Єдність, символи та Росія. Експрацівник апарату Лукашенка, бізнесмен і поет – про головне за місяць білоруських протестів

Неділя, 13 вересня 2020, 05:30
Фото: TUT.BY

Білорусь протестує вже місяць.

Відтоді, як ввечері 9 серпня на вулиці вийшли незгодні з результатами президентських виборів, новини про ці протести не зникають зі сторінок світових ЗМІ.

Відтоді, як влада спробувала в перші ж дні жорстко придушити спротив, народ не відступив ані під кийками міліції, ані під кулями внутрішніх військ, ані під принизливими коментарями Олександра Лукашенка.

Але не відступає й "останній диктатор Європи". 

"Що для вас найважливіше в першому місяці протестів і що змінилось за цей час?" Із таким запитанням "Українська правда" звернулась до кількох білорусів.

Це різні люди. Хтось 20 років пропрацював на державу, хтось давно відстоює національну ідентичність. Вони апелювали, зокрема, до власного досвіду і сфери діяльності. Так у відповідях на однакове питання ми почули і про єдність народу, і про його символіку, і про відносини з Росією.

 
Андрэй Хадановіч

Андрэй Хадановіч (українською – Андрій Хаданович) – поет, перекладач, член Білоруського ПЕН-Центру (з 2009 по 2013 р його очолював):

Найголовніше – що протести продовжуються, не зменшились і не захлинулися за місяць, мають півмільйонні масштаби щонеділі, як би силовики не намагалися залякати людей.

По-друге, незважаючи на жорстокість розгону, самі протести залишаються підкреслено мирними, ненасильницькими, я б навіть сказав – надінтелектуальними.

Реклама:

Навіть перше розбите в кафе скло розбила міліція, а не протестувальники.

Що стосується змін протягом місяця, то дуже важливо, що до протестувальників в перші дні приєднувались робітники заводів і фабрик, а з 1 вересня – і студенти.

Але для мене особисто поза конкуренцією як мирне творче дійство – жіночі марші протестів, які відбуваються щосуботи і якими я щиро захоплююсь.

 
Альгерд Бахарэвіч

Альгерд Бахарэвіч (Альгерд Бахаревич), письменник, перекладач:

Найголовніше – що протести не здулися, не ослабли. Навпаки, вони стають все більш масовими, залишаючись при цьому абсолютно мирними – і очевидно, що влада не знає, що їм протиставити, крім грубої сили. Режим намагається спровокувати у людей агресію у відповідь, але ніхто не піддається.

Відбувається подальша карнавалізація масових акцій протесту – тепер кожен кількатисячний недільний марш нагадує, якщо дивитись зсередини, фестиваль політичного перформансу та політичного плаката, іронія стає все більш популярною та все більш потужною зброєю. Все більше місця на масових протестах займає музика.

Очевидно також, що протести більше не обмежуються регулярними масовими акціями на проспекти і площі, тепер люди щодня виходять на вулиці тих районів, де вони живуть, тобто протест почав дуже сильно проявлятися через локальну ідентичність.

Реклама:

Люди відкривають той факт, що вони вдома, вони сусіди із спільною метою та спільними цінностями, що разом вони можуть протистояти диктатурі, навіть не виїжджаючи за межі свого району. Стають традиційними зустрічі біля своїх домівок з музикою, розмовами, співами та навіть танцями.

Так звані сили правопорядку не розуміють, як на це реагувати, крім нових затримань без будь-яких правових підстав. Але вони розуміють одне – насправді протестувальників набагато більше, ніж можна побачити в центрі Мінська.

 
Павел Белавус
фото: TUT.BY

Павел Белавус, засновник магазину речей з національною символікою Symbal.by, член опозиційної Координаційної ради:

Найважливішим я вважаю, що ці протести відкрили самим білорусам білорусів. Ми один про одного, про націю часто висловлювалися не дуже добре. Говорили, що ми "абыякавы" (байдужі – УП), ми толерантні, ми не здатні на якісь зміни, не здатні щось вирішувати, боягузливі. Найчастіше самі про себе так говорили.

Але фактично за цей місяць все змінилося, і білоруси для всього світу стали відкриттям – що це, по-перше, сильна, справжня нація, креативна, принципова, яка готова і буде відстоювати свої погляди і своє право жити в гідній, незалежній державі.

 
23 серпня 2020. Площа Леніна
Фото: TUT.BY

Ми в цьому плані відкрилися і самі для себе. Ми за ці кілька місяців пройшли шлях десятиліть, тобто громадянське суспільство зріло, формувалося, багато чого відбувалося, але всі ці напрацювання, вся ця робота, довга і, здавалося б, непомітна, виплеснулася в безліч низових ініціатив, які і допомагають вести боротьбу.

Для мене як людини, що вже багато років займається національними символами, фактично стався народний референдум, референдум вулиць, який показав, які ж символи насправді національні, які гімни, пісні національні. Символи, під якими люди готові виходити і відстоювати своє право на чесні вибори, на свободу. Символи, під якими люди бачать незалежну демократичну білоруську державу.

Стихійна виставка плакатів біля підніжжя пам'ятника В. І. Леніну, які мінчани принесли з собою на «Марш солідарності» 16 серпня
Стихійна виставка плакатів біля підніжжя пам'ятника В. І. Леніну, які мінчани принесли з собою на "Марш солідарності" 16 серпня
Фото: Ольга Шукайло, TUT.BY

Раніше багато хто вважав прихильників цих символів якоюсь маленькою маргінальною групою. А зараз ця історія показала, що це ніяка не маргінальна група, це більшість, це колосальна кількість людей, які люблять і будуть стояти під цими символами. 

Вулиця, протест показали, що біло-червоно-білий прапор і герб "Погоня" – це справжні національні символи білорусів, і це принципово.

І що ж буде далі? Головне досягнення, що протест з такої емоційної точки – "зараз ми вийдемо на вулиці і скажемо, як неправильно влада вчинила" – переходить на конструктивну ступінь. Формуються структури, організації, фонди підтримки людей, робота стає більш конкретною, зрозумілою і структурованою. Це вже довгострокова робота до перемоги.

Реклама:

Тобто не просто емоції – вийшли попротестували – а конкретна, довга серйозна робота, і всередині Білорусі з громадянським суспільством, і за межами Білорусі, з представниками різних держав.

І головне, що всі розуміють і знають, що у всіх нас одна спільна мета, і на різних напрямках йде ця діяльність. І в будь-якому випадку вона буде давати результати. І вже зараз вона дає результати, оскільки ми вибрали шлях мирної революції, і зараз чітко вибудовується структура роботи, щоб досягти кінцевої мети.

 
Анатолій Котов

Анатолій Котов, колишній державний службовець, остання посада – заступник начальника відділу в Управлінні справами президента Лукашенка, звільнився під час протестів:

Влада з кожним днем веде себе все більш неправильно. Відсутнє розуміння того, що причиною протесту є дії самої влади.

З владних структур продовжують йти люди. Це дуже важливо, тому що йдуть, можливо, не тільки чиновники, але й середня ланка, яка є опорою системи. Це люди, які безпосередньо виконують роботу. Система починає розвалюватися із середнього, виконавського рівня. 

Найдивніше – відсутність можливості зрозуміти очевидне. Що протести не спонсорувались, не планувалися за кордоном, це не якісь агенти. У нас вже по черзі всі країни-сусіди і не тільки сусіди були звинувачені в тому, що це вони придумали, вони підкинули, вони хочуть в Білорусі влаштувати "кольорову революцію" . Але по факту, це називається – як зробити "кольорову революцію" своїми руками в країні.

 

Якщо б мені півроку тому хтось сказав, що в Білорусі буде так, як сьогодні, я б не повірив. Тому що за 26 років не було таких спонтанних стихійних протестів з величезною часткою солідарності, самоорганізації.

Якщо ти потрапив в якусь складну ситуацію, зробив моральний вибір, звільнився з роботи – в звичайній історії це означає, що ти б залишився без засобів до існування. Нічого подібного! Твої сусіди, абсолютно випадкові люди тобі допоможуть, підтримають фінансово, запропонують якусь нову роботу.

Якби це було якось сплановано, організовано заздалегідь, можна було б очікувати, що після того, як вислали з країни, посадили за ґрати  всіх членів Координаційної ради, протестний рух має, за класикою, померти. Нічого подібного. Ці речі розвиваються абсолютно паралельними історіями.

Реклама:

Є серйозна міжнародна солідарність до Білорусі. Бракує, щоб остаточно відкрилися очі тільки в однієї країни, нашої східної сусідки Росії.

Щоб була засуджена історія з насильством, побиттям, катуванням і вбивствами. І готовність дійсно не втручатися у внутрішні справи Білорусі, не на словах, а на ділі – забрати своїх пропагандистів з білоруських державних каналів, скасувати декларацію про те, що "в разі, якщо народ Білорусі перейде в якісь екстремістські речі, то Москва надішле допомогу у вигляді додаткових загонів ОМОНу".

 

Звичайно, "відкрити очі" – це трошки тролінг. Я думаю, що вони прекрасно розуміють, що відбувається в країні. Але у нас немає такої сфери, де ми не були б тісно пов'язані з Росією. Це історично склалося і треба приймати як даність.

У Росії досить зрозуміла, з російської точки зору, але цинічна, з точки зору білоруського суспільства, позиція. Це – захист своїх власних інтересів, в Білорусі зокрема.

Але чому я кажу, що можуть відкритися очі. Позиція, яку зайняла РФ, призводить до того, що у білоруського суспільства починає з'являтися образа по відношенню до Росії і російської влади. Як можна в довгостроковій перспективі зберігати тепле ставлення до сусіда, який, коли над тобою знущаються, каже: ну, все нормально, так і має бути.

Реклама:

Ми абсолютно спокійно, нейтрально ставимося до Росії. У Білорусі зараз немає жодного більш-менш серйозного політика, який би сказав, що на кордоні Білорусі та Росії потрібно вибудувати стіну або рів з крокодилами.

Але зараз своїми ж руками Росія створює ґрунт для образи, розчарування, невдоволення всередині білоруського суспільства. Нас просто цинічно виштовхують до того, щоб, щонайменше, відкрито висловлюватись, що старший брат нас продає.

Ми можемо не розуміти, що таке Україна, можемо не розуміти, що таке Росія. Тому що ми не Україна, ми не Росія. Але що найголовніше відбувається зараз – люди зрозуміли, що вони білоруси, що Білорусь – це їхня країна.

Соня Лукашова, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Клуб "Української правди" – майже як Гугл, але краще, бо по той бік екрана відповідь на ваше запитання шукатимуть незалежні журналісти, а головне – живі люди. Це можливість активно, а не пасивно реалізувати право на інформацію.
Соня Лукашова, журналістка УП
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді