Патофізіолог Віктор Досенко: Щастя є. Його навіть можна побачити на МРТ
Що таке щастя і де його шукати — питання, які зазвичай просинаються напередодні новорічних свят.
Відповіді на них довго огортав романтичний шлейф. Про щастя писали тонни віршів і афоризмів. Іноді несподіваних. Як, наприклад, формула німецького філософа і лауреата Нобелівської премії Альберта Швейцера: "Щастя — це гарне здоров'я і погана пам'ять".
Поки, нарешті, в ХХ столітті людство не зрозуміло, що пошуки щастя надто серйозна справа, щоб довірити її поетам і філософам. І тоді за справу взялася наука.
Сьогодні про щастя можна не лише мріяти або оспівувати його втрату у віршах. Щастя можна навіть помацати, звичайно, за умови, що ви нейрохірург і робите операції на головному мозку.
Серед тих, хто досліджує щастя в Україні — професор Віктор Досенко. Він завідує відділом загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені О. О. Богомольця НАН України, грає на бас-гітарі у власному рок-гурті і на молекули розбирає механізми щастя на своїх лекціях.
Напередодні Нового року Віктор Досенко розповів "Українській правді", на які "кнопочки" треба натиснути, щоб стало приємно, чому пристрасть схожа на різновид обсесивно-компульсивного розладу, а диво на галюцинацію, чому запах мандаринів в однієї людини викликає приступ щастя, а в іншої — роздратування, а також розкрив формулу кохання і пояснив, де можна "підхопити" вірус щастя.
"Піти в клініку і виміряти рівень щастя"
— В чому щастя? Які перші асоціації викликає це слово у патофізіолога?
— Щастя в мозку. А перші асоціації — це, звісно, мозкові структури, що відповідають за нього.
Я вважаю це найцікавішим науково-технічним проривом XXI сторіччя. Хоча пошуки точок, на які можна було б натиснути і зробити людину або тварину щасливою, почалися ще в середині XX сторіччя.
Під час експериментів тваринам вводили електроди в певні відділи мозку і штучно збуджували їх невеликим розрядом електричного струму. Гризунам дозволили керувати увімкненням цього струму через спеціальні важелі. Щури постійно по ним клацали, їм було дуже приємно.
Ці три зони мозку: nucleus accumbens — додаткове ядро, медіальна префронтальна кора і зона вентральної покришки. Разом вони формують трикутник, який активується, коли нам приємно. Від їжі, сексу, чого завгодно.
Дослідження пішли навіть далі, коли ми отримали можливість досліджувати мозок, не проникаючи в нього і не вводячи туди ніяких електродів. Такі методи є в Україні, їх використовують для діагностики пухлин і різних захворювань. Це називається функціональне магнітно-резонансне дослідження (МРТ), яке визначає активність зон мозку в реальному часі.
— Це дозволяє просканувати мозок людини і побачити, чи щаслива вона?
— Так. Зміни медіальної префронтальної кори чітко корелюють з рівнем суб’єктивного щастя.
Для визначення останнього проводять психологічні тести. Опитують людину, наскільки вона відчуває себе щасливою. За допомогою питань ми виходимо на оцінку того, наскільки людина почувається добре.
До речі, слово "добробут" так саме як і слово "щастя" застосовується у науковій літературі. Воно начебто м’якше. Щастя — емоційніше слово, а добробут говорить про те, наскільки вам добре.
Власне, на відміну від результатів МРТ, рівень суб’єктивного щастя важко оцінити, адже люди інколи брешуть. Хтось хоче видавати себе нещасним, хтось — навпаки.
У людей є певні стратегії, тобто маніпуляції у спілкуванні з суспільством, один з одним або навіть з собою. Наприклад, "подивись, яка я нещасна або який я нещасний, пригорни мене". Науковці намагаються це відкинути, щоб отримати об’єктивну інформацію.
Ми дійсно просуваємося до того, що можна буде піти в клініку або, можливо, в якісь "салони щастя" і виміряти його рівень.
— Американський психолог Роберт Бісвас-Дінер вивчав, наскільки щасливими є люди в найнесприятливіших соціальних групах, тобто люди з важкими невиліковними хворобами, безхатьки, безробітні. Виявилося, що люди, які відчувають себе нещасними, в цих групах становили меншість. Як це можна пояснити?
— Задоволеність життям — це завжди суб'єктивна оцінка.
Наприклад, філософ Діоген, який жив в діжці і мав можливість сказати Олександру Македонському: "Відійди, ти мені затуляєш сонце", відчував себе абсолютно щасливим. Хоча в Македонського на це, здавалося б, було більше підстав.
В людей є різні вектори для розвитку: хтось іде шляхом самообмеження, відторгнення усіх соціальних і матеріальних благ. Це вибір. Людина може бути щасливою, бо вона вільна і нікому нічого не винна. І кількість грошей не робить людину щасливою.
— Чому один і той самий запах мандаринів в однієї людини викликає приступ щастя, а в іншої — смуток і роздратування?
— Запахи не можуть "натискати" на центри задоволення в мозку. Тиснуть нейромедіатори, які виділяються з інших клітин. Вони повертають людину в дитинство і в атмосферу свята, захищеності, чудес. У більшості дітей в Україні, слава Богу, це було. Атрибути щасливого дитинства роблять нас трішки щасливішими, бо виникають відповідні спогади.
Так само це працює і у випадку неприємних спогадів.
— Вчені Сатосі Каназава та Норман Лі проаналізували результати опитування понад 15 тисяч американців віком 18-25 років. З'ясувалося, що найщасливішими є люди, які проживають в сільській місцевості, а найнещаснішими — жителі міст. Чому так?
— Це біологічна природа. Такі саме закономірності спостерігаються при штучному перенаселенні тварин у зоопарках чи спеціальних лабораторіях.
Коли, приміром, у вивірок їжі достатньо, жодних проблем і обмежень немає, але збільшення кількості біологічних осіб навколо позбавляє їх відчуття перспективи.
Вивіркам створювали всі умови, все чудово, вони розмножувалися, але при досягненні певної кількості особин, самки починали вбивати самців. Об’єднувались і загризали їх, щоб припинити перенаселення. Тільки-но зменшилася густота населення — агресія зникла. В природі вони ніколи не гризуть один одного, а при перенаселенні в неволі просто знищують.
Людина, яка відчуває агресію з різних боків, має значно менше підстав бути щасливою. Біологічна закономірність говорить про те, що при великому скупченні людей, як, наприклад, у великих містах, люди будуть агресивніші. Людина це може не відчувати, але на підсвідомому рівні інші ніби займають її площу. Тому людям варто ввімкнути свідомість і тримати це все під контролем.
Читайте також: Про Щастя, Україну і Маніфест
"Коли ми за гроші намагаємось збільшити частоту дива, воно втрачається"
— Що таке кохання очима вченого-патофізіолога?
— Чому "пато"? "Пато" — це вже про страждання і хвороби. Але і пристрасть, до речі, близько до цього, як один з варіантів обсесивно-компульсивного розладу. Нам дуже когось хочеться і дуже погано без цього об’єкту кохання, і це нагадує порушення, але звісно це не є психічним захворюванням.
Кохання — це відчуття того, що від цієї людини ви отримаєте найкраще потомство. Це справедливо для всіх живих істот, не лише для людей. І от своєю універсальною біологічною значущістю це визначення мене і підкуповує.
Тобто це визначення не лише для киян або для європейців, азіатів, або для мишей, клопів чи дельфінів. У всіх живих істот в якийсь момент виникає відчуття: "О! Від неї або від нього будуть класні діти". При цьому це відчуття може бути абсолютно помилковим.
Але саме в цей момент чоловіку ідеально, краще і бути не може, від думає: "Я тільки з нею хочу займатися коханням". Ну і це має призвести до народження потомства. Ефективним контрацептивним засобам не більше 100 років, а раніше це завжди спричиняло народження дітей. Кохання дозволяє вибрати і максимально звузити наш статевий потяг.
До речі, він може бути різний, тож, коли мене питають, чи працює таке визначення кохання для гомосексуальної пари, я відповідаю: "Звичайно"! Один партнер думає про те, що, якби це було можливим, другий був би класним татом.
— Що таке диво з наукової точки зору?
— Диво — це подія з низькою частотою і ймовірністю. Наприклад, виникнення ідеї. Саме тому воно дає таку насолоду. В тебе немає підтверджень, просто в голові все склалось.
Це відбувається не щодня, не постійно, але в один момент певні центри один з одним єднаються і це зовні схоже на галюцинацію. Ти бачиш те, чого немає, про це не написано в книгах, про це немає відео, цього не знайдеш в інтернеті.
З наукової точки зору галюцинація — це непродуктивне психічне явище, воно нічого не дає. А ідея продуктивна, ти керуєш нею, розумієш, чому відбувається саме так і можеш іншим передати логічні зв’язки, які дають тобі пояснення. Наприклад: "Дивіться, при коронавірусі мають відбуватися от такі явища". Про це ще ніхто не знає. Але ти вже знаєш, в твоїй голові склався пазл.
Диво — це відкриття. Коли виникає думка, яка ні в кого ще не виникала. Все одно буде вже кайф, тобто, наш інтелект — це невичерпне джерело щастя.
— Виходить, що працівники, наприклад, креативних агентств — "наркомани щастя"?
— Так, вони залежні від цього. Це дуже небезпечна штука. Креативні спеціальності штурхатимуть людину постійно: "Давай-давай, щось давно ти не писав картин, або давай нам нову музичку, а давай нам новий слоган, ми ж тобі платимо за це". А в нього раптом не йде, щось не відбувається. Творчість не може бути товаром.
— А якщо людина крім малювання або написання слоганів більше нічого не вміє?
— Значить, продавати треба мало. Коли ми за гроші намагаємось збільшити частоту дива, воно втрачається, перестає бути дивом. Це вже рутина, конвеєр виробництва напівфабрикатів.
Читайте також: Рецепт українського щастя
— Чи є кореляція між здатністю людини відчувати щастя і емоційністю?
— Взагалі емоційна сфера — не дуже надійне джерело задоволення. Але можна навчитися бути щасливим за рахунок емпатії. Саме з емоційним інтелектом пов’язане чітке відчуття щастя. Чим більш він розвинений, тим щасливіша людина.
Щастя приходить від того, що ти відчуваєш емоцію іншої людини. Навіть коли йдеться про біду, про щось неприємне, розлуку, завершення стосунків, нам дуже важливо з кимось поділитися цим і щоб хтось це сприйняв. І за рахунок емоційного обміну і кооперації обоє будуть щасливими. Ми всі пов'язані емпатичними емоційними зв'язками і це надзвичайно важливо для людини.
Відповідно втрата емоційного інтелекту — це втрата соціальної кооперації. Коли у людини "емоційна тупість", ти можеш розповідати щось сумне або веселе, реакції нуль: ані поза не змінилась, ані рука не поворухнулась. Ти відчуваєш, що їй все одно.
Але крім емоційного існує і конаційний інтелект. Це воля досягати мети, мотивація, бажання розуміти, вчитися. Ми можемо стати щасливими за рахунок інтелектуальної роботи, генерації ідей. Воно приносить гроші, або не приносить, це важливе, але не головне. Головне, що ти це зробив.
Дефіцит конації — це коли ми точно знаємо, що ця людина може вирішити задачу, але вона цього не робить, бо не хоче. Саме так: людина може бути обдарованою, з високим IQ, емоційна, але при цьому нічого не робить.
— Що при цьому відбувається в мозку людини?
— Це дуже мало вивчено. Лише зараз вчені почали підбиратися до цих точок, які інакше працюють при "конаційній тупості". Це так звані віжки мозку, які дозволять зупинити коника чи відпустити. Коли віжки напружуються, ми нічого не хочемо, бажання зникає. Люди з депресією весь час все зупиняють і не дають собі бути щасливими. Натягуються віжки і все.
— Тобто, бажання — головний двигун щастя?
— Бажання чітко пов’язане з системою винагороди. Є бажання з’їсти щось і от винагорода, і мені добре, сказав мозок, я хотів і отримав. Цим можна керувати і розвивати інтелект, тому що це така універсальна фізіологічна машинерія.
І ти повинен хотіти отримувати більше й більше винагороди. І в цьому звичайно є певні проблеми. Тобто маючи реальні структури, реальні клітини з реальними рецепторами виникає велика спокуса штучно натиснути на ці "кнопки". На електроди в мозку ніхто не погоджується (сміється), але є інший спосіб. Наркотики. Це шлях до щастя, але штучного і руйнуючого свідомість.
Наркотики так само в мозку "натискають кнопочки", й дуже потужно натискають. І буде брехнею сказати, що наркоман нещасливий. В фізіологічному плані він щасливий за всіма ознаками. І функціональний магнітно-резонансний знімок це показав би.
Але це шлях в нікуди. Залежність від препарату, від хімічної форми, це так образливо. Але це є.
За цим всім є генетичне підґрунтя. Хтось може спробувати, раз, два, три і нормально. Нічого не буде. А хтось "попадає" одразу.
— Один із фільмів Кшиштофа Зануссі мав довгу назву "Життя як смертельна хвороба, що передається статевим шляхом". Як щодо "гену щастя"? Він існує?
— Щастя, як і інші інтегральні властивості нервової системи, спадкуються полігенно. Полі — це багато. Одного "гену щастя" немає. Це сукупність, певна мозаїка різних варіантів.
Науково доведено, що генетичні фактори впливають на те, чи людина почувається щасливою, чи ні.
Дослідження на однояйцевих і двояйцевих близнюках свідчать про те, що генетичні фактори мають велике значення. Однояйцеві близнюки, як правило, однаково визначають себе щасливими, або нещасними. А двояйцеві розходяться більшою мірою, в них все ж таки трошки, але інший геном.
Тобто скільки б у цій мозаїки не було, наприклад, відтінків рожевого, це все одно рожевий. Наприклад, ви отримали від батька одну рожеву "штучку" і трошки іншого відтінку від мами і маєте певний варіант. Це варіанти гену — алелі.
При цьому ви отримали ще якісь варіанти сірого: від батька сірий і від мами сірий. Один сірий і інший сірий, але вони різні. І отримали ще якогось кольору. Оцими всіма кольорами можна позначити наші гени, з яких збирається мозаїка людського організму. Кольорів насправді дуже багато в світі, ми їх просто погано розпізнаємо.
І от це різнобарв’я і формує унікальний вітраж нашого організму. І робить нас або схильними, або стійкими до дії якихось факторів. І до розвитку певних властивостей і реалізації щастя.
Стандартний підхід до такого полігенного спадкування – 50 на 50%. Тобто 50% спадкових факторів і 50% факторів оточуючого середовища. І саме співвідношення цих різних факторів і робить в результаті людину схильною до щастя або навпаки.
"Підхопити щастя можна від інших щасливих людей"
— В кінці 2019 року асоціація незалежних дослідницьких агентств Gallup International і Київський міжнародний інститут соціології провели дослідження і з'ясували, наскільки щасливі люди в різних країнах, в тому числі українці. 51% українців відчували себе щасливими, 18% вважали, що вони нещасні, і ще 30% не змогли визначитися. Де ховається в Україні вся ця щаслива більшість? Чому ці люди приховують своє щастя?
— Україна насправді прогресує. Нам би хотілося, щоб це відбувалося швидше, але, будемо відвертими, ніколи не було краще на цій землі. Українці створюють новий світ, відкривають підприємства, роблять наукові відкриття.
Ми дуже креативна, розумна і конаційно обдарована нація. Ми рухаємося в різноманітних напрямках.
Потрібно відкрити очі на досягнення нашої країни і відкинути ідею порівняння з іншими країнами. Країни не можна порівнювати.
— Якщо уявити Україну єдиним організмом, в яких зонах її мозку головні вогнища запалення?
— Тут важко бути оригінальним. Сьогодні це, звісно, Донбас і Крим. Це джерела нашого подразнення і те, що створює об'єктивні підстави бути нещасливими. Тому що нещасливими є наші співгромадяни, які досі живуть в цьому пеклі тоталітарній системі, або втратили свої домівки і вимушені були тікати на інші території України.
Це однозначно больові точки, рани, які свідомо нанесли, які кровоточать і гниють. Цей патологічний процес захоплює не лише окуповані території, а й в цілому позначається на країні. Тому що важко бути щасливими, коли поруч хтось дуже не щасливий.
А точки щастя на нашій мапі — це Львів, Франківськ, Мукачево, Одеса — там де ми відпочиваємо, долучаємося до давнини і створюємо навколо себе оці еманації щастя. Вони поширюються і на людей, які там постійно живуть, і частіше бачать в своєму житті щасливих людей.
— Науково-дослідні групи вчених Гарвардського університету і Університету Каліфорнії дали своє визначення того, що таке щастя. Їхній висновок: щастя — це вірус, а щаслива людина здатна "заразити" ним своє оточення. Що ви про це скажете?
— Взагалі ми схильні до такого явища, як імпринтинг, тобто мавпування. І тому така "заразність" щастя — цілком природна, моє критичне мислення легко пропустило цю інформацію.
Щаслива людина ближче до розуміння сенсу життя, біологічного або соціального, і вона цим сенсом ділиться.
Є відома байка про те, як мандрівник побачив людей, які тягали важезне каміння. Він зупинив першого, дуже змученого робітника і запитав: "Що ти робиш?". Той похмуро відповів: "Тягаю каміння". Потім він підійшов до другого робітника і запитав, навіщо той тягне це каміння. Він стомлено відповів, що заробляє гроші. Далі мандрівник зустрів третього і запитав, що він робить. Той посміхнувся і відповів: "Я будую храм!"
Читайте також: Чи готові українці до щастя?
Він так само змучений як перші два працівника, але знає, для чого це все. Він долучений до чогось більшого, ніж просто носити каміння чи заробляти гроші.
І тут ти обираєш модель поведінки для себе. Третій працівник мені найбільше подобається, він посміхається, він до мене добре відноситься. Тому люди починають наслідувати і мавпувати поведінку саме щасливих людей.
До речі, мавпувати — це не образливо, цим треба пишатися. Ти як тварина. Супер! За тобою еволюція, за тобою мільйони років життя. В тебе все працює, як у тварини.
А якщо ми проаналізуємо, то саме людське є найогиднішим і найжахливішим. До жорстокості людей ніхто й близько не підійшов. Так нищити інших істот ніхто не міг, жодний крокодил, жодний бегемот. Це нереальна жорстокість.
— В Скрябіна є пісня "Місця щасливих людей". Чи є у вас таке місце?
— Моя точка щастя — кімната №328 в Інституті фізіології, де я працюю. Там стільки всього класного, доброго. Ми займаємося наукою, яка нас тішить, і потрапляючи в це середовище, щасливі.
Це все візерунки нашої долі і поведінки. Намалювала людина собі правильний візерунок — і все, щасливо, чудово живе.
А підхопити це можна від інших щасливих людей. Їх треба якось витягувати, показувати. І все ж таки тягнути на функціональне МРТ, бо можуть брехати.
Долучилася до щастя Катерина Марченко, для УП
