Напад на "Родіну". За що Стерненку і його соратнику присудили 7 років тюрми
23 лютого суд в Одесі оголосив вирок колишньому лідеру місцевого "Правого сектору" Сергію Стерненку та його соратнику, теж колишньому члену "ПС" Руслану Демчуку. Їх визнали винними у викраденні людини та розбої і відправили під варту.
Суд призначив обом по 7 років і 3 місяці ув’язнення та конфіскацію половини майна кожного. Однак засудженими вони ще не є – попереду апеляція.
Своє рішення суддя мав оголосити ще 19 лютого, однак засідання перенесли на кілька днів. Про це навіть лишилась згадка у вироку. Там йдеться, що термін ув'язнення будуть рахувати з моменту взяття під варту – з 19 лютого.
Останнім часом ім’я Стерненка було на слуху через іншу справу. У 2018 році на нього напали, і один із нападників, отримавши від одесита ножові поранення, загинув. Наразі Стерненка судять за вбивство, хоча він наполягає, що мав місце лише самозахист, а суд вважає політичним переслідуванням.
Причина, за його версією, у кількарічному протистоянні з мером Одеси Геннадієм Трухановим. Той навіть скаржився на молодого земляка президенту Зеленському. Стерненко з 2014 року був одним із лідерів проукраїнських акцій та антитруханівських протестів у місті, яке до того ж вважається вотчиною проросійської ОПЗЖ.
Політичними Стерненко вважає й інші обвинувачення проти себе. Загалом їх 4: викрадення людини, заворушення і побиття поліцейського, кришування наркотиків і загибель нападника. Провину в усіх справах екслідер "Правого сектору" заперечує.
В останній справі опонентами Стерненка стали адвокати з орбіти колишнього члена влади "регіоналів" і соратника Януковича Андрія Портнова. Останній став одним із головних публічних ворогів колишнього лідера "Правого сектору", називав його "вбивцею" і обіцяв покарання.
На додачу до політичних ворогів, є питання і щодо судді Віктора Попревича, який оголосив вирок у справі про викрадення.
Ще в часи роботи в Донецьку він "прославився" оздобленням свого маєтку бюстами Леніна і Сталіна, особливою любов’ю до тодішнього генпрокурора Геннадія Васильєва, а вже в Одесі вирішив звільнити з-під варти ексдиректора дитячого табору "Вікторія", де внаслідок пожежі загинуло троє дітей.
Після вироку 23 лютого, який став першим для Стерненка, він звинуватив у переслідуванні президента Володимира Зеленського, генпрокурорку Ірину Венедиктову та мера Одеси Геннадія Труханова.
Активісти та друзі Стерненка в різних містах організували мітинги на його підтримку з вимогою звільнити чоловіка з-під варти. У Києві протестувальники прийшли під Офіс президента.
"Українська правда" розповідає, за що Стерненка та Демчука відправили під варту, якими були аргументи сторін, як розслідували справу і чому результати цього розслідування викликають питання.
Історія 6-річної давнини. За що посадили Стерненка
Навесні 2015 року на Одещині невідомі викрали Сергія Щербича – на той момент депутата Лиманської райради, який нещодавно виграв чергові вибори.
Під час та в перші часи після Майдану Щербич був опонентом місцевих проукраїнських активістів. Раніше він керував осередком проросійської партії "Родіна", а під час Революції його помічали в автобусі з організованими тітушками.
"Правий сектор" і ще кілька організацій скаржились на політика правоохоронцям. Згодом Щербич увійшов до партії мера Одеси Геннадія Труханова "Доверяй делам".
Про викрадення в 2015 році офіційно повідомляло місцеве управління МВС:
"У березні поточного року заявника було обрано депутатом Комінтернівської районної ради, а 30 квітня має відбутися засідання, де він повинен отримати посвідчення депутата. Також, правоохоронцям стало відомо, що починаючи з 5 березня, телефоном йому почали надходити погрози фізичної розправи і вимоги скласти депутатський мандат".
24 квітня 2015 року Щербичу призначив зустріч "малознайомий громадянин". Пізніше слідство вирішить, що ним був Руслан Демчук. Він запропонував депутату зустрітись у селі Фонтанка "з метою обговорення питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю".
Щербич стверджує, що був знайомий із Демчуком і кілька разів навіть бачився. Приводом для зустрічі нібито була благодійна акція біля ТРЦ "Рів’єра", розташованого біля Фонтанки. На розмову прийшов і Сергій Стерненко.
У 2020 році в розмові з УП Стерненко заперечував знайомство з Щербичем і казав, що особисто з ним не контактував. Однак, як йдеться у вироку від 23 лютого, у суді члени "Правого сектору" не відкидали сам факт зустрічі в травні 2015 року.
Демчук нібито сказав тоді Стерненку, що депутат хотів "допомогти їхній громадській діяльності". Демчук і Стерненко разом зустрілись із Щербичем і, за їхніми словами, "вирішили необхідні питання, жодних перешкод у діяльності депутата не здійснювали".
Версія самого депутата і слідства, яку підтримав суд, наступна.
Ввечері, приблизно о 19:30, Щербич приїхав у призначене місце і сів в авто співрозмовників. На передніх сидіннях, за версією слідства, були Стерненко із Демчуком. Чоловіки спершу розмовляли. Потім до депутата підсіли ще кілька осіб, які почали його бити. Машина, якою керував Демчук, тим часом, рушила в інший населений пункт. Щербич намагався втекти, однак безуспішно.
Далі першочергова і остаточна версія правоохоронців відрізняються. У першій йшлось, що жертві таки вдалось вистрибнути з авто, однак його почали бити, стріляли по ньому з травматичного пістолету, а потім з мішком на голові вивезли в Одесу.
За остаточною версією, били і стріляли по Щербичу прямо в автомобілі. Постріли приписали саме Стерненку. Потім чоловіки самі зупинились, витягли потерпілого із салону, побили, зав’язали руки пластиковим затиском. Надягнувши на голову депутату мішок і обмотавши його скотчем, викрадачі затягнули його назад у машину і поїхали в Одесу. Дорогою Щербича продовжили бити і забрали в нього сім-картки.
Чоловіка привезли до підвалу – якого саме, слідство не встановило, вказавши лише, що це був Приморський район Одеси. Там над Щербичем знущались понад 5 годин: били, погрожували вбивством, лаялись.
Зокрема, йому пласкогубцями здавили палець на руці, для залякування прикладали зброю до скроні, вистрілили поруч із головою. Також у чоловіка вкрали банківську картку, 300 гривень та дозвіл на носіння пістолета.
При цьому слідство стверджує, що Стерненко і Демчук разом із іншими "невстановленими особами" вимагали від Щербича добровільно скласти з себе депутатські повноваження та припинити будь-яку службову діяльність.
Катувати Щербича перестали лише після "погіршення стану здоров’я потерпілого". Пізніше лікарі констатують у нього закриту черепно-мозкову травму, синці і садна на обличчі, забійні рани на бедрі, множинні синці в різних частинах тіла, вогнепальні поранення на спині та нозі.
Потім, вночі, депутата вивезли до скверу в Суворівському районі міста. Там "людина в камуфляжі" знову вимагала відмовитись від депутатського мандату, погрожувала фізичною розправою Щербичу і родині, якщо той не виконає умови. Для чого саме це було потрібно "людині в камуфляжі" – невідомо.
Коли чоловіка відпустили, він самостійно добрався додому і повідомив про викрадення у міліцію. Правоохоронці почали розслідування за статтею "незаконне позбавлення волі".
"Вживаються заходи щодо встановлення та затримання осіб, причетних до скоєння вказаного кримінального злочину", – сухо звітували тоді в "органах", нічого не кажучи про те, чи є конкретні підозрювані.
Водночас, уже тоді місцеві ЗМІ, посилаючись на власні джерела, писали, що Щербич вважає причетними до свого викрадення місцевих активістів "Правого сектору" і нібито вказав на Стерненка.
Сам потерпілий розповідати журналістам деталі тоді не захотів, однак непрямо підтвердив, що своїх кривдників "невідомими" не вважає:
"Я вже все розповів міліції і не хочу зараз це все повторювати і відкрито називати нападників".
Судячи з матеріалів справи, вже 25 квітня, тобто наступного дня після викрадення, правоохоронці провели слідчий експеримент, а потерпілий виклав їм свою версію подій.
Тим же 25 квітня датовані документи, де зафіксовано, що Щербич упізнав Стерненка та Демчука як своїх нападників.
Однак публічно їхні імена прозвучали суттєво пізніше – аж через 4,5 місяці.
У перших судових рішеннях йшлось, що підозру, принаймні, Демчуку, слідчий виписав ще в червні 2015 року, тоді ж направив до суду клопотання про арешт. Однак ще кілька місяців про це нічого не було відомо широкому загалу.
У судовому реєстрі УП знайшла щонайменше 13 ухвал, які, судячи з номеру справи, можуть бути пов’язані з викраденням Щербича і були винесені до затримання членів "Правого сектору", але текст усіх цих документів засекречений. Офіційна причина – розгляд відбувався у закритому засіданні.
І лише за три місяці після виписаної підозри, 8 вересня 2015 року, міліція прийшла з обшуками до Стерненка та його товариша. Потім чоловіків взяли під варту, а за кілька днів – відпустили під заставу.
Ще в 2016 році справу передали до суду, і з того часу тягнувся її розгляд. Сам потерпілий систематично не приходив на засідання, так що навіть суд був змушений доручати поліції знайти депутата.
Тим часом, поки йшли роки судового розгляду, спливли терміни покарання за статтею про викрадення. Вони становлять 5 років, що закінчились ще в 2020 році.
Тому за цією статтею обвинувачених звільнили від покарання. Тюремний строк вони отримали за статтею про розбій.
Стерненку також інкримінують незаконне зберігання зброї. Під час обшуків у нього знайшли травматичний пістолет із патронами.
Стерненко від цієї зброї не відхрещувався. Згідно з вироком, сказав, що пістолет "випадково знайшов поруч із домом", а питання вогнепальної зброї чоловік взагалі вважає неврегульованим у законі.
Читай також: Війни Сергія Стерненка від Майдану до Авакова
Свідчення і трафіки. На що спирається слідство і суд
Перед судом прокуратура посилалась на кілька основних доказів.
По-перше, це слова потерпілого. Щербич, як уже згадувалось вище, вже наступного дня після викрадення офіційно вказав на Стерненка і Демчука.
Також пізніше, у грудні 2015 року, чоловік впізнав і пістолет, з якого в нього стріляли. Щербич указав на зброю, яку вилучили в Стерненка.
По-друге, в червні 2015 року слідство знайшло свідка. Це жінка, яка, зі свого дому в селі Фонтанка почула, як Щербич кричить і кличе на допомогу. Це відбулось в тому місці, де автівка з депутатом зупинялась, а йому зв’язували руки.
Свідок бачила саме викрадення, але, схоже, не обличчя викрадачів.
"Через вікно квартири вона побачила два автомобіля темного кольору… Після цього вона вийшла в двір і поруч з фасадом будинку побачила в другому автомобілі через відчинені дверцята боротьбу Щербича С.С. та невідомих осіб у камуфляжній формі. Після того, як Щербича С.С. побороли, обидва автомобілі вирушили у невідомому напрямку", – йдеться у вироку.
По-третє, в матеріалах справи є трафіки з’єднань телефонів обвинувачених. Згідно з ними:
- Стерненко і Демчук приблизно о 19:11 та 19:13 дзвонили в межах однієї телекомунікаційної станції, розташованої в тому районі, де викрали Щербача;
- при цьому Демчук телефонував Щербичу;
- в цьому ж районі знаходився Щербич – там він отримав дзвінок від Демчука, а пізніше, о 19:28 там же на його телефон надійшло смс-повідомлення;
- ввечері того дня всі три телефони "засвітились" в межах іншої станції – в Овідіопольському районі Одеси: Стерненко виходив в інтернет і телефонував звідти між 20:17-20:31 та 20:50-23:39, Демчуку телефонували о 21:04, Щербичу – о 19:52;
- телефон Демчука тієї ночі, з 22:06 до 00:50, знаходився в умовах переадресації, як і телефон Щербича з 20:16 до 03:18.
Щербич віддав слідству свій одяг і кулю, якою в нього стріляли. Це частина патрону травматичної дії калібру 9 мм Р.А. Такий же калібр має пістолет, вилучений у Стерненка. Водночас, експерти зі сторони слідства зазначили, що поверхня кулі не відображає особливості поверхні ствола.
Пістолет Стерненка – стартовий, тобто пустий, що використовують лише для звукових сигналів. Однак експерти від слідства дійшли висновку, що, викрутивши зі ствола втулку, з пістолета можна стріляти патронами з гумовими чи іншими метальними снарядами.
Суд кваліфікував дії Стерненка і Демчука так само, як і слідство: викрадення людини та напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з застосуванням насильства.
Визначаючи покарання, суддя вказав на кілька обставин.
По-перше, побачив обтяжуючий фактор – "вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового та громадського обов’язку". У Демчука також йшлось про рецидив, оскільки він уже був судимий.
По-друге, суддя згадав, як Стерненко в суді сказав про своє негативне ставлення до політичної партії, до якої входив Щербич.
"Суд є безстороннім, не надаючи ніякої оцінки тим обставинам, яких поглядів дотримуються ті чи інші особи, повинен зазначити, що… суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, – написав суддя. – Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Не може бути жодної расової, релігійної чи іншої дискримінації. Вчинення злочину щодо особи у зв’язку із виконаннями нею суспільного обов’язку може бути розцінено як дискримінацію".
300 грн і пістолет-непістолет. Позиція Стерненка та захисту
У суді обидва обвинувачені назвали свідчення Щербича необ’єктивними, надуманими й такими, що не відповідають дійсності. Стерненко вважає матеріали справи сфабрикованими.
Зокрема, він звертає увагу на те, що Щербич з 25 квітня перебував на стаціонарному лікуванні і в той же час брав участь у слідчих діях. Суд, однак, відповів йому: стан депутата не був настільки поганим, щоб завадити йому відлучитись із лікарні.
Стерненко та його захист вимагали визнати недопустими низку доказів:
- протокол обшуку в квартирі, оскільки йому не дали залучити адвоката;
- висновки судово-медичних експертиз про травми Шербича, оскільки вони були складені не українською мовою;
- висновок балістичної експертизи, оскільки, на думку захисту, експерти самостійно змінювали пістолет, викрутивши з нього втулку.
Суд усі ці прохання відхилив.
Від покарання за пістолет без спецдозволу, на думку екслідера "Правого сектору", його мають звільнити через "малозначність вчиненого". Захист також надав власний висновок спеціаліста, де була розкритикована балістична експертиза слідства. Але суд цей висновок не прийняв.
Загалом аргументи Стерненка, його захисту, а також юристів і активістів, що публічно підтримали чоловіка, складаються з кількох тез.
По-перше, вони не визнають свідчення Щербича і вважають їх заангажованими.
"Сам Щербич є також і партійцем та депутатом "Довіряй ділам" та повністю підконтрольний меру Одеси Труханову. Труханов тричі замовляв мене вбити, і за його вказівки і відкрили це та ще ряд кримінальних проваджень. Саме тому Щербіч і писав ту заяву проти мене", – писав Стерненко.
Адвокат Масі Найєм, який представляє одесита в іншій справі, вважає, що обвинувачення за основними статтями – про викрадення та розбій – "ґрунтується виключно на показаннях самого потерпілого та лише на припущеннях прокурора":
"Так, з доказів, наданих суду, взагалі не вбачається, що потерпілого Щербича хтось викрадав, та що до такого викрадення хоч якимось чином може бути причетний Сергій".
Також, за словами Найєма, суд не допитав свідка, яка бачила викрадення:
"Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них".
Друга теза – це мотив, "заволодіння чужим майном". Сукупна вартість цього майна становила 330 гривень, що змушує сумніватись у серйозності офіційної версії.
Адвокат Віталій Коломієць, який теж захищає Стерненка в іншому процесі звертає увагу, що "розбійники", яких звинувачують у намаганні "заволодіти чужим майном", навіть не вкрали в жертви телефони:
"Виходить так, що 4 людини витратили на бензин грн. 500, катаючи якогось сєпара, лише з тією метою, щоб забрати в нього 300 грн. Бо ключове у 187 КК – це не сам напад, а мета нападу. Хтось без вищої юридичної освіти може пояснити економіку цих дій (потратити 500 грн, фізичних зусиль, щоб отримати 300)?"
Третя теза захисників Стерненка – про зброю. Вони наполягають, що в Україні немає закону, що встановлює правила поводження зі зброєю. Крім того, захист стверджує, що пневмат у чоловіка не вилучили, а він його добровільно здав міліції, що є підставою для звільнення від покарання.
Сам Стерненко також не вважає свою зброю вогнепальною:
"В експертизі пістолета (який вільно продається і не потребує дозволу) прямим текстом вказано, що пістолет стартовий. Далі написано, що експерт МВС викрутив зі ствола втулку, і після цього зміг вистрілити ґумовими кулями з нього. Тобто експерт сам зробив з стартового пістолета травмат. Але при цьому він вказав, що зброя стала вогнепальною!"
***
Незалежно від політичних поглядів чи ставлення до Стерненка та Щербича, ця справа викликає чимало запитань. У першу чергу – до влади, яка несе значно більшу відповідальність перед суспільством, ніж окремі громадяни.
Відповіді на ці запитання стосуються не лише потерпілого та обвинувачених. Адже їхні приклади лише проявили гріхи української судової та правоохоронної системи.
Чому вперше за підозрюваними прийшли лише через 4 місяці? Якщо і справді йдеться про насильницький злочин – викрадення і катування? І якщо Щербіч дійсно одразу вказав на своїх кривдників. Що стоїть за таким затягуванням?
Тобто за цей час слідство або просто ігнорувало злочинців, не захищаючи потерпілого, або фальсифікувало матеріали справи. У будь-якому із варіантів влада, як мінімум, належним чином не виконала свою роботу. Як максимум – сама перетворилась на злочинця.
Який мотив злочину? "Майно на 300 гривень" навряд чи може викликати довіру. Тим більше, що і потерпілий, і слідство вказують на політичне підґрунтя – вимогу відмовитись від мандату. Про політичний конфлікт згадав і суд, написавши про "дискримінацію".
Однак формально обвинувачення представляє злочин як банальний розбій. Чому?
Що насправді сталось із Щербичем? Це, безумовно, головне запитання. Відповіді на нього українська держава мала би знайти ще 5 років тому. Адже всебічне і справедливе розслідування злочинів – один із обов’язків тої самої держави.
Поки цієї справедливості не отримав ніхто: ані потерпілий, ані обвинувачені.
Адже задача слідства – не лише "посадити", а й з’ясувати, що сталось. Якщо версія слідства правдива, у ній, очевидно, залишились білі плями. І відповіді "хто і для чого вчинив злочин" не повні. У протилежному варіанті – ці відповіді не прозвучали взагалі.
Очевидно, що хтось у цій справі порушив закон. Або викрадаючи Щербича, або підтасовуючи факти. Цей хтось має відповісти перед судом.
Але лише всебічним і справедливим судом.
Соня Лукашова, УП
