Роботи проти коронавірусу. Як сільський вчитель з Чулаківки кинув виклик СOVID-19

До десятки фіналістів національної премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 увійшов не зовсім простий сільський учитель астрономії та інформатики Іван Верещака з Чулаківки.

Головний приз у 250 тисяч гривень він не отримав. Але переміг в номінації "Вчитель-новатор" від компанії Microsoft. Якщо планету остаточно не поглине безодня СOVID-19, в майбутньому Верещака зможе поїхати на один із міжнародних освітніх форумів.

Коронавірусний виклик учитель із села, як справжній винахідник, прийняв безстрашно і з ентузіазмом. Разом з учнями Верещака всерйоз задумався над тим, як механізувати процес боротьби з епідемією.

На втілення своїх ідей в життя Іван не шкодує ні часу, ні 10% зарплати, які витрачає на купівлю комплектуючих для свого класу робототехніки. Ні терпіння і віри в свою справу, які потрібні для захисту від сміху скептиків і заздрісників.

Херсонська область, де знаходиться Чулаківка з 3000 жителями, – один із найбільш благополучних регіонів з точки зору масштабів пандемії. Якщо вірити даним МОЗ, тут один із найнижчих показників смертності від COVID-19.

У кінці жовтня журналісти "Української правди" побували в Чулаківці, щоб зрозуміти, як цьому селу вдається справлятися з коронавірусом, чи вірять тут в його силу, та чи готова сільська медицина до зростання епідемії.

"А шо там у вас у Києві? Потоп?"

Від Херсона до Чулаківки 67 кілометрів. Повз неї проїжджає кожен, хто влітку їде в авто на пляжі курорту з суворою назвою Залізний порт.

За допомогою табличок на трасі обласна влада обіцяє подорожнім райські умови: "Екологічно чиста область". Але цю сміливу тезу активісти і журналісти-розслідувачі ставлять під сумнів.

Восени замість машин з туристами зустрічаються колони військової техніки, що їдуть зміцнювати кордон біля окупованого Криму

Всі фото: Ельдар Сарахман

В аномально теплу осінь у полях на в'їзді в Чулаківку, згорбивши спини, працюють люди. 

– Основна небезпека дистанційного навчання – катастрофічне падіння рівня освіти, – бідкається Микола Кардавар, директор місцевої школи. – Розумієте, в селі є своя специфіка. Чулаковка займається вирощуванням картоплі. Це тут – традиційна річ.

В сім’ях залучають дітей (під час карантину і канікул – УП) для роботи в полі, для збирання картоплі. 

Школярів можна зустріти і в рядах продавців невеликого ринку Чулаківки. Принаймні, одного.

Замість канікул – допомога батькам

Четвероклашка Даня під час осінніх канікул "займається бізнесом", як кажуть бабусі, які сидять неподалік. Батько вирощує овочі, а хлопчик продає у вільний час.

На Дані – захисна маска. Але надів він її, швидше підкоряючись правилам, а не через острах вірусу.

Хлопчик опускає захисну маску, коли покупців немає поруч

– У нас в селі нема коронавіруса, – повідомляє з гордістю журналістам пенсіонерка Любов Іванівна, паралельно закликаючи покупців. – На салатік, дєвочкі, на салатік берем. 

– А ви в масках продаєте? – запитує репортер УП.

– Обязатєльно. Якщо підходять люди близько, надіваємо, – відповідає старенька зі смужкою тканини нижче носа. 

– Боїтесь?

– Не боїмся. Но – порядок.  

– Не вірите в коронавірус?

– Ну чо не віримо? Віримо! Єсть люди, которі не вірять, а тоді починають хворіти. Ми – віримо, да. Нельзя не вірить. Таке робиться! 

У нас є аптєка, амбулаторія, все нормально. Ліки є. Поначалу, як нам сказали про коронавірус, парацетамола нема, того нема. А зараз все є.

Продавчині-пенсіонерки в Чулаківці намагаються дотримуватися маскового режиму

На запитання, що потрібно їсти, щоби не хворіти, у пенсіонерки простий рецепт.

– Та нормально надо пітаться, – каже вона. – В селі ми пітаємось нормально. У нас, пожалуста, і сало, і м’ясо є...

– А шо там у вас у Києві? – питає раптом ще одна продавчиня. – Потоп був? Бачили ми по телевізору. Шо ж ви там собі думаєте? 

"Можливо, екологія"

Слабке освітлення і тіснота – у сільському магазинчику першою впадає в очі купа свинячих ребер, що лежать у коробці біля ваг.

Зі старої галасливої кавомашини продавець Лариса вичавлює темну, як херсонський чорнозем, жижу. Американо всього 5 гривень. І це – не єдина хороша новина. За словами жінки, коронавіруса в Чулаківці немає.

Лариса з тих, хто в місцеву медицину не сильно вірить. В амбулаторію Чулаківки звертається вкрай рідко. Якщо припече, їде в Гопри – так тут називають районний центр Гола Пристань, розташований в 27 кілометрах.

– Але лучше сразу в Херсон, – зауважує вона. – Тести? У нас тут нічого немає. От у мене невістка, у неї там аневрізма на серці. Надо було операцію в Києві робити, але її назад одправили, тому що був низький гемоглобін.

На тлі відсутності офіційних хворих  в Чулаківці побоюються коронавіруса

– Вона за місяць підняла гемоглобін, – продовжує Лариса. – Треба знову було їхать в Київ, але повторно тест (на коронавірус – УП) в Херсоні їй нє сдєлалі. Неділю ждать, що щесь. А їй треба на операцію.

За терміновий тест в столиці взяли, за словами жінки, 2 500 гривень.

– Шо ето за сума?! – обурюється вона. – Моя мама, напрімєр, 2 100 гривень пенсії получає. Ну шо можно сдєлать?!

Так шо… Вірить-то ми віримо в коронавірус, але толку з того мало.

Іванна Синенко, провізор і завідувачка місцевої аптеки розповідає, що односельці купують маски "в разі потреби". Коштують вони, як і місцева кава, всього 5 гривень.

– Самі не дуже беруть, беруть, коли їх заставляєш, – каже Іванна. – У нас тут сільська місцевість. У людей недостатньо коштів. Антисептики, вітаміни беруть не дуже. Ажіотаж вже пройшов.

У сільській аптеці санітайзери коштують в середньому 21-25 гривень

За словами Синенко, пік активності покупців припав на зиму.

– Ми пережили схожі на СOVID симптоми. Пережили масово. Дуже багато хворих було (застуда, ГРВІ – УП). Але в Чулаківці не було зареєстровано жодного випадку коронавіруса. 

У нас дуже гарні спеціалісти. Тоді ще була жива дитячий лікар. І сімейний лікар є, який знає свою справу. Назначає лікування компетентно і професійно.  

Говорячи про коронавірус, Іванна Синенко чи то бореться зі скепсисом, чи то розчиняється в спокої: "Пандемія? Ця проблема існує, але… Я не вважаю, що вона страшніша за грип".

– А ви бачили хворих на коронавірус? Це – не грип, – заперечує журналіст УП.

– Ну, а якщо зрівнювати з іншими хворобами? З ВІЛ, СНІД, онкохворими? – відповідає питанням на питання Іванна.

– Як думаєте, чому так мало хворих на COVID на Херсонщині?

– Можливо, екологія. Мабуть, імунітет витріваліший. Немає заводів. Ми дихаємо чистим повітрям. Можливо, споживаємо чистіші продукти.

Вчителі чулаківської школи не в захваті від дистанційного навчання, але намагаються справлятися з новими віяннями

Чарівний куб і ентузіазм

– Я? З Марса, – посміхається Іван Верещака на прохання представитися на камеру і відповісти на питання "хто ви".

З Марса він чи ні, але 44-річний вчитель справді не дуже схожий на чулаківських однолітків. Китайський смартфон бренду з трьох літер, синій светр і джинси – Іван цілком підходить під опис скромного айтішника.

За першою освітою він – еколог, боровся з ерозією грунтів, працюючи в одному науковому закладі Харкова. Паралельно вивчав комп'ютерну інженерію. До того ж отримав педагогічну освіту, і вже 16 років викладає в школі рідної Чулаківки. Його коник – інформатика і астрономія.

Іван Верещака купив на свої гроші VR-окуляри, щоб зробити навчання для учнів цікавішим

Після потрапляння до списку 10 найкращих вчителів України Іван Верещака зі скромність говорить: "Мабуть, доля". Але те, що сільські дітлахи мають шанс опановувати нові технології – повністю його заслуга. 

У комп'ютерному класі Івана є новий 3D-принтер, який подарували спонсори.

– З можливістю лазерного гравіювання, – підкреслює Верещака.

На уроках він використовує доповнену реальність.

– Є такий чарівний кубік, – показує Іван. – Merge cube. Цю технологію купила Microsoft. А Microsoft недоцільно гроші не витрачають. 

Можна, наприклад, подивитися, як влаштований Всесвіт. Це все для того, щоби зацікавити учнів, мотивувати їх. З книжки – не то.

Сільський вчитель Верещака розуміє, що навчати юних гаджетоманів потрібно за допомогою гаджетів, а не дошки, указки і крейди

– Зараз я завантажу, – дістає він смартфон. – Ми можемо потримати в руках Сонячну систему. Дізнатися про Юпітер. Так, англійською мовою, але це стимулює її вивчити.

Учитель вищої категорії, з купою робочих годин, Верещака отримує не більше 12 тисяч гривень. Допомоги влади особливо і не чекає.

Приблизно 10-12% з кожної своєї зарплати він витрачає, щоб поліпшити комп'ютерний клас в школі. Або взяти здібного учня на змагання з робототехніки, коли немає спонсорів.

– Можливо, ці гроші компенсують потім (держава – УП), – посміхається ентузіаст. – А якщо ні... Ну що ж?!

Інженерна думка проти картоплі

Робототехніка та українське село явища, здавалося б, несумісні. Але вчитель Іван Верещака вирішив розірвати цей шаблон.

– В березні 2019 року ми були на змаганнях в Харкові, трохи не дотягнули до перших місць, – згадує він. – Щоб заставити роботів, зроблених з конструкторів, виконувати якісь дії, треба прорахувати багато речей – відстань, кути, кількість обертів колеса і таке інше.

Іван Верещака купує комплекти для робототехніки, щоб навчити дітей програмуванню та інженерії

За словами Івана, робототехніка формує у дітей, багато з яких звикли садити і збирати картоплю, інженерну думку.

– Їх вже треба навчати тому, що давно навчають, наприклад в Японії, – як проєктувати роботів, як їх програмувати, як ними керувати, – каже сільський вчитель про те, чого не розуміють багато політиків і столичні чиновники з профільного міністерства.

– Молодь зараз мегаактивна, – продовжує він. – Беруть тільки те, що корисно на їх думку. Те, що їм цікаво. Їх треба тільки здивувати, а потім вже на цій хвилі навчати. Вони вже живуть в тому світі (гаджетів та сучасних технологій – УП), а нам треба йти разом з ними.

Іван Верещака мріє, щоб у кожній сільській школі України була сучасна техніка

Новий 3D-принтер допоможе Івану змайструвати корпус для апарату, який стане в нагоді під час пандемії.

– Пристрій для дистанційного вимірювання температури та дистанційної обробки антисептиком, – каже шкільний айтішник.– Над таким багато хто в світі працює: температурний датчик та автоматичний оприскувач. 

Якщо у нас вийде, на вході у школу поставимо. Деякі комплектуючі я вже замовив – мікроконтролер та датчики.

Ще будемо брати камеру, щоб вона счітувала фото та залишала інформацію про того чи іншого учня.

Робототехніка в школі – давно звичне явище в розвинених країнах, але поки не в Україні

Найпростіші з виду механізми стимулюють дітей вивчати різні предмети: програмування, математику і геометрію

З боку те, чим займається Іван Верещака, може здатися наївним.

– Багато речей, які звучали фантастично в моєму дитинстві, вже давно стали реальністю, – не погоджується він.

– Як робототехніка здатна боротися з епідеміями? – запитує репортер УП.

– Можна навіть не дуже фантазувати, – відповідає вчитель. – Сиди по домах, а дрони розвозять ліки, продукти, і так далі. Ви тільки зробили заявку в інтернеті.

Або прилетів дрон, проконтролював, замірив температуру. Можливо, ще счітав якісь показники, щоб медсестра це не робила.

Іван Верещака змирився з тим, що в сучасному світі важлива і віртуальна доповнена реальність

На майбутнє України Іван Верещака дивиться оптимістично.

– Ми будемо технологічними, – не сумнівається він.– Є діти, які хватають все дуже швидко. Головне, щоб в кожній школі були такі можливості, хоча б як у нас. Щоб більше дітей в Україні мали доступ до новітніх технологій.

Картопля – це теж важливо. Але я своїм учням говорю – ви спробуйте це (робототехніка, IT – УП), а до картоплі завжди можна повернутися.

"Вже нічого не боюсь. Боюсь брехні".

– Это хорошо, что вы приехали Бог зна откуда до нашого Иван Иваныча (вчитель Іван Верещака – УП), – каже Валентин, у якого торгівельна точка з продуктами.

– Він хоче робота зробити, щоб з коронавірусом боротися, – повідомляє журналіст УП.

– С коронавирусом? – дивується чулаківець, міксуючи російську з українською. – Скажу вам чесно, якщо ви нам його сюда не припрете… У нас тут деревня така, закритого типу. 

Ще б вохровців поставить, щоб сюда ніхто не заїжджав – вопщє було б хорошо.

Валентин каже, що не такий страшний коронавірус, як стан української медицини

– Реально у нас на даний момент не було коронавірусу, – продовжує він. – Літом знаю, що – в Желєзном порту. Але його ніхто не закривав. Я все понімаю, але єслі ми боремося, то треба боротися.

До розмови підключається пенсіонерка Ольга Павлівна.

– Що це таке? – обурюється вона. – У нас таке село велике, а больніци нема. Їхати куда? В Гопри! А на чому їздити? Я – гіпертонік. Поїхала туда, в який кабінет не зайду – откривай кармани!

– Коронавіруса боїтесь?

– Ні!

– Але ж ви в масці.

– Ну а шо? Маску нада! Сказав, що якщо будеш от так її надєвать – штраф. Ви не чули?

– Хто казав?

– Сам Зеленський! Значить, всі сідять в масках в залі (Верховної Ради – УП), а він сам виступає без маски?! Але знаєте, хлопці, я скажу так – він молодий, йому треба помогти...

На ринку Чулаківки живуть новинами зі столиці. У самому селі поки все спокійно

– Так ви боїтесь штрафів чи коронавіруса?

– Я вже нічого не боюсь. Я боюсь брехні, понімаєте?  

– Ви ж гіпертонік. Вам треба остерігатися коронавіруса.

–  Я сама себе лєчу, хлопці. Лічуся травами. У даний момент треба імбірь, лімон і часник. 

Утром встали, не надо багато – чайну ложечку часника ізмєльчілі, як таблєтку випили. І – до свіданія! І вечером так саме. Просто випив, не надо його кусать, жувать.

Він (коронавірус – УП) боїться тепла і остроти.

Температурка. Пневмонійка. Коєчка

Всі страхи, пов'язані з СOVID-19, 63-річний Сергій Марміль, лікар амбулаторії Чулаківки, згладжує за допомогою зменшувально-пестливих суфіксів. Чоловік каже так: "температурка", "пневмонійка".

– Пока бережемся. Стараемся. Пока Чулаковка свободна от коронавируса, – розповідає він.

Його часта усмішка, жарти і міцна фігура вселяють в пацієнтів спокій.

Сергій Марміль працює в чулаківській лікарні з 1982 року

За словами лікаря, в лютому і березні 2020-го в Чулаківці і навколишніх селах був сплеск вірусної інфекції. Перехворіли більше тисячі чоловік із п'яти тисяч жителів Чулаківської ОТГ.

– Диагноз ставили – ОРВИ, коронавирус не подтверждался, – розповідає він. – Температурка, кашель. Если тяжелый, то дня три, четыре нормально, а потом хрип, сильный кашель. На рентген отправили в Голую Пристань – опа, пневмонийка!

Человек 15 были с воспалением легких. Капали по 8-10 систем каждый день. Но все вычухались. Может, то уже и был коронавирус. В Гопрах такая же картина была – завалено отделение терапии. 

Никто ж тогда ничего не знал. Как обычно, капали, кололи. Антибиотики, противовирусные...

На п'ять тисяч пацієнтів в ОТГ Чулаківки один Сергій Марміль, медсестри з зарплатами трохи більше 4 тисяч і водій. Всього – сім людей. Була ще й дитяча лікарка, але померла від раку.

