"Хотів заразитися коронавірусом". Два дні з президентом Зеленським

"Українська правда" познайомилася з Володимиром Зеленським у січні 2019 року – за декілька місяців до президентських виборів.

Ми записали перше велике інтерв'ю в передвиборчому штабі на Печерську, коли Зеленський навіть офіційно не подав документи в ЦВК.

Тоді його похід у президенти сприймався як жарт і телевізійне шоу. В можливість перемоги багато хто вірив приблизно так само, як в існування НЛО.

Один з авторів цього репортажу навіть написав у Facebook за кілька днів до другого туру: "Зеленський ніколи не стане президентом. Запам'ятайте цей пост".

У січні 2019-го Зеленський був привітний з журналістами УП, робив компліменти і багато жартував. Намагався розбавити гумором серйозну атмосферу.

Всім своїм виглядом і поведінкою він хотів продемонструвати, що є таким же, як і більшість – "своїм хлопцем".

– Я не монумент, не пам'ятник, вважаю, що ми всі звичайні люди. Тому називайте мене просто Вова, – так реагував Зеленський на звернення до нього по імені та по батькові.

Сьогодні Зеленський вже не "Вова", а Володимир Олександрович. Він живе під наглядом УДО, носить дорогі костюми, пересувається в кортежі, президентському літаку і вертольоті.

За останній рік Зеленський став набагато серйознішим. Він навчився говорити як політик: уникати гострих питань, зрізати кути, зміщувати акценти, інтригувати і недоговорювати. Гумор залишається його головним захистом і зброєю.

Ми добивалися інтерв'ю з шостим президентом України з моменту його інавгурації.

Після численних відмов, через 12 місяців УП запросили долучитися до президента під час його дводенної поїздки в Хмельницьку область. І ось що з цього вийшло.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ. 3.06.2020. Бориспіль–Старокостянтинів– Давидківці–Хмельницький

Гамора і гарант

В 10.00 біля входу в зал офіційних делегацій в аеропорту "Бориспіль" метушиться  бельгійська вівчарка.

Якщо не знати контексту, може здатися, що худий, добродушний собака пристає до людей в пошуках їжі або гри. Але зовнішність оманлива.

На помаранчевому нашийнику кличка - Gamora. Плюс номер телефону, який  починається з 067.

– Вона бистра, як вітер! Літає туди–сюди, – пояснює наявність id-нашийника чоловік  у камуфляжній куртці і бейсболці.

Собака, названа на честь персонажа всесвіту Marvel, шукає вибухівку і зброю перед посадкою важливих людей на президентський борт.

У лобі-барі, де в листопаді 2019-го "радикал"  Олег Ляшко побився з "слугою" Андрієм Герусом, малолюдно і тихо. Розносять чай, воду і каву.

На табло вильотів – Делі, Лондон, Хамберсайд, Амстердам.

Шкіряні крісла. Блакитні стіни, ліпнина. Позбавлена смаку картина з Андріївською церквою. І прозорий скотч, яким прикріпили керамічну кришку до бачка в туалеті – тут не відчуваєш себе небожителем.

В 10.29 на чорному Mercedes, купленому перед карантином за 3 мільйони гривень, через автоматичні ворота в'їжджає керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Виходить з авто діловито і неспішно.

Його два заступника, Кирило Тимошенко і Сергій Трофимов, вже тут.

– Ребята, встаньте, я вас троих сфотографирую, и маски снимите, – просить  охоронець журналістів УП. – Я нашим кину фото, чтобы вас потом не трогали.

Спасибо. Теперь наденьте маски.

Mercedes c Володимиром Зеленським заїжджає в 11.00. Виспане обличчя і посмішка –  таким глава держави починає робочий день 3 червня 2020 року.

Прослушка і WhatsApp

11:15. В окремій, великій кімнаті віп-терміналу, за овальним столом і в шкіряному кріслі президент п'є каву без цукру. Навпроти – великий екран з трансляцією 1+1.

Поки в таблоїдному телешоу розповідають про справжню чоловічу дружбу Алана Бадоєва і Максима Барських, Володимир Зеленський говорить по телефону з мамою.

– Как ты? – хвилюється він, тримаючи біля вуха iPhone 11 Pro Max. – Телебачення тут (пауза). Телевизор, мам. Люди смотрят телевизор (говорить трохи гучніше). Хорошо, давай, мама. Целую! Пока.

– Не боїтесь телефоном користуватися? – запитуємо.

– Нам казали, що нас прослуховують, – відповідає Зеленський. – Але не розумію, як ми в сучасному світі можемо не спілкуватися?

Я пропонував лідерам різних держав – не буду називати яких – спілкуватися по WhatsApp. Так швидше, ніж вся ця політична гаряча лінія (сміється). Але вони не користуються таким.

– А хто вас прослуховує?

– Не треба говорити поганих речей! Нехай слухають, – вступає в розмову мовчазний Єрмак.

– Зараз, почекайте, Баканов дзвонить, – каже Зеленський. – Привіт тобі від "Української правди". Ми якраз говорили про прослуховування. І тут ти… 

Тобто ти знаєш, де ми знаходимося? В аеропорту (гучно сміється), точно! Ми не знали, хто прослуховує WhatsApp, тепер знаємо.

– Вам привіт, – кладе слухавку Зеленський. – Баканов каже, що "Українська правда" питала його, де ми будемо відпочивати влітку. 

Він сказав, що спочатку хотів відповісти – на Філіппінах. Але в службі сказали, що це не дуже вдалий жарт.

"Хочу продати будинок Шефіру"

11.20. Перед вильотом президент встигає розповісти, що спить шість годин. Про те, що не поправився за рік президентства ("Я стільки над цим працюю!"). І про образи сусідів по котеджному містечку в Іванковичах.

– Я – жайворонок, – розповідає він. – Просинаюсь біля шостої. Буває, і вночі. Через різне – нерви, думки та дзвінки. Мені ж звітують...

А потім у мене легкий страйк. Завжди, коли я виїжджаю з дому. В маєтку біля 100 домів. І там страйкують люди. Приходять з різними проблемами. Сусіди через це зі мною вже майже не розмовляють.

Я хочу, до речі, виїхати. Продам Шефіру дом. Особнячок.

– Чому саме йому?

– Я поясню, – відповідає Зеленський. – Коли ми, чотири товариша, купували чотири дома, ми домовились, що кожний віддасть куточок своєї землі для спільного (простору – УП). Шашлик, спортзал, таке інше. 

Тепер я не можу будь-кому продати свій дім. Тому що людина буде разом із моїми друзями смажити шашлик. Хочу продати Шефіру, тисну на нього (сміється). 

На той час, коли я президент, неможливо жити там, де багато людей.

– Треба їхати, – нагадує Зеленському Єрмак.

Перед виходом з кімнати президент зупиняється: "Ой, я маску забув. Там була моя маска".

На вулиці +15°.

– Літо, кайф! – глибоко вдихає носом глава держави, задираючи голову на шляху до президентського борту.

"Какого х*ра в самолете столько летит?"

За кілька днів до другого туру виборів в 2019-му Володимир Зеленський заявляв: потрібно "продати до бісової матері" президентські літаки. Але, несподівано ставши  біля керма країни, зрозумів – на велосипеді у відрядження не поїздиш.

На Хмельниччину 3 червня 2020 року Зеленський летить на Ан-148-100В, призначеному для внутрішніх рейсів.

Згідно з протоколом, на борту 28 людей, серед яких головний санітарний лікар Віктор Ляшко, прессекретар Юлія Мендель, лікар, представники пресслужби та охорони.

– Раньше вообще был капец, – діляться з УП знаючі люди. – Мы и так сократили количество людей, хотя все равно много. 

У Пети (Петра Порошенка – УП) дофига летали, особенно в международные поездки. 

Президент сначала вообще возмущался, типа: "Какого х*ра в самолете столько летит? Мы ему объяснили: "Вот это, это и это – так и набирается компашка".

11.30 Останні члени делегації піднімаються по трапу.

У салоні зустрічають провідниці. Їх натреновані посмішки не можуть приховати навіть медичні маски. Пасажирам вимірюють температуру безконтактним термометром.

– 32,7! – оголошує вердикт президентський лікар одному з журналістів УП.

– Боже! – кокетливо сміється стюардеса. – Как вы с такой температурой ходите?!

11:43. Колеса борту, випущеного з конвеєра в 2011-му при Януковичі, відриваються від злітної смуги.

Ан-148-100В летить на військовий аеродром у Старокостянтинові, в 46 кілометрах від Хмельницького. Стан обласного аеропорту не дозволяє прийняти президентський літак.

Квашена капуста і "Джентльмени" Гая Річі

Якби існував чемпіонат світу серед бортпровідниць, стюардеси ДАП "Україна" взяли б у ньому "золото".

За 37 хвилин короткого перельоту з Борисполя в Старокостянтинів вони встигають запропонувати воду, газовані напої, комплексні обіди. М'ятні льодяники і барбариски Рівненської кондитерської фабрики.

У президента на столі матеріали до робочої поїздки в Хмельницьку область.

– В інтернеті виклали фото, як вас чекають в Кам’янці. Щось підмальовують, фарбують. Ви про це знаєте? – цікавимося.

– Під нас нічого не підмальовують, – парирує Зеленський. – Ви ж знаєте – зараз вибори місцевої влади. 

Вони зараз підмальовують тільки під себе. Повірте мені, під нас вони можуть організувати якийсь невеличкий страйк. 

– Ви очікуєте конфлікти на місцевому рівні? Зараз всі мери налаштовані проти вас.

 – Думаю, не всі, – відповідає президент. – Вони налаштовані не проти нас – і це не пафос – а перш за все проти України.

Вчора у мене була розмова з Леонідом Макаровичем Кравчуком... Не можуть мери бути проти президента, проти вертикалі влади. Це – проти держави. Це – чистий сепаратизм, який вони прикривають децентралізацією.

У літаку Володимир Зеленський почувається розслаблено і комфортно. На запитання, чи боїться літати, стверджує: "Зовсім ні".

– Було декілька моментів у житті через літаки, що після цього я не боюсь, – згадує він часи "Кварталу". – Був один момент, що ми падали. Після цього психологічно дуже важко зайти в літак. 

Ой, в нас там була ще страшна історія. Летіли в Грецію, не могли нормально приземлитися через боковий вітер. Заходили, навіть не пам'ятаю, чотири чи скільки разів. Люди в літаку, щоб ви розуміли, молилися – дуже голосно "Отче наш"!

До приземлення о 12:20 на військовій базі в Старокостянтинові президент у відповідь на питання УП про його звички і захоплення встигає розповісти: він любить вино, віскі та горілку не п'є, ніколи не напивається; йому сподобався серіал "Озарк" і фільм "Джентльмени" Гая Річі. 

Ще він любить фастфуд, але зараз – не можна. Посперечався з дружиною і 15-річною донькою Олександрою, хто швидше скине п’ять кілограмів. Поки що, за його словами, перемагає донька.

– Я роблю сюрпризи охороні, – зізнається Зеленський. – Іноді заходжу в кафешки, які не підготовлені. 

Ми були на Луганщині і заїхали на заправку. Там був невеличкий магазин. Докторську ковбаску, чорний хліб нам порізали. Кока-кола. Нормально! Іноді можна кайфанути.

– Я дуже люблю смажену картоплю, – продовжує він. – Але ду-у-у-же рідко їм, раз на пів року. Котлетки люблю домашні. Що ще? Квашену капусту, з такою олією, пахучою. Нашою.

"Я – спокійний"

Після полудня Ан-148-100В приземляється в Старокостянтинові, на базі, заставленій старими Су-24. Багато з них схожі більше на макети, ніж на діючі тактичні бомбардувальники.

Кортеж президента їде в село Давидківці, де добудовують дитсадок.

Колона з п'яти бусів без мигалок жваво йде в шаховому порядку розбитими дорогами.

– Влада засмоктує? – запитує президента журналіст УП.

– Ні, я – спокійний, – відповідає він, поглядаючи у вікно на місцеві пейзажі. – Дивись, я дуже спокійно до цього ставлюсь. В мене немає такого "наркотику" – що я без цього не можу, чи я цим дуже користуюсь. В мене немає такого кайфу. 

– Навіщо було йти у владу?

– Заради результату, заради перемоги. Заради того, щоб щось вирішувати, – пояснює Зеленський.

– Рік тому ви очолили країну. Що в країні відбувається? Що вас вразило?

– Насамперед ти бачиш, що зруйновано майже все...

– Простіше кажучи, в країні "срака"? 

– Повна. Повна! – охоче погоджується президент з неполіткоректним визначенням.

Він розповідає, що в Україні немає медицини, про проблеми в освіті, про дороги.

– Ми побудуємо всі дороги, – обіцяє Зеленський, реагуючи на ямки, на які налітають колеса буса. – Вважаю, що у нас просто немає нормальних доріг у країні. Ямковий ремонт будь в якій галузі відбувається.Тому ми перш за все взялись за дороги. 

– Кошмар, а не дорога! Бачиш? – додає президент, поки Кирило Тимошенко щось пише в своєму телефоні.

– Всё, новая трасса будет в Хмельницком, – доповідає через кілька хвилин Тимошенко.

– Написал? – уточнює президент.
– Да, 350 километров они там уже...

– У нас Кубраков (Олександр Кубраков, голова Держагенства автомобільних доріг – УП) відповідальна особа, – пояснює президент.

Тимошенко тут же телефонує Кубракову: "Алё, ну, ищи бабки (сміється). Да, Житомир-Черновцы. Ну, тут реально жесть. Тебе особенно подфартило, что мы сейчас писали интервью в машине (сміється). Ладно, давай!".

– Мы "Моршинскую" в кабинете пьем, – реагує Зеленський на роботу оператора УП. – А тут "Эвиан". Скажут, что французскую пьем. Лучше вот – "Моршинскую" фотографируй.

Президент пояснює, що буси і все, що в них знаходиться, справа рук приймаючої сторони, в даному випадку – влади Хмельницької області.

– Ох, там Днепр – Решетиловка будет дорога! – продовжує він. – Серйозна траса буде. А в Запоріжжі бачили який міст? Буде офігєнний міст. Його вже будують.

За словами Зеленського, він би забрав всі дороги з місцевих бюджетів на державний рівень.

– Але це буде війна, – передбачає він.

"Допоможіть нам, Володимир Володимировичу!"

О 13.13 президентський кортеж зустрічають у селі Давидківці. Натовп селян реагує на Володимира Зеленського приблизно як на учасника квартету The Beatles.

– Боже! – вигукує він, побачивши натовп на вулиці, виходить з буса, і надягає маску. Пізніше він її зніме.

Біля людей стоять жінки-медики в повному захисному одязі, всім своїм виглядом натякаючи: коронавірус тут не пройде.

– Доброго-о-о дня-я-я! – говорить Зеленський своїм фірмовим голосом.

– Доброго дня! Ура-а-а-а! – впадають в екстаз жінки і діти.

– Всім здоров'я бажаю! – підходить президент впритул до людей.

– І ва–а–аам! – з радістю відповідають вони.

– Вам, перш за все. Я і так здоровий. А ви всі – черга за продуктами? – жартує президент.

– До вас черга! Хочемо вас побачити! Хочемо вас торкнутися! – вигукує жінка.

– Можна. Давайте, – погоджується Зеленський.

– Хочемо, щоб нам добавили пенсію!

– Знаю, – відповідає глава держави.

– Я 43 роки проробила. Получила дуже мало.

– Мало, мало, – не сперечається Зеленський.

– І голосувала, кричала гвавт за вас! Ой! – злітає маска з лівого вуха літньої жінки, і вона спішно її поправляє.

– Знаємо, що мало. Вибачаємося, – говорить президент.

– Ми знаємо, що грошей нема.

– Грошей нема. Знайдемо. Підвищимо! Дайте трішечки часу, – просить Зеленський.

– Вам здоров’я! Бо–о–о–же мій! В нас не було такого, щоб президент приїхав! – не вірять своєму щастю селяни.

– А може ви не запрошували? Давайте ваші звернення!

– Допоможіть нам, Володимир Володимировичу! – помиляється в по батькові жінка. – В нас нема сільського клубу.

– Ну а садочок нормально побудували? – запитує Зеленський.

– Да–а–а! – відповідають йому хором.

– Хорошо. Потім клуб, – обіцяє він.

До президента проривається бабуся. Сильно хвилюючись і злегка шепелявлячи, вона зачитує йому власний вірш.

Місцями жінка трохи забуває слова, і, здається, імпровізує, як на реп-батлі.

– Шоб був здоровий і щасливий! – декламує вона. – А також вся його сім’я.

Володимир Зеленський приїхав в село – навколо нього все зацвіло.

Він настрій подняв усім людям в хатах. Сказав президент, щоб всі жили щасливо. Приблизиться мир, настануть жнива.

Малеча й дорослі навчатися будуть. Комбайни та техніка в поле прибудуть.

– Нехай вже в віках процвітає країна! – останній рядок звучить особливо урочисто. – Така дорога нам усім Батьківщина!

– Ура–а–а! – реве натовп.

– Класна Хмельниччина! – говорить президент, відійшовши від людей. – Клуб треба побудувати. А де сільський голова? Що, у нього немає грошей на клуб? Ой, бо-о-же (зітхає). Ні на що нема грошей.

У Давидківцях президент перебуває трохи менше години. Він перевіряє, як проходять роботи в свіжозбудованому дитсадку.

– Оно все поправится? Или так и будет на соплях? – пошепки цікавиться Зеленський, показуючи на не обшитий вагонкою дах.

– Це не на соплях. Воно поправиться, – запевняє губернатор Дмитро Габінет.

Почувши скарги місцевих, Зеленський просить зробити трикілометровий під'їзд до села.

Президенту рапортують: це не найгірша дорога в регіоні, тому приводити її до ладу будуть пізніше, в 2021-му.

Під час короткого брифінгу для ЗМІ, організованого на вулиці, починає накрапати невеликий дощ. Піднімається вітер.

Президент стоїть без парасольки, розповідаючи, якими проектами в Хмельницькій області та Україні займається влада.

Він завмер, схрестивши внизу руки, нібито захищаючись від журналістів. Всього 20 хвилин назад, при спілкуванні з місцевими жителями, гарант виглядав куди більш розслабленим і щасливим.

Будувати, будувати, будувати

14.00. Кортеж Зеленського їде в Хмельницький на зустріч із бізнесменами. Президент у гарному настрої, ділиться враженнями від спілкування з народом.

– Мені там сказала одна жіночка, що я повинен їй заплатити. За її енергію. Вона мені каже: "А то ми вас виженемо!". Я їй: "Чому?". Вона: "В мене сьогодні вкрали енергію" (сміється).

– Агрессивные встречаются? – запитує журналіст УП.

– Бывает. Но я вообще не боюсь людей, честно. В основном они очень хорошо относятся.

– Украина из окна кортежа по-другому видится?

– Пчхи! – чхає президент, прикриваючись долонею, і сміється. – Правда! Нет, я ее так же воспринимаю. Немножко зашоренность появляется из–за моей сегодняшней профессии. Немножко. Но я же вижу, как мы сейчас едем. 

Ну, г*вно – местные дороги! Что же, я не понимаю? Надо строить. Надо все время строить и не останавливаться. Все время строить, строить, строить! И это даст свои плоды. 

– Как оставаться оптимистом, видя, как живут в глубинке?

– Знаешь: делай, что можешь, и будь, что будет, – відповідає президент. – Видишь, что плохо – делай. Делай, делай! Пока не будет структурных, больших изменений. Естественно, сложно. Но сейчас даже в ручном режиме можно что–то делать.

Все равно будет тренд. Люди увидят, что власть что–то строит, что–то движется. С одним, вторым, с десятью урядами. Это все не важно. Важно, что мы все – солдаты. Нужен тренд. А тренд – мы строим, делаем. 

– Просто первый эффект будет где-то в конце года, – говорить Кирило Тимошенко. – Это идет, как снежный ком – больше, больше.

– Это будет ком, – погоджується Зеленський. – Этот ком будет, если мы, дай бог, пробежим как-то экономический кризис. Как-то пропетляем. Я в это верю. 

По дорозі до Хмельницького розмова заходить про Путіна, Донбас і Крим.

Помітно, що, говорячи про Путіна, Зеленський підбирає слова.

– Его человеческие качества меня не сильно интересуют в решении этого вопроса (про Донбас і Крим – УП). Я считаю, что до конца таких людей никто не может знать. До конца может знать, наверное, он сам, – говорить Зеленський.

– Считаю, ни один президент не может подставлять страну, сказав в адрес другого президента оскорбительные вещи про личное, – продовжує він. – Иногда оскорбительные вещи приводят к тысячам смертей.

Я не собой рискую, не своими рейтингами. Я рискую жизнями людей – всё! И тут, уж извините, дайте мне делать так, как я вижу.

Коли мова заходить про критику на його адресу з боку патріотичної громадськості в питаннях Донбасу, Зеленський переходить до образних порівнянь.

– Это – как лабиринт (війна на Донбасі – УП), – вважає Зеленський. – Но в нем, я уверен, есть выход. Люди достаточно эмоциональны, когда бастуют или негодуют, это понятно.

Мои выводы (по Донбасу – УП) до того, как я стал президентом, были примерно такими же. Тебе кажется, что ты полностью плаваешь, купаешься в информации. И это – озеро, вот оно наполнено информацией. Но это не озеро, это – океан!

Просто я – в океане. Из–за своего статуса, в котором сейчас нахожусь. Из–за того, что я наполнен этой информацией. 

Я – в океане. Поэтому не сильно реагирую на информацию людей, которые находятся в озере. А глубина – она не такая! Она другая вообще-то. 

Но цель у нас одна – что у людей в океане, что у людей в озере. Мы из одной страны. Мы все – украинцы. Мы хотим одного и того же.

Ныряйте ко мне – я готов! Ныряйте ко мне, и там помогайте.

– Вам соромно за жарти з минулого "Кварталу" про Україну?

– Не треба соромитися якихось помилок. Хоча їх ніхто не хотів робити, когось ображати. Навіть в гуморі, – відповідає президент.

– Найбільше, що згадують: ви назвали Україну "повією".

– Я ніколи не називав Україну повією. Це – перше...

– Вам соромно?

– Можу вам сказати відверто. Якщо дійсно велика кількість людей, чи навіть хтось, це сприйняв як жарт і порівняння України з "повією", то за такі речі мені соромно. І я – неправий. Але жарт був про інше.

Жарт був, я вважаю, про несамостійність фінансову. І так воно є. Несамостійність української фінансової системи від інших. Ми повинні бути незалежною країною. Ніхто не має права нами керувати, – говорить Зеленський.

Кількома хвилинами раніше він розповідав журналістам УП про те, як зумів домогтися збільшення траншу МВФ двома телефонними дзвінками голові Фонду Крістін Лагард.

"Жень, послухай мене!"

Зустріч  президента з бізнесменами в Хмельницькому триває з 14:25 до 16:00, породивши, як мінімум, один мем у соцмережах.

Під час скарг підприємців на "Укрексімбанк" Зеленський набирає його главу Євгена  Мецгера. 

– Жень, послухай мене, – просить президент розібратися з реструктуризацією кредитів.

Всі півтори години Зеленський задає уточнюючі питання, щось записує в блокнот, жестикулює. Видно, що йому цікаво.

Він зриває оплески, коли розповідає про боротьбу з контрабандою в Закарпатській області.

Президенту скаржаться на податківців, ввізні мита, колишню регіональну владу і Арсенія Яценюка.

Деякі бізнесмени поводяться перед Зеленським, як маленькі діти, не дивлячись на те, що старше глави держави.

– Юрій Шапран, акумуляторный завод "Негатив", – ніяковіючи представляється чоловік. – Якщо можна, я буду розмовляти не рідною пока мовою?

– Розмовляйте як хочете. Ваша рідна яка – німецька? – жартує президент.

– Ні. Рідна – українська. Але я з Донецька, Костянтинівки. 

– Говорите по-русски. Чего вы стесняетесь? – дозволяє Зеленський.

Пізніше слово дають чоловіку інтелігентного вигляду в окулярах з тонкою оправою.

Він розповідає, що приїхав сюди з Києва. Живе, як і президент в Іванковичах. Займається інвестиціями в фармацевтичне виробництво в Хмельницькій області.

Спікер каже про інновації, технології та Ілона Маска. І тільки за кілька хвилин стає зрозуміло, навіщо він тут.

–  Если можно, два слова по коронавирусу? – переходить він до справи. – МОЗ допустило колоссальную ошибку, не послушав нас. Они не включили в протокол национальный продукт.

Президент сидить без маски. Дивиться на фармацевта, схрестивши руки. В його очах – поблажливий скепсис.

– Нужно обращать внимание на препараты, которые у нас есть. А они у нас есть. Кто-нибудь о них слышал хотя бы? Никто! Нет поддержки, – заводиться спікер.

– Так давайте послушаем, чего вы? – пропонує президент. – Давайте Ляшко ответит вам предметно. Вы сейчас о каком препарате?

– Протефлазид. Его все знают прекрасно.

– Профилактический препарат? – уточнює Зеленський.

– Нет, он противовирусный!

– Пряма дія не доказана, – вступає в розмову Віктор Ляшко. 

– Як це не доказана? Начинается все с начала. Кому она не доказана? Если вы считаете, что инструкция неправильно написана, посадите в тюрьму тех, кто ее написал и утвердил! – обурюється фармацевт.

– Разберемся, – ставить крапку президент. – Вітя (Ляшко – УП), поясни мені потім, будь ласка, про цей препарат. Щоб ми зрозуміли, що там відбувається.

Весь час пригав і не долітав

16.00. Після зустрічі з бізнесменами Володимир Зеленський їде обідати в ресторан "Сад на Європейській".

– Я уже понял, кто это такой с этими лекарствами, – говорить дорогою Тимошенко про фармацевта з Іванковичів. – Помните, начался кипиш, и этот препарат выкупали во всех аптеках?

– Это не простая вообще история, – вступає президент. – С этим нельзя играться. Он так это говорит – лекарство лечит. А это – гомеопатия. 

Они раскрутили свою гомеопатию. Захотели, чтобы это было на государственном уровне. Люди вообще перестали бы бояться COVID. 

Они хотели, чтобы президент сказал: "Есть лекарство. Всё, поехали!". И у нас бы заболели люди, начали употреблять капельки. Капельки не спасли бы, что естественно.

– А вы сами боитесь коронавируса? – запитує журналіст УП.

– Вообще нет! – відповідає Зеленський.

– Расскажи! – сміється Тимошенко.

– Я хотел на себе пройти этот этап, – починає сміятися президент. – Чтобы людям было легче. Когда был у нас момент депрессии, мы собрались. 

Я предложил нашим: "Давайте, я заболею, сразу меня изолируем на Банковой. И проживу это нормально". Чтобы люди понимали – это страшно, ты можешь заболеть, тебе плохо. И я через себя это пропущу, покажу. 

Но чтобы люди поняли и то, что это не чума. Чтобы не было депрессухи. В самом начале был момент очень страшный, когда люди считали, что мы все умрем. 

– Что остановило?

– (сміється) Решили, что слишком. Что перебор.

– А кто был бы источником "заразы"?

– Это не сложно было сделать. Но меня, конечно, семья бы не простила. Сказали бы, что я сумасшедший. И, в принципе, были бы правы (сміється).

– Вы не опасаетесь коронавируса, не боитесь летать. А чего вы боитесь? Пауков, тараканов?

– Кхм, – замислюється Зеленський. – Я очень боюсь подвести людей. Ну, прям очень!

Очень переживаю, что кто-то там, из моего окружения, где-то влип. Для меня это очень неприятная история. Мягко говоря.

Боюсь очень за детей. Прям… Прям на таком уровне. Считаю, не совсем нормальном. Считаю, есть перебор.

– Есть страшный сон? Повторяющийся?

– Был как-то долгий момент – я не мог преодолеть пропасть. Мне нужно было прыгнуть с одного берега на другой, а там – пропасть. Я все время прыгал и не долетал. 

– В какой момент жизни?

– Наверное, это было связано с работой. У меня долгий период жизни была такая история (сон з прірвою – УП). Она повторялась, повторялась. Наверное, связана с тем, что ты ставишь сложные цели.

Божевілля на Проскурівській і скандальна кава

Трапеза в ресторані триває трохи більше години. Президент із найближчим оточенням ховається в окремому залі, на свіжому повітрі. В тіні винограду і поглядами охорони. Під щебетання птахів і легкі звуки джазу.

У ресторані є відвідувачі. Але їх небагато.

Залишаючи заклад о 17:25, президент дякує працівникам ресторану. Каже, що їв борщ і рибу. І що йому дуже сподобалось.

Через десять хвилин розпочинається те, що в програмі записано як "прогулянка центром міста". Насправді вона перетворюється у справжнє божевілля. 

– Вперед, вперед. Коридор! – командують міцні чоловіки, взявши президента в кільце.

– Що ж це за прогулянка така? – вигукує президент.

– Можно я просочусь? – пробирається через потужні спини перший заступник голови ОПУ Сергій Трофимов.

– Куди ми йдемо, Кирил Володимирович? – запитує Зеленський Тимошенка.

– Кофе выпьем.

До президента кидаються люди, щоб зробити селфі, передати скарги або просто поговорити.

– Расширяем второе кольцо. Спокойно. Чуть шире. Спокойно! Оттягиваем чуть дальше. Два-три метра! – командують УДОшники.

– Да уж, прогулка, конечно, – зітхає трохи байдуже Єрмак.

– Це не прогулянка! – погоджується Зеленський, і по-акторськи чухає потилицю. – Хотіли погуляти містом...

До нього продирається дівчина, щоб зробити селфі. Намагається на ходу надіти маску. Видно, що Зеленському подобається така увага публіки.

– Нічого, я в масці. Свою можете не надягати, – заспокоює президент.

– Аваков вас ще не звільнив? – доносяться різні голоси з натовпу, але Зеленський не реагує. – Володимире, зробить вже щось з тими прокурорами та ментами продажними!

Через кілька хвилин Зеленський заходить до кав'ярні.

Усміхнений співвласник закладу Віталій пропонує гаранту рістретто.

Президент сідає за стіл. Перші особи з ОПУ, мер Хмельницького Олександр Симчишин, губернатор Дмитро Габінет і навіть Віктор Ляшко на задньому плані – всі без масок. Це фото, яке виклали в ФБ співробітники президентської пресслужби, підніме хвилю обурення.

Наступного дня в МВС пообіцяють, що перевірять, чи порушував президент правила карантину. А Зеленський скаже, що готовий заплатити штраф.

Поки ж, розслаблені і задоволені, о 18:10 візитери з Банкової виходять з кафе.

– За каву розрахуйтесь, – просить президент.

Єрмак лізе рукою до внутрішньої кишені свого піджака, але його випереджають представники хмельницької влади.

Вірусологи, Шопенгауер і полуниця

О 18:15 Володимир Зеленський їде в місцеву вірусологічну лабораторію. В дорозі охоче говорить про спорт і здоров'я.

– Сейчас не до плавания, – говорить він. – Могу пробежаться. Силовая нагрузка. Может быть просто растяжка. Я стараюсь утром заниматься 4-5 раз в неделю. Принцип очень простой – делай что-то.

Когда просыпаешь, сложно. Борюсь с ленью. Побеждаю. Почти всегда (сміється).

Зеленський розповідає про протрузії, про те, як з віком тіло втрачає еластичність.

– У всех там есть (проблеми зі спиною – УП). И это нормально. К этому нужно философски относиться, – вважає він.

У лабораторії Зеленського зустрічають кілька співробітниць у повному захисті. На стінах – цитати Шопенгауера: "Здоров'я настільки переважує решту благ, що здоровий жебрак щасливіший за хворого короля".

О 18:42 Зеленський виходить з лабораторії, направляється до людей.

– Полуниця є? – кричить він через ріденький паркан приватного будинку.

– Ще немає, – відповідає йому жінка, яка сидить навпочіпки з телефоном. – Приїжджайте, коли буде.

Місцеві чекають підходу президента, і він виправдовує їхнє очікування.

Його вітають, знімають на телефони.

На обличчях людей маски, але вони не можуть приховати емоцій. Чоловічі, жіночі, дитячі, старечі очі вміщують все: від подиву, радості, захоплення до скепсису, переляку і злості.

О 19:00 кортеж заїжджає на територію готелю Sobkoff. На в'їзді його зустрічають дві позолочені скульптури левів, які цілком припали б до двору прокурора-втікача Віктора Пшонки.

О 19:20 Володимир Зеленський, переодягнувшись, спускається з номера на вулицю.

Сіра водолазка, підкреслює підкачаний торс. Чорні джинси, зелені шкіряні кеди з білою підошвою – він дає інтерв'ю в неформальному вигляді.

Замість обіцяних 30 хвилин президент приділяє журналістам УП більше години.

Спочатку прогулюється внутрішніми двориками, серед скульптур, під падаючим тополиним пухом. В результаті сідає в альтанці чи то в японському, чи то китайському стилі.

Говорить про Порошенка, Коломойського, Авакова, Саакашвілі, Путіна, мову, Донбас та Крим (інтерв'ю з Володимиром Зеленським читайте пізніше на "Українській правді").

Потім йде вечеряти і відпочивати під крякання качок, які живуть у штучному озері, і шум води.

ДЕНЬ ДРУГИЙ. 4.06.2020. Хмельницький-Кам’янець-Подільський- Старокостянтинів-Бориспіль

Пробіжка зі скандалом

Ранок четверга в Хмельницькому зустрічає сонячною погодою, дев'ятьма градусами тепла і новинами, що напередодні на фронті не було обстрілів.

О 7:15 Зеленський вирушає на пробіжку біля міського озера разом із трьома охоронцями.

Єрмак теж в справі. Але прибігає трохи пізніше основної групи.

Першого заступника Єрмака, Трофимова, у другий день поїздки немає. Він поїхав до Києва.

Президент повертається в готель о 8:20. Він бігав 48 хвилин із середньою швидкістю 10,3 км/год, подолавши 8 кілометрів 25 метрів. Спалив 740 калорій.

– Неплохо, – задоволений результатом глава держави.

Під час розтяжки Зеленський розповідає, що він кавоман, випиває 4-5 чашок на день. Без цукру.

Новина про це і ставлення до спорту з'являється на "Українській правді" разом із фотографіями розминки.

Одна з фотографій, на якій Зеленський розтягує спину, взявшись руками за лавку, і склавшись у кут 90 градусів, швидко розлітається соцмережами.

Несподівано виникає бурхлива дискусія – чи пристойна подібна поза для президента, і чи мають право ЗМІ публікувати таке. Свою думку з цього приводу Зеленський висловить пізніше, в кінці своєї поїздки.

О 10:00 він виходить з номера в новому костюмі. Напередодні він був у темно-сірому і без краватки, сьогодні – в темно-синьому. І краватці.

Сім'я героя

Біля 9-поверхового колишнього гуртожитку на вулиці Чорновола, 60 в Хмельницькому юрмляться люди. Тут мешкає родина спецпризначенця Романа Матвійця, який героїчно загинув на Донбасі в 2016-му.

Він заходить у під'їзд о 10:11 під крики брюнетки в червоному, яка махає рукою з балкона: "Мы вас любим!".

Зеленський направляється до ліфта, але охоронець не пускає: "Аварийное состояние. Может застрять".

– Ну, не знаю, – сумнівається президент, піднімаючись сходами на п’ятий поверх. – Я все життя прожив у такому будинку, на 13 поверсі.

Зайшовши в квартиру, він знімає взуття, незважаючи на вигуки зустрічаючих.

Помітно, що президент почуває себе ніяково, дивлячись на Валентину, вдову загиблого, і його сина Івана, який закінчив четвертий клас.

Ваня розповідає, що мріє бути військовим, як батько. Але його бабуся, мати загиблого Романа Матвійця, вступає в розмову: "А бабушка що каже? Що воєнних хватить нам, правда?".

Президента запрошують на кухню пити чай. Тут він уже почувається розкутіше, ведучи невимушену бесіду з господарями будинку, і дарує хлопчикові iPad.

– Яка у вас була іграшка в дитинстві? – цікавиться журналіст УП.

– Ну, таких не було, – дивиться Зеленський, на розкриту коробку з надкушеним яблуком. – Пістолети. Дуже дорого було мати металевий з пістонами. Був один такий.

За чашкою чорного чаю з печивом заходить розмова про коронавірус. Хлопчик Ваня каже, що вже скучив за друзями і прогулянками по місту.

– А не пускають? – запитує президент. – Зараз вже можна в місто ходити.

– Мама не хоче, – відповідає школяр.

– Люди вчора в центрі міста ходили в масках, – ділиться враженнями Зеленський. – Відсотків 50, чесно кажучи. На жаль. Сьогодні я отримав цифри. Кількість захворілих збільшилася. Антирекорд. 

Президент виходить з квартири о 10:40. У під'їзді його наздоганяє брюнетка, яка раніше махала йому рукою з балкона.

– Шановний пане президенте, можна з вами? – дістає вона телефон. – Я вас так люблю, правда! Як би ви були неодруженим, я б за вас заміж вийшла.

Я вас дуже прошу, зверніть увагу на логістичний бізнес. Будь ласка, займіться цим. Можна вас обняти? Всьо, щасливо!

– Ми вас любимо! Пенсію нам добавляйте, що ж ви?! – просять Зеленського, коли він виходить на вулицю.

– Знаю, знаю. Будемо працювати над цим, – обіцяє він.

Кравчук, Хмельницький и Бандера

Об 11:00 Володимир Зеленський відвідує гуртожиток №3 Хмельницького національного університету.

Коридори п'ятиповерхівки 1978 року побудови зустрічають ще запахом свіжої фарби –  до приїзду президента тут готувалися.

Гостю з Банкової показують їдальню, кухню, спортзал. Розповідають, скільки стояків вдалося замінити.

– А тут у нас комп'ютерний клас, – заводять його в кімнату. – Скрізь вайфай.

Оглянувши гуртожиток, президент відправляється інспектувати будівництво доріг.

У дорозі Зеленський відповідає на запитання журналістів УП на історичну тему.

Президент робить довгі паузи. Він акуратно підбирає слова. Щоб нікого не образити з різношерстої армії прихильників з різних регіонів, які дали йому в 2019-му 73,22%.

– Яка історична постать більш за все захоплює?

– Я дуже поважно відношусь до Кравчука. Він дав Україні незалежність. Щоб там не було. Багато всього кажуть. 

Але хто такий Кравчук сьогодні? Він – перший президент України. Зрозуміло, що люди підтримали на референдумі. Все це зрозуміло. Але…

– А ще кілька персоналій українських?

– Дипломатія, перемовини й хитрість Богдана Хмельницкого – там у нього всього було дуже багато. Він воював, потім з ними сідав за стіл. Потім мирився, потім союзничав. Все викручував, що потім забрав назад до України. 

Є дуже багато різного про Богдана Хмельницького – щось домовився, комусь продався. Все це, знаєте, дрібниці, з яких не складається історія України.

– Не можу не запитати про ставлення до Степана Бандери

– До Степана Бандери різне ставлення. 

– Ваше особисте?

– Слухайте, в мене не може бути ставлення до таких людей, до таких подій за таких часів, про які ми з вами читаємо, але ми там не жили. Не може бути просто особистого ставлення.

– Ви вважаєте його героєм?

– Я так думаю, що всі люди, які захищали незалежність України, – є її синами, є її дійсно героями. У нас від героя до ворога – один крок. 

Ви ж розумієте ставлення до історії Степана Бандери (на Сході країни – УП). Нема однозначності. Не треба, мені здається, провокувати українське суспільство та відповідати на ті питання, на які повинен відповісти час. 

Об 11:20 кортеж зупиняється за містом, де вибудовується в ряд нова дорожня техніка. Тут капітально оновлюють трасу M12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка.

В оточенні телевізійних камер глава держагентства автодоріг Олександр Кубраков  розповідає про амбітні плани. У 2020 році в Хмельницькій області відремонтують 208 кілометрів доріг.

Об 11:46 кортеж заїжджає на територію Хмельницького аеродрому.

Делегацію чекають три вертольоти. Білий, модернізований Мі-8 - президентський.

І ще два Мі-8 – в камуфляжній розмальовці. У цих двох – спартанські умови, сильно пахне гасом і заколисує тих, у кого є складнощі з вестибулярним апаратом.

Об 11:50 три "вертушки" злітають вгору. Вони летять із середньою швидкістю 180 км/год на висоті приблизно 150 метрів.

Політ до Кам'янця-Подільського займає 30 хвилин, під час яких президент спілкується з журналістом УП.

"Незалежність українців неможливо відібрати. І навіть анексувати" 

Володимир Зеленський сидить за столиком, в бежевому шкіряному кріслі з гербом України. Навпроти нього Андрій Єрмак. Президент ставить на підзарядку свій iPhone.

– Ти подивись, яка у нас гарна країна! – дивиться він в ілюмінатор і дістає звідкись льодяник.

– Я Янека згадав, – звертається він, сміючись, до Кирила Тимошенка. – Конфєтки, пам’ятаєш?

Всі в салоні посміхаються, оцінивши жарт.

– Після вчорашнього дзвінка голові "Укрексімбанку" написали, що ми впливаємо на банківську систему, – посміхається Зеленський. – Що ми не маємо право це робити. Я ось думаю, може ще раз передзвонити, щоб закріпити? І запитати – як у вас? Вийшло розблокувати кредитування?

–  Що для вас незалежність? – запитує журналіст УП.

– Наш прапор, – відповідає після невеликої паузи Зеленський. – У багатьох випадках – як серед військових, так і серед спортсменів. Коли наші виграють, дійсно – сльоза. По іншому ставишся до жовто–блакитних кольорів. 

Пам’ятаю 90-ті, коли в школах навчалися, університетах, не було такого відношення до кольорів прапору. До гімну. Зараз, коли звучить гімн, всі встають із задоволенням, з повагою. 

– Незалежність – це розуміння, що ти – саме українець, – продовжує він. 

– А хто такий українець? Чим ми відрізняємося від росіян, білорусів, наприклад?

– Ми дуже ментально відрізняємося. Щирі, дуже свободні. Реально – ду–у–у–же свободні!  Вільна, степна (країна – УП), знаєш?

– Дух козацький?

– Так, воно є точно. В жилах тече ця, навіть не кров, а свобода.

– Після чого ви це зрозуміли?

– Напевно, на Майдані, ще коли Ющенко став президентом. Здається, тоді всі зрозуміли, мільйони людей.

Незалежність українців в ментальності, в крові, в мозку. Це те, що є, що буде. Те, що неможливо відібрати. І навіть анексувати. 

– Коли громадянин Зеленський зрозумів, що він – не радянська людина?

– Я народився в радянській сім’ї. Мій дід був комуністом. Він був опером. Все життя був бідним, хоча був полковником. Дуже поважною особою. 

Мій батько вже не вступав в партію, хоча всі тиснули. Він був людиною з науки. Для науковців були плюси в радянські часи. Було дуже багато технологічних розробок, наукових досліджень. 

Але ментально батько теж був свободним. Я народився в достатньо свободній сім’ї.

– Ви відчували себе українцем?

– Так, ми завжди відчували. Особливо ти розумієш, що українець, коли ти – на Заході. "О, українець! Ми вас дуже поважаємо". 

– Ще до війни наші колеги телевізійники – колишні, на жаль – говорили: "Хочеш відпочити від Москви, їдь до Києва!". Всі відпочивали в Києві. Вони казали, що у вас є ця не вовча, а людська атмосфера.

На підльоті до Кам'янця-Подільського Володимир Зеленський відповідає на питання УП, яке враження справили на нього українські воїни на Донбасі.

– Дуже міцні люди, – говорить він. – І це не тільки дух. Коли ти тиснеш руку, ти відчуваєш, скільки в цій людині сили. І це – не про м’язи, не про фізику.

Знаєш, як в Сполучених Штатах – дім і там от така стіна (показує пальцями  ширину в сантиметрів п’ять – УП). Там все чути, і можна проломити. А в нас така – в метр стіна! Кірпіч! Ось таке в мене було відчуття від цих людей. Я їм довіряю. 

Коли ми йшли в траншеях, ти відчуваєш прям дуже сильно, що він – як стіна, яка захищає. Відчуваєш велику повагу. Мені сподобається, коли ця людина запросить мене до столу. Для мене – це честь. Працюють на країну від а до я, віддаючи своє життя.

– Росіяни такого духу не мають?

– Ми ж багато росіян знаємо. Особливо в акторській галузі є стільки росіян, які на нашому боці. Настільки… Талановиті, міцні! Там дійсно багато людей, які мають теж такий дух. Але вони розділені цією дійсно потужною інформаційною історією.

Фортеця і лук президента

О 12:20 вертолітний кортеж приземляється в Кам'янці-Подільському.

Через 15 хвилин Володимира Зеленського водять вуличками старого міста під вітальні вигуки перехожих, які намагаються зробити селфі.

– Володимир Володимировичу, ви – найкращий! – кричить жінка, переплутавши по батькові.

На центральній площі президент підходить до вуличної кав'ярні, бере еспресо.

– Крута кава. Дуже. Дякую! – викидає він порожній стаканчик у смітник.

Президент розповідає, що вже був у цьому місті, і не раз.

– Не думаю, що треба стати президентом для того, щоб погуляти Кам’янцем, – жартує він, дивлячись на фортецю.

– Ви можете побачити наш каньйон могутній. До речі, йому 200 тисяч років, – говорить екскурсовод. 

– Дуже красиво! – оцінює панораму глава держави.

– Ми знаходимося в старому місті, на півострові. Ви знаєте чи ні?

– Де півострів? – Зеленський здивовано дивиться навкруги.

– На природному скельному перешейку. Далі ось так пішов півострів, навколо якого тече річка. Це, можна сказати, унікально!

У Кам'янець-Подільській фортеці Зеленському показують гончарну майстерню, дають спробувати свіжоспечений хліб.

Від бограча він відмовляється. Але погоджується стрельнути з лука.

Президент натягує тятиву, цілиться кілька секунд, і влучає в задню ногу намальованого кабана.

– Не вбив – вже добре. Вбивати не можу, – говорить він під оплески публіки.

На великій дерев'яній платформі, спорудженій у фортеці до приїзду глави держави, більше години триває нарада з представниками туристичного бізнесу.

Територію замку Зеленський залишає о 15:00, останній раз за ці два дні поспілкувавшись із публікою.

– Героям слава! – кричить чоловік з натовпу.

– Слава Україні! – впевнено відгукується гарант.

Штормове попередження

Троє охоронців сідають за стіл, попиваючи воду з пластикових стаканчиків.

– Военные (вертольоти – УП) заведутся без проблем. Полетят нормально, им – пофиг, – говорить один з них.

Раптово погода різко змінюється. Починається справжня злива, з гуркотом грому і блискавки.

Через 40 хвилин все закінчується також несподівано, як і почалося.

О 17:00 три Мі-8 злітають над Подільськими Товтрами і кучерявою змійкою річки Смотрич.

Через 40 хвилин "вертушки" приземляються на військовій базі в Старокостянтинові, де Володимира Зеленського чекає АН-148 100B.

Біля фюзеляжу встановлюють "рамку". Перевіряють багаж всіх, хто летить "економ-класом" – в хвості літака.

Пасажирів зустрічають ті ж усміхнені стюардеси в масках. Але температуру на вході більше не міряють.

О 18:07 колеса АН-148 відриваються від злітної смуги бази, залишаючи Су-24 на землі –  загрожувати ворогові зі супутникових знімків.

"Неприятность эту мы переживем"

На зворотному шляху в літаку Володимир Зеленський виглядає свіжим. Хоча каже, що поїздки вимотують.

Скориставшись останньою можливістю поговорити, журналіст УП показує президенту ту саму фотографію з ним після пробіжки. Її розкритикували в соцмережах, вважаючи що главі держави не можна показуватися в таких позах.

– Для многих сегодня стало откровением, что вы – человек. Из крови...

– И плоти, – погоджується Зеленський.

– Вы видели это фото? – показує журналіст екран смартфона.

– Нет, – дивиться зацікавлено глава держави, і посміхається. – Смешная.

– В интернете пошла волна. Люди стали это как-то интерпретировать.

– Пошлости, да? – розуміючи киває президент.

– Карикатуры, мемы. О том, что это – непристойно. Вас публикация такого фото не обижает?

– Нет. Ну, я понимаю, что так зафиксирована поза. Это – жизнь.

– Вас задевает, когда используют какие–то ваши фото, изображения, устраивают хайп?

– Послушай, я не делаю из этого трагедии. Это как в обычной жизни. Ты ударился – тебе больно. От этого мне больно. Но когда я – маленький мальчик, я ударился, плачу, хочу к маме на ручки. 

Когда ты уже взрослый мальчик, ты терпишь, потому что понимаешь – это обстоятельства жизни. И ты должен ее принимать такой, какая она есть.

Для меня это даже – не шрам. Это – синяк. Я не читал комментариев. Даже не знал, что есть такая фотография, и она обсуждается.

– Даже Ирина Геращенко высказала свое экспертное мнение. Петра Алексеевича, наверное, сложно представить в подобных обстоятельствах?

– Я думаю, что, наверное, такой фотографии у Петра Алексеевича никогда бы не было. Тем живее я. Ничего страшного. Все нормально. Неприятность эту мы переживем.

– Підсумовуючи ваш рік президента, ви вірите у ваш успіх впродовж наступних чотирьох? Ви вірите в успіх України?

  – Вірю.

– Президент Зеленський увійде в історію, як який президент?

– (пауза) Такий, який не воював за владу. 

О 18.44 колеса президентського борту торкаються бориспільської посадкової смуги.

Наступного дня 5 червня 2020 року, КМІС публікує дані соцопитування. Якби вибори відбулися найближчим часом, 40,9% виборців, що визначилися з вибором, віддали голос Володимиру Зеленському. Петру Порошенку – 15,7%.

Євген Руденко, Роман Кравець, Ельдар Сарахман