Підземелля Хрещатика і Потвора з Майдану. Що сховано під фонтанами Києва
Каскадні і світлозвукові, чавунні й гранітні, приватні та комунальні – в Києві кілька десятків фонтанів, що працюють.
Навряд чи всі вони можуть змагатися в масштабності й граційності з шедеврами в Римі або, скажімо, Парижі. Але кожен по-своєму цікавий і важливий для Києва.
Як такої фонтанної культури в Києві не було сотні років. Особливості клімату та величний Дніпро давали можливість людям обходитися без них.
Перші водограї, які з'являлися на вулицях, були скоріше частиною водогінної системи. І навіть резервуарами, з яких поїли худобу.
Сьогодні на обслуговування тільки об'єктів підприємства "Київводфонд" витрачають до 9 мільйонів гривень на сезон – стільки коштують позитивні емоції туристів і киян.
За багатьма фонтанами Києва, простими на вигляд, ховається ціла інфраструктура. Місцями пошарпана часом і вандалами. Місцями – приведена до ладу. Зазвичай до якоїсь події на кшталт Євро-2012.
Журналісти УП потрапили в підземелля на Хрещатику та Майдані, де знаходиться серце двох об'єктів, щоби показати, що приховано від сторонніх очей.
Хрещатик, 25. Будинок Данилка і катакомби
– Іду я по скверу Гонгадзе, а там, у фонтані, чоловік лежить. Розкинув руки і ноги, як зірка. Не рухається, на борту кепка, кросівки. Ну, думаю, "зажмурився" (помер – УП). Водичкою полив на обличчя – очі відкриває. Питаю: "Друг, ти що, в заплив зібрався?". А він просто від спеки вирішив відпочити.
Таких історій у співробітників СВКП "Київводфонд" накопичилося чимало.
Одного серпневого дня Василь Сташук, голова відділу фонтанів, з двома своїми колегами веде репортерів УП центром Києва, розпеченим від сонця.
Щодня, рівно опівдні, потрібно встигнути запустити насоси і форсунки на Майдані. Та на Хрещатику, біля підніжжя відомої висотки із зіркою.
Коли з-під землі починають бити струмені, розпалений простір стає більш приязним. Його заповнюють шум води, прохолода та дитячий сміх.
– Ми цю висотку називаємо "будинок Данилка" (в ньому живе шоумен, відомий як Вєрка Сердючка – УП). А наш об'єкт – просто за адресою: Хрещатик, 25, – говорить Сташук.
У 80-х минулого століття тут була легендарна кав'ярня "Грот", притулок фарцовщиків і тусовщиків. Протягом останніх двох років – модний seafood-бар ресторатора Борисова.
Попиваючи холодний брют із мідіями або устрицями, люди не здогадуються, що відбувається під ними на глибині чотири метри.
Щитова, де запускають фонтан на Хрещатику 25, захована під сходами, що ведуть до "сталінського хмарочосу", за чорними масивними воротами. На них – цифри "тисяча дев'ятсот п'ятьдесят чотири", рік побудови цієї відомої будівлі.
У щитовій колись була комора для двірників з мітлами і граблями. Всередині знаходиться окремий вхід у підземелля розміром 200 квадратних метрів.
Під Хрещатик веде вузький прохід, після якого – коридор і кілька кімнат.
Тут душно та волого. На підлозі, стінах ще радянські стандартні кахлі розміром 15 на 15 сантиметрів. Під ногами – старе обладнання.
Водограй на Хрещатику, 25 набув нового вигляду після реконструкції до Євро-2012. У нього зникла чаша-басейн, але він став світломузикальним.
– Ось тут у нас старий машзал, – заводить у темне, сире приміщення Василь. – Це обладнання ще з 80-х, яке вже не використовуємо. Два насоси, двигуни по 50 кіловат. Величезні трубопроводи – тобто робили фундаментально.
Зараз під землею більш сучасне і компактне оснащення: десять китайських насосів по два кіловати.
Воду нагору піднімають із двох резервуарів по 25 кубометрів кожен. Потім вона опускається вниз через зливні решітки і знову йде по трубах нагору.
Цей кругообіг води в столиці обходиться бюджету недешево.
За словами Василя Сташука, тільки на обслуговування восьми фонтанів, які зараз є у "Київводфонду", потрібно близько 9 мільйонів гривень на сезон.
– Без урахування капітального ремонту, – уточнює він.
Але хто скаже, що Києву фонтани не потрібні?
Самсон. Герой-мужик і лев-собака
Щоб зануритися в історію, києвознавець Михайло Кальницький призначає зустріч у сквері на площі Франка, навпроти драмтеатру. Вже настає вечір, але на вулиці все ще спекотно.
Він сідає на лавку в тіні дерев, щоб сховатися від сонця.
Попереду медитативно дзюрчить один із семи знаменитих каскадів Термена, відлитих із чавуну. Втім, починає Михайло не з них.
– Якщо говорити про фонтани саме як штучний пристрій, який створює якусь розкіш, комфорт, мабуть, його історія починається з 18 століття, – говорить Кальницький.
Задовго до того в Києві було багато святих джерел, які були якось прикрашені, у вигляді каплиці, наприклад. Люди брали там для себе воду.
Цивільні об'єкти, за словами києвознавця, стали з'являтися, зокрема в Царському саду, приблизно 270 років тому, між Маріїнським і Хрещатим парками. Зараз складно сказати, який вони мали вигляд.
– Найвідоміший із старовинних фонтанів досі існує на Подолі, хоча він на певний час зникав, потім його відродили, – фонтан Самсон, – ділиться історик. – Він мав не лише декоративний, але й цілком утилітарний зміст.
Самсон став частиною старовинного водопроводу, зробленого з дерев'яних труб. Вода з підземних джерел під певним тиском йшла ним в подільські садиби.
– У 18 столітті зробили такий запобіжний пристрій: спеціальний отвір і над ним – трубу, яка дозволяла воді бризкати вгору.
Якщо тиск підземних джерел підвищувався небезпечно для труб, можна було його урівноважити, тобто вода йшла назовні у вигляді фонтану, – пояснює Кальницький.
Його зробили на головній тоді площі стародавнього Подолу, біля будівлі магістрату.
– Потім вирішили прикрасити, – додає Михайло. – Зробили цегляну ротонду за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича Барського.
А ще пізніше, приблизно в 1800 році, оформили дерев'яною скульптурою: Самсон, який нібито роздирає пащу лева.
Старозавітний герой вийшов більше схожий на слов'янського мужика, а лев – скоріше на якогось собаку.
– Можна сказати, це певна пародія на знаменитий фонтан Самсон у Петергофі, величезний, бронзовий, грандіозний, – посміхається історик. – А у Києві такий собі місцевий, простий. І він був доволі популярний.
– До речі, говорили, що існувала така прикмета: хто нап'ється води з лева, той потім залишиться жити у Києві, – додає Кальницький. – Самсон існував більш-менш занедбаний до радянського часу.
Потім у 30-і роки його прибрали. І тільки у зв'язку з 1500-річчям Києва у 1982 році вирішили відновити.
Майдан. Потвора, Рулетка і Каскадний
У першій половині 19 століття генерал-губернатор Дмитро Бібіков пожертвував гроші на будівництво фонтану на площі, яку спочатку називали Хрещатицькою, а тепер – Майданом Незалежності.
Той подарунок Бібікова по суті був водозабірним басейном. З нього поїли худобу і брали воду, щоб гасити пожежі.
Біля таких об'єктів незабаром почали чергувати представники Київського водопровідного товариства, які брали плату за набір води.
Красою водограй на Хрещатицькій не відрізнявся, і отримав народне прізвисько Потвора, що, як кажуть, адресували і Бібікову – кияни його не любили. Воно настільки прижилося, що навіть перекочувало на карти-плани міста другої половини 19 століття.
Сьогодні на Майдані з десяток фонтанів. Більшість з них – в районі головпоштамту. До реконструкції площі 2001 року тут була знаменита Рулетка, офіційна назва – Дружби народів.
Рулетку від забуття врятував бізнесмен Іван Суслов, який купив її, перевіз в рідне село Буки та прикрасив нею свій ландшафтний парк.
Відразу два фонтани Майдану потрапили в епіцентр Революції гідності. Найбільш помітний – Засновникам Києва.
– Він став одним з постраждалих. Ось тут, бачите, граніт відбитий, – показує Василь Сташук з "Київводфонду".
Фонтан Каскадний б'є прямо з-під землі та стікає водоспадом по сходах. Його серце заховане від гуляк в глибинах торгового центру "Глобус".
Сташук веде туди репортерів УП. Камери в руках викликають напружені погляди охоронців ТЦ.
У машинній залі сиро. Краплі води падають зі стелі й труб на підлогу, додаючи вічних клопотів сантехнікам.
– Тут у нас електронасоси, одна пара й друга, – перераховує Василь. – Напірні трубопроводи та резервуари, в яких накопичується вода, і потім вона працює в замкнутому режимі, тобто в режимі циркуляції.
– Вода з міської мережі холодного водопостачання, але ми її обробляємо хлорними розчинами, тому пити її однозначно не можна, – продовжує він.
– Ароматизатори якісь додаєте? – цікавиться журналіст УП.
– Ні, ніколи. Навіщо? Це ж не лимонад, – посміхається Сташук.
Для роботи Каскадного потрібні вісім резервуарів по 5 кубометрів.
Щопонеділка – санітарний день. Воду зливають, баки миють.
– Буває, зафарбовують воду, – скаржиться Василь Сташук. – Навіщо? Можливо, комусь це красиво. Але ми не розуміємо, які це барвники, наскільки вони небезпечні. Тому ми воду зливаємо. Це – додаткові бюджетні витрати.
Сташук наводить ще один приклад: в минулому році на ремонт фонтану на Великій Васильківській витратили 4,5 мільйона гривень. А цього літа там хтось відкрутив форсунки.
Чавунний тираж Термена
Як невід'ємна частина міського простору фонтани в Києві стали з'являтися ближче до другої половини 19 століття. І деякі мали вже цілком естетичний вигляд.
Таким був Іван на Царській площі (зараз – Європейська), побудований на гроші губернатора і мецената Івана Фундуклея.
– Нарешті у 1870-х роках у Києві почали споруджувати справжній загальноміський водогін, – розповідає історик Михайло Кальницький. – Воду подавали не тільки на Поділ, але й на Верхнє Місто, на Печерськ, на Липки.
До кінця 19 століття Київ ставав все більш європейським, новим паркам і скверам потрібні були фонтани. Багато фонтанів.
У справу вступив Олексій Термен – технолог, пивовар і власник машинобудівного заводу. На його підприємстві з 1899 по 1901 роки вилили з чавуну серію фонтанів.
Їхнім прототипом, як каже києвознавець Кальницький, був "нульовий" об'єкт, зроблений інженером Федором Донатом, який стояв у другій половині 19 століття на Царській площі, де раніше був фундуклеївський Іван.
Водограй Доната пішов у тираж. У Києві збереглися п'ять схожих на нього терменівських: біля Золотих воріт, театру Франка, в Міському, Маріїнському парках і в сквері Чкалова, куди фонтан переїхав з Софійській площі.
Ще два так звані "малі фонтани Термена" можна побачити на Михайлівській площі і в Поліцейському скверику.
До проєктування великих терменівських фонтанів доклав руку архітектор Олександр Шіле, автор будівлі міської Думи, яка не збереглася, та біржі, де зараз знаходиться Клуб Кабміну.
– Існувала версія, що нібито фонтани зроблено за зразком паризького на Площі Вогезів. Але я спеціально фотографував його, переконався, що там дуже умовна схожість, – розповідає історик Кальницький, і пропонує інше пояснення.
Якийсь час Шіле працював в Нижньому Новгороді. Один з тамтешніх фонтанів нагадує київські.
– Можна цілком припустити, що йому належить нижегородський проєкт, потім він звідти поїхав, а в подальшому застосував його в Києві, – говорить києвознавець.
Без ВДВ. Технології та магія старого Києва
Сучасні фонтани перетворюються на водні атракціони. Деякі цю їхню функцію розуміють буквально.
– День ВДВ – взагалі ураган! – їдко каже Василь Сташук із "Київводфонду". – Форсунки зникають, жах!
Щоправда, охочих відзначати 2-го серпня радянський день десантника все менше. Три роки тому влада перенесла його на 21 листопада.
У цю пору водограї вже не працюють. Тож стара звичка людей в тільняшках купатися посеред вулиці йде в минуле.
Але в теплу пору бажаючих освіжитися вистачає і без десантників, що ностальгують.
– Буває, що батьки дітей в фонтанах купають, – розказує Сташук. – Я їм: "Що ж ви, матусі, робите? Там же ж бомжі ноги миють!". А вони: "Вам що, шкода?".
Гаразд, діти ваші, робіть, що хочете.
– Але це – небезпечна річ, – продовжує Василь. – На граніті можна послизнутися, зачепитися за якесь обладнання, а там – як пощастить.
В останні роки в Києві з'являються все більше різних фонтанів, за які не соромно.
Один з них – у вигляді килима-водоспаду – в 2013-му році відкрили в сквері імені Гейдара Алієва, на який азербайджанці витратили 4 мільйони доларів.
У 2015-му, після реконструкції Поштової площі, фонтан з музикою і підсвічуванням з'явився біля Річкового вокзалу.
Влітку 2020-го в Парку партизанської слави на лівому березі побудували об'єкт, який занесли до Національного реєстру рекордів.
Його висота сім метрів, і це – найвищий в країні світловий фонтан, по якому можуть ходити пішоходи. У нього 464 форсунки і світильники, що відображають у воді 16 мільйонів кольорових відтінків.
Для таких, як Василь Сташук, у кожному пуску фонтану є свій сенс.
– Для мене це – емоції щоразу, як ми натискаємо кнопку. Люди приходять, фотографуються та отримують позитив. Сидять поруч, дихають свіжим повітрям, – говорить він.
Але якими б не були технологічними та сучасними нові фонтани Києва, особливу магію зберігають ті, що збереглися з кінця 19-го-початку 20-го століть.
Сьогодні, закривши очі біля чавунних чаш Термена – на площі Франка, в Міському або Маріїнському парках, біля Золотих воріт, – ще можна вловити звуки того, старого Києва.
Без машин на тротуарах, МАФів та незграбних хмарочосів.
Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП
