Вікно в Європу, пастки, хамам і таємні кімнати. Чим унікальний замок Паланок у Мукачеві
Застиглий на горі вулканічного походження замок Паланок, немов маяк, проглядається з різних точок Мукачева.
Паланок – особлива гордість місцевих. І один з головних аргументів у суперництві з обласним центром Ужгородом за право називатися найцікавішим і найсамобутнішим містом Закарпаття.
– Наш замок кращий за ужгородський, – не сумніваються патріоти Мукачева.
З 1989 року в Паланку розташувався Мукачівський історичний музей, який перебуває в комунальній власності міста.
Як і століття тому, Паланок часто потрапляє в центр боротьби за вплив у Закарпатті.
У 2017-му тодішній губернатор Геннадій Москаль спробував вивести музей-замок з-під контролю міськради Мукачева.
Москаль заявляв, що Паланок – "національне надбання, а не родова садиба клану Балог".
У відповідь ініціативу губернатора мер Мукачева Андрій Балога назвав "рейдерським захопленням". Скандал з часом зійшов нанівець.
Щорічно Мукачівський замок відвідують понад 200 тисяч людей.
На утримання об'єкта, в штаті якого 34 співробітника, щорічно витрачають від 4 до 6 мільйонів.
У 2019 році музей зміг заробити на туристах 10 мільйонів гривень.
Як проходять нічні шоу в цитаделі, чому угорцям болить Паланок, скільки тривала найзатяжніша облога фортеці, як виглядає тунель-пастка і що таке "живий музей" – в репортажі УП з Мукачівського замку.
Анонімус, угри і кати Шансони
– Кого там чорти принесли?! Хто ви? Хто ви такі? Люди чи бісовські створіння?
Громіздкі ворота замку, брязкаючи засувом і ключами, відкриває кульгавий чоловік.
Він одягнений в темно-коричневу рясу й білий чепець. У його руках факел, що дає надію мандрівнику, який опинився вночі у Закарпатській низовині.
– Ми – гості, – лунають голоси у відповідь. – Лучник Женя. Шинкар Ельдар. Чоботар Назар.
– Які ще гості? Люди чи нечисть? Чим докажете, що люди? Чи віруєте в Господа нашого Ісуса Христа? Га? – грізно запитує чоловік, і десь у складках його одягу зрадницьки дзвонить смартфон.
– Кхм-кхм, Богдан, піди, будь ласка, візьми ключі від питочної. А то я забув.
Чари середньовічної ночі вмить розвіюються. Лунає сміх.
Людина в рясі – житель Мукачева Максим Адаменко. Кілька років поспіль він проводить нічні екскурсії замком Паланок, схожі на театралізовані шоу.
Секрет свого артистизму Максим посміхаючись пояснює просто: "Закарпатське вино".
Він пропонує журналістам УП зняти на камеру, як все відбувається.
Для більшої переконливості важко дихає, іноді гарчить як поранений звір.
Адаменко обрав роль Анонімуса – невідомого хроніста і нотаріуса, який написав вісім століть тому історичний твір Gesta Hungarorum, "Діяння угрів".
Показуючи темні закутки замку, Максим Адаменко розповідає, як стародавні угри почали свою подорож через уральські гори, поки не закріпилися в Європі, на місці сучасної Угорщини.
– В моєму замку діють мої закони і мої правила! – підвищує голос Максим, вмить перемикаючись на роль Анонімуса. – Покляніться! Покляніться, що ви будете дотримуватися їх!
– Клянемось! – відповідають репортери УП.
– Потрібно йти тихо, – переходить на таємничий шепіт Максим. – Готові? Ходімо за мною.
– Там світло, – веде в мороці тунелю гід. – Але я бачив, як він їхав до міста! Г-р-р-р (гарчить). Г-р-р-р. Абир. Абирвалг (всі сміються).
– Анрі! – кашляє Максим-Анонімус. – Анрі, це ти? Ти тут?
– Анрі – це замковий кат, – пояснює середньовічний нотаріус глядачам.
– Хто прийшов? Хто тут? – вибігає з темряви вгодований чоловік у червоній масці ката.
– Це я, це я, Анрі. А це – наші гості.
– Точно? – сумнівається ряджений кат.
– Заспокойся!
– А-а-а… Тоді перепрошую. Вибачте, вельмишановне панство! Я є придворний кат! Я – Шарль. Наша славна династія походить з паризьких катів Шансонів…
– "Шансонів" – это по Михаилу Кругу, – перебиває свого напарника Максим.
– Ти мені скажи що говорити, – сміється кат разом з іншими.
– Сансонів. Сансонів! Давай заново…
"Ми ще не все розкопали"
Наступного дня в підвалі для тортур, де напередодні розігрували веселу сценку з минулого, директор Мукачівського історичного музею Михайло Белеканич розповідає, які жахи творилися в Середньовіччі.
За словами Михайла, через в'язницю замка, яка була тут з 1782 року протягом більше 100 років, пройшло близько 20 тисяч ув'язнених. Але скільки було закатовано в Середньовічній Європі, не скаже ніхто.
– У таких клітках, наприклад, тримали людей, – показує Белеканич на стіну, на якій висить бутафорський манекен в обрамленні заліза. – Він просто чекав наказу, коли його вже будуть вбивати.
– Якщо порівняти середньовічних катів і мінський ОМОН, хто жорстокіший? – цікавиться журналіст УП.
– Я промовчу, – відповідає директор.
– Були такі прилади, що давили руки, голови, – продовжує він. – На цьому столі людину застібали, і за рахунок цього механізму вони її просто розтягували.
Катів вважали важливими людьми. Жертви або їхні близькі доплачували, щоб смерть була якомога безболісною.
Директор музею розповідає: коли кілька років тому готували експозицію для катівні замку, один із тунелів був закритий, засипаний сміттям.
– Цеглиною, яку знайшли там, ми вистелили доріжку. Але найцікавіше нас чекає попереду, – інтригує він.
Розчищаючи в 2018 році рови і деякі закутки, наткнулися на куполоподібне приміщення, майстерно викладене цеглою. Про нього не знали навіть ті, хто працював тут 40 років.
За однією із версій, тут була мечеть, яка могла з'явитися в 16 столітті, за часів хана Сулеймана.
Усередині працівників музею чекала порожнеча. Тільки голі стіни.
– Фахівці продовжують вивчати, що це може бути. На сьогоднішній день більша ймовірність, що це був хамам або якісь купальні, скажімо так. Можливо, це був додатковий склад, де зберігали чи продукти, чи зброю, чи порох, – ділиться Михайло Белеканич.
За його словами, замок Паланок таїть в собі багато сюрпризів.
– Ми ще не все розкопали, – говорить він.
Ілона Зріні. 27 місяців оборони
– Тут було вісім ліній оборони, п’ять з них ви вже пройшли, – розповідає Михайло Белеканич всім, хто перетинає ворота цитаделі.
Внизу під замком були дерев'яні укріплення з дуба, частокіл, який називали "паланок".
Точна дата заснування фортеці на горі висотою 68 метрів не відома. Перші згадки датовані IX століттям. Перше її зображення – 1241-м роком.
Протягом століть Паланок багато разів міняв свій зовнішній вигляд, ставав більшим і міцнішим. Переходив з рук у руки.
У замку в 1805 році, під час австрійської кампанії Наполеона, зберігали корону Святого Іштвана – один із головних символів державності Угорщини.
– Тому що це було найміцніше і найнадійніше місце Європи, – стверджує Белеканич. – Міцнішого по фортифікації, по захисту тоді не було.
Коли йдеш невеликим тунелем у верхній двір, де в палаці жили князі, Михайло просить звернути увагу на отвір угорі.
– Це тунель-пастка, – пояснює він. – Якщо сюди заходив ворог, закривалися верхня та нижні решітки. З цього отвору зверху виливали смолу з різними травами, дурманом.
Люди кричали, згорали.
Таке видовище сильно било по психіці тих, хто перебував за межами пастки, і відбивало бажання штурмувати далі.
За словами директора музею, в чесному бою Мукачівський замок взяти не могли.
В 17 столітті війська австрійського імператора намагалися увійти в цитадель протягом 27 місяців.
Обороною разом з гарнізоном з 2 500 бійців керувала Ілона Зріні, вдова князя Ференца I Ракоці. Її змусили капітулювати обманом, написавши фейковий лист від імені другого чоловіка Ілони Імре Текелі.
У 20 столітті в замку Паланок були військові частини: Австро-Угорщини, Чехословаччини та СРСР.
У 70-х тут відкрили профтехучилище, а потім і музей.
Князь і чорт
Замок Паланок – як живий організм. На стінах то тут, то там проростають квіти, трави й чагарники.
Періодично їх намагаються очистити, щоб не руйнували цитадель. Але паростки пробиваються крізь камінь знову і знову.
В одному з приміщень замку, поки закритих від туристів, директор музею Михайло Белеканич показує дивовижний струмок, який тече прямо зі стіни.
– Ми не можемо зрозуміти звідки, але тут постійно є вода. 365 днів на рік тече. Взимку не замерзає, – говорить він.
Але головне джерело води в фортеці – унікальний колодязь, один з найцікавіших об'єктів, про який дізнаються відвідувачі.
За словами Белеканича, колодязь з’явився понад 600 років тому за подільського князя Федора Коріатовича. До 2008 року він був забитий сміттям. Після його очищення замок вже 12 років, як і в давнину, користується водою з підземних джерел. Тут немає центрального водопостачання.
З криниці вивезли 60 кубометрів сміття, яке набилося в щільну масу на глибині приблизно 40 метрів. В безодню спускалися археологи і спелеологи. Головна цінність, яку вони там знайшли, – вода.
– Найвища точка гори тут, у верхньому дворі фортеці, – 68 метрів. Глибина колодязя – 76 метрів (висота приблизно 20-поверхового будинку – УП), – ділиться директор музею.
Тобто шурф вертикально пронизує гору наскрізь і ще на вісім метрів йде вниз.
– Вода питна, ми робили аналізи. Немає ніяких хімічних або недобрих елементів, – відзначає Михайло.
Масштаб колодязя вражає. Складно уявити, як його могли вирити кілька століть тому.
– Є легенда, – розповідає Белеканич. – Люди тут копали-копали, але вода так і не з'являлася.
До князя Коріатовича звернувся чорт: якщо йому дадуть два мішки золота, то він дасть воду у цьому колодязі. Але в князя на той час була велика розбудова і грошей не було.
– І прийшов до князя підлеглий, – продовжує Михайло. – І сказав, що не потрібно робити великі два мішки: "Давайте пошиємо два маленькі, покладемо дві монетки і так надуримо чорта".
Коли була передача, чорт був незадоволений, стрибнув у колодязь. Вода з'явилася, але по сьогоднішній день є там якісь звуки.
Wow-ефект і фантомні болі угорців
Сьогодні замок Паланок – великий музей, який займає територію майже в два гектари. Всередині фортеці багато виставкових площ.
Тут є автентична тюремна vip-кімната, в якій в кінці 18 століття відбував ув'язнення письменник та ідеолог угорського Просвітництва Ференц Казінці. Фігура настільки важлива для угорців, що на відкриття експозиції в Паланок приїжджав мер Будапешта.
Окремий зал присвячений князю Федору Коріатовичу.
У галереї цитаделі вмістили унікальну колекцію з 120 картин Володимира Микити.
Є зали, що розповідають про історію Мукачева та Закарпаття.
В одному з підвальних приміщень – дегустаційний зал. Тут можна спробувати вино і знамениті палинки. Так званий "угорський фруктовий бренді" від 40° до 70° роблять в селі Дерцен, яке знаходиться в декількох кілометрах від фортеці.
Як каже директор музею Михайло Белеканич, в Мукачеві намагаються створити замок, "який живе" і викликає у відвідувачів wow-ефект.
Туристів приваблюють фестивалями, концертами, шоу, літературними вечорами і майстер-класами, на яких навчають різних середньовічних ремесел.
– Ми хочемо зробити експозиції максимально цікавими, – ділиться планами Белеканич. – Поставити тачскріни, зробити 3D-візуалізацію експонатів та міні-кінотеатр.
– Ми готові до співпраці з інвесторами, які мають можливість або бажання відкрити тут ресторан, готельний комплекс, – продовжує він. – Під ресторан у нас є понад 350 квадратних метрів площі, а під готель – понад 700.
Якщо є в когось якісь ідеї, бажання створити тут щось додаткове, ми тільки "за". Бачачи, як працює світ, як це є в Європі, ми б хотіли це зробити і в нас, в Україні.
У 2019-му Паланок відвідали 245 тисяч людей. Переважно це жителі Центральної та Західної України – Києва, Трускавця, Львова та Івано-Франківська.
Близько 10% туристів – з Європи. Більшість із них – угорці. Для них Мукачево і Паланок – місце сили, де даються взнаки фантомні болі за втраченою імперією.
– Довгий період часу наше місто було у складі Австро-Угорщини, – говорить Михайло Белеканич. – Це також їхня частина історії. Дуже багато людей тут, як Ілона Зріні, як Ференц Ракоці, вели визвольну війну.
Орел-турул замість тризуба
Близькість Мукачева до ЄС найбільше зрозуміла в одній з кімнат замку Паланок. Тут є вікно, яке екскурсоводи називають "вікном в Європу". Через нього видно горизонт, за яким – Угорщина і Словаччина.
На бастіоні Мукачівської фортеці, на високому обеліску, розкинув чотириметрові крила міфічний орел-турул, що символізує військову міць і набуття угорцями батьківщини.
Бронзового птаха вагою 850 кілограмів встановили в 2008-му з ініціативи вихідця з Мукачева, американського бізнесмена Імре Пака. Тоді українські патріоти звернулися до Верховної Ради із закликом "припинити спроби сепаратизму на Закарпатті".
Символ Угорщини височіє над українським Мукачевом досі. У 2018-му його запропонували замінити на український тризуб. Але цього поки не відбулося.
Коли вночі гід Максим Адаменко проводить тематичне шоу-екскурсію, стіни цитаделі наповнюються історією.
Туристи чують про пригоди древніх угрів. Про те, як в 1000-му році Папа Римський хрестив угорського вождя Іштвана. Він увійшов в історію як Іштван I Святий, засновник Угорського Королівства.
– Коли угри перетнули засніжені Карпати і спустилися сюди, в долину, вони зупинилися на тривалий відпочинок. Саме тому вони назвали цю місцевість "Мунко".
Вони подолали великий шлях і зробили велику роботу. Потім тут з'явилося поселення, воно називалося "Мункач", – розповідає Адаменко одну з версій походження назви "Мукачево", за якою munkás означає "працівник".
У реальність з минулого повертають нічні вогні сучасного міста.
Десь там, біля підніжжя гори – штаб 128-ї штурмової Закарпатської бригади, яка, за даними на весну 2020 року, втратила в боротьбі за українську державність 198 бійців на сході країни.
При всій повазі до минулого, важливіше те, що відбувається тут і зараз. Тому крапку в екскурсії по слідах угрів Максим Адаменко ставить все ж українську.
Тихо і проникливо він наспівує:
Коли ясна звізда
З неба засвітила,
Тоді пречистая Діва
Сина породила.
Сина по-ро-ди-и-и-ла.
Євген Руденко, Назарій Мазилюк, Ельдар Сарахман, УП
