Криголам без криги. Навіщо Україні арктичне судно "Капітан Бєлоусов"
Глобальне потепління, танення льодовиків і м'які зими – причина смутку 66-річного жителя Маріуполя Василя Чайковського. Чим холодніше, тим веселіше – це спірне твердження можна назвати одним із девізів його професії.
Останні шість років Чайковський – головний на єдиному в Україні криголамі "Капітан Бєлоусов", спущеному на воду фінською корабельнею Wärtsilä 15 грудня 1953-го.
Судно, назване на честь екскерівника Арктичного флоту СРСР, ходило по Північному морському шляху, поки в 1973-му його не відправили в Азовське море.
Зображення "Капітана Бєлоусова" можна зустріти на радянській поштовій марці 1978 року і ювілейній монеті номіналом п'ять гривень, яку Нацбанк України ввів в обіг у 2004-му.
Сьогодні місія арктичного льодоруба – не дати застрягти вантажним суднам. Але без стабільних і тривалих морозів життя капітана Василя Чайковського і його екіпажу перетворюється на очікування боротьби зі стихією, яке може тривати буквально роками.
Востаннє "Бєлоусов" всерйоз брався за справу взимку 2017-го. Відтоді встиг пройти три планових ремонти в доці, на що щорічно виділяють мільйони гривень.
67-річний криголам фарбують, чистять, змінюють агрегати. Знову фарбують і чистять.
Репортери УП навідалися в порт Маріуполя в морози, коли "Бєлоусов" був близький до того, щоб показати себе у всій красі. Але так і не вийшов у море.
Рульова рубка, каюта капітана, карельська деревина, американські двигуни, лик Христа і несподіваний норов Азовського моря – УП показує, яким він є, єдиний український криголам.
Прохідні умови
Морозний січневий день, сліпуче сонце, пара з рота і сніг під ногами вселяють у Василя Чайковського оптимізм. Передчуття знайомої та суворої стихії змушує його серце битися частіше.
– Сильно по льду скучаю. У тебя в руках моща в 12 тысяч лошадей. Ответственность большая. Чуть-чуть не то движение, и дырка в борту огромная. Это вам не бампер отбить во время парковки, – каже він.
Міцне, як лещата, рукостискання, замислений прищур, впевнена хода. Сива борода і гумор тонший за англійський – іншим капітана справжнього криголама уявити складно.
Як людина з якихось давніх часів, він вживає в мові застаріле "то бишь". У слові "Мурманськ" завжди ставить наголос на "а".
Море для Чайковського, уродженця Адигейської автономної області колишньої РРФСР, давно звична опція. На флоті він 44 роки, 13 з яких – капітанські.
Професії він вивчився у Маріуполі. Тут з 1971 року і пустив коріння (наскільки це взагалі можливо, проводячи велику частину життя на палубі, в рульовій рубці або в каюті).
– Жена к морю уже не ревнует, – розповідає він. – У нас сразу было оговорено: первое – это море. Из него я никуда не уйду, всё!
Завдання "Капітана Бєлоусова" – бути напоготові, щоб у будь-який момент врятувати торговельні судна від полону льодів і збитків. У складні метеоумови без нього зупиниться не тільки порт у Маріуполі, але і в Бердянську.
– Видите, первая скляночка пошла, – показує на затверділу гладь Чайковський. – Вот и считайте: при температуре минус десять за сутки примерно один сантиметр намерзает. Два сантиметра в сутки – при минус двадцати.
Проблеми із судноплавством ("непрохідні умови", як тут кажуть) починаються, коли товщина льоду перевищує 10 сантиметрів. До цієї перешкоди додаються шар снігу і тороси висотою 1,5-2 метри.
У день приїзду репортерів УП в порту Маріуполя холод сильний, але, як стане ясно потім, не тривалий. Звична ситуація останніх років.
– Ну что, поднимайтесь, – пропонує Чайковський. – Судно старенькое, но рабочее. Очень хорошее. Если за ним ухаживать, еще лет 50 протянет.
Броняшкі і крупповська сталь
– Смотрите под ноги, держитесь за перила! – попереджає Василь Чайковський. – Первый раз больно падать. Потом привыкаешь.
Під час шторму палуба перетворюється на ковзанку. Перебувати на ній смертельно небезпечно. Екіпаж задраює наглухо всі "броняшки" – так тут називають металеві двері і заслони на ілюмінаторі.
Ресурс судна – місяць автономного плавання без зовнішньої допомоги. Але таку ситуацію в Азовській акваторії уявити складно.
Коли працюють шість дизель-генераторів Caterpillar, коли броня "Капітана Бєлоусова" трощить лід, шум стоїть такий, що розмови переходять на крик.
Зараз тут тихо, як у музеї.
– Толщина "ледового пояса" 32 миллиметра – это часть корпуса высотой примерно полтора метра, на которую приходится основная нагрузка.
Здесь еще та, его родная крупповская сталь. Остальная часть борта 20 миллиметров в толщину. А днище – 18. Так что такие у нас пироги, – пишається капітан.
5,5 тисячі тонн ваги при повній заправці та екіпіровці, 83 метри довжини і дев'ять ширини – в 50-х XX століття "Бєлоусова" вважали середнім криголамом.
– Сейчас он – самый маленький, какой может быть для Севера, – каже Чайковський та вимагає поваги. – Все пишут, что его высота девять метров. Нет, ребята! Высота от киля до клотика (верхня частина щогли – УП) – 31 метр.
Від історії "Капітана Бєлоусова" віє холодом і небезпечними пригодами. Мурманськ, Баренцове море, Шпіцберген, Дудінка, Єнісей – лише від переліку місць, де побував криголам, йдуть мурашки по шкірі.
– Так, а тут ножки всем вытирать! – командує Василь Чайковський, перш ніж впустити репортерів всередину.
Карельська береза і маневри
Лабіринти коридорів, герметичних відсіків і сходових проходів – до просторої рульової рубки капітан веде шляхом, який пройшов би і з закритими очима.
Без журналістських запитів і рознарядки зверху, з адміністрації порту, Василь Чайковський сторонніх ні за що б не впустив. Чужинців тут не люблять – оберігають ауру і мікроклімат.
– У нас тепло, есть большое котельное отделение. Когда ледокол на ходу, тут еще теплее. Можно в рубашке с коротким рукавом ходить, – зазначає Чайковський.
Електропроводка, засоби внутрішнього зв'язку, прилади, світильники, інтер'єр – тут багато що залишилося з 1953 року.
– Обшивка – де-ре-во! Карельская береза. В каютах – тоже. Почти музейная редкость.
Такого в современных судах уже не делают. Там пластик, металл, сильно все электризуется. За ручку возьмешься – зеленая искра проскакивает, – посміхається Василь Чайковський.
Дивлячись в один із 19 великих ілюмінаторів рубки на портові крани і суховантаж, який пришвартувався поруч, капітан криголама пояснює переваги, які у нього є.
– У нас дизель-электроход, – каже він. – Шесть дизелей вырабатывают ток, он идет на электродвигатели.
Тут четыре винта – два кормовых и два носовых, для Азовского моря лучше не придумаешь. Наш канал зашуговывается – мелко битый лед забивает его аж до дна, на восемь-девять метров.
Таку перешкоду не пройдуть навіть потужні судна – підберуть під себе крижану масу, і застигнуть на ній, як на постаменті.
– Мы носовыми винтами разгребаем, а кормовыми двигаемся, – намагається пояснити простими словами принципи роботи Чайковський.
З повного переднього на повний задній хід "Капітан Бєлоусов" відпрацьовує за вісім секунд. Це додає йому маневреності.
– Ручку кинул назад, – робить жест Василь. – И через восемь секунд винты назад вращаются.
Ледокол проходит ровно два с половиной своих корпуса и останавливается, то бишь через 200 метров.
– А вот то судно (киває в ілюмінатор – УП) будет двигаться еще две-три мили, если останавливать его с полного переднего.
Ну, что вам еще показать?
Сіверяни та азовський урок
У капітанській каюті Василя Чайковського затишно і просторо.
– Проходи, я разрешаю, – запрошує він репортера з камерою.
Тут кілька кімнат: робочий кабінет зі столом і телевізором, спальня з ліжком і диваном, туалет з душем і невелика підсобка з холодильником і кип'ятильником.
Наявність криголама в територіальних водах України може викликати у обивателя посмішку і нерозуміння: "Навіщо він взагалі потрібен?". Але коли потрапляєш на "Бєлоусов", шаблони рвуться: в Азовському морі буває не до сміху.
Чайковський розповідає, як після багатьох років роботи на Півночі в лютому 1973-го "Бєлоусова" гнали до Маріуполя. Досвідчені, сміливі, весь екіпаж – сіверяни, як на підбір. Зламати лід товщиною 35-40 сантиметрів, який був тоді на Азові, і пройти двометрові тороси здавалося їм дитячим завданням.
– Когда капитан узнал толщину, шапку сорвал с себя и под ноги: "Да я сейчас как придавлю, что этот лед не только у вас в Мариуполе, а и в Ростове полезет!".
Але – ні. Суворий сіверянин застряг у Керченській протоці.
– Взад-вперед, взад-вперед. Сутки проходят, а у них еще Керчь по корме. Капитан прозревает: "Да что ж такое?!", – сміється Василь Чайковський.
Омана щодо м'якого характера Азова у того командира судна розвіялася швидко.
– Как он колол на Севере? Ударил, трещина пошла, и он по ней вперед, раздвигает. А тут у него нет трещины. Там у него вода соленая, поэтому лед хорошо колется, он как бы сухой, – пояснює Чайковський.
– На Севере у него глубина была 400, 500 метров, километр, – продовжує лікнеп капітан. – А здесь у него под килем сколько? Два метра?
Если два метра, то есть такое явление, ребята, как присасывание. Судно на ходу садится, его притягивает к грунту. Это уменьшает скорость и мощность. Плюс, как только восток задул, сильная подвижка (крижаного шару – УП) – вот и всё! Вас на меляку может выкинуть.
Історія про те, як мешканці півночі йшли до Маріуполя, щоб навчити місцевих роботі на криголамі, закінчилася швидко.
– Они сказали: "Нам лучше одну навигацию на северяге отпахать, чем неделю на вашем Азовском море", – посміхається Чайковський. – Так и уехали.
Ребята, да Азовское – самое плохое в ледовой обстановке! Хуже, чем северные моря!
Христос в ілюмінаторі
Червоний, жовтий і зелений – кольори, в які пофарбований "Капітан Бєлоусов", роблять його найпомітнішим судном у порту Маріуполя.
Увібравши в себе палітру світлофора, єдиний криголам України застиг в режимі терплячого очікування. Колір настрою тут переважно жовтий: "Увага! Приготуйтеся!". Але зелений сигнал доводиться чекати надто довго.
20-градусні морози, що ненадовго сковують портове місто в цьому році, надії екіпажу "Бєлоусова" на справжню чоловічу роботу не виправдовують.
Поки ж капітану Василю Чайковському, який бачив Шпіцберген, Нову Землю, Африку, Європу і майже всю Азію, доводиться жити переважно спогадами.
– Зимы уже не те, – шкодує він. – Вот раньше в Азовском море были хорошие, ледовые. Где-то с 85-го по 92-й. Стабильно. Начинали ходить с конца ноября. И так до 1 мая, представляете?
Якби Чайковський був віруючою людиною, то напевно здивував би небеса. Попросив би про затяжну, найсуворішу зиму, щоб проявити себе у всій красі. Але капітан у бога не вірить, покладаючись тільки на себе, колег і метеозведення.
Стоячи на носовій частині "Бєлоусова", можна помітити лик Христа, який вдивляється в навколишній світ з ілюмінатора.
– То икона в каюте, – пояснює Василь Чайковський. – Когда я сюда пришел, была уже там. Я не стал ее трогать.
Чайковський також вдивляється вдалечінь, думаючи про щось своє, сокровенне.
Його ностальгія за молодістю, за морозними зимами, за активною роботою та подвигами виходить далеко за межі капітанської рубки. Вона закінчується десь у далеких океанах.
З Маріуполя до північних морів Чайковський зі своєю командою міг би дістатися на "Капітані Бєлоусові" днів за двадцять.
– А что – есть у нас флот? – гнівається він. – Есть? Вот у нас – настоящее морское судно! А больше в Украине не знаю. Как такового морского флота в Украине уже нет. Черноморское, Азовское, Дунайское пароходство – всё!
Если там, наверху, не наберутся ума, ничего не будет. У умных так – есть море, выход к океану, значит нужен флот. Вот и всё! А дальше сами думайте...
Коли залишаєш засніжений порт, єдиний український криголам здається великою, яскравою метафорою недосконалості дійсності, де для повного щастя завжди чогось не вистачає.
Криголаму – криги. Морській державі – флоту. Перемир'ю – миру. Корупціонерам – грошей і совісті.
Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП
