Лотта Сільвандер: Не вірте, коли уряд каже: "Ліжок у нас достатньо". Без кисню люди в тих ліжках вмиратимуть
В доковідні часи фонд ЮНІСЕФ займався в Україні захистом прав дітей, інклюзією, освітою і імунізацією. У 2020 році до цього додалася допомога в боротьбі з пандемією і її соціальними наслідками. В 2021-му Дитячий фонд ООН візьме на себе доставку вакцини проти коронавірусу по всьому світу ─ до 850 тонн щомісяця.
"Ми допомагаємо з самого початку. Масками, захисними окулярами, дезінфекторами і одному Богу відомо чим – усіма необхідними речами", – розповідає представниця ЮНІСЕФ в Україні Лотта Сільвандер.
Громадянка Швеції і соціальний антрополог за фахом до початку роботи в Україні вона працювала представником Дитячого фонду ООН на Філіппінах, в Замбії і В'єтнамі.
В інтерв’ю "Українській правді" Лотта Сільвандер розповіла про неочікувані наслідки ковіду в Україні, порівняла український, шведський та чеський досвід стримування епідемії, розповіла про "холодний ланцюг" антиковідної вакцини та історії дітей з Донбасу, які її надихають.
"В Україні людям начхати на карантинні обмеження"
─ Локдауни вбивають економіку і впливають на падіння рівня життя мільйонів. Відсутність жорстких заходів призводить до різкого росту кількості хворих та смертей. Де "золота середина"?
─ Дуже складно досягти балансу. На мою думку, український локдаун у березні-квітні успішно стримував кількість інфікованих на початку епідемії.
Щодо теперішніх обмежень, є одна проблема: людям на них начхати. Вони не дотримуються правил безпеки і не несуть за це відповідальність.
Наскільки мені відомо, під час карантину вихідного дня тут, у Києві, деякі ресторани працювали у дні, коли мали бути зачиненими. І нічого не сталось: до них не завітала поліція, їх не зачинили, власникам не виписали штраф.
З економічних міркувань я б не стала зараз вводити повний локдаун. Але можна ввести більше обмежень, і нехай влада контролює їхнє виконання. Наприклад, заборонити роботу громадського транспорту на вихідних. Інакше стримати рівень зараження буде вкрай складно.
Я не стану переконувати, що на моїй батьківщині знайшли ідеальне рішення. В Швеції уряд не вводив примусовий локдаун. Людей просто попросили: "Будь ласка, залишайтеся вдома". І вони залишилися. Багато моїх співвітчизників не носять маски, але дотримуються соціальної дистанції і уникають масових скупчень.
Українці не надто цим переймаються, особливо у громадському транспорті. Багато хто вважає, що молодь перенесе хворобу як звичайну застуду.
Я знаю, що це не так. Моя 34-річна донька, абсолютно здорова до ковіду, підхопила вірус у березні. У неї був довгий ковід: висока температура, втома, слабкість, ускладнене дихання протягом 5-6 місяців.
─ Досвід яких країн, на вашу думку, було б доцільним максимально використати в Україні?
─ Чеський. Коли вони помітили, що кількість інфікованих росте, зробили три речі. Перша ─ влаштували недовгий, здається, тритижневий локдаун. За цей час чехи підтягнули другий і третій пункти ─ тестування та відстеження контактних осіб. Тільки-но у пацієнта виявляли коронавірус, його детально опитували професіонали. Усі його контакти проходили тест на ковід. Ті, хто отримали позитивний результат, негайно йшли на самоізоляцію, аби не поширити вірус.
─ Зараз чимало людей покладають надії на вакцину від коронавірусу. Що повинен зробити Кабмін, щоб отримати її якнайвидше, скільки доз цієї вакцини може отримати Україна?
─ ЮНІСЕФ, ВООЗ та український уряд разом працюють над проєктом СOVAX.
СOVAX ─ унікальна історія. Світові компанії домовились, що не буде комерційної конкуренції з продажу вакцин. Вони спільно вирішать, хто що отримає. Насамперед, погодилися, що спершу слід задовольнити 20% потреб кожної країни. 20% у більшості країн охоплюватиме всіх медиків та людей похилого віку чи представників інших надзвичайно вразливих груп ─ наприклад, тих, хто має проблеми з легенями.
Важливий момент ─ вакцину від Pfizer потрібно зберігати у абсолютному холоді. Йдеться про температуру значно нижчу, ніж у домашній морозилці. На заводі вакцину потрібно перемістити до вантажівки, потім в літак, вивантажити в Україні, помістити у спеціальне сховище. Потім розповсюдити по всій країні. "Холодний ланцюг" не можна переривати, за неправильної температури вакцина одразу стане непридатною.
Звісно, не всі вакцини потребують таких умов. Однак ті, які можна транспортувати в простіших умовах, дещо відстають у розробці.
Завдання ЮНІСЕФ ─ підготувати рішення для "холодного ланцюга". Ми це вміємо, адже давно працюємо з дитячими вакцинами.
Зараз ми на середині проєкту: плануємо, наймаємо людей, безкінечно обговорюємо з міністром охорони здоров’я. Скоро почнемо тренувати медперсонал. Можливо, з’являться спеціальні СOVAX-центри.
Але перш за все, ми плануємо потужну інформаційну роботу. Адже в Україні маємо справу з населенням, яке з підозрою ставиться до щеплень. Серед таких є навіть медики. Люди не довіряють системі охорони здоров’я, не покладаються на думку лікарів, ставлять під сумнів їхню компетентність.
─ Одна з проблем, з якими зіштовхнулася Україна майже з початку епідемії ─ нестача медперсоналу. Як ви оцінюєте ситуацію сьогодні?
─ Минулого тижня я спілкувалася зі співробітницею однієї з лікарень Києва. За її словами, медсестри мають 24-годинну зміну, тоді як лікарі ─ 12-годинну, і не працюють вночі. Іноді лікарі мають нічні зміни в реанімаційному блоці, але не в ковідному.
Отже, з 8 вечора до 8 ранку медсестер залишають наодинці з ковід-пацієнтами. Що завгодно може статися, і це неймовірний психологічний тиск і фізична напруга.
Не вірте, коли уряд каже: "Ліжок у нас достатньо". Важливо інше: хто доглядатиме людей? І який догляд вони отримують? Без кисню люди на тих ліжках вмиратимуть.
Ми передали лікарням 300 кисневих концентраторів. Це крапля в морі, хоч і досить дорога. На моїй батьківщині, у Швеції, вам не видають окремий кисневий концентратор. Хіба у випадку, якщо людина з тієї чи іншої причини обирає лікування вдома. У кожній тамтешній лікарні кисень розведено по приміщенню. У будь-який момент пацієнта можна підключити до нього. Для України довгостроковим планом мало б стати забезпечення усіх лікарень централізованим киснем.
Можливо, найважливіше, з чим ми допомогли ─ 50-60 тренінгів для медичного персоналу. Усе, що відбувалося на зустрічах в офлайні, транслювали в прямому ефірі. На багатьох із них були присутні 4-5 тисяч медиків.
Крім того, є теми, які на перший погляд не пов’язані з ковід ─ наприклад, планова вакцинація. Закликаємо лікарів переконувати батьків, що дітям необхідне щеплення. Адже додайте до ковіду спалах епідемії кору чи дифтерії ─ і отримаєте катастрофу.
"6,3 мільйона українців стануть бідними через наслідки ковіду"
─ Світ більше ніколи не буде таким, яким був раніше ─ фраза, яку в 2020 році повторювали чи не найчастіше. Яким саме він не буде?
─ У травні ЮНІСЕФ опублікувала звіт про вплив боротьби з ковідом на бідність і варіанти розвитку подій в Україні.
Завдяки весняному локдауну, українцям вдалося уникнути найважчого сценарію. Однак рівень бідності населення збільшився. 6,3 мільйона українців, які до пандемії не були бідними, тепер ними стають через наслідки ковіду.
Серед тих, хто першими опинилися в зоні найвищого ризику – родини з більш ніж трьома дітьми, батьки-одинаки, люди старшого віку і ті, хто переживає наслідки епідемії.
Сім’ї стали проводити більше часу разом ─ як наслідок, за даними Amnesty International, через замкнутість простору і тиск зовнішніх обставин маємо підвищений рівень домашнього насилля, зловживання алкоголем та наркотиками ─ не лише в Україні, а й по всьому світу.
Ще важче тим, хто жив бідно до ковіду. Півтора місяці тому я відвідала поселення ромів у Мукачеві на Закарпатті. Там, де я побувала, дуже високий рівень бідності. Повнолітні роми не мають доступу до роботи, бо не можуть перетнути кордон і знайти підробіток в Угорщині і Румунії.
У родин із 5-6 неповнолітніми дітьми часто є лише одна пара дитячого взуття. Тож старший йде до школи в понеділок, наступного дня він залишиться вдома, а до школи у цьому ж взутті піде інша дитина. І так по черзі.
У їхніх будинках часто немає електрики та не проведена навіть холодна вода. Ковід лише поглиблює проблеми: батьки хворіють і помирають, дітьми ніхто не займається, багато з тих, кого я зустріла, недоїдають.
Я бувала на Сході України ─ у селах зовсім поряд із лінією розмежування, таких як Золоте, Бахмутка, Зайцеве та Жованка. Через пошкоджені дороги та заміновані ділянки люди, що живуть вздовж лінії розмежування, відрізані від лікарень. Захворіли на ковід ─ і не отримують лікування.
Дітей часто не везуть до лікаря, бо вважається, що вони на таке не хворіють. Це міф. Насправді 11% від загальної кількості хворих на ковід ─ діти.
─ Чи були за цей час якісь неочікувані для вас наслідки епідемії в Україні?
─ За даними Міністерства соціальної політики України, унаслідок весняного локдауна 42 тисячі дітей, які жили у інтернатах, відправили до біологічних батьків. Значна частина цих родин перебувають у групі ризику та у складних фінансових обставинах. Це збільшує вірогідність недбалості чи навіть жорстокого ставлення до дітей.
Умови у родинах попередньо ніхто не перевіряв. Ані дітям, ані дорослим не надали жодної підтримки чи рекомендацій щодо цього "повернення". Із ними не було соцпрацівників, які б допомогли дітям адаптуватися. Для неповнолітніх це стало величезним стресом.
ЮНІСЕФ почав співпрацювати з соцслужбами у п’яти областях. Але слід розуміти, соцпрацівники ─ не медики, вони не знали, як правильно поводитися у такій ситуації. Більшість планували відвідувати підопічних у своєму звичайному одязі, без масок. Ми подбали про захисний одяг та тренінги для соцслужб.
За кілька місяців роботи у областях, де працює наш проект, 5000 дітей залишилися з батьками. Решту, за рішенням соцпрацівників, повернули до інтернатів, через неприйнятні для проживання умови.
Ми працюємо з урядом та досліджуємо дієві інструменти, щоб кожна дитина могла жити у родині. Але зараз відправляти дитину додому, без підготовки і підтримки ─ не вихід.
─ Довгий ковід ─ так називають довгострокові наслідки цієї хвороби для організму людини. Коли йдеться не про клінічні прояви наслідків, а про соціальні для дітей і підлітків, говорять про можливість "втраченого покоління". Про які наслідки йдеться?
─ Коли школи позачинялися, багато хто з дітей та підлітків, не маючи ґаджетів та доступу до wi-fi, втратили цілий навчальний рік.
Що з ними станеться? Ймовірно, вони відставатимуть у навчанні або просто покинуть школу. Особливо, хлопці. Адже згідно з дослідженнями Програми міжнародного оцінювання учнів, у школах з великою часткою учнів з малозабезпечених родин саме хлопці частіше, ніж дівчата, мають низькі результати.
За 5-10 років ці діти мали стати освіченими і продуктивними дорослими. Не стануть.
Для України це проблема. Через Голодомор та інші жахливі події, що відбувалися в XX столітті, померло багато людей. Зараз в Україні зовсім мало людей, яким за 80.
Трагічні події вплинули на загальнонаціональний рівень стресу. Діти та онуки очевидців тих подій мають чимало супутніх захворювань ─ серцевих і респіраторних діагнозів через куріння, ожиріння через незбалансоване харчування. Безумовно, це впливає на якість і тривалість їхнього життя.
Тобто, продуктивних українців, які б працювали і розвивали економіку, менше, ніж могло б бути. Ковід лише погіршить ситуацію у майбутньому.
"Незабаром ми побачимо підвищену смертність від раку та неінфекційних захворювань"
─ Пандемія відсунула на другий план всі інші проблеми, пов’язані з медициною, у тому числі, вакцинацію від інших хвороб, онкологію. Які наслідки це може спричинити ─ кількісні та якісні?
─ Кількість ракових випадків різко скоротилась. Не тому, що стали менше хворіти на рак. Просто його рідше діагностують.
Люди стирчать вдома, бо не хочуть підхопити ковід, а про тривожні симптоми думають: "О, це скоро мине". Тож незабаром ми побачимо підвищену смертність від раку та неінфекційних захворювань.
Крім того, з інформаційного поля майже зникли заклики про ексклюзивне грудне вигодовування протягом перших 6 місяців життя малюка. Тільки-но кількість матерів, які годують виключно грудьми, почне зменшуватися, рівень дитячих хвороб та смертності виросте.
Читайте також: Катерина Булавінова: Ковід не про легку перемогу. Він про дорого, надовго і багато-багато метушні
Крім того, за даними МОЗ, у червні 2019-го першу дозу вакцини від кору, краснухи та паротиту отримали 41,9% однорічних дітей. У червні 2020-го ─ лише 28,3%. Це може призвести до катастрофи.
За даними Центру громадського здоров’я, станом на жовтень ситуація покращилася. Але Україна, як країна, що нещодавно бачила спалахи поліомієліту та кіру, перебуває у групі ризику. Тому будь-який спад у рівні імунізації загрожує спалахами небезпечних інфекційних хвороб.
