Як влаштовували "котячі концерти" під вікнами чиновників. Подорож старим Подолом
На Ярославській, 56-А відкрився супермаркет "Сільпо", присвячений Подолу.
Тут історію району розповідають Самсон і лев — герої знаменитого фонтана на Контрактовій, під стелею торговельної зали їздять фунікулер і трамвайчик, а в маленькій копії кінотеатру "Жовтень" програються унікальні архівні фото- й відеоматеріали про один із найстаріших районів Києва.
А як він виглядав раніше? Що продавали та купували на Подолі у часи, коли хлібина вагою 420 грамів коштувала 5 копійок, літр сметани — 40 копійок, а відвідування лазні — від 6 до 25 копійок?
У другому матеріалі, що присвячений минулому видатного района Києва, розповідаємо, де розважалися на старому Подолі та навіщо громадські активісти влаштовували "котячі концерти" під вікнами недолугих держслужбовців.
Андріївським узвозом — туди й назад
Бути на Подолі й не прогулятися Андріївським узвозом — моветон в усі часи.
Не по-київськи, не по-людськи. Пройти від Контрактової до Десятинної у розстібнутому піджаку, щоб було видно білу манишку і блискучий жилет, та високо піднімаючи ноги, щоб усі побачили модні штани-папіроски. Будь-що тримати "хвасон"! Десь унизу за скрипучими хвіртками та запиленими парканами лишилися будинки розпусти та дешеві кабаки.
В 1843 році їх легалізували і перенесли на Андріївський з Хрестів (історична місцевість на Печерську). Дивлячись на це, порядна людина з презирством спльовувала на бруківку: відпочинок "мужичья необразованного".
Інша справа мистецтво. На Андріївському його хоч греблю гати.
Прицінитися до сорочки з вишитими волошками на жовтому полі, поцокати на картину з лебедями, що пливуть по гладенькому озеру. За копійку купити шкіряного півника зі свистком, потеревенити з кожум’якою.
Спитати, коли дзвонять до служби. Кажуть, в Андріївській церкві дзвонів немає, бо якщо задзвонять, знову розіллється по всьому Лівобережжю Київське море, яке апостол Андрій колись зупинив святим хрестом. Намотавши новини на завиті вусики, прудко забігти нагору, змішатися з юрбою і згодом виринути в іншому місці.
Хлібосольний квартал Подолу
"Первый квартал Спасской улицы от дома Балабухи на углу Константиновской до угла Межигорской. Центр кабацкой жизни старого Киева", — свідчить путівник давнім містом. Нам сюди — випити й закусити, як і належить християнину в святковий день на хлібосольному Подолі. У другій половині XIX століття кабаків простого, не панського, порядку тут у кожному будинку було по два, а то й три.
Люди святкували розгульно, не жаліючи себе. Виноградне вино називали горілкою, як власне й саму горілку та міцні настоянки.
Невеличка пляшечка коштувала від 6 до 60 копійок, ковбаса кабацька — найпопулярніша місцева закуска — 3 копійки.
Залишити цілу зарплатню (середня для робочого люду складала 14-20 рублів) у цьому кварталі було вкрай важко — стільки не випити. А про тих, у кого таки виходило, наступного дня писала місцева газета, що співпрацювала з поліційним відділком. Непитущі добропорядні містяни потерпали від галасу гуляк, писали скарги владі. З часом кабаки відселили на околиці Києва.
"Котячі концерти" та фешенебельне дозвілля
Ще одна специфічна подільська розвага — "котячі концерти". Студенти та інші громадські активісти підбивали публіку вдягнутися свинями, півнями та "іншими скотами", йти нявчати й ревіти під вікнами чергового недолугого держслужбовця. Але попереджали: битися не можна. Це, казали, буде мирна демонстрація подолян, так званий "котячий концерт". Можна по-звірячому вити, словами ж говорити зась. Най чиновник сам думає, що не так зробив.
У Києві пишно, з літургією і парадом, згадували здобуття магдебурзького права.
Містяни регулярно влаштовували представникам влади свята народної демократії та місцевого самоврядування. Виходило щось на кшталт карнавалу з рядженими, чого геть не розумів жоден приїжджий.
Але годі демократичних розваг. Час шукати більш фешенебельне дозвілля. І меню.
Осетрина з хроном, ікра, ракова юшка, смажене порося, гур’ївська каша... 2-3 рублі — і "натє пажалста в луччєм відє".
Царську амброзію, шампанське, навіть панам виписували в окремий рахунок: пляшка "хранцузького" тягнула на всі 25 сріблом. У лавці Кундеревича під узвозом купували місцеве шампанське вино. Дешевше, але коленкор не той.
Ресторанів хрещатицького рівня на Подолі не знайти, а от вишукану рибу, елітну печеню та смажене м’ясо пропонували фешенебельні трактири.
"Круг", "Катков", "Бурхарт", "Венеція", "Зустріч друзів", "Капернаум" — найкращі для освічених панів мужньої статури, які знають толк у більярді, картах, танцях.
А ще не стидаються усамітнюватися в просторих двокімнатних "нумерах" на другому поверсі. Два рублі сріблом за добу. З дамою серця — ще два.
Концерти на Канаві та прогулянки терасою
Не те щоб аж отак — даму серця, а з дівчатами познайомитись, за життя побалакати, запросити на променад під душевну музику.
Порожні після трактиру гаманці не засмучували: ввечері весь Поділ стікався до Канави (бульвар біля канави, зараз — вулиці Верхній вал та Нижній вал). Атмосфера сприяла культурним променадам хоч до ранку.
Публіку розважала міська капелія, 60 музикантів муніципального оркестру. Послухати репертуар приїздили знавці академічної оркестрової класики навіть з інших міст.
Ці радощі життя були безкоштовні, як і містки через канаву, по яких стрибали дівчата, показуючи нові чобітки.
Незабаром канава заросте бур’яном.
Дами з кавалерами, український письменник Нечуй-Левицький та ще кілька селебрітіз будуть гуляти терасою уздовж чистого кам’яного Набережного шосе, збудованого в 1850 році понад Дніпром. Шампанського — хоч залийся, ледь не в кожній лавці.
При підготовці використані матеріали книги Анатолія Макарова "Малая энциклопедия киевской старины".
