Як Оноре де Бальзак не зміг у Києві стільці купити. Подорож старим Подолом

На Ярославській, 56-А відкрився супермаркет "Сільпо", присвячений Подолу.

Тут історію Подолу розповідають Самсон і лев — герої знаменитого фонтана на Контрактовій, під стелею торговельної зали їздить фунікулер і трамвайчик, а в маленькій копії кінотеатру "Жовтень" програються унікальні архівні фото- та відеоматеріали про один із найстаріших районів Києва.

А як він виглядав раніше?

Що продавали та що купували на Подолі у часи, коли хлібина вагою 420 грамів коштувала 5 копійок, літр сметани — 40 копійок, а відвідування лазні — від 6 до 25 копійок?

У першому матеріалі, що присвячений минулому видатного района Києва, розповідаємо про те, як на Контрактовій площі торгували зерном та маєтками і святкували підписані угоди.

Свята вода в фонтані

В XIХ столітті  воду в знаменитому фонтані про льва та Самсона вважали святою і охоче пили.

Ця традиція прийшла з легенди про те, як у XVII столітті якийсь прочанин із Києва вирушив до Святої землі і впустив срібний ківш у річку Йордан.

Після повернення до Києва він дістав цей самий ківш із монастирського колодязя, сполученого з подільським водопроводом.

Висновок очевидний: до центрального фонтану Контрактової площі вода надходила безпосередньо з Йордану, а отже без сумнівів була святою.

Біля фонтану знаходилася відома київська товкучка.

Газета "Друг народу" так описувала її в 1869 році: "І яких тільки осіб, яких костюмів там немає?!

Тут товста напівп’яна баба ходить у старій солдатській шинелі й кількох шапках на голові... Зморщений, сивий як лунь дідок у порваному пальтечку носить бог знає які речі: тут і піднята на вулиці підкова, і мідна пластинка, і коробочка з-під сургучу, і зламаний свічник, і замковий ключик.

Словом, усе, що людство як непридатну річ викинуло, все це піднято, вимито, вичищено, укладено в коробочку".

"Тещіни язики" і  грошовий дощ на ярмарку

Головним місяцем на Контрактовій площі був січень, коли на площі розбивали ярмаркове містечко. Воно складалося з сотень магазинів, крамниць і наметів.

На ярмарок щороку приїжджали купці з Італії, Австро-Угорщини, Персії, Китаю. Контрактовий ярмарок зазвичай відбувався у період між 7 січня і 8 лютого, а кількість "контрактовичів" доходила до 20 тисяч.

Тільки в 1841 році, щоб доставити гостей і вантажі на ярмарок, було використано майже 8 тисяч коней.

Того року завезли товарів на 700 тисяч рублів сріблом.

Вулиці Подолу заполоняли розіслані домовласниками хлопці та дівчата, що пропонували гостям ярмарку помешкання на будь-який смак.

Щороку в січні на киян проливався грошовий дощ на зразок того, що пізніше трапиться під час футбольного "Євро-2012" або фіналу Ліги чемпіонів у 2018 році.

За оренду будинку з 5-6 кімнат просили від 200 до 500 рублів сріблом; за кімнату — від 30 до 80 рублів.

У цей час кияни переважно здавали своє житло приїжджим фабрикантам і купцям, а самі переселялися у флігелі і мезоніни.

Так робив, наприклад, професор Університету Святого Володимира та Київської духовної академії, доктор богослов’я Іван Скворцов, у якого був будинок на Подолі.

"Майдан на Подолі заставлений рундуками з дощок. Снує густа юрба народу…

Тут димлять вафлі, тут продають "чортиків" і "тещині язики", тут цілі купи навалені нечаївських медяників.

Крамнички з галантереєю та усяким дріб’язком. Сірий від часу контрактовий будинок зі своїми чотирма масивними колонами, обліпленими оголошеннями.

Всередині — "восточниє чєловєкі", що продають шалі та пантофлі, татарин із казанським милом, білизна, уральське каміння, здоровенні купи ріжнобарвної мануфактури, галоші, в’язмівські медяники (що ніколи у В’язьмі не бували), токарські вироби сліпців та листівки у запечатаних конвертах — "лише для одружених", — писав український історик Федір Ернст.

Київське варення

Під час ярмарку укладалися контракти на придбання великих партій зерна, маєтків. Мала попит і продукція київських ремісників — шкіряників, гончарів, меблевиків.

Ціни кусалися не гірше лева з фонтану. Гість одного з ярмарків Оноре де Бальзак пригледів тут стільці для свого паризького будинку, але не зміг купити — дорого.

Щороку на ярмарку продавали сотні пудів знаних на весь світ київських цукатів кондитера і купця Семена Балабухи.

На Подолі у нього був цех і один із магазинів, де цукати продавали у фірмових банках із золотим написом "Київське варення".

Шанувальники вуличної їжі могли підкріпитися на знаменитій "подільській нажирайлівці".

У своїх спогадах про Київ 1833 року протоієрей П. Лебединцев писав про неї так: "Між Контрактовим будинком і південною частиною семінарського двору, перед будинком Балабухи, знаходився "Обжорний ряд", обгороджений драницями, і вміщав у собі цілі ряди дрібних крамничок і навісів, у яких і перед якими на столах продавалися різні їстівні припаси, гарячі й холодні, смажені й варені, борщ і каша в горщиках, оповитих ганчірками, були й печі у землі, в яких пекли гарячі млинці".

При підготовці використані матеріали книги Анатолія Макарова "Малая энциклопедия киевской старины".

Фото старого Подолу: матеріали центрального державного кінофотоархіву України імені Г.С. Пшеничного

Фото сучасного Подолу: Дан Балашов