─ Ви маєте понад 30-річний досвід захисту прав жінок і дітей у різних країнах. Давайте намалюємо шкалу від одного до десяти. Де один ─ це максимальна небезпека для дитини, а десять ─ неіснуюча ідеальна країна, яка повністю дотримується Конвенції ООН про права дитини. Яку оцінку отримає Україна?
─ Близько 10-12 років тому я дивилася одну телепрограму, здається, BBC. Журналісти спробувати визначити найкращу та найгіршу країну для дітей.
Визначили, що найгірша ─ Сьєрра-Леоне в Африці. Там ішла війна, а ще в них була жахлива система охорони здоров’я. За деякий час, коли з’явиться вірус Ебола, вони сильно від нього постраждають.
Найкращою країною в світі назвали Швецію. Автори дослідження брали до уваги різні аспекти: добробут дітей, відвідування школи, стан здоров’я, чи є держава правовою. Крім того, звертали увагу на те, скільки уряд витрачає на дітей.
Виявилося, що країни, які витрачають на дітей найбільше, необов’язково опиняться в топі. Наприклад, США та Великобританія виділяли на це стільки ж, скільки й Швеція, однак знаходилися на набагато нижчих позиціях. Отже, справа не в грошах.
Кореспонденти почали запитувати людей, які мають справу з дітьми: вчителів, медсестер, лікарів. Відповідь, яку давали в Швеції: "Батьки знають, як буде краще для їхньої дитини". Тобто знають, що дитину варто відвести в лікарню, коли та захворіла. Знають, що дитині потрібна підтримка, аби досягати результатів у школі. Знають, що має бути час на ігри. Але не забувають і про дисципліну ─ позитивну. Не "грррр!", а "ти знаєш, що зміг би краще, це можна робити інакше".
Знаю, що в Україні є високоосвічені батьки. Але багато хто підтримує не позитивне, а жорстке виховання: "Моя дитина – моя власність, не кажіть мені, що робити з моєю дитиною".
Діти в Україні досить незахищені, конфлікт на Сході робить їх ще більш незахищеними. Крім того, діти-роми мусять щодня зіштовхуватися зі стереотипами і упередженнями: "Чого від вас чекати, ви всі станете злодіями".
Якщо я оцінюватиму стан справ в Україні, враховуючи цей критерій, поставлю "4".
─ За даними ЮНІСЕФ, майже 400 тисяч українських учнів ходять до шкіл, розташованих поблизу лінії розмежування на Донбасі, де обстріли та замінований простір. Ви говорили, що за рік ─ між листопадом 2019-го і 2020 років ─ помітні "деякі позитивні зрушення". Можете назвати, які саме?
─ Завдяки угоді про припинення вогню кількість інцидентів знизилася. Це означає, що діти стали більш обізнаними та обережними. Батьки усвідомили небезпечну сторону життя на тій території і говорять дітям, що можна і чого не можна робити.
Можливо, ковід тримає дітей вдома, подалі від пригод. Відносно спокійніша ситуація позитивно впливає на психічний стан молоді, що живе біля лінії розмежування.
─ За рядками у звітах чи відсотками в діаграмах стоять дитячі історії. Які із них найбільше вас вразили?
─ Під час відряджень на Схід України я познайомилася з дітьми, які досі живуть на такому собі кордоні. Деякі з них надихнули мене своєю стійкістю.
Одному з них, Саші, лише 12. Якось він приніс додому патрон, який знайшов на вулиці. Стався вибух, хлопець залишився без кількох пальців. Однак він не дав обставинам зламати себе: повернувся до школи, відновив спілкування з друзями і займається улюбленим хобі ─ створює випічку на різний смак.
Інший приклад ─ 16-річний Микола Нижниковський. Кілька років тому він підірвався під час вибуху артилерійського снаряда. Хлопцеві ампутували обидві ноги і частину передпліччя. Незважаючи на це, він бере участь у спортивних змаганнях і навіть встановив національний рекорд: переплив Дніпро за 13 хвилин і 45 секунд. Підліток будує амбітні плани: подорожувати світом, стати параолімпійським чемпіоном.
Відвідуючи школи поблизу лінії розмежування, я спілкувалася і з дівчатами. На жаль чи на щастя, вони дуже рано дорослішають в таких умовах. Я спостерігала, як 11-12-річні школярки піклуються про молодших дітей та вчителів, а ті, в свою чергу, намагаються наглядати за учнями.
Я відвідувала школу, яку двічі обстріляли. ЮНІСЕФ довелося її реконструювати ─ уже вдруге. Я запитала у дітей: "Чому б вам не виїхати звідси?" А вони: "Ні, це наш дім!"
Спитала те саме в учителів, почула: "Ні, ми не хочемо покидати наших дітей". Наших! Вони роблять усе, аби у цих дітей була не тільки освіта, а й нормальне життя, навіть у епіцентрі конфлікту.
Для мене це герої.
Розмовляла Анна Синящик, для УП
