Президент НАНУ Анатолій Загородній: Якщо не припинити відтік мізків, наука в Україні помре ще до середини ХХІ століття

"Чи є життя після Бориса Патона?" ─ питання, на яке 7 жовтня 2020 року мала відповісти Національна академія наук України на виборах свого нового президента. 

З чотирьох кандидатів, які дійшли до фінішу виборчої кампанії, дві третини голосів учасників загальних зборів НАНУ отримав 69-річний Анатолій Загородній, віце-президент Академії і директор Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова.

Два місяці по тому академік Анатолій Загородній розповів "Українській правді" про досягнення і злидні науки в Україні, боротьбу з плагіатом і псевдонаукою, улюблені книги дитинства і своє перше відрядження за кордон в 1989 році; відповів на головні упередження щодо Національної академії наук; накреслив "червону лінію" між пошуком компромісу і прийняттям жорстких рішень; процитував Конфуція і Чехова, поскаржився на байдужість телевізійників у висвітленні академічного життя і пообіцяв шукати наукові "цікавинки" в комунікації з суспільством. 

"Річний бюджет 170 установ НАНУ ─ це бюджет одного добре забезпеченого американського університету" 

─ Національна академія наук України ─ держава в державі з власною територією, ритуалами, ієрархією, незрозумілою чужинцям мовою. Варто почати з окреслення її кордонів. Територія, населення, бюджет?

─ Я не впевнений, що НАН України варто називати "державою в державі". Ми є частиною держави, живемо і працюємо за тими ж самими законами, що і вся наукова спільнота України.

На сьогодні до складу Академії входить близько 170 установ ─ дослідницьких інститутів, національних бібліотек, природних заповідників, дендропарків, науково-технічних центрів.

В них працює близько 26 тисяч співробітників, з яких 16 тисяч ─ це науковці. Серед них 2,5 тисяч докторів наук і 7,5 тисяч кандидатів наук. 

Щодо фінансування. У 2020 році обсяг видатків за загальним фондом держбюджету для Академії становив 4,62 мільярдів грн. Здається ─ астрономічна сума. Особливо так вважають багаточисельні "аудитори". На практиці така "астрономічна" сума забезпечує всього-на-всього дві третини мінімальних потреб Академії.

У нас в медіа часто порівнюють кількість Нобелівських лауреатів з різних країн. Проте не наводять цифр щодо рівня фінансування науки в Україні та в інших країнах.

Так ось, річний бюджет на фінансування 170 установ Академії ─ це бюджет одного добре забезпеченого американського університету.

Інший приклад ─ наукове товариство Макса Планка в Німеччині, з яким Академія має схожу структуру. Річний бюджет цього товариства від держави ще кілька років тому складав 8,5 мільярдів євро, тобто порядку 255 млрд. гривень. Питання є?

─ Звісно, є. Приміром, наступне. Майже все можна виміряти часом і грошима, отриманими або втраченими за цей період часу. Давайте подивимося на вчених, які працюють в системі НАНУ з цієї точки зору. Який середній вік кандидатів, докторів наук, членів-кореспондентів, академіків? І відповідно зарплати?

─ Середній вік усіх наукових співробітників Академії на початку 2020 року складав 53,9 років. Серед них середній вік академіків НАН України — 77,1; членів-кореспондентів — 71,4; докторів — 64,9; кандидатів наук — 51,1.

Щодо зарплати, то її базовий рівень залежить від посади, а за науковий ступінь, наукове звання, стаж наукової роботи нараховуються передбачені законом надбавки.

В залежності від цього молодший науковий співробітник за умови повної зайнятості отримує приблизно від 7 до 9 тисяч гривень, науковий співробітник — від 7,5 до 10 тисяч, старший науковий співробітник — від 9 до 15 тисяч, провідний науковий співробітник — від 10 до 18 тисяч, головний науковий співробітник, керівник наукового підрозділу — від 10 до 20 тисяч.

Зарплата академіків і членів-кореспондентів, як і всіх інших наукових працівників, визначається посадою та надбавками. Але окрім зарплати вони отримують довічні плати за академічні звання: академік близько 5 тисяч гривень на місяць, член-кореспондент – 3,4 тисячі. До речі, розміри цих академічних плат не переглядались урядом з 2007 року.

Середня заробітна плата в Академії на сьогодні становить лише 9 тисяч гривень. Це на 28% менше, ніж зарплата в промисловості. 

Стаття закону, яка визначає, що посадовий оклад молодшого наукового співробітника з 1 січня 2020 року повинен бути не менше подвійної заробітної плати у промисловості, залишається декларативною, адже на сьогодні подвійна заробітна плата у промисловості становить майже 25 тисяч гривень.

— Бути науковцем в Україні — це легітимізований спосіб жебрацтва, зауважив мій знайомий, кандидат наук, хімік за фахом. Після семи років у дослідницькому інституті він пішов працювати до фармацевтів із зарплатою в дві тисячі доларів. Чи згодні ви з тезою про легітимізоване жебрацтво?

— Співробітники Академії працюють на межі сил і можливостей, але в умовах режиму неповної зайнятості, за мізерні зарплати, часто — на застарілому обладнанні, а в холодну пору року — ще й у погано опалюваних приміщеннях.

Звісно, що наших злиднів ми мали би соромитись. Але пригадаймо слова Конфуція: "Соромно бути бідним в багатій країні і соромно бути багатим в бідній країні". 

Отже, з огляду на економічний стан нашої країни не нам сьогодні слід соромитись. Нам принизливо виглядати жебраками-прохачами, коли завдяки нашим дослідженням і розробкам держава має змогу заощаджувати та заробляти величезні кошти.

— Припустимо, перед вами співрозмовник, озброєний головними упередженнями щодо Академії. Мабуть, найпопулярніше: в той час, коли Ілон Маск борознить простори Всесвіту, НАНУ лишається неповоротким монстром і пережитком радянських часів.

— Наша Академія не є унікальною в своєму роді — подібні організації існують і в інших країнах, і не тільки колишніх соціалістичних. Вони можуть називатися товариствами, асоціаціями, як завгодно — від цього суть не змінюється.

Досить згадати лише Академію наук КНР, яку ніхто і ніколи не збирався ліквідовувати. Тому заклики "ліквідувати НАН України як радянський рудимент" самі по собі, сказати б, радянські в дусі російського перекладу "Інтернаціоналу" про руйнування всього дощенту.

Розумні, раціональні люди не розкидаються ресурсами, тим більше такими, які нині в світі навіть за гроші часом не купиш.

Ще кумеднішими ці заклики виглядають, якщо згадати, що Академію заснував іще гетьман Української держави Павло Скоропадський, який, як відомо, комуністом не був і боровся з радянською владою.

— Друга теза: Академія повинна заробляти на себе замість того, щоб викачувати гроші із держбюджету.

— По-перше, ніде у світі держава не перекладає тягар фінансування досліджень на приватний сектор чи на "закордон". Повсюдно фундаментальна наука практично цілковито існує державним коштом.

Прикладні дослідження можуть розраховувати на гроші від бізнесу, якщо національна економіка створює сприятливий інвестиційний та інноваційний клімат.

Міжнародні ґранти виборюються у надзвичайно конкурентному середовищі, де перемагають не тільки найкращі ідеї, а й можливість ці ідеї реалізувати, для чого нерідко потрібне найсучасніше обладнання. Пандемія коронавірусу продемонструвала, що таке обладнання вкрай необхідне науковцям удома, бо за умов закриття кордонів розраховувати на використання наукової інфраструктури іноземних партнерів не доводиться.

По-друге, кошти, які Національна академія наук України отримує з державного бюджету, не захмарні. Я вже про це сказав. 

У 2021 році ми сподіваємось отримати близько 5 мільярдів гривень. Це бюджет не розвитку, а виживання, але і виживання він теж не забезпечує. Що, між іншим, порушує норми чинного законодавства, яке встановлює обсяги фінансування наукової сфери на рівні не нижче 1,7% ВВП, тоді як зараз майже вдесятеро менше.

Тому, поки цивілізовані країни стимулюють приріст наукового потенціалу, Україна продовжує втрачати найцінніше, що у неї є, — розумних і творчих людей. Якщо у Польщі, Німеччині, Великій Британії та США чисельність дослідників з 2013-го по 2018 роки зросла на 44,6%, 15,8%, 9,8% та 6,4%, то в Україні, навпаки, скоротилася на 19,4%.

— Наступне. Діяльність Академії та її інституцій неефективна, "віддача" мізерна, штати роздуті.

— Лише кілька прикладів практичної "віддачі".

За результатами оцінювання нашими вченими стану корпусів реакторів атомних електростанцій на 10-20 років відтерміновано виведення з експлуатації 11 з 15 діючих енергоблоків. Економічний ефект від продовження терміну роботи лише одного блоку складає близько 1,5 мільярдів гривень на рік.

Ми розробили технології і налагодили виробництво машин для контактного стикового зварювання рейок із високоміцної сталі. Сумарний ефект від цієї розробки — мільярди гривень.

Але про ефективність в науці свідчить не лише економічний ефект. Одним із її критеріїв є публікаційна активність наших учених. Точніше — середня "ціна наукових публікацій" для держави. Це дає можливість порівняти результативність витрат на науку в Україні та в інших країнах, якщо вимірювати "віддачу" науки кількістю публікацій, представлених у базі даних Scopus. 

Так от: за кількістю публікацій на 100 мільйонів євро витрат Україна залишає позаду Туреччину, Польщу та Німеччину разом узятих (із показником 1736 проти 225, 375 і 130 відповідно). Тобто середня вартість однієї української публікації в престижному науковому журналі у 4,5 рази менша, ніж турецької, майже увосьмеро менша, ніж польської, і понад в 13 разів менша, ніж німецької.

— Запитання від членів "Клубу УП".

Марія Попова цікавиться: "Які конкретно масштабні дослідження ми проводимо? Чи маємо спільні наукові проекти з іншими країнами? Коли читаєш новини про якісь карколомні відкриття, то завжди здається, що це ну дууууже далеко від нас. Чи це правда?" 

Отже, чим може пишатися сьогодні українська наука?

— Не хотів би бути занудою, але почну з того, що мені не подобається словосполука "українська наука", бо наука як сукупність здобутих знань про природу і суспільство та закони їхнього розвитку не може бути національною. 

Антону Чехову належать слова: "Національної науки немає, як немає національної таблиці множення". Тому мені більше до душі говорити про науку в Україні. 

Щодо результатів світового рівня, то вони безумовно є, і я не можу погодитись з тим, що від карколомних відкриттів ми "дууууже" далеко. Тим більше, що частина результатів отримана нами саме в співпраці з іноземними колегами.

Наведу лише кілька прикладів. Зо­к­рема, в галузі фізич­них наук — це причетність наших науковців до найновітніших відкриттів на Ве­ликому адронному колай­дері в ЦЕРНі. 

Фахівці з п’яти інститутів НАН України разом з своїми колегами з різних країн світу вивчають властивості ядерної речовини, яка утворюється при зіткненнях атомних ядер при дуже високих енергіях і з якої при її охолодженні виникають протони і нейтрони — частинки, з яких складається атомне ядро. Такі дослідження вкрай важливі для розуміння фундаментальних законів світобудови, у тому числі зародження і розвитку Всесвіту.

Не менш вагомі досягнення мають наші астрофізики і космологи. Їхні результати — це досягнення світового рівня. Взяти хоча би відкриття нових "молодих" галактик. Для цього наші науковці використовують космічний рентгенівський телескоп Хаббл, що саме по собі засвідчує авторитет наших астрономів, бо до роботи на цьому телескопі допускають лише найвидатніших.

Ще цікавішою, сповненою наукової інтриги, є проблема так званої "темної матерії". Суть ось в чому: на сьогодні встановлено, що ми бачимо приблизно лише 5% того, з чого складається Всесвіт. Все решта — це те, чого ми зовсім, чи майже зовсім, не знаємо, тобто "темна матерія". Виникає багато питань: з чого вона складається, які частинки є її носіями і яка їхня маса тощо. 

Так от, саме українські науковці отримали нове обмеження на масу частинки темної матерії. Цей результат є суттєвим кроком в наближенні до розв’язання найактуальнішої проблеми космології — розуміння природи темної матерії.

Перелічене — це навіть не верхівка айсберга. Результатів світового рівня значно більше. Попри всі складнощі і негаразди нашого сьогодення, Україна все ще сприймається в світі, як країна, котра посідає гідні позиції в низці галузей сучасної науки. Це стосується окремих розділів математики, теоретичної і прикладної механіки, матеріалознавства, теоретичної фізики, фізики і астрофізики високих енергій, радіоастрономії, фізичної хімії, молекулярної біології, фізіології, біохімії, космічних досліджень, ряду інших напрямів.

І не­хай про­бачать мені колеги, чиїх результатів я не згадав, а багато з цих результатів без перебільшення видатні, і їх варто було б згадати. 

"Я готовий пробивати стіни, щоб захистити Академію"

— Один з викликів, який сьогодні стоїть перед Академією — change. Зміни — це завжди опір. Ваші колеги описують вас як інтелігентну і м’яку людину. До якої міри ви готові прошибати стіни, позбуватися тих, хто гальмує, плисти проти течії?

— Я вдячний колегам за позитивну оцінку окремих рис мого характеру. Водночас мені складно самому говорити про ефективність моїх особистих якостей. Найбільше говорять за людину не слова, а її вчинки та дії.

Тривалий час ще на посаді віцепрезидента НАНУ я відповідав за зв’язки Академії з міністерствами, парламентськими комітетами, Київською міською державною адміністрацією.

Це дозволяє говорити про певний досвід. Знаю, як розмовляти з людьми, як їх переконувати. Коли можна прийти з готовою думкою, а коли обговорити та врахувати будь-чиї слушні аргументи при прийнятті виважених рішень та досягти консенсусу.

Академія впродовж вже більше як 100 років працює на державу і суспільство. А особисто для мене це і все моє життя після закінчення університету. І мені не байдуже, яка буде її подальша доля.

Тому готовий пробивати стіни в будь-який доступний для мене спосіб і захищати Академію від зазіхань і незаслужених звинувачень.

Водночас очевидно, що зміни вже давно назріли і, можливо, в деяких випадках, навіть перезріли. Але будь-які зміни мають сприяти розвитку Академії, і в жодному разі не зруйнувати все краще, що вона має.

Наразі перші кроки вже зроблено — створено координаційну раду з питань реформування Академії, оголошено додатковий конкурс на створення молодіжних дослідницьких лабораторій, розпочато повну інвентаризацію матеріальних активів тощо. Далі буде.

Сподіваюсь, що виважені пропозиції не будуть зустрічати жорсткого опору, хоча все може бути. Поки що такого опору не відчуваю, радше критичне ставлення до деяких моїх пропозицій. Вважаю це позитивом, бо таке ставлення стимулює дискусії і обговорення.

— Де для вас "червона лінія" між пошуком компромісу і прийняттям жорстких рішень?

— "Червоною лінією" для мене буде чиєсь наполегливе небажання йти назустріч змінам, що може призвести до втрати авторитету Академії в очах держави і суспільства і як наслідок її руйнування.

— Одна з ознак такого руйнування — "відтік мізків" за кордон. Очевидно, що система не відтворює себе. Наскільки критичним сьогодні є кадровий голод в науці? 

— У науці важлива тяглість, що забезпечується науковими школами, де присутні різні покоління.

Українська наука в цьому плані, на жаль, дуже розбалансована. В кризові 1990-ті відбувся відтік значної кількості дослідників в інші сфери діяльності та за кордон, тому сьогодні дуже відчутний брак середнього покоління. За якийсь час наука втратить і співробітників поважного віку, не поповнившись натомість молодими кадрами, для яких науковий фах у нашій країні вкрай непривабливий.

Знекровлення української науки набуває катастрофічних масштабів, які межують з питанням про національну безпеку України. Кількість молодих учених в Академії скорочується сьомий рік поспіль. 

В 2019 році в наукових установах НАН України працювало 2270 молодих вчених, що на 15% менше, ніж у 2018 році. На 5% скоротилася чисельність молодих учених — кандидатів наук. Порівняно з 2013 роком ці показники становлять 32% і 24% відповідно. 

— Чи маєте ви план, як заохочувати молодь залишатися в науці?

— По-перше, вкрай важливо на конкурсних засадах створювати молодіжні дослідницькі лабораторії та суттєво збільшувати їхню кількість та обсяги їх фінансування. У цілому бюджет 2020 року молодіжних лабораторій (груп) склав 22 млн грн. За результатами конкурсу фінансування отримали 9 лабораторій і 27 груп молодих вчених. Отриманий грант дає змогу команді з 4-5 осіб мати гідну зарплату та взяти участь у міжнародних конференціях, чи поїхати на стажування.

По-друге, слід надавати молодим науковцям так звані постдок-гранти, тобто гранти на проведення наукових досліджень після захисту кандидатської дисертації.

По-третє, необхідно створити в академічних установах умови для кар’єрного зростання молодих науковців шляхом, зокрема призначати їх на науково-керівні посади.

По-четверте, забезпечувати наукову молодь службовим житлом. Зробити це вдасться лише за державної підтримки. Скажімо, шляхом надання пільгових кредитів на придбання або будівництво житла. І, звичайно, маємо зберегти мережу гуртожитків для аспірантів і молодих співробітників.

Якщо не займатися всім цим зараз, науку навіть не доведеться руйнувати — вона природним чином помре ще до середини ХХІ століття, а може, й раніше. Просто тому, що не буде відтворюватися кадровий потенціал.

— Запитання від членів "Клубу УП". 

Євген Полюхович запитує: "Цікаво як Анатолій Загородній планує боротися з поширенням псевдонаукової маячні, в тому числі дійсними академіками НАНУ: теорія плоскої Землі, дельфіни керують людьми тощо?"

— Боротися має не тільки й не стільки персонально Анатолій Загородній, скільки спеціальні колегіальні органи, до яких входять провідні фахівці, кваліфікація, незаангажованість і академічна доброчесність яких поза підозрою.

До речі, при президії нашої Академії діє комісія із захисту науки, протидії псевдонауці та фальсифікації наукових досліджень. Нещодавно було суттєво оновлено її склад та призначено нового голову — академіка Антона Наумовця, відомого у світі вченого і, що важливо, принципову і наполегливу людину. Результати побачимо.

— А щодо плагіату? Це сьогодні гаряча точка через гучні скандали з цим пов’язані.

— Засилля плагіату і недоброчесності свідчить про хворобу суспільної моралі. Морально здорова спільнота природним чином виштовхує пройдисвітів і негідників, а хворе суспільство є для них живильним середовищем. А оскільки наукова спільнота це всього-на-всього зріз суспільства, то в ній теж почало все більше з’являтися нечистих на руку діячів від науки.

Боротися з цими ганебними явищами потрібно, але така боротьба буде жорстокою і нелегкою. Досить пригадати, що недоброчесні дисертанти вже проторували собі дорогу до дипломів про наукові ступені, не дивуйтеся — через суди, які скасовують рішення експертних рад та атестаційної колегії.

Україна на сьогодні чи не єдина в світі держава, в якій наукову кваліфікацію фахівця встановлює суд, а не експертне наукове середовище. І от такий, з дозволу сказати, кандидат, чи навіть доктор наук починає множити і запекло боронити собі подібних.

Псевдонаука і плагіат підривають авторитет науки в цілому. Бо медійну картинку для суспільства створюють саме скандальні випадки.

Репутація в науці — як поняття честі в давнину. Фінансові труднощі, брак новітнього обладнання можуть бути тимчасовими, а втрата репутації, як правило, незворотна. Принаймні у здорових наукових спільнотах.

"Знаходити "цікавинки" про науку, які б конкурували з новинами про ДТП та кримінал"

— Без сучасної комунікації НАНУ та її співробітники залишаються "річчю в собі" і викликатимуть роздратування суспільства й надалі. Чи плануєте ви щось змінювати в цьому?

— Щодо комунікації з суспільством і популяризації наукових здобутків у Академії справді є проблеми.

Але не можна не помітити, що окремі наші установи і співробітники вже не перший рік активно налагоджують зв’язки з суспільством. Причому досить нетривіально. Взяти хоча би проєкт "Дні науки", який не "з-під палиці", а з власної волі та ініціативи створили наші молоді вчені.

Те саме з "Науковими пікніками", в яких наші співробітники традиційно беруть участь щороку. Ще є проєкт "Дійсна наука", який реалізує група ентузіастів. Суть проєкту — це кілька цікавих лекцій щомісяця для школярів, студентів та широкого загалу про сучасний стан та досягнення найрізноманітніших галузей науки.

Є Всеукраїнський фестиваль науки, що має загальнонаціональне охоплення. У кожному з цих чотирьох прикладів, які першими спадають мені на думку, українці не винаходили велосипед, а запозичили європейські формати.

На жаль, багато планів довелося відкласти через пандемію. Але ми обов’язково до них повернемося. 

— 2020-й рік жорстко сформував нову реальність. Якщо ти не здатен яскраво презентувати себе в онлайні, для світу тебе не існує. З онлайн-проявами НАНУ сьогодні картинка не надто оптимістична. Вам не здається?

— Для початку ми збираємося кардинально осучаснити вебсайт Академії і радитимемо своїм установам зробити те саме. Повірте, в кожному інституті є бодай одна людина, яка вболіває за цю справу, "горить" нею і знає, що і як слід робити.

Плануємо також наповнювати наш YouTube-канал, бо зараз він фактично поставлений на паузу.

Щодо соцмереж, то маємо зразок для наслідування — це Facebook-сторінка Національного науково-природничого музею НАН України. На мою думку, це вже наукова зірка українського сегменту Facebook. Там усе максимально доступно, інформативно і "з вогником". SMM такого рівня поки що, на жаль, бракує переважній більшості академічних інститутів.

— Можна безкінечно сперечатися, де межа між популяризацією науки і профанацією, але те, що сьогодні світом править мистецтво розповідати історії, не викликає сумніву. Можливо, дискомунікація в першу чергу пов’язана з тим, що у суспільства є запит, який українські науковці не можуть задовольнити?

— Треба усвідомити, що далеко не кожен учений має хист доступно й захопливо розповідати про справу свого життя.

До того ж, на жаль, нерідко коментарі від учених вириваються з контексту і подаються на підтвердження думки, яку журналісти сформували ще до створення сюжету чи програми. Тож спікер потрапляє в дуже делікатну, незручну ситуацію, коли ставиться під сумнів його професійна репутація.

Я розумію, що настав час докорінно вдосконалити, приміром, роботу з провідними телеканалами. Знаходити "цікавинки", які б конкурували з новинами про ДТП та кримінал.

Справа вкрай нелегка, оскільки комерціалізація телеканалів практично позбавила їх можливості виходити за межі чогось "сенсаційного". От якщо хтось говорить про недоліки і проблеми Академії, то тут будь ласка.

І то би ще пів біди, якби матеріал був об’єктивним і перевіреним. Найчастіше факти подаються вкрай однобоко і маніпулятивно. Палітра одноколірна, колір тільки чорний. Таких прикладів більш ніж досить.

А от із подачею чогось позитивного, чи просто про якісь події в науковому житті, тут телеканалам ну геть бракує ефірного часу.

Для прикладу наведу дві історії. Перша стосується 110-річчя від дня народження геніального математика і фізика-теоретика академіка Миколи Боголюбова, яке відзначалося у 2019 році і якому була присвячена Міжнародна боголюбовська конференція "Проблеми теоретичної і математичної фізики" з численними зарубіжними гостями.

Особистість Боголюбова унікальна. Беззаперечний всесвітній науковий авторитет, лауреат численних міжнародних і вітчизняних премій і відзнак, засновник і багатолітній керівник багатьох провідних наукових установ та університетських кафедр.

Телеканалам ця подія видалася геть нецікавою. Лише один телеканал зголосився дати сюжет про видатного науковця і то не з доброї волі. Йому для зйомок фільму дуже потрібен був мій директорський кабінет в Інституті теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова і я погодився надати їм його лише за умови, що телеканал розповість про Боголюбова. Сюжет вийшов — аж три з половиною хвилини. І це за багато років. Але спасибі і на тому.

Друга історія. Перед виборами президента Академії до мене звернулася журналістка одного з провідних телеканалів з пропозицією записати інтерв’ю. Я звісно запитав, про що будемо говорити. Як з’ясувалося, про все: що таке Академія, її досягнення, про мою виборчу програму. Час, потрібний для інтерв’ю — 15-20 хвилин, ефірний час — до двох хвилин. На моє питання, як вона собі це уявляє, відповідь була: "У нас такий формат". Чи потрібен коментар? 

"Останні свої монографії я писав під час відпусток" 

─ Ви пам’ятаєте враження, коли вперше виїхали за кордон і побачили, як там працюють колеги-науковці?

─ Вперше за кордон я поїхав ще за часів Союзу у 1989 році до Соціалістичної Республіки В’єтнам. Для наших в’єтнамських колег СРСР уособлював високорозвинену країну з передовою наукою. Вони приїздили до нас на стажування, готували і захищали дисертації.

Жилося тоді країні вкрай сутужно. В’єтнамські колеги розповідали, що зарплати доктора наук на їхній батьківщині вистачало на те, щоб купити, якщо не помиляюсь, три кіло рису. Тому вони шукали можливість поїхати працювати за кордон, звісно, краще до західних країн, але навіть поїздка до СРСР давала змогу щось заощадити.

За якихось 5-7 років в подібну ситуацію потрапили і українські вчені, багато з яких шукали, та дехто і досі шукає, хоч якогось заробітку за кордоном. І я згодом неодноразово ловив себе на думці, що ми опинилися в умовах, дуже подібних, навіть до неправдоподібності схожих, до тих, в яких ще так недавно перебував В’єтнам.

─ А перше відрядження до західних країн пам’ятаєте?

─ Так. В 1991 році я нарешті потрапив до Бельгії. У порівнянні з Україною різниця в умовах роботи була разючою. Мені впало в око, що тамтешні теоретики забезпечені науковою літературою, персональними комп’ютерами, досконалим демонстраційним приладдям, оргтехнікою, канцелярським дріб’язком, зрештою допоміжним персоналом, якому можна доручити якусь нетворчу роботу і самому не гаяти на неї час.

Я вже мовчу про зарплату, яка хоч і не була захмарною, але забезпечувала гідне існування науковцям. Водночас, рівень наших теоретиків аж ніяк не поступався рівню бельгійських колег, а інколи був навіть вищим.

Тоді я зрозумів, що не потрібно посипати голову попелом, якщо ти добре володієш своїм фахом і здатний отримувати результати високого рівня. За таких умов ти будеш бажаним гостем і зможеш працювати за кордоном, якщо побажаєш. 

─ Чим ви зазвичай займаєтесь у вільний час?

─ Вихідні дні вже багато років вихідними для мене не є, оскільки саме цей час я намагаюся присвячувати науковій роботі, якої ніколи не полишав. Останні свої монографії я писав під час відпусток.

Якось після призначення мене на посаду вченого секретаря інституту мій науковий керівник Іван Якименко сказав: "Вам часом може видаватися, що після того, як ви зробили роботу, що стосується ваших обов’язків вченого секретаря, ви чесно відпрацювали робочий день. Пам’ятайте, що день прожитий даремно, якщо в цей день ви не отримали хоча би невеликого поступу у своїх наукових пошуках. Наслідок вашої організаційної роботи хоча і важливий, але тимчасовий, а науковий результат ─ вічний".

До цього додам, коли я чую слова на кшталт "наука ─ це круто", ловлю себе на думці, що їх навряд чи скаже людина, яка вже чогось досягла в науці. Як по мені, наука ─ це передусім відчайдушне напруження моральних і фізичних сил і лише потім втіха від отриманого результату, а "крутизна" ─ це щось інше, показне.

─ А щодо научпопу про науку і науковців ─ телепрограм або книг, які можна дивитися або читати без перекладача з "наукової" на "загальнолюдську" мову. Чи є у вас фаворити?

─ Вітчизняних телеканалів, які приділяли би серйозну увагу науці та науковцям, не знаю, принаймні серед тих, хто має масову аудиторію. З міжнародних можу назвати Discovery, Animal Planet або National Geographic.

Науково-популярних видань у нас дуже мало, але вони є. Дуже добрим науково-популярним виданням вважаю журнал "Світогляд". В ньому професійно і водночас досить популярно йде обговорення новітніх досягнень в найрізноманітніших галузях науки. Є ще журнал для школярів ─ "Країна знань".

Останнім часом побільшало науково-популярних книг. Зокрема, недавно побачила світ просто чудова книга Андрія Варламова і Лева Асламазова "Несамовита фізика. Скрипка, піца, вино і надпровідність". Її автори дуже цікаво розповідають про фізичні явища, які ми спостерігаємо і які використовуємо у повсякденному житті ─ від приготування макаронів і кави, до телебачення та кольору неба. Привертає увагу серія книг "Обрії науки", що містить нариси про наукові проблеми та вчених.

─ Якими книжками в дитинстві захоплюються майбутні президенти НАНУ, принаймні, у вашій особі?

─ При виборі книжок, які потім стали улюбленими, я не був оригінальним і захоплювався тим самим, що і мої однолітки ─ пригоди, подорожі, фантастика. Тобто, Майн Рід, Фенімор Купер, Жуль Верн, Річард Стівенсон, Джек Лондон. В старших класах ─ Айзек Азимов, Рей Бредбері, Олександр Беляєв, Станіслав Лем, брати Стругацькі, Генрік Сенкевич.

Не знаю, чи взагалі нині такі книги читає молодь. Часи змінилися. 

Михайло Кригель, УП