Хроніки турборежиму зради і перемоги за рік роботи Ради
Верховна Рада на чолі з монобільшістю працює майже рік. За цей час нардепи закрили три чергових парламентських сесії, остаточно ухвалили 236 законів, відправили уряд Олексія Гончарука у відставку і призначили новий на чолі з Денисом Шмигалем.
Умови, в яких довелося працювати Раді IX скликання, важко назвати тепличними – пандемія, економічна криза додалися до війни, яка триває вже сьомий рік. Але саме за тим, як діють парламенти в критичних умовах, простіше пізнати пріоритети тих, хто засідає під куполом.
Тому сьогодні розкажемо про 10 комплексних рішень, які ухвалив парламент і підписав президент, і до яких можна застосувати епітети "зрада" чи "перемога".
П’ять "зрад" цього парламенту
- Закон про приведення НКРЕКП у відповідність до Конституції
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) – державний регулятор, головною метою якого є досягнення балансу між інтересами громадян та надавачів комунальних послуг.
Основною ознакою будь-якого регулятора має бути його незалежність.
НКРЕКП має ухвалювати свої рішення так, щоб і споживачі були задоволені, і щоб надавачі послуг не збанкрутували, сплачуючи податки та створюючи робочі місця.
Водночас надмірний вплив політиків на регулятора дозволяє здобувати дивіденди, заробляти на домовленостях з олігархами або ж гратися з гаманцями і почуттями громадян перед виборами. Саме тому контроль над НКРЕКП є бажаним важелем впливу для кожного президента чи уряду.
Єдина проблема – Конституція. Конституційний Суд визнав неконституційними низку положень профільного закону, ухваленого в 2016-му: щодо повноважень президента делегувати своїх представників до конкурсної комісії, призначати членів регулятора та впливати на їхню роботу. Щоб НКРЕКП продовжував хоча б якось працювати, Суд надав час парламенту до кінця 2019 року виправити вади закону.
Саме це й стало основною метою проєкту авторства нардепів Андрія Геруса, Андрія Жупанина та Олега Семінського. Але ухвалений закон не виправив усіх проблем.
Із закону забирали усі згадки про президента, але додали сумнівні з точки зору Конституції нові пункти в перехідні положення: президент може визначити порядок ротації членів регулятора. Тобто саме глава держави буде встановлювати, як підконтрольних "його" членів НКРЕКП будуть замінювати представниками уряду.
Тобто попри рішення КСУ президент ще протягом 5 років буде мати вплив на регулятора, що не буде сприяти його незалежності.
Також у законі обмежили відкритість і незалежність НКРЕКП. Засідання конкурсної комісії з добору членів регулятора тепер не треба транслювати, а його проєкти рішень разом із матеріалами не треба оприлюднювати.
- Скасування депутатської недоторканності
За останні десятиліття часто депутатське посвідчення захищало багатьох одіозних політиків. Незважаючи на те, що депутатський мандат допомагав опозиціонерам протистояти владі в намаганнях отримати надмірні повноваження та порушувати право на мирні зібрання (як це було під час Революції Гідності), скасування депутатської недоторканності стало однією з головних вимог виборців і обіцянкою всіх кандидатів у депутати чи президенти.
Саме за недоторканність взялася Рада дев’ятого скликання першим ділом. Але й тут не обійшлось без проблем.
По-перше, була порушена процедура внесення змін до Конституції. Колись її навмисно зробили складною, щоб небезпечні ініціативи не можна було просто так внести до Основного закону.
Проєкт про скасування депутатської недоторканності проголосували на першій сесії парламенту і вже через чотири дні на другій черговій сесії ухвалили остаточно.
Але такий порядок може порушувати Конституцію, оскільки нардепи мали попередньо схвалити проєкт на черговій, а не першій сесії. Принаймні, саме на цей аргумент посилаються 50 нардепів, які направили відповідну скаргу до КСУ.
По-друге, депутатська недоторканність – це не право чи привілей парламентарів свавільно вбивати, грабувати чи красти.
Основною метою недоторканності є захист представників народу в Раді в протистоянні з президентом, судами чи іншими органами державної влади. Представники народу не мають боятись за свою свободу на час, поки вони представляють інтереси виборців.
Після ухвалених парламентом змін президент через генерального прокурора має непропорційно великий вплив на нардепів.
Тому депутати залежні від волі глави держави як ніколи в історії України, що ніяк не сприяє балансу влад і незалежній роботі парламенту.
- Перезапуск Державного бюро розслідувань
Державне бюро розслідувань (ДБР) мало стати черговим органом на шляху реформування правоохоронних органів.
Вищі стандарти ефективності, незалежності, краща підготовка працівників та підтримка з-за кордону мали забезпечити професійну роботу органу щодо розслідування справ проти правоохоронців, суддів, міністрів, депутатів тощо.
Але за 4 роки з моменту ухвалення закону про ДБР, політики, які намагалися підпорядкувати собі цю структуру, повністю її дискредитували. Тому завданням нової влади став перезапуск ДБР і перетворення його на дієвий орган.
З цією метою ухвалили відповідний законопроєкт, яким по суті звільнили Романа Трубу і його заступників – колишніх очільників ДБР. Президент отримав змогу призначити на час конкурсу т.в.о. керівника ДБР, а після конкурсу – постійного очільника.
Також змінили статус ДБР – раніше він був органом виконавчої влади та підпорядковувався уряду, а тепер – президенту.
Відбулось це через тиждень після того, як Конституційний Суд вказав, що НАБУ і ДБР мають бути підпорядковані уряду, а бажання президента призначати очільників цих органів спричинить розбалансування гілок влади.
Відповідно, президент не має повноважень призначати постійного очільника ДБР чи його т.в.о., а сам орган має бути в урядовій вертикалі. Тому ухвалений закон суперечить Конституції.
І поки депутати не спішать виправляти власну помилку, законність роботи ДБР протягом 7 останніх місяців, як і кожного наступного дня, доки закон не буде приведений у відповідність до Конституції, стоїть під великим знаком питання.
- Спецпроцедура розгляду законопроєктів
У березні парламент ухвалив за основу т.зв. "антиколомойський" закон. Це була надважлива ініціатива, оскільки була однією із умов продовження співпраці з МВФ.
Для того, щоб максимально затягнути процес або ж узагалі унеможливити розгляд проєкту, деякі нардепи подали 16 381 правку. Ця патова ситуація могла заблокувати роботу парламенту на місяці.
Вирішили її досить просто – запровадили особливу процедуру розгляду проєктів. За якою кожна фракція може наполягати лише на 5 поправках, а позафракційний нардеп – на одній.
Але така процедура може суперечити Конституції і закони, які ухвалять за нею, можуть визнати неконституційним – фракції не мають права законодавчої ініціативи, а тому не можуть подавати поправки чи наполягати на них.
До того ж, саме через позбавлення нардепів права на розгляд правок КСУ визнав неконституційним мовний закон "Ківалова-Колесніченка".
Оскільки спецпроцедуру застосували до "антиколомойського" проєкту, то у 64 нардепів, які подали скаргу до КСУ, є всі шанси надіятися на визнання вже ухваленого закону неконституційним.
- Звільнення держслужбовців і скасування конкурсів на державну службу
Для повного контролю над процесами Раді та президенту було недостатньо призначити новий уряд восени 2019. Монобільшість вимагала моновлади.
Парламент ще у вересні ухвалив закон про перезавантаження влади, яким суттєво змінив процедуру звільнення низки посадовців.
Зокрема, уряду Олексія Гончарука дозволили протягом чотирьох місяців з дня його призначення звільняти держслужбовців категорій "А" та "Б" – це керівники урядових органів, їх структурних підрозділів, або ж їхні заступники.
А за півроку вже новому Кабміну Дениса Шмигаля дозволили не проводити конкурси на посади держслужби на час карантину. Натомість Кабмін може проводити співбесіди, на підставі яких з переможцем підписують контракт.
Ці два рішення дозволили уряду звільняти кого завгодно, а на вакантні посади призначати лояльних до себе людей.
Станом на сьогодні уряд Шмигаля скористався цією процедурою 47 разів, а першими "жертвами" стали колишній очільник Державної податкової служби Сергій Верланов та колишній голова Державної митної служби Максим Нефьодов.
Подібні процедури перетворюють тих, хто має служити державі та суспільству, в політичних флюгерів. А можливість бути звільненим без причини зовсім не приваблює кращих фахівців шукати кар'єру на держслужбі.
Ймовірно, що саме рішення монобільшості Зеленського й провокує кадровий голод у державі, на який скаржиться президент.
П’ять "перемог"
У червні 2018 року парламент ухвалив закон "Про національну безпеку України". Крім визначень, що саме є національною безпекою, положення закону містили норми про реформу управління у Збройних Силах України.
Зміни полягали у розділенні функцій загального командування та планування у військах. Передбачається, що Генштаб тепер зосередиться лише на плануванні.
Функції загального командування переходять до Головнокомандувача Збройних Сил України – нової для нашої держави посади, на яку буде призначати та звільняти президент за поданням міністра оборони. Такий розподіл сфер відповідальності є загальною практикою у країнах-членах НАТО.
Єдина проблема – реформу мали б розпочати аж у січні 2021 року.
В ухваленому парламентом законі цю дату змінили на березень 2020. Тобто реформу розпочали майже на рік раніше, що в умовах війни з Російською Федерацією економить купу часу.
Після бюджетної ночі 2017 року в законодавстві з'явилась вимога, щоб вартість нерухомого майна перед його продажем вносили до електронної бази Фонду держмайна. Здійснювати це треба було через "авторизовані електронні майданчики", які брали за це плату. Власником цих компаній була не держава, а, ймовірно, народний депутат Антон Яценко.
Лише за перший місяць роботи компанії-посередники заробили 23 мільйони гривень. А кожен день роботи цієї схеми приносив її власникам близько мільйона гривень.
Ліквідація корупційної схеми стала першим "яблуком розбрату" для "монобільшості". Є підозра, що деякі "Слуги народу" бойкотували відповідний проєкт і отримали за це 30 тис. доларів в одні руки.
Але закон таки ухвалили. Посередників вилучили з процесу, а сам порядок оцінки нерухомого майна змінився.
Зміну виборчих систем на місцевих та парламентських виборах обіцяли прийняти ще після Революції Гідності, впровадивши пропорційну систему з "відкритими списками".
Новації знайшли своє відображення в проєкті Виборчого кодексу, ухваленого парламентом попереднього скликання. Проте президент Зеленський ветував кодекс, повернувши його в Раду з пропозиціями. Тому остаточне "так" зміні виборчих систем сказали вже депутати поточного скликання.
Основне нововведення кодексу – пропорційна виборча система з відкритими списками на парламентських та місцевих виборах.
Виборці зможуть підтримати конкретного кандидата і так посунути його вгору по виборчому списку партії. Разом з вже чинним законом про державне фінансування політичних партій, кодекс створює умови для партійного будівництва, що в свою чергу, сприятиме розбудові парламентської демократії в Україні.
Варто вказати і на можливі негативні наслідки: партії будуть боротись за прихильність місцевих еліт чи продавати "франшизи" замість розвитку своїх партійних організацій.
Хоча загалом Виборчий кодекс створює такі умови для партійного будівництва, яких ще ніколи не було в історії України.
- Фінансові закони: спліт, захист прав споживачів, ринки капіталу
Верховна Рада ІХ скликання, на диво, прихильна до фінансових законопроєктів. На початку своєї роботи парламент ухвалив закони про спліт та захист прав споживачів.
Першим ліквідували Нацкомфінпослуг, регулятора, який мав слідкувати за ринком фінансових послуг, але був залежним від президента і не мав достатніх для цього ресурсів. Другим – дозволили регуляторам захищати права споживачів.
Але найбільші наслідки матиме закон про ринки капіталу та організовані товарні ринки, різні версії якого не могли ухвалити протягом десятка років. Він комплексно регулює:
- ринки капіталів, які дозволяють компаніям ефективно та з мінімальними затратами залучати капітал, а населенню – вигідно інвестувати кошти
- організовані товарні ринки, які є основою для формування ринкових цін, наприклад, цін на сировину, що є складовими комунальних платежів населення, або цін на агропродукцію, від чого залежать ціни на продукти харчування.
Також закон запроваджує нові фінансові інструменти – деривативи, які мають суттєво допомогти компаніям управляти своїми ризиками.
Загалом розвиток фінансового ринку заохочує інвесторів та розвиває національну економіку, що сприятиме добробуту українців.
Попри різні чутки та заяви окремих політиків, місцеві вибори таки відбудуться цього року і лише на контрольованих Україною територіях.
Особливість майбутніх місцевих виборів полягає у продовженні реформи децентралізації. Майбутнє об’єднаних територіальних громад, укрупнення районів, перерозподіл повноважень та податків, які збирає влада – усі ці речі підв’язані під найближчі місцеві вибори.
Місцеві вибори можна назвати найбільш очікуваною подією року. Українці не лише оберуть нових мерів та депутатів місцевих рад, але і самі долучаться до реформ місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою та децентралізації.
Олег Савичук, аналітик Центру спільних дій, для УП