Старий радянський рукомийник – як уособлення медицини в українській глибинці

Якось Сергію Мармілю, у якого з надбавками близько 13 тисяч доходу, зателефонували з Херсона, запропонували роботу в приватній клініці.

– Я спросил: "А что делать надо?", – згадує сільський лікар. – А они мне говорят: "То же самое, так и будете терапевтом". Я спросил, сколько денег. Мне отвечают: "Большой зарплаты мы вам не предлагаем – тысяч 30".

Я чуть со стула не упал. Нифига себе! Но обещать можно, конечно...

Ми вважаємо, що якісний контент має бути доступний для всіх, тож до останнього не будемо вводити пейвол на "Українській правді". Підтримай нас, аби ми могли продовжувати працювати без обмежень – долучайся до Клубу УП!

Дізнайся більше

Вступай до Клубу УП – це твоя інвестиція у незалежну журналістику. Так ти станеш ближчим до редакції – спілкуватимешся з нами і пропонуватимеш теми для майбутніх матеріалів.

Михайло Ткач, журналіст-розслідувач УП

Запах сивухи

Незважаючи на привабливу пропозицію з Херсона, Сергій Марміль залишився працювати в Чулаківці: "У меня тут дом, к людям привык". 

У його розпорядженні одноповерхова сільська амбулаторія.

– У нас есть палатка – там пять кроватей, – показує він своє господарство. – Сейчас бабушку капаем 1926 года рождения. Аритмия страшная!

Хворим з коронавірусів робити тут нічого. Тестів в селі немає. Зрозуміти, хто хворий на COVID, а хто ні – неможливо.

Будівлю, де знаходиться амбулаторія, побудували в 60-х як дитячий садок

У районному центрі Гола Пристань по суті один добре працюючий апарат ШВЛ на 45 тисяч жителів району. 

– В Голой Пристани инфекционное отделение есть на 10 коечек. Вообще отделение закрывали, но местные власти вернули эти койки, – каже Сергій Марміль.

– Чому в Чулаківці така стабільна ситуація? – цікавиться журналіст УП.

– Не могу сказать, – знизує плечима лікар. – Приезжают даже наши и из-за границы, те, кто на заработках в Польше, России. Но пока Бог миловал. 

– Ви особисто якось профілактикою займаєтеся?

– Та едим все подряд: и сало, и цибульку, и чеснок с борщем. На рыбалочку раз в недельку, на свежий воздух. Оно всё – все вирусы уйдут, – посміхається медик.

–  А ну, покажите какой у вас антисептик? – запитує він на прощання. – Есть еще? Давайте добавлю. У меня с хорошим запахом.

На п'ять тисяч жителів Чулаковської ОТГ – п'ять ліжок

Сергій Марміль веде до свого кабінету. Дістає пластикову пляшку і крихітну білу лійку.

– Мне нравится запах, – каже він. – Как самогон. Запах сивухи.

– Ви пробували? – жартує репортер.

– Не-е-е-ет! – сміється Марміль. – В районе нам его дают. Сразу дали пару балсанок...

– Балсанок?

– Канистрочка – это мы по-местному так говорим, – розливає Сергій Марміль дорогоцінну рідину. – Обрабатывать руки обязательно!

Після зустрічі з життєрадісним Сергієм Мармілем пацієнти йдуть в гарному настрої

На зворотному шляху зі спокійної, затишної Чулаківки до столиці замислюєшся: "А, може, не все так страшно? Може, проблему перебільшено? Може, це все підступи рептилоїдів? Світового уряду? Масонів?"

Хотілося б вірити, що в Україні знайдеться чимало населених пунктів, які коронавірус обійде стороною

Але варто заблимати екрану смартфона зі стрічками новин, і рука інстинктивно тягнеться до санітайзера, який наповнив по вінця турботливий сільський лікар.

Пахне і правда заманливо.

Хочеться борщу, сала з часником. І – на рибалочку. Без температурки і пневмонійки.

Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?

Наша журналістська команда працює для того, щоб ви знали – "Яка вона, справжня Україна?". Щоб знайти правду, треба вміти чути не лише себе, а й інших. Нам важливо спілкуватись з вами у Клубі УП – а ваша підтримка вільних медіа у важкі часи важлива, як ніколи.

Євген Руденко – журналіст УП

Приєднатись