь. 

Читайте також: Відрізати ОРДЛО. Чому не варто відмовлятися від окупованого Донбасу

Також відомо, що російські дипломати за кордоном і ЗМІ отримали завдання бути готовими розповідати світу про нібито агресивні дії української армії та "миротворчі" заходи РФ. 

Москва уже розганяє істерію. Пєсков називає ситуацію на Донбасі "доволі лякаючою" і заявляє про "множинні обстріли з боку ЗСУ". А спікер російської Держдуми В’ячеслав Володін вимагає виключити Україну з Ради Європи, бездоказово стверджуючи, що начебто український безпілотник убив дитину під Донецьком. 

Отже, наразі Росія демонструє свою силу і почала нову хвилю пропагандистської війни, намагаючись, як і раніше, позбавити Україну підтримки її європейських союзників.

Кремлівська мрія

Судячи з усього, до блокування телеканалів Медведчука російська тактика щодо України полягала в очікуванні наших президентських і парламентських виборів. У Путіна були підстави для оптимізму.

Українська влада, яка не виправдала надій Кремля, поступово втрачала симпатії виборців. У той час як ОПЗЖ набирала обертів і почала лідирувати в парламентських рейтингах.

Головні генератори її електорального прогресу — "112 Україна" і NewsOne — утримували першість серед національних інформаційних каналів. 

Загострюючи ситуацію на Донбасі, агресор допомагав медведчуківській пропаганді боротися за уми виборців Зеленського, які чекали від нього завершення війни.

Читайте також: Між "слугами" і "гетьманами". Які ідеології сповідують українські партії

Перемоги "Опоплатформи" на парламентських виборах було б достатньо, щоб у країні наступив політичний колапс з непередбачуваними наслідками. Враховуючи, що кращий сценарій для Кремля — ​​"природний" розпад України та утворення на її місці кількох держав.

Це б позбавило сенсу західні санкції проти Росії за Крим і ОРДЛО, а також дозволило б Москві повернутися до ідеї "Новоросії" вже в більш оптимальних умовах.

У цьому контексті варто звернути увагу на фрагмент з "доктрини" окупантів:

"Путь в будущее вместе с Россией может быть разным. Для будущего Донбасса важна судьба соседних регионов Новороссии, пока пребывающих под контролем Украины. 

Выход этих регионов из состава Украины с ликвидацией украинского государства в его современном виде, создание русского государства, правопреемника Украины, значительно улучшили бы перспективы Донбасса и облегчили бы международное признание ДНР и ЛНР, а также использование ресурсов рынка бывшей Украины".

Нейтралізувавши канали Медведчука, українська влада фактично поставила хрест на чемпіонських амбіціях ОПЗЖ. Рейтинги проросійських опозиціонерів уже тенденційно просідають. І перед Кремлем знову постала проблема, яким чином домагатися "демонтажу" України.

Здається, на сьогоднішній день у Москви немає чіткого бачення, що далі робити на українському фланзі. Не варто переоцінювати стратегічне мислення Путіна. Він більше тактик. Вочевидь, Москва поки що грає м’язами і чекає, як діятимуть США на російському напрямку та Україна на фронті. 

Звісно, готовими треба бути до будь-якого розвитку подій. Але у цьому плані нинішня ситуація нічим не відрізняється від попередніх років. Агресор не спить восьмий рік. 

Євген Середа, для УП