Фармацевт, кур'єр та касир розповідають, як допомагають Україні під час пандемії

Касири та кур'єри, продавці та заправники, аптекарі та вантажники, пекарі та охоронці, прибиральники та консьєржі. Сьогодні вони, звичайні люди, стали НАДзвичайними, бо саме на них тримається побут і спокій мільйонів українців.

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України", створений національною мережею супермаркетів "Сільпо" і клубом ілюстраторів Pictoric, – це історії звичайних людей, які попри всі форс-мажори щоранку стають до роботи. 

Ця соціальна ініціатива стала продовженням проєкту, створеного Pictoric в 2014 році. Він називався "Діячі України" і показував відомих українців, видатних письменників та громадських діячів, музикантів та науковців, спортсменів та акторів, які прославляли країну. 

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України" – розповідь про людей, які вийшли на авансцену в 2020 році і сьогодні заслуговують на найщиріші оплески.

У цьому спецпроєкті  НАДзвичайні герої нашого часу розповідають про свої професії, особливості роботи під час карантину та про власні лайфхаки як зберегти спокій у складні часи. 

#НАДзвичайні

Наріман Таббах, фармацевт: "У пікові дні я обслуговувала до 300 людей за зміну"

Працює фармацевтом 9 місяців. Психотип – відмінниця по життю і перфекціоністка. Суперсила – вміння поєднувати роботу в аптеці і навчання в двох київських університетах. Хобі: вивчення іноземних мов, легка атлетика.

Я навіть не здогадувалася, що на мене чекає за півроку, коли в серпні 2019-го почала працювати в аптеці.

Під час карантину фармацевти для багатьох – єдині медпрацівники, з якими вони контактують. Через страх заразитися люди не хочуть йти на прийом до лікарів в поліклініки та лікарні. Коли їм потрібна медична допомога, приходять до нас в аптеку. 

"Троянда в пустелі" – батько казав, що так перекладається моє ім'я. За іншою версією, Наріман – "схожий на вогонь". Якщо чесно, ні "трояндою", ні тим паче "в пустелі" себе не відчуваю.

Наріман Таббах: В будь-якій надзвичайній ситуації я вдягаю білий халат і виконую свій обов'язок

Мені 19 років і найбільший мій страх в житті – втратити себе. 

Мені дуже пощастило. Уже в 5 класі я точно знала, яку професію оберу. Я захоплювалася фільмами та серіалами про лікарів, моєю улюбленою книжкою були "Записки лікаря" Вікентія Вересаєва.

В дитинстві я любила винаходити власні ліки – якісь божевільні настоянки від усіх хвороб. До їхнього складу входило все, що було під руками – квіти, каштани, горіхи, лікарські трави. Наполегливо намагалася лікувати ними не ляльок, а своїх бабусю і дідуся.

Освіти багато не буває. Зараз навчаюсь в медуніверситеті одразу на двох факультетах: лікувальному та фармацевтичному. А ще вступила до військово-медичної академії. Щоб замало не здалося. 

Коли відчула, що мені бракує знань з фармацевтики, влаштувалася в аптеку. Я прагну знати все про ліки, а їх у нас не менше 3 500, і можу проконсультувати покупця, майже не підглядаючи в інструкцію.

Щоб встигати вчитися, працюю в аптеці по вихідним. Зміни бувають по 12 годин. Іноді і в будні дні після навчання – 7-8 годин. Перевіряла по крокоміру в смартфоні: кожна зміна – 4-5 тисяч кроків. Спробуйте якось стільки пройти. 

Одна жінка завжди приходить на мої зміни з гостинцями. Уявіть, приносить в аптеку пиріжки з капустою або шоколадку. 

До мене часто приходять люди похилого віку, простягають гаманець і кажуть: "Нарі, візьміть самі, будь ласка, скільки потрібно за ліки, я погано бачу". Не уявляю, як можна взяти навіть зайву копійку. Це як обдурити дитину, що тобі вірить. 

Іноді в роботі трапляються курйози. Коли, наприклад, приходять люди з питанням: "У мого кота діарея, що ви можете йому запропонувати?".

В перший тиждень після введення карантину гребли всі підряд – захисні маски, рукавички, антисептики, хлоргексидин, противірусні препарати, парацетамол по 5-6 упаковок. Багато хто приходив з проханням підказати, як зробити антисептики вдома, підібрати склад. У пікові дні я обслуговувала до 300 людей за зміну. 

Я не робот-андроїд, зі мною теж трапляються фестивалі паніки. Один випадок запам'ятала назавжди. Це був мій перший робочий день в аптеці. Поки обслуговувала людину, якийсь чоловік вкрав протизапальну мазь і втік. Тоді мені здавалося, що настав кінець світу. Колеги заспокоїли, сказали, що таке буває і моєї провини тут немає.

Батьки за мене хвилюються. Але я дала клятву Гіппократа. Свідомо. В будь-якій надзвичайній ситуації я вдягаю білий халат і виконую свій обов'язок.

Я відчуваю відповідальність за кожного покупця. Якщо бачу серйозні симптоми, вмовляю не зволікати, перемогти страх і терміново звернутися до лікаря.

Це моя перша "доросла" робота. 

Про фармацевтів 

У перекладі з грецької фармацевт – "той, хто дарує зцілення й оберігає від хвороб".  

Фармацевт має розумітися в асортименті лікарських засобів, фізико-хімічних властивостях препаратів, орієнтуватися в їхніх видах та групах, складі, правилах застосування, дозуванні, технологіях приготування, правилах зберігання, знати хімію і латину. 

Кожен фармацевт знає напам'ять тисячі назв медикаментів та рецептів. Комп'ютерна база однієї мережі аптек містить близько 44 000 позицій товару. 

#Надзвичайні

Олександр Ільїн, кур'єр: став кур’єром в 40 років

Працює кур'єром три тижні. Хобі: фото- та відеозйомка, подорожі світом. У 2007 році встановив особистий рекорд – зняв 64 весілля. Увечері дорогою додому слухає в машині музику в жанрах діп-хаус і лаунж.

Я – киянин, виріс на Оболоні. Мені 40 років. Це мій перший досвід роботи кур'єром. Цілий день в дорозі – це цікавіше, ніж сидіти за комп'ютером. 

Я змінив роботу завдяки карантину. До цього працював в автопідприємстві. Коли почалися "канікули", майже половину працівників одразу скоротили. Побачив вакансію кур'єра і вирішив ризикнути.

Спочатку було страшно. Контакти з людьми, ви розумієте, про що я. Насправді виявилося, що немає чого боятись – з клієнтами ми контактуємо кілька хвилин. В рукавичках і масці. Шансів підхопити вірус не більше, ніж коли виходите за хлібом.

Щоранку об 11-й я сідаю за кермо, щоб відвезти десятки пакунків, на які чекають люди. Щоб працювати кур'єром, потрібно бути і досвідченим водієм, і касиром, і з людьми вміти спілкуватися. 

Спілкуватися з людьми для мене звична справа. Перш за все завдяки хобі – фото та відео. Я часто знімав весілля. Де я тільки не був! І в Нью-Йорку, і на Ямайку запрошували. Побачив світ трохи.

У середньому в мене до 20 замовлень на день. Трапляються великі й важкі – буває вага однієї посилки сягає 30 кілограмів. Робота мотивує підтримувати гарну фізичну форму. 

Головний стрес в роботі – це парковки. Паркуєшся зазвичай у дворах, де яблуку ніде впасти, і несеш пакети.

Я не пафосна людина і не відчуваю особливого геройства в своїй роботі зараз. Хоча розумію, що сьогодні вона важлива як ніколи. Трапляється, привозиш замовлення о сьомій вечора і хтось обов'язково пожартує, що ти найбажаніший гість в цій квартирі, бо всі вже дуже голодні.

Олександр Ільїн: Цілий день в дорозі – це цікавіше, ніж сидіти за комп'ютером

Мені подобається постійний рух і зміна картинок за вікном.

Напередодні Великодня у мене розбилася пляшка червоного вина. Довелося швиденько з'їздити в магазин і привезти нову. Як це – залишити людей на свято без вина! Клієнт не повинен страждати.

80% наших клієнтів – жінки. Завжди усміхнені, завжди привітні. Дехто з них замовляє доставку вперше і так тішиться! "О, клас! Супер!". Раніше вони самі купували, тягнули пакети, а тепер – все під двері. Думаю, що за доставкою майбутнє навіть після відміни карантину. Коштує недорого, а часу економить багато.

Тішить, коли бачу, що молодь зараз замовляє доставку своїм батькам. Їм не потрібно нікуди виходити і ризикувати. Ми в масках, рукавичках, ризик зараження зводиться до нуля. Дуже зручно, що за допомогою кур'єрів можна допомагати людям похилого віку.

Серед клієнтів інколи бувають дивні люди. Налякані. Одного разу трапився такий чоловік. Зазвичай ми заносимо пакети до дверей квартири, а тут він сказав, що сам спуститься. Вийшов, попросив залишити пакети біля під'їзду, термінал для оплати покласти на асфальт і відійти. Рукавичок не мав і довго мучився як ввести пін-код. Зрештою зробив це за допомогою якось пакета. Таке теж трапляється, але як виняток. Зазвичай реакція на кур'єрів чудова.

У кур'єра має бути почуття гумору і усмішка. Тим паче зараз. Охайний вигляд й усмішка – більше нічого не треба. Фізичну силу можна возиком замінити, а ось якщо людина сама по собі похмура, без позитиву, втомлена від життя – ну куди їй в кур'єри?

Мій відпочинок – будинок за Києвом, 180 метрів. Я два роки шукав ділянку, всі райони дроном облітав. Раніше ми жили в квартирі – кухня 6 метрів, кімнатка – 10, друга, напевно, – 16 і двоє доньок. А тепер – природа. У вільний час тут легко сховатися і від вірусу, і від поганих новин.

До речі, сам я теж із задоволенням користуюся послугами кур'єрів. 

Про кур'єрів. Згадки про кур'єрів належать до античної епохи. Мабуть, найвідоміший кур'єр в світі – грек Філіппід. Це саме він доставив до Афін звістку про перемогу над перською армією в битві при Марафоні, пробігши без відпочинку 42 кілометри 195 метрів.

За одну зміну кур'єр може пройти 20 км.

Кур'єр несе матеріальну відповідальність за кожний товар, який доставляє. Крім того, він зобов'язаний проконтролювати, щоб жоден пакунок не пошкодився під час транспортування. 

#НАДзвичайні

Оксана Пушкаренко, касир: "Я навчилася посміхатися очима"

Отримала диплом кухаря, багато років працювала в харківських ресторанах. Стаж роботи касиром – сім років. Хобі: кінний спорт, прогулянки на роликах, походи, читання. Улюблені письменники: Харукі Муракамі та Пауло Коельо.

Я працюю касиром 7 років і ще ніколи так гостро не відчувала, наскільки моя робота потрібна та важлива. 

У мене диплом кухаря, але кухня – це про спілкування з їжею. Мене робить щасливою спілкування з людьми. Касир – ідеальна професія для екстравертів.

Кожен день на роботі я начебто дивлюся серіал. Зі свого робочого місця. Бачу, як все змінилося. У перші дні карантину гості були нервові, не знали, чого чекати, боялися, що зникнуть продукти, нагортали по 20 пачок гречки, по 50 пакетів цукру. Зараз вони зрозуміли, що магазин працює, дефіциту немає, все можна купити. Без нагадування надягають маски, тримають дистанцію. Мені здається, що труднощі, які ми разом долаємо, роблять нас кращими.

Мій супергерой – 80-річний дідусь, один з постійних гостей нашого супермаркету. Жодного разу не бачила його засмученим. Він роками приходив до нас, купував цукерки і одну залишав мені. Завжди. Зараз мені його дуже бракує, але я рада, що він залишається вдома і що є кому про нього попіклуватися. 

Бути щасливими або нещасними – лише наш вибір. Інколи ми не можемо вплинути на те, що відбувається. Від слова взагалі. Але можемо змінити своє ставлення до цього. Одна з моїх улюблених книжок – "Сила твого вибору" Білла Рідлера. Вона про те, як насолоджуватися життям незалежно від обставин.

"Я в тебе вірю" – ці слова діють як казкове заклинання. Іноді, щоб допомогти, потрібно зовсім трохи. Вислухати, посміхнутися, підтримати. Сьогодні, наприклад, прийшла на зміну колега. Каже: "Все, втомилася, не можу більше, не встигаю працювати і вчитися. Буду звільнятися". "Сонце, не треба нікуди йти, все буде добре, ти все зможеш. Зараз всім складно, не здавайся". Вона посміхнулася у відповідь: "Дякую, Ксюша, я подумаю, як вирулити".

Оксана Пушкаренко: Касир – ідеальна професія для екстравертів

Під час карантину до уніформи касира спочатку додались рукавички і маска, потім одноразові шапочки, згодом – захисний шолом. Пам'ятаю, як зібралися з колегами: вдих-видих, ніякого ниття! Спочатку було важко дихати, а головне – я наче втратила зв'язок зі своїми гостями. Найважче було розуміти, що гості не бачать мою посмішку крізь маску. Але я знайшла вихід – навчилася посміхатися очима. Вихід завжди є. 

До всього можна ставитися як до нерозв'язної проблеми, а можна як до шансу стати кращими, ніж ми були вчора. Зараз моя 11-річна донька на "карантинних" канікулах і дистанційному навчанні. Для багатьох проблема. Для мене – можливість стати ближче до неї. На перервах встигаю зателефонувати дочці, допомогти розв'язати пару завдань, подзвонити вчительці й відправити виконану роботу. Ще приклад. Зараз довелося забути про свої хобі – кінний спорт, прогулянки на роликах, походи. Нічого страшного, зате потім все це буде як вперше.

Що таке щастя? Коли ти на своєму місці. Тоді немає втоми, відчуття рутини. Я кайфую від своєї роботи. До кожного покупця ставлюся як до особистого гостя, а не як до випадкової людини, яка забігла до супермаркета за хлібом.

Яку картинку ми в голові намалюємо, так і буде все навкруги. 

Про касирів

Назва професії утворилася від італійського слова "cassa" – ящик. Сучасного вигляду посада касира набула наприкінці XIX століття, коли два американці, брати Рітті, винайшли першу контрольно-касову машину. 

Перші супермаркети з касами самообслуговування з'явилися в світі на початку 1990-х. Тоді ж почали говорити, що професія касира "вимирає". Тридцять років по тому ці розмови тривають, а касир, як і раніше, одна з найбільш затребуваних професій на ринку праці. 

Касир у супермаркеті обслуговує в середньому 150 000 людей на рік. На спілкування з кожним покупцем він витрачає приблизно 45 секунд.

Середній чек, який отримує гість супермаркету від касира, має довжину 18,5 см, а це 250 кілометрів касової стрічки на місяць. 

***

Клуб ілюстраторів Pictoric — активна спільнота дизайнерів-графіків, ілюстраторів та художників. В їхньому творчому доробку особливе місце посідають освітні проекти – путівник "Мій маленький Київ" та книга "Діячі України". Роботи клубу зберігаються в тому числі в Бібліотеці Конгресу США. 

"Сільпо" — одна з найбільших національних мереж продовольчих супермаркетів України. Була заснована у 1998 році. Станом на квітень 2020-го нараховує 260 супермаркетів. Належить до однієї з найбільших торгово-промислових груп України Fozzy Group.

Михайло Кригель