Життя, смерть і бюрократія. Як Леся Литвинова знайомила санлікаря Ляшка з коронавірусною реальністю
На десятому місяці епідемії коронавірусу люди, здається, втрачають не лише нюх, а й дещо більше ─ здатність чути один одного й бачити реальність.
Це стосується як ковід-дисидентів у соцмережах чи пересічних громадян, між якими зав’язуються розмови у трамваях, так і чиновників – які щодня оперують сухою статистикою. У якій люди – "випадки". Нові або летальні.
"Українська правда" спробувала зіштовхнути, у хорошому сенсі цього слова, два світи епідемії в Україні – Міністерство охорони здоров’я в особі головного санітарного лікаря Віктора Ляшка і благодійний фонд "Свої".
МОЗ як державний орган працює вертикально – задає правила роботи для медзакладів, акумулює статистику та ініціює карантинні обмеження.
"Свої" як благодійний фонд – горизонтально. Видає концентратори та СІПАПи для людей з COVID-19 – як додому, так і в лікарню, консультує пацієнтів і прощається з тими, які не вижили.
Про які проблеми не знав Віктор Ляшко до візиту у фонд, і яка головна претензія співзасновниці "Своїх" Лесі Литвинової до міністерства – читайте далі.
Сирітська масочка
─ Скільки часу дихати? ─ питає в Лесі Литвинової сивий чоловік, який знімає прозору маску з обличчя в офісі фонду.
Частина кімнати заставлена концентраторами, зокрема заброньованими ─ з прізвищами на маленьких папірцях, коробками з пульсоксиметрами та іншим обладнанням. Частина відведена під робочий простір ─ столи, комп’ютери, ноутбуки.
Стіл і крісло-гойдалка ─ для Соломії у темно-синьому комбінезоні, тримісячної доньки Лесі. Адже майже весь свій час, з 10 ранку до 8 вечора і пізніше, поки не починає виганяти охорона, Леся проводить саме тут.
– Хоч цілодобово! ─ відповідає вона чоловіку й натискає кнопку "вимкнути" на під’єднаному до концентратора СІПАП-апараті.
Концентратор всмоктує кімнатне повітря, проганяє його через кілька фільтрів, перетворює на кисень і зволожує. Через сіру гнучку трубку "готовий" кисень потрапляє в герметичну маску, і в підсумку – у дихальні шляхи людини. Під’єднаний до нього СІПАП-апарат дає додатковий тиск на дихальні шляхи, чим полегшує дихання.
Чоловік, який щойно зняв маску ─ один з трьох, хто за час нашого візиту приходить у фонд за концентратором і СІПАПом. Він – головний лікар амбулаторії.
─ Єдине ─ я вночі доступна тільки у Viber. У мене вдома немає телефонного зв’язку, ─ прощається з лікарем Леся, пояснюючи, що він може писати їй із запитаннями. Вона живе за містом.
Читайте також: Як дихається Україні при COVID-19: яка реальна ситуація з киснем в лікарнях, та що не так із закупівлею концентраторів
Відпустивши лікаря, Леся просуває Віктору Ляшку запаковану білу маску зі словами "у вас зовсім сирітська". Він відмовляється і залишається у своїй звичайній одноразовій. Кілька хвилин тому Ляшко піднявся в офіс зі своєю прессекретаркою Оксаною.
─ Це відпрацьовані фільтри (з концентраторів ─ УП) після коронавірусного пацієнта, – Леся переконує Ляшка змінити маску, ─ а ось це, ─ показує на двері, ─ заходив головний лікар амбулаторії, у якого повно ковідних пацієнтів. Тут нормальне таке вірусне навантаження.
Сама Леся – без маски чи респіратора, як і Соломія. Вона підозрює, що перехворіла весною, хоча тест показав негативний результат.
─ Наскільки я знаю, коронавірус аерозолями не передається, ─ не дуже впевнено каже Ляшко. ─ Нам треба безпосереднє джерело, яке б доплюнуло.
─ Головне ─ вірити, ─ відповідає Леся.
Ляшко в класичному костюмі, білій сорочці та бордовій краватці – стандартному костюмі чиновника, який помітно вирізняється на тлі бавовняних худі й теплих светрів в офісі "Своїх".
Він щойно із зустрічі з президентом. Презентував стратегію вакцинації, яку Україна зможе провести після безоплатного отримання 8 мільйонів доз препарату від COVAX. Цього вистачить на 20% населення країни, пріоритет матимуть працівники сфери охорони здоров’я, військові, освітяни, люди похилого віку тощо.
На запитання УП, коли Україна зможе отримати вакцину, санлікар відповідає: "Будемо думати, що якнайшвидше". Це приблизно на початку березня, запевняють у парламентському комітеті з питань здоров’я нації.
На тлі швидкозмінних міністрів Ляшко тримається в МОЗі досить довго – працює вже за третього очільника органу. Роботу МОЗу в коронавірусні часи оцінює на 6-7 балів із 10, і називає це хорошим показником. Найбільшою проблемою визнає брак хороших спеціалістів у міністерстві.
У Лесі Литвинової дещо інша претензія ─ не стільки щодо браку спеціалістів, скільки щодо компетентності тих, хто там працює. Особливо, на головних посадах.
"Вона у вас однаково помре, чого ви рипаєтесь?"
Люди з усіх куточків України дізнаються про фонд "Свої" через сарафанне радіо.
Відправляєш один концентратор у Монастирище на Черкащину ─ за тиждень отримуєш звідти чотири дзвінки, розповідає Леся. Концентратор з наклейкою "Свої" приходить поштою до пацієнта в лікарню – лікарі переписують номер фонду з поштового відправлення і передають його далі, наступним пацієнтам.
За листопад фонд видав 224 кисневих концентратори ─ третина з них двопотокові, вони пішли в сім’ї, де хворіє одразу кілька людей. Усього на балансі фонду близько 250 апаратів, найближчим часом їх має стати 400. Концентратори видають безоплатно і на той термін, поки люди мають у них потребу.
─ Па-вло-град! ─ промовляє за спиною в Лесі виконавча директорка фонду Ірина Кошкіна, натякаючи, щоб Леся розповіла про ситуацію з киснем у цьому 100-тисячному місті Дніпропетровської області.
─ Павлоград! ─ повторює Леся перед Ляшком, що стоїть у центрі офісу. ─ У Павлограді жесть. Я покажу картинки, як там користуються концентраторами – там ще й рукожопи.
Окрім нестачі кисню та концентраторів, українська система охорони здоров’я в часи епідемії має ще одну проблему ─ лікарів, які не вміють з ними обходитись.
─ Ми можемо одразу перевірити, що нам звітують по Павлограду, – реагує Ляшко і дістає спочатку свій смартфон, а потім ноутбук з наплічника. Ставить його на коробку з пульсоксиметрами і відкриває статистику щодо вільних ліжок з киснем.
─ За офіційною статистикою ─ 238 ліжок, ─ несміливо коментує санлікар. ─ Ліжок під ковід з підведеним киснем ─ 55, ─ його перебиває черговий телефонний дзвінок Лесі.
Офіційна статистика МОЗ на день нашого візиту, 8-е грудня, показує по всій Україні майже 21 тисячу вільних ліжок з киснем. Дані ─ на совісті кожної лікарні, медзаклади вносять їх самостійно. І як переконався в кінці листопада міністр Степанов на прикладі Житомирської обласної лікарні, ця совість інколи підводить ─ заклад мав 66 точок доступу кисню для ковідних пацієнтів замість вказаних 117.
Леся завершує телефонну розмову і повертається до Павлограда. Показує Ляшку фото померлої пацієнтки, яку в місцевій лікарні підключили до переданого фондом двопотокового концентратора. От тільки підключили не до входу зі зволожувачем – пластиковим стаканом, у який наливають дистильовану воду ─ а до іншого. Так пацієнтка ковтала сухий кисень.
─ Хер знає як, ─ підсумовує Леся роботу лікарів.
─ Давайте хоч точково, але будемо допомагати, ─ каже Ляшко і фотографує екран Лесиного ноутбука. Так він фіксує проблеми, щоб повідомити про це людям, які їх мають вирішувати. Обіцяє пройтись по кожному почутому випадку.
─ А це Голованівськ, ─ підходить до Ляшка Ірина Кошкіна і показує йому на телефоні відео з Кіровоградської області. Він знову фотографує екран телефона, відмовляючись, щоб йому переслали у Viber – так швидше.
На відео величезні кисневі балони, які за правилами безпеки мають розмістити в окремому приміщенні за 25 метрів від людей, стоять прямо біля ліжок пацієнтів. Рівень подачі кисню регулюють гайковим ключем.
─ Так не має бути, ─ пояснює нам Ірина.
─ Так не має бути, ─ повторює Ляшко, а пізніше додає – це вибухонебезпечно.
Про це, мабуть, добре пам’ятають пацієнти Луганської лікарні №7, у реанімації якої в далекому 2010-му вибухнув балон з сумішшю газів. 16 людей загинули, 9 отримали травми. Тоді вибухом знесло перекриття з другого по п’ятий поверх.
За 3 дні після нашого візиту Леся повідомить, що після перевірки з Голованівської лікарні заберуть несертифіковані балони з киснем. Пацієнта, який був підключений до балона, переведуть у терапію – де він помре.
Леся продовжує екскурсію світом коронавірусу в Україні для Ляшка, сидячи біля свого ноутбука. Рухається на південь: після Дніпропетровщини і Кіровоградщини черга Миколаївщини.
─ Це довідка пацієнта, ─ відкриває вона одне із зображень у Viber-листуванні. Документ належить постковідному пацієнту з однією ниркою. ─ Він лежав у лікарні побільше (за розміром – УП), після чого його в стані "можна прямо зараз помирати" перевели в районну лікарню поменше.
У довідці вже нової лікарні Миколаївської області вказано, що рівень кисню в крові цієї людини 40%.
─ 40% ─ це означає, що людина ─ труп насправді, ─ пояснює Леся. Нормальна сатурація має бути на рівні 95-98%. З показником менше 92% в Україні мають госпіталізувати. ─ У пацієнта фігачать з балона якусь кількість літрів кисню, у них немає редукторів, вони не розуміють, який об’єм кисню подають. Але подають стільки, щоб у нього була нормальна сатурація.
"Свої" надіслали цьому пацієнту в реанімацію концентратор та СІПАП-апарат. Підключати чоловіка до обладнання довелось дружині пацієнта за відеоінструкцією у Viber ─ персонал побоявся користуватись чужим обладнанням.
Кисневий балон в миколаївській райлікарні, як і на Кіровоградщині, стоїть біля пацієнта ─ тільки в цьому випадку за ширмою.
─ Пацієнт важкий, пацієнт, швидше за все, помре, його й перевели туди помирати, ─ пояснює Леся. Ляшко записує номер дружини пацієнта.
─ У нас завтра може не бути кисню, ─ перебиває Лесю її колега Ірина. ─ Наш кисень в Борисполі вже три дні тусує, і перспективи розмитнитись сьогодні вже немає, а завтра вони туманні.
Леся та Ірина також часто згадують три київські лікарні ─ третю, восьму та дванадцяту. Найбільше дістається нещодавно відремонтованій третій, на вулиці Петра Запорожця ─ вона одна з опорних по ковіду.
─ Я по ночах сюди їжджу, видаю концентратори під істерики: "У мене мама помирає без кисню", ─ розповідає про цей медзаклад Леся. – Так мама і померла на Петра Запорожця. Тому що поки вони мене знайшли, мама сиділа помирала з сатурацією нижче 70.
І лікар прямим текстом сказала: "Вона у вас однаково помре, чого ви рипаєтесь?"
"От про виписку я не знав"
─ … їх виписують і всьо ─ дають дві доби, так і бить, шукайте концентратор, де хочете, ─ Ірина Кошкіна розповідає чергову ковідну історію співзасновниці "Своїх" і колишній працівниці МОЗу Оксані Сухоруковій, яка прийшла навідати фонд.
─ При якій сатурації? ─ перебиває її Ляшко.
─ 86, ─ відповідає Ірина.
Так Ірина розповідає про ще одну проблему української епідемії. Після негативного ПЛР-тесту лікарня має виписати пацієнта, а якщо він досі має низьку сатурацію ─ перевести його в нековідний заклад. І навіть якщо такий заклад знайдеться, у ньому може не бути кисню. Тому шукати його доводиться самостійно.
– Віктор Ляшко зараз каже, що немає критерію виписування по тесту, ─ говорить Оксана Сухорукова, яка вже встигла поспілкуватись зі своїм колишнім колегою.
─ Я не знаю ─ їх виписують і все! ─ констатує Ірина.
─ Критерій для госпіталізації сьогодні ─ сатурація нижче 92. Пацієнт повинен перебувати в лікарні до стабілізації ситуації, ─ розповідає Ляшко, пояснюючи, що, попри негативний ПЛР-тест, людину з низькою сатурацією не мають виписувати.
На підтвердження своїх слів Ірина показує "свіжачок" ─ довідку пацієнта з Дніпра, якого виписали з рівнем кисню у 91%.
– Вікторе, ви знали, що пацієнтів, які потребують кисню, виписують в нікуди? ─ запитую в Ляшка.
─ От про виписку я не знаю, ─ зізнається санлікар. ─ І про те, що немає, або привозять свої концентратори. Нещодавно я був на інтерв’ю у журналіста-розслідувача, де сказали, що в Яготинську ЦРЛ при госпіталізації зобов’язують приїжджати зі своїми концентраторами. Буквально в неділю, єдиний, можливо, був би вихідний, сідаю в машину…
– О, у вас є вихідні, вам круто, – жартує Ірина.
– Я думав, що буде вихідний. Їду в Яготинську ЦРЛ, нікого не попереджаючи. Перерахував по звітності кількість ліжок, ліжок з киснем, повідкривав усі кисневі точки ─ працюють чи не працюють, балони перерахував і подивився, чи приїжджають люди з концентраторами.
─ І що? ─ уточнюємо.
─ Не приїжджають. Був випадок тільки в жовтні, коли людина приїхала зі своїм концентратором на своє прохання. Але в жовтні там реально була проблема, сьогодні по лікарні вже зробили розводку, значно збільшили кількість кисневих точок.
"Усіх поганих прибрали – і стало ще гірше"
─ Ті, хто зараз працюють у міністерстві, раніше дуже довго казали, що команда в МОЗі погана, що Уляна погана, усе в нас погано. А потім усіх, хто були погані, прибрали ─ і стало ще гірше, ─ ділиться враженнями про роботу МОЗ Ірина Кошкіна.
Вона сидить навпроти Віктора Ляшка, поки він слухає Лесю, фотографує довідки та переписує телефонні номери пацієнтів. Ляшко також застав роки Супрун, але в іншій ролі ─ як заступник гендиректора Центру громадського здоров’я.
Читайте також: З рейтингом, вищим за Супрун. Історія державного санітарного лікаря Віктора Ляшка
─ А ці люди в міністерстві тепер плачуться в приватних повідомленнях, що в МОЗа зараз дуже погана репутація. Ви зробили це самі! ─ з посмішкою додає Ірина.
─ Там питання інформаційної політики, яку веде МОЗ, ─ долучається до обговорення репутації міністерства його колишня співробітниця Оксана Сухорукова.
─ Міністр виходить і каже, що тарифи (на лікування пацієнтів, які встановила НСЗУ ─ УП) нічого не покривають, і за все треба платити, – продовжує Оксана, – а потім він дивується, чому лікарі беруть з пацієнтів гроші за лікування ковіду!
Читайте також: "Відкладіть 20 тисяч на COVID-19": чому українці витрачають шалені гроші на лікування коронавірусу
Оксана Сухорукова прийшла в МОЗ за часів Уляни Супрун і звільнилась однією з останніх з її команди, влітку 2020-го. На запитання, чому вона пішла з МОЗ, Оксана відповідає: "Тому що мене пішли". Повертатись на державну службу не планує.
Після зустрічі в Офісі президента в середині листопада Сухорукова публічно заявила, що рішення про відставку Степанова – уже ухвалене. У Зеленського тоді справді були незадоволені Степановим, розповідали джерела УП, але звільняти не квапились. За кілька тижнів голова "Слуги народу" Олександр Корнієнко заявив, що відставка міністра не на часі.
На початок грудня Степанову довіряли 19% українців. Це на кілька відсотків більше, ніж Уляні Супрун, і майже удвічі більше за двох його попередників – Скалецьку та Ємця.
Сам міністр заявляє, що з ним довіра до МОЗу виросла, хоча й міністерство, за його словами, "далеке від ідеалу".
Найстриманішний з присутніх в оцінках роботи міністра, очікувано, Віктор Ляшко, адже він член його команди – заступник. Запитання, чи розділяє він думку про відставку Степанова, Ляшко називає провокативним. За інформацією джерел УП, Ляшко не проти змінити Степанова на посаді.
– Чи погоджуєтесь ви з тим, що Степанов провалив підготовку країни до епідемії? – запитую в Ляшка.
– Я не буду відповідати на це запитання, – каже санлікар.
"Ми всі родом з Майдану"
─ Мені не подобається те, що я займаюсь ковідом, узагалі не подобається, ─ зізнається Леся, годуючи тримісячну Соломію грудьми на дивані в фонді. Навколо Лесі ─ іграшкові лисиця, мавпа, жаба, лінивець і концентратори.
На правій руці, яка тримає голову доньки, татуювання з червоно-чорного орнаменту, зроблене у 2015-му. Це символ змін, які стались з Лесею на Майдані ─ вона відчула свою приналежність до України і процесів, на які може впливати.
"Свої" запрацювали у 2014-му з двома основними напрямками роботи – доросла онкологія та паліатив. Мали "парк" концентраторів на 60-70 штук, і віддано робили свою роботу.
─ Ми ж усі родом з Майдану. Ми почали займатись не властивими для нас речима, бо ми хотіли навчитись гідно жити. А гідно жити можна і треба не тільки тоді, коли ти можеш рухатись і забезпечувати собі це гідне життя. Гідний догляд, гідна смерть і гідне життя в останні місяці ─ це теж дуже важливо.
Цим майже ніхто не займається. А мені подобається. Щиро подобається, коли людина за тиждень до смерті їде на концерт, або коли за день до смерті обирає собі манікюр, або коли людина, яка піде ось-ось, малює своїм дітям картину і пише листівки, які вони прочитають з часом, – розповідає Леся.
Початок епідемії штовхнув Лесю на складний крок – вона обдзвонила всіх паліативних пацієнтів фонду і спитала, хто з них може обійтись без концентратора.
У фонді станціонарно працюють три людини ─ Леся, Ірина та Владислав. Останнього сьогодні майже не помітно в офісі – він займається надсилання концентраторів поштою. "Нова пошта" оплачує всі відправлення фонду, а на початку грудня поповнила парк концентраторів "Своїх" на 50 штук.
Ще кілька людей працюють у фонді віддалено. Щодня команда обробляє кілька сотень дзвінків. Продовжує працювати з онко- та паліативними пацієнтами.
За киснем звертаються різні люди. Комусь він потрібен після виписування, комусь ─ не вистачило в лікарні, а хтось ─ відмовляється від госпіталізації і хоче самостійно "підтягнути" сатурацію. Останнім у фонді пояснюють, що самолікування ─ це погано, а кисень ─ не лікування, а "милиця" для організму на час лікування.
─ Створити собі ілюзію, що в тебе все добре, догнавши сатурацію до нормальних цифр ─ це дуже небезпечно. Без медичної допомоги людина ризикує в найкращому випадку стати інвалідом, у найгіршому ─ зіграти в ящик, ─ пояснює Леся.
Епідемія, на її думку, більше розділила українців, ніж об’єднала. Причому розділила буквально ─ Леся зараз не може бачитись з підопічними фонду, батьками. А ще не може потримати на руках свою першу онуку, якій вже трохи більше місяця.
Вона мріє виспатись і перекрити вдома дах. А ще ─ повернутись до програм з дорослої онкології та паліативу.
─ Я хочу, щоб люди помирали вдома. Щоб у цьому не було жаху, страху і трагізму. Щоб це було гідно, ─ ділиться вона.
"Це надзвичайна ситуація"
─ Він зупинився, бо він розумний ─ він знає, що ним ніхто не дихає, ─ хвалить Леся СІПАП, показуючи його принцип роботи наступному відвідувачу фонду – Жені.
Женя, якому на вигляд років 30-35, бере його для мами. Вона не хворіє на ковід, а має хронічне обструктивне захворювання легень. Зараз додалась нова хвороба, у результаті – сатурація падала до 60%.
─ У неї сині губи, вона помирає, можна сказати… ─ дуже спокійно говорить Женя. ─ Я сподіваюсь, що це (киває в бік концентратора та СІПАП-апарата – УП) її реанімує.
Він забирає концентратор і йде до дверей.
За годину прийдуть ще два чоловіка ─ їм треба буде концентратор і СІПАП для жінки з хворобою Альцгеймера. Вона лежить у приватному закладі, де немає кисню.
Тим часом Віктор Ляшко показує у WhatsApp першу реакцію на фотографію, яку він зробив у фонді. Директор департаменту охорони здоров’я Кіровоградської ОДА Олег Рибальченко, побачивши кисневі балони біля ліжок у Голованівській лікарні, називає ситуацію не інакше як "НП" – тобто надзвичайна подія, ситуація.
─ Це у вас таке в палаті, ─ пише Ляшко під надісланим фото.
─ Як так? Хіба таке може бути?? Тільки ж позавчора перевіряли умови використання (кисню ─ УП) в закладах. Зараз попрошу ДСНС і поліцію перевірити, це ж НП, ─ відповідає Рибальченко.
За словами Ляшка, Рибальченку з Кіровоградської ОДА чотири рази ставили задачу перевірити кисневі системи. Востаннє – після ситуації у Жовкві на Львівщині.
О 19 у Ляшка спливає час, виділений на відвідування фонду, але він затримується хвилин на 15-20. Без камери та диктофона він вислуховує ще кілька ковідних історій і зізнається, що такі візити – заганяють його в депресію.
Після побаченого й почутого Ляшко оцінює роботу МОЗу в час епідемії на ті ж самі – 6-7 балів з 10.
– Якщо ви думаєте, що я жив в ідеальному світі й не знав про існування проблем, то це не так. Я розумію, що проблеми є і будуть. Система охорони здоров’я хронічно недофінансована.
Ми прекрасно знаємо стан лікарень, але ми й розуміємо, що робимо багато, щоб ситуацію покращити.
***
– Лесю, що на вашу думку зараз має зробити держава? – запитую наприкінці візиту санлікаря в Лесі.
─ Що у вас реально наболівше? ─ уточнює Ляшко.
─ Можна цей міністр піде вже куди-небудь на х*й, спробуємо іншого? ─ відповідає Леся. – Я розумію, що усі країни опинились у складній ситуації, дівчата, які передавали нам з Італії концентратори для паліативних, навесні запитали – а можна їх взяти назад? Бо в них країна сиплеться. Це благополучна країна, на відміну від нашої.
Так, усім складно, але не можна відгородитись від усіх і сказати: "Та ні, у нас усе зашибись!" Якщо людина не вміє бачити проблеми навколо, на таку людину я спиратись не можу, та й ніхто не може. А де брати тих, на кого можна спиратись – я не знаю.
Епідемія стала чи не найкращим індикатором того, що головними в країні є люди, на яких можна спиратись. І попри старання багатьох фондів, ініціатив і бізнесів, Україні за цих 10 місяців таких людей все ще бракує.
Ольга Кириленко, УП